Методичка_2004
.pdf1.Особливості соціологічного аналізу культурних процесів та явищ.
2.Характеристика масової культури та форми її прояву.
3.Соціально-культурне середовище як фактор розвитку особистості.
4.Функції культури в сучасному суспільстві.
5.Норма як соціокультурний регулятор.
6.Молодіжні субкультури (на прикладі українського суспільства).
Методичні поради
Метою вивчення даної теми є усвідомлення соціальної сутності культури, її структури, а також формування уявлення про основні функції культури, тенденції її розвитку в Україні та світі.
Можливі певні труднощі при визначенні поняття "культура". Американські антропологи А. Кребер та К. Клакхон проаналізували понад 150 визначень культури і розподілили їх на шість основних типів: описові, нормативні, психологічні, структурні та генетичні. Наприклад, описові визначення концентрують увагу на перелічуванні того, що охоплює поняття культури, структурні – на структурній організації культури, генетичні розглядають культуру з позиції її походження. Щоб усвідомити сутність культури, доцільно ретельно проаналізувати всі основні типи визначень.
Важливим є питання про компоненти культури, до яких відносять норми, цінності, традиції, стереотипи, звичаї, мову, менталітет тощо.
Проаналізуйте зміст основних функцій культури, до яких зазвичай відносять вироблення духовних цінностей, збереження і розповсюдження духовних благ, а також інтегративну, виховну, адаптаційну.
Обов'язковим для більш глибокого розуміння даної теми є аналіз типологій культурних форм (матеріальна і духовна культура, субкультура, контркультура, елітарна та масова культура, національна та світова культура).
ТЕМА 18. ІДЕОЛОГІЯ І ГУМАНІЗМ (вивчається самостійно)
Запитання для самостійного вивчення
1.Сутність ідеології як духовної складової суспільства.
2.Соціальні функції ідеології.
3.Ідеологія у системі людської комунікації.
4.Ідеологія як система цінностей.
5.Ідеологія, гуманізм і суспільство майбутнього.
Рекомендована література
1.Волков Ю.Г., Нечипуренко В.Н. и др. // Социология: курс лекций: Учебное пособие. – Ростов-н /Д.: 2000.
2.Заздравнова О.И. Идеология в эволюционирующем социуме. –
81
Харьков, 1999.
3.Заздравнова О.І. Ідеологічна ситуація і проблеми становлення державної ідеології в сучасній Україні // Наукові записки Харківського військового університету. – Вип. 8 – Харків, 2000.
4.Заздравнова О.И. Информационное общество и его идеология // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія “Теорія культури і філософія науки.” – Харків, 2002. - №553.
5.Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К., 2001.
6.Панина Н. Молодежь Украины: структура ценностей, социальное самочувствие и морально-психологическое состояние в условиях тотальной аномии // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001.- №1.
7.Проблеми гуманізму і духовності в контексті науково-технічного поступу // Тези доповідей науково-практичної конференції 15-16 жовтня 1996 року. – Вінниця – 1996.
8.Ярошенко В.М. Соціально-політичні орієнтації молоді як засоби гуманізації. – Миколаїв: 2000.
Головні положення, поняття та категорії
Ідеологія (від гр. idea – поняття, ідеал + logos - вчення) – це процес реалізації існуючих знань, більшість яких увійшли до форм суспільної свідомості, і переведення їх у внутрішні переконання людей і їх перспективні життєві установки з позиції певних соціально-групових інтересів. Виступаючи неминучим компонентом соціального буття людини, ідеологія у всьому розмаїтті своїх форм сприяє ідентифікації індивіда в соціумі з одного боку, і виробленню генеральних орієнтирів сукупної людської практики – з іншого.
Суспільний ідеал – уявлення, що відповідає економічним і політичним інтересам якоїсь соціальної групи, про найбільш досконалий суспільний лад, який є кінцевою метою її прагнень і діяльності. Ідеал є головним структурним елементом ідеології. Ідеологія за допомогою соціального ідеалу відділяє в соціальній дійсності скороминуще від необхідного, намічаючи перспективні шляхи реалізації останнього для реальних соціальних груп сформованого соціуму.
