32

Зміст

Вступ 3

1. Ранні роки 4

2. Початок політичної кар’єри Отто фон Бісмарка 7

3. Дипломатична діяльність Отто фон Бісмарка 10

4. Посада Прем’єр-Міністра 12

5. Політика Рейхсканцлера 16

6. Останні роки життя Отто фон Бісмарка 29

Висновки 31

Список використаної літератури 32

Вступ

В другій половині XIX століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель. Саме тому у 1862 році прусський канцлер Отто фон Бісмарк почав політику об'єднання німецьких земель навколо Пруссії, який розумів необхідність об’єднання держави.

У 1866 році відбулася вирішальна перемога прусських військ над австрійцями при Садовій визначила лідируючу роль Пруссії в Німеччині. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен, Нассау,Шлезвіг,Гольштейн. 21 середня і дрібна держава були об'єднані вПівнічнонімецький союз, на чолі якого також стала Пруссія. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції. У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Прусії чотирьох південно-німецьких держав. У 1871 році Прусія у перемогла у франко-прусській війні. 18 січня1871року Німеччину було проголошено імперією на чолі з кайзером (імператором), яким став пруський корольВільгельм І.

1. Ранні роки

Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шьонгаузеy (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер».

Отто фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 року в Шенхаузені на Ельбі (нині Саксонія-Ангальт), був другим сином в родині, яка належала до династії Бісмарків. Його батько, Карл Вільгельм Фердінанд фон Бісмарк, був ротмістром та походив з родини юнкерів з Альтмарку. Мати, Луїза Вільгельміна була донькою високопосадовця з Берліна та мала гарну освіту.

У 1816 році молода родина переїхала з маєтку в Шенхаузені до маєтку Ніфоф в окрузі Наугард (Новогард) в східній Померанії, де Отто фон Бісмарк провів перші роки свого дитинства.

Відмінність соціального походження батьків мала визначні наслідки для подальшого життя Бісмарка. Від батька він успадкував гордість за батьківщину, а від матері — прагнення до успіху. Мати хотіла, аби її сини не просто стали юнкерами, а стали на державну службу. Як згодом писав Бісмарк, саме через раціонально цілеспрямоване навчання його матері він ніколи не відчував себе вдома в батьківському будинку. І хоча його стосунки з матір'ю були прохолодними, до батька він ставився з любов'ю. Утім, Бісмарк був вдячний матері за те, що міг здобути освіту, що було нетипово для вихідця з села.

На відмінну від обов'язкового для сільської знаті навчання в кадетському корпусі, за наполяганням матері 1821 року шестирічного Бісмарка було відправлено до інтернату Пламана в Берлін. Цей інтернат, до якого прагнули відправити своїх дітей високопосадовці, було засновано в дусі Йоганна Генріха Песталоцці. На час навчання Бісмарка епоха реформ вже давно завершилась, а виховання спиралось на муштрування та німецький націоналізм. Перехід від дитячих ігор у рідному селі до життя в інтернаті з суворою дисципліною та примусом дався Бісмарку надзвичайно важко. У цей час чітко виявилось його небажання підкорятись авторитету.

У 1827 р. Бісмарк переходить до гімназії імені Фрідріха Великого, а з 1830 року і до випуску 1832 року навчається в берлінській гімназії «У сірого монастиря». Окрім давногрецької, яку Бісмарк вважав занадто складною, у навчанні він виявив здібності до вивчення мов, хоч і не завжди був старанним.

10 травня 1832 року, після завершення навчання в гімназії, у віці 16 років Бісмарк вступає до Геттінгенського університету де вивчає юриспрунденцію (1832–1833). Він послідовно уникав політичних непорозумінь через Липневу революцію 1830, тому не випадково, що Отто приєднався не до опозиційного на той час студентського братства Бурш, а до Керс Гановера Гьотінген. Згодом, аналізуючи власні спостереження він дійшов висновку, що тут йшлося про поєднання утопічності та браку виховання. З іншого боку, він відкидав вплив на себе ідей прусського монархізму. Він із захопленням вивчав історію та літературу, юриспруденція цікавила його менше. Єдиним академічним викладачем, який мав на нього вплив, був історик Арнольд Герман Людвіг Геерен, котрий в своїх лекціях окреслив схему міжнародних відносин. Близькі стосунки склались у Бісмарка з Джоном Мотлі, який став американським дипломатом та залишився близьким другом майбутнього німецького канцлера на все життя.

У листопаді 1833 року Бісмарк продовжив навчання в Берлінському Університеті Фрідріха-Вільгельма. 1835 року він склав перші державні іспити. Потім влаштовувався аускультатором у Берлінський міський суд. За власним бажанням перейшов із юридичної роботи на державну службу.

У 1838 році Бісмарк добровольцем вступив на військову службу: спочатку до єгерського батальйону, а навесні перевівся до єгерського батальйону, другому в Грайфсвальді у західній Померанії.

Після смерті матері в 1839 році Бісмарк переїхав до маєтку в Ніфоф (Дальня Померанія) та почав займатись сільським господарством. Разом зі старшим братом Бернардом він керував батьківськими маєтками Ніфоф, Кюльц та Ярхлін в окрузі Наугард. Після обрання Бернарда фон Бісмарка до ради округу в 1841 р. брати поділили господарство: Бернард працював лише в Ярхліні, Отто в Кюльце та Ніфофі. Після смерті батька в 1845 р. Отто став вести господарство в родинному маєтку Шенхаузен поблизу Штендаля.

У вільний час він інтенсивно, але несистематично вивчав філософію, мистецтво, релігію та літературу. 1842 р. Бісмарк здійснив подорож з навчальними цілями до Франції, Англії та Швейцарії. Прагнення повернутись на державну службу він облишив 1844 р., і знову через відразу до всього пов'язаного з бюрократією. В цей час він був бажаним гостем на всіх громадських заходах в своєму окрузі. Це та схильність на культурних заходах потрапляти в центр уваги, дало йому славу «шаленого Бісмарка».

Завдяки Моріцу фон Бланкенбургу, шкільному другу з Берліна, Бісмарк познайомився з Адольфом фон Тадден-Тріглафом, в доньку якого, Марію, закохався Моріц. Марія фон Тадден та Бісмарк відчували себе спорідненими душами. Та молода дівчина і припустити не могла розірвання заручин, і в жовтні 1844 р. вона одружилася з Моріцом фон Бланкенбургом. На весіллі Марія посадила 20-річну Йоганну фон Путткамер за один стіл з Бісмарком. Влітку 1846 р. подружжя Бланкенбургів, Бісмарк та Йоганна разом подорожували до Гарцу. Після несподіваної смерті Марії 10 листопада 1846 р. в тепер відомому листі Бісмарк просив Генріха Путкамера руки його доньки та отримав відмову. Бісмарк поїхав до батьків Йоганни в Рейнфельд поблизу Руммельсбургув Далекій Померанії та особисто переконав їх дати дозвіл. Весілля відбулось 1847 р. в Райнфельді (Округ Румельсбург і Пом.). Відтоді віра в особистого Бога грала для Бісмарка велику роль.

В родині Отто та Йоганни Бісмарків народилось три дитини: Марія (1848–1926), Герберт (1849–1904), Вільгельм (1852–1901). Йоганна підкорила свої бажання служінню своєму чоловікові та, водночас, між ними утворився міцний емоційний зв'язок, якого Бісмарк не міг досягнути із матір'ю. Листування подружжя стало надбанням скарбниці літератури листування XIX століття.