5. Поняття й ознаки соціальної правової держави

Соціальна правова держава – це політична організація суспільства, в якій право зв'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особистості та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, що приймаються й піддаються зміні законним шляхом.

Крім звичайних ознак, що характерні для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, що виробило людство, має ряд специфічних ознак:

1. Зв'язаність державної влади правом і його панування в усіх сферах громадського життя: свобода може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує в єдності й у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України 1996 р. (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права»;

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості одержує відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Зв'язаність законом рівною мірою як громадян і їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. У відношенні громадян і їх об'єднань діє загальний дозвіл: „дозволено все, крім прямо забороненого законом”.

У відношенні владних державних органів і посадових осіб діє спеціальний дозвіл: „дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”. Ще давньогрецький мислитель Платон відзначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і знаходиться під чиєюсь владою. Там же, де закон – владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави...».

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини – наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту);

5. Побудова відносин особистості й держави на основі взаємної відповідальності: як особистість відповідальна перед державою, так і держава несе відповідальність перед особистістю за невиконання обов'язків;

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами, їх незалежність і єдність; неприпустимість підміни функцій один одного; дієвість механізму «стримувань і противаг»;

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів і їх зміни – шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або через представницький орган. Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його середовища;

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів і інших нормативно–правових актів – налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації й інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів;

9. Можливість особистості домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки – мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянинові і його підвищення;

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав до рівня основних прав – формування соціального середовища, що створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особистості, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи освіти, податкової політики, регулювання ринку праці й контролю умов праці й ін.;

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не здатним (не зі своєї вини) нести відповідальність за свій добробут – мова йде про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціально ранимих шарів населення – старих, непрацездатних (хворих), безробітних по не залежним від них причинам. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

12. Забезпечення державою соціальної функції власності – власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству: наносити шкоду правам, свободам і достоїнству громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі (ст. 13, 41 Конституції України);

13. Проведення державою політики соціального компромісу – рішення всіх питань на шляхах згоди і взаєморозуміння різних соціальних груп, глибокої поваги до особистості незалежно від її соціального стану, захисту від усякого зазіхання на її життя, здоров'я й особисте достоїнство.

Таким чином, будучи обмеженим правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальним, правовим остільки, оскільки воно гарантує людині свободу прояву:

– як індивідові, що відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто

має індивідуальність;

– як членові соціального організму, яким є цивільне суспільство, тобто індивідові, що входить до складу суспільних і професійних груп і організацій;

– як громадянинові, що є підданим держави.

Завдання до семінару

1. Основні характеристики держави

2. Теорії виникнення держави

3. Співвідношення держави й суспільства

4. Соціальна сутність держави, та її функції

5. Структура державного апарату

6. Типологія держави

7. Форма держави: поняття й види

8. Правова держава і її характерні ознаки

Контрольні питання

1. У чому відмінності держави й суспільства? Дайте поняття держави.

2. Що таке державний суверенітет?

3. Дайте класифікацію функцій держави.

4. Назвіть поняття й ознаки механізму держави.

5. Що собою представляє державний орган? Перелічите його види.

6. Які типи держав виділяють з погляду формаційного підходу?

7. Чим відрізняються республіка і монархія?

8. Які існують форми державного режиму?

9. Порівняєте демократичні й недемократичні політичні режими.

10. Охарактеризуйте основні переваги правої держави.

18