Деідеологізація – концепція, що обгрунтовує необхідність відмови від будь-яких ідеологій, оскільки вони гальмують суспільний розвиток і виступають як суб’єктивне і таке, що викривлює дійсність, вираження інтересів класів і соціальних груп. Особливу популярність ця концепція набула на Заході в 60- 70-і роки ХХ ст.. На межі 80-90 років стала прапором боротьби проти марксистсько-ленінської ідеології в колишніх країнах соціалістичної співдружності. Нині концепція деідеологізації змінюється концепцією реідеологізації, яка полягає в тому, що “ідеї правлять світом і всіма подіями в ньому”, і потребує необхідності ідеології й ідеалів, здатних повести за собою широкі маси. Саме ідеологія надає зміст людському існуванню у суспільстві шляхом формування цілей соціально-перетворюючої або ж соціально
82
зберігаючої діяльності.
Гуманізм (лат. humanus – людський, людяний) – філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. Ідеї та ідеали Розуму та Людяності пронизують теорію і практику гуманізму.
Започатковане ще у другому столітті до Х р. Цицероном поняття “гуманізм” містило в собі уявлення про цінність і значущість людини, про можливість реалізувати гуманістичний ідеал соціальними засобами. Гуманізм має ще один, суто особистісний “вимір”. Він розуміється як система установок індивіда на соціальні об’єкти (людина, спільнота, жива істота), а саме: співчуття, співпереживання, щира радість за удачу і успіхи іншого; наявність мотивацій, які спонукають людину на дружнє спілкування, зумовлюють “поведінку, що допомагає” (симпатія, альтруїзм).
Ідеологія як система цінностей соціуму включає такі цінності як істина, добро, краса, людська гідність, свобода, честь, справедливість, відповідальність, які є дійсними основами існування людства. Цінності такого роду іменують Абсолютами, оскільки вони є довічними духовними умовами еволюціонуючого соціуму.
Запитання та завдання для самоконтролю
1.Які підходи до визначення поняття "ідеологія" Вам відомі? Визначте їх позитивні сторони та недоліки. Який з підходів є, на Вашу думку, найбільш прийнятним? Чому?
2.У чому полягають соціальні функції ідеології? Які характерні риси ідеології Ви б виділили?
3.Що таке рівні ідеології? Як вони взаємодіють між собою?
4.У чому і як виявляється здатність ідеології об’єднувати людей, домагатися певного способу поведінки у всіх сферах суспільного життя? Свою відповідь обгрунтуйте.
5.Що таке "гуманізм"? Обгрунтуйте своє ставлення до цього поняття?
6.У чому гуманістичний характер ідеології еволюціонуючого соціуму?
7.На Вашу думку, які проблеми ідеології є найбільш актуальними для українського соціуму?
Теми рефератів
1.Ідеологія як соціокультурний феномен.
2.Ідеологія як соціальна теорія.
3.Ідеологія у системі людської комунікації.
4.Ідеологія як система цінностей.
5.Ідеологія і гуманізм.
6.Духовна ситуація у сучасному українському суспільстві.
7.Ідеологія і суспільство майбутнього.
83
Методичні поради
Вивчаючи дану тему, зверніть увагу, що в сучасній соціологічній науці ідеологія розуміється як духовне утворення, своєрідний соціальний світогляд, що передбачає відповіді на запитання, що виникають у людини щодо соціальних відносин, соціальної справедливості, перспектив розвитку суспільства.
Ідеологія займає специфічне місце у системі духовного життя суспільства. Це пояснюється тим, що ідеологія – наука, її відповіді не підлягають науковій верифікації, тобто перевірці та доведенню, оскільки ідеологія завжди ціннісна та цілеспрямована.
Розглядаючи сутність феномену ідеології доцільно з'ясувати її сутнісні риси, порівняти з наукою та міфом.
