6. Паблік рилейшнз у діяльності міжнародних організацій

Ефективну комунікацію із громадськістю намагаються налаго­дити не лише компанії та уряди, а й міжнародні організації, які ставлять за мету:

• зробити організацію знаною (видимою);

• добитися позитивного ставлення до неї з боку міжнародної громадськості;

• створити образ значущої в міжнародних справах структури.

Комітет Міністрів Ради Європи 11 квітня 2000 р. схвалив інфор­маційну стратегію цієї найстарішої європейської організації. Згідно з резолюцією 2000-2 зазначена стратегія покликана поліпшити про­зорість та ефективність діяльності Ради Європи, посилити її при­сутність і вагу у країнах-учасницях. Програму розроблювали три роки; увесь цей час інформаційну діяльність організації ретельно вивчали відповідно до вимоги Страсбурзького саміту лідерів країн (жовтень 1997 р.) "зосередитися на завданні стати видимішою та ближчою до громадян". Резолюція 2000-2 поставила завдання під­креслити в очах європейців "унікальність" Ради Європи, її роль в європейській організації "у досягненні єдності Великої Європи".

Інформаційна концепція Ради Європи ґрунтується на таких заса­дах:

• спільній інформаційній діяльності чотирьох головних органів Ради Європи (Комітету Міністрів, Парламентської Асамблеї, Європейського Суду з прав людини, Конгресу місцевих і ре­гіональних властей), "що дасть змогу спонукати громадян до співробітництва". Водночас кожний орган здійснює власну інформаційну діяльність у співпраці з Генеральним Секретарем Ради Європи;

• наданні пріоритету використанню новітніх інформаційних тех­нологій, особливо створенню сторінок в Інтернеті.

Отже, засоби масової інформації і в цьому разі є найважливішим знаряддям досягнення бажаного результату.

У грудні 1999 р. ООН у меморандумі наголосила, що тепер "кожний працівник секретаріату може говорити із пресою без об­межень". Для персоналу ООН навіть виробили правила комуні­кації з журналістами:

-говорити лише в межах своєї компетенції та відповідальності;

-надавати факти, а не судження або коментарі;

-за­лишати проблеми, питання для коментарів офіційним особам які уповноважені говорити від імені організації.

Загалом робота над цією своєрідною інструкцією тривала майже чотири роки в дискусіях між вищими керівниками, хоча й вмістилася на двох сторінках, в інструкції зазначається, що "ООН має на меті бути відкритою і прозорою у своїх відносинах із пресою. У наших інтересах працю. вати з мас-медіа чесно і швидко, запровадити послідовну комуніка­ційну стратегію, що базується на цих самих принципах"

У розглядуваній інструкції встановлено норми спілкування з пресою залежно від посади. Генеральний секретар ООН є основним голосом організації, який "часто спілкується з пресою у штаб-квар­тир, та під час подорожей. Натомість перший заступник Генерального секре­таря та його штат спілкуються з журналістами від імені генсека протягом дня. Кількість офіційних осіб, які уповноважені відпові­дати на проблемні питання, обмежена: речник генсека, спеціально призначені члени штату генсека, керівники департаментів у межах їхньої компетенції, працівники, уповноважені керівниками депар­таментів, директори інформаційних центрів ООН за кордоном В інструкції зазначається: "ніхто не може говорити від імені Гене­рального секретаря без його чіткої згоди". "Усі працівники ООН повинні висловлюватися публічно", але за певних обставин, зокре­ма в разі проблемних запитань, "можуть допомогти журналістам глибше зрозуміти проблему, спілкуючись без мікрофона". Тому як зазначено в меморандумі, журналістам слід чітко пояснювати, коли розмова може відбуватися під запис (on the record) і з посиланням на їм я працівника, а коли не під запис (off record), тобто в цьому разі журналіст має обнародувати своє джерело інформації лише словами представник ООН". Нарешті, у меморандумі зазначаєть­ся, що працівники 'не повинні вважати, що мусять відповідати на кожне питання, зокрема, гіпотетичного характеру".

Міжнародні організації, як правило, діють в умовах обмежених ресурсів, що, зрозуміло, негативно позначається на їх можливос­тях. Проте великі витрати на саморекламу також завдають шкоди передусім репутації. Адже міжнародні урядові структури фінансу­ються за рахунок платників податків. У 1996 р. Європейський Союз з метою розвіяти скептицизм в окремих європейських краї­нах, передуєш у Британії, щодо спільної європейської валюти вирішив виготовити серію рекламних телевізійних 4роликів і купити газетні площі для публікацій, які доводили б переваги євро. Це рішення викликало неоднозначне ставлення. Багато хто звинува­тив чиновників Європейського Союзу у витрачанні коштів плат­ників податків для рекламування своєї діяльності.