Важливим є питання про соціальні функції ідеології. Розкрийте зміст пізнавальної, оціночної, програмно-цільової, прогностичної, інтегруючої, захисної, соціально-організуючої функцій.
Пізнавальним є питання про основні ідеології сучасності – консерватизм, лібералізм, соціалізм, націоналізм, комунітарізм, З'ясуйте їх сутність та порівняйте.
Дискусійним є питання про перспективи ідеології в сучасному світі. Починаючи з 80-х років ХХ ст. у соціологічній літературі з'явилася точка зору, що наш час є кінцем ідеології як форми соціальної самосвідомості (Ф. Фукуяма, Е. Хобсбаум, А. Карно тощо).
Поміркуйте, як пов'язані ідеологія і гуманізм.
ПЕРСОНАЛІЇ Белл Даніел ( нар. 1919) – американський соціолог, спеціаліст у галузі
історії суспільної думки, політичних течій, соціального прогнозування. Відомою є його концепція постіндустріального суспільства, згідно з якою науково-технічна революція робить непотрібною революцію соціальну. Головні праці "Кінець ідеології", "Майбутнє постіндустріальне суспільство", "Культурні протиріччя капіталізму".
Вебер Макс (1864 - 1920) – німецький соціолог, соціальний філософ та історик; основоположник розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Його найбільш відомі праці: "Об’єктивність соціально-наукового і соціальнополітичного пізнання", "Становище буржуазної демократії у Росії", "Про категорії розуміючої соціології", "Наука як покликання і професія", "Протестантська етика і дух капіталізму", "Господарство і суспільство". М. Вебер обгрунтував ті базові поняття, якими й сьогодні керуються фахівцісоціологи при вивченні різних соціальних процесів та явищ. Не менш важливий також внесок ученого в розвиток так званих галузевих соціологій, зокрема соціології релігії, політики і права, науки та культури.
Гоббс Томас (1588 – 1679) – мислитель, який розробив теорію суспільного договору, що стала основою вчення про громадянське суспільство. Громадянське суспільство, за Гоббсом, є найвищою формою розвитку суспільства. Воно базується на юридичних нормах, що визнаються всіми
84
членами суспільства. У громадянському суспільстві можливі чотири форми правління: демократія, аристократія, монархія. У результаті суспільного договору припиняється війна всіх проти всіх: громадяни добровільно обмежують особисту свободу, отримуючи замість цього надійний захист.
Грушевський Михайло Сергійович (1866 - 1934) – видатний український історик, соціолог, політичний діяч. Творчість М. Грушевського, з одного боку, являла собою розвиток історико-соціологічного напрямку західної суспільної думки (Е. Дюркгейм, М. Вебер), а з іншого – безпосередньо пов’язана з духовними національними традиціями народознавства й фольклористики. М. Грушевський відомий як творець проекту Українського соціологічного інституту, реалізувати який в Україні не було можливості. Під грифом цього інституту у Празі вийшла одна із перших власне соціологічних українських праць "Початки громадянства. Вступ до генетичної соціологі"” М. Грушевського. "Генетична соціологія" М. Грушевського – це наука про закони формування людських спільнот.
Гумплович Людвіг (1838 - 1909) – польсько-австрійський соціолог і правознавець, представник соціального дарвінізму. Л. Гумплович розглядав соціологію як філософську основу усіх соціальних наук, історію людства як "природний процес", а соціальні закони як просту різновидність законів природи. Звідси фаталізм та фетишизація історичної необхідності в концепціях Гумпловича. Основні праці: "Расова боротьба", "Соціологія і політика", "Основи соціології", "Соціологічні нариси".
Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895) – професор Київського університету, автор низки яскравих публіцистичних статей, один з авторів розробленої київською “Громадою” декларації для демократичного руху в Галичині, засновник “Громади” женевської, яка вважається зародком українського соціалістичного руху. Саме він вперше серед українських вчених використав поняття “соціологія” у авторському курсі лекцій з всесвітньої історії перед студентами Київського університету. У 1875 році його було звільнено з Київського університету за “неблагонадійність”, а з 1876 року М. Драгоманов перебуває в еміграції. З 1889 року і до кінця життя він працює професором кафедри всесвітньої історії Софійського університету.
М. Драгоманов розглядав соціологію як універсальну й точну науку про суспільство, решта суспільних наук мають стати її розділами. У своїх наукових і публіцистичних працях він закликав українських вчених-суспільствознавців використовувати у своїх дослідженнях ті ідеї та принципи, які заклала західна соціологічна думка.
Найважливішим способом реалізації завдань соціології виступає, за М. Драгомановим, соціологічний метод “логічної семантики”, який полягає в аналітичному групуванні суспільних явищ, що вивчаються, їх класифікації й типологізації.
Провідною темою, яка цікавила М. Драгоманова, була тема соціальних змін і прогресу. Головним фактором суспільного розвитку він вважав спосіб виробництва, оскільки праця – “найголовніша основа суспільного життя”. Суспільний поділ людей на класи, на багатих та бідних М. Драгоманов
85
пояснював існуванням приватної власності, яка є історичним явищем і виникає лише на достатньо високому рівні розвитку суспільства. Тому бідність може бути подолано зміною економічного устрою: приватна власність має бути замінена колективною.
Дюркгейм Еміль (1858 - 1917) – французький соціолог і філософ, творець французької соціологічної школи. Засновник і видавець журналу "Соціологічний щорічник" (1896 - 1913). Перу Дюркгейма належить більш як 200 наукових праць, зокрема: "Про розподіл суспільної праці", "Правила соціологічного методу", "Самогубство", "Елементарні форми релігійного життя".
Загалом дюркгеймівську концепцію прийнято називати "соціологізмом", який стверджував специфічність та автономність соціальної реальності. Метод соціологізму виявився особливо продуктивним для обгрунтування суверенності соціології як окремої науки, а також означав орієнтацію на вивчення суспільних явищ і процесів під кутом зору причинно-наслідкових явищ і функціональних зв’язків. На сьогоднішній день Е. Дюркгейм є визнаним класиком західної соціології.
Зіммель Георг (1856 - 1918) – німецький філософ і соціолог, основоположник так званої формальної соціології, автор більш ніж 30 книг, які були присвячені філософії культури, соціології, етиці, історії філософії.
Значним є вклад Г. Зіммеля у вивчення соціальної диференціації і внутрішньогрупової взаємодії, соціальних конфліктів, а також обгрунтування ним предмету соціології та її тлумачення як окремої науки.
Знанецький Флоріан (1882 - 1958) – польський філософ і соціолог, один із основних представників так званого гуманістичного напряму в соціології ХХ ст. Поряд із загальною соціологією займався спеціальними галузями соціологічних досліджень (соціологія знання, виховання, міста). Ф. Знанецький
– один із фундаторів емпіричної соціології.
Кетле Ламбер Адольф Жак (1796 - 1874) – франко-бельгійський вченийприродознавець, математик, один із найвидатніших статистиків ХІХ ст., творець математичних методів обробки соціальної інформації. Одночасно з О. Контом він творив свою соціальну фізику – науку про суспільне життя, розробив концепцію статистичного методу науки про суспільство. Свої ідеї Кетле виклав у праці “Соціальна фізика або досвід дослідження про розвиток людських здібностей”.
Кістяківський Богдан Олександрович (1868 - 1920) – один із визначних вчених, які перебували під впливом ідей та діяльності М. Драгоманова. Окрім Київського, Б. Кістяківський навчався у Харківському (під керівництвом Д. І. Багалія), Дерптському (нині – Тарту), Берлінському (під керівництвом Г. Зіммеля), Страсбурзькому (під керівництвом В. Віндельбанда) університетах. Був професором юридичного факультету Київського університету, професором державного права і деканом юридичного факультету Українського державного університету, членом комісії з законодавчої підготовки заснування української Академії Наук, позаштатним академіком по кафедрі права.
86
У своїй докторській дисертації з філософії “Суспільство і особистість”, опублікованій в Берліні німецькою мовою і присвяченій В. Віндельбанду та Г. Зіммелю, Б. Кістяківський досліджує основні поняття соціальних наук: суспільство, держава, особистість, суспільний дух тощо. Основою суспільного життя, на його думку, є психічна взаємодія людей, в результаті чого формуються реальні форми групової колективної свідомості, які лежать в основі соціальної диференціації. Формування й трансформація колективної свідомості підпорядковані дії причинно-наслідкових відносин. Цій свідомості протистоїть нормативно-ціннісна свідомість, що сформульована в нормах права, етики, логіки і розвивається телеологічно. Основне завдання соціологічного знання – поєднати телеологічний та причинно-пояснювальний підхід в розумінні суспільного життя.
Пізніше Б. Кістяківський відходить від психологізму. На його думку, захистити наукову соціологію можна було б лише визначивши місце психології в структурі соціологічної теорії. Для цього необхідний тільки більш старанний та неупереджений аналіз соціальних явищ, що не зводяться до психічних процесів, і паралельно – визначення можливості теоретичної та описової психології як засобу пізнання соціальних явищ.
Ковалевський Максим Максимович (1851 - 1916) – відомий вчений – соціолог, історик, правознавець. М. Ковалевський закінчив Харківський університет, продовжував свою освіту у Берліні, Парижі, Лондоні (загалом за кордоном він провів близько 25 років), був професором Московського і Петербурзького університетів, організатором Російської вищої школи суспільних наук у Парижі (разом з Є. Де Роберті), головою Міжнародного інституту соціології, головою першої в Росії кафедри соціології у приватному Психоневрологічному інституті в Петрограді (заснованому М. Бехтєрєвим), Видавав відомий журнал “Вісник Європи”. У працях “Сучасні соціологи” та “Соціологія” він дав огляд найпоширеніших течій і шкіл соціологічної думки.
За своїми соціологічними поглядами М. Ковалевський був переконаним позитивістом. Визнаваючи родоначальником соціології і високо цінуючи ідеї О. Конта, він загалом поділяв контівське визначення предмету соціології як науки про порядок та прогрес людських суспільств. Пізніше він визначає соціологію як науку про організацію та еволюцію суспільств (оскільки навряд чи можливо ототожнювати будь-яку соціальну організацію з порядком, а еволюцію з прогресом), але сутність контівського визначення, на його думку, при цьому зберігається. Конкретні ж науки постачають для соціології необхідний їй матеріал, але тільки вона може розкрити ті елементи, які визначають необхідні для блага суспільства порядок та прогрес.Сповідував плюралістичний підхід до суспільства, намагався при вирішені складних соціологічних проблем брати до уваги сукупність соціальних чинників та елементів. Одне з основних понять соціологічної концепції М. Ковалевського є поняття соціальної солідарності.
Конт Огюст (1798 - 1857) – французький філософ, основоположник соціології, який в 30-ті роки ХІХ ст. запровадив термін “соціологія” у науковий ужиток. О. Конт є творцем “позитивного синтезу” – своєрідної енциклопедії
87
наукового знання, в основі якої лежить чітко розроблена класифікація наук, яка має значення і сьогодні. Математика як найбільш проста й абстрактна наука започатковує, а соціологія (соціальна фізика) як найскладніша й конкретна завершує систему класифікації наук. У цій системі О. Конт поєднує історичне та логічне в розвитку науки. Соціологія – одна з найскладніших наук у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об’єкт – суспільство, людину, які є найбільш складними явищами.
В основу соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у “великому основному законі трьох стадій” і вважав його своїм найбільшим відкриттям. Його основні праці – “Курс позитивної філософії”, “Дух позитивної філософії”, “Система позитивної політики”, або “Трактат про соціологію”.
Кулі Чарльз Хортон (1864 - 1929) – американський соціолог, соціальний психолог, автор теорії “дзеркального Я”, один із основоположників теорії малих груп. Основи соціологічної теорії Кулі викладені в трилогії “Людська природа і соціальний порядок”, “Соціальна організація”, “Соціальний процес”, а також в праці “Соціологічна теорія і соціологічне дослідження”. В основі соціологічної теорії Кулі знаходяться соціальний органіцизм та визнання основоположної ролі свідомості у формуванні соціальних процесів. Соціологія Кулі мала значний вплив на розвиток інтеракціоністських концепцій та соціально-психологічних теорій.
Макіавеллі Нікколо (1469 - 1527) – першим з мислителів Нового часу звернувсядо ідей Платона та Аристотеля і створив на їх основі оригінальну теорію суспільства та держави. Головний його твір "Держава" містить засади створення міцної держави в умовах, коли в народі не розвинені громадянські чесноти. Особливе значення Макіавеллі надає не структурі суспільства, а поведінці політичного лідера. Макіавеллі сформулював закони поведінки правителя, який бажає досягнути успіху.
Маркс Карл (1818 - 1883) – німецький політичний діяч, філософ, соціолог, економіст, історик. Головна ідея Марксового вчення – ідея матеріалістичного розуміння історії. Акцентував увагу на економічних умовах розвитку суспільства, особливо на способі здійснення виробництва та суспільних відносинах, що йому відповідають. Створив теорію класів та класової боротьби. Заклав основи теорії конфлікту.
Мейо Елтон (1880 - 1949) – американський соціолог, один із основоположників американської індустріальної соціології і доктрини ”людських відносин”. Творець соціальної філософії менеджменту.
Мід Джордж Герберт (1863 - 1931) – американський філософ, соціолог і соціальний психолог; визначний представник прагматизму і натуралізму. Центральним в концепції Міда є поняття міжіндивідуальної взаємодії: сукупність процесів взаємодії констатує суспільство і соціального індивіда. Соціальна концепція Міда, яку він називав соціальним біхевіоризмом, стала основою символічного інтеракціонізму і справила значний вплив на подальший розвиток соціології. За життя Дж. Мід не видав жодної книги, оскільки віддавав перевагу читанню лекційних курсів у Чиказькому університеті, де працював
88
майже 40 років. Його головні праці: “Філософія сучасності”, “Свідомість, особистість і суспільство з погляду соціального біхевіоризму”, “Філософія дії” являють собою відредаговані записи його лекцій студентами.
Монтеск'є Шарль Луі (1689 - 1755) – французький просвітник і соціолог, який започаткував географічний напрямок в соціології, розробляв теорію географічного детермінізму. Він вивчав вплив клімату, географічного середовища, чисельності населення на різні аспекти соціально-політичного та економічного життя суспільства. На його думку, характер політичного режиму залежить від розмірів території, на якій розташована держава. Наприклад, республіка за своєю природою потребує невеликої території, монархічна держава має бути середньою за розмірами, а величезні території імперії – передумова для деспотії.
Взагалі, на думку Монтеск'є, багато чинників, керують вчинками людей: клімат, релігія, закони, взірці минулого, звичаї, як результат виникає спільний дух народу.
Парсонс Толкотт (1902 - 1979) – американський соціолог-теоретик. Творець теорії дії та системно-функціональної школи в соціології. Введена Парсонсом система понять справила значний вплив на західну соціологію, а також на емпіричні дослідження. Головні праці “До створення загальної теорії дії” (у співавторстві), “Структура соціальної дії”, “Соціальна система”.
Руссо Жан Жак (1712 – 1778) – французький просвітник, філософ, соціолог, письменник, який розробив концепцію "ordre naturel" (природного порядку), що завдяки суспільному договору перетворюється в "ordre positif" (позитивний порядок). У його розумінні людина за своєю природою є доброю, вільною, самодостатньою. Всі негаразди людства він пов'язував з виникненням та посиленням соціальної нерівності, зокрема майнової.
Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760 - 1825) – французький мислитель,
соціолог, соціаліст-утопіст. Розробив концепцію соціальної фізіології, яка була покликана стати знаряддям створення раціонального суспільства. Всесвітня історія, за Сен-Сімоном, це поступовий рух людства в напрямі прогресу від нижчих суспільних форм до вищих через стадії релігійного, метафізичного та позитивного, наукового, мислення. Його праця “Нарис науки про людину” (1813) сприяла становленню соціології як самостійної науки про суспільство.
Сорокін Питирим Олександрович (1889 - 1968) – російсько-
американський соціолог. Після еміграції 1922 р. зайняв значне місце в західній соціології. Творчу діяльність П. Сорокіна можна розділити на два періоди – російський та американський.
Соціологію П. Сорокін визначає як науку про соціальну взаємодію людей. В західній соціології високо ціняться як концепція соціокультурної динаміки Сорокіна, так і його емпіричні дослідження соціальної мобільності та соціальної стратифікації. Головні праці: “Система соціології”, “Соціальна і культурна динаміка” (Т. 1 - 4).
Спенсер Герберт (1820 - 1903) – англійський філософ і соціологпозитивіст, який слід за Контом поклав в основу соціології ідею еволюції. Стрижень основної праці Спенсера “Основи соціології” складає систематично
89
проведена аналогія між суспільством і біологічним організмом. Багато ідей Спенсера було запозичено сучасною західною соціологією, і зокрема, структурно-функціональним аналізом та соціобіологією.
Тард Габріель (1843 - 1904) – французький соціолог, один із основоположників соціальної психології і основних представників психологічного напряму в соціології. Завдання соціологічної науки вбачав у вивченні законів наслідування. Зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини та їх механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології юрби та ін. Головні праці: “Закони наслідування”, “Соціальна логіка”, “Суспільна думка і юрба”, “Соціальні етюди”.
Тоффлер Алвін (нар. 1928) – американський соціолог і футуролог, публіцист, громадський діяч, автор однієї з концепцій постіндустріального суспільства. У своїх працях у критичній формі відобразив загострення соціальних протиріч науковотехнічної революції. Основні праці: "Футурошок", "Третя хвиля", "Доповідь про еко-спазм", "Зрушення влади".
Франко Іван Якович (1856 - 1916) – відомий перш за все як поет, письменник, драматург та перекладач, окрім громадської діяльності, займався також проблемами історії, економіки, філософії, соціології, фольклористики, літературознавства, естетики, публіцистики, автор соціологічних праць: “Про соціалізм”, “Про працю”, “Що таке поступ?”, “Мислі о еволюції в історії людськості”, “Наука та її становище щодо працюючих класів”, “Найновіші напрямки в народознавстві” та ін.
Кінцевою метою науки І. Франко вважає людину та її благо. Оскільки людина поєднує в собі тілесне й духовне, вона є об’єктом наук фізичних та антропологічних (логіка, психологія, педагогіка, історія, етнологія та “економія суспільна” – наука про працю). Останні відрізняють людину від природного світу, розглядають її як специфічно соціальну істоту, як людину “в справжньому значенні цього слова” з її особливим світом мислення, відчуттів, співпраці з іншими людьми тощо. Пізніше І. Франко пише про те, що, оскільки людина є суспільною істотою, то вона є предметом ряду окремих наук – наук соціологічних, які досліджують її у зв’язку з суспільним, вивчають розвиток суспільної праці, думок, вірувань й “іншої культури”.
І. Франко загалом поділяв марксистські погляди на еволюцію суспільства, однак шляхом до ідеалу він вважав не революцію, а “соціалістичну реформу”, прогрес вбачав не у зростанні антагонізмів, а в кооперації людей, владу ж розглядав як наслідок поділу праці, а не розподілу власності. Майбутнє людства І. Франко вбачає у прогресі техніки, науки, культури, освіти й моралі.
Хабермас Юрген (нар. 1929) – сучасний німецький соціолог. У створеному ним вченні поєднуються філософська і соціологічна перспективи. Його вчення виступає своєрідним синтезом концепції раціональності соціальної дії та концепції інтеракції. Головна праця – "Теорія комунікативної дії", де на основі поняття соціальної дії розробляється оригінальна концепція суспільства.
90