Глава 9. Соціальні пріоритети національної економіки

Mensura omnium rerum homo

(Міра усіх речей - людина)

Латинський вислів

План

1. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки.

2. Стратегія соціального розвитку національної економіки України.

3. Показники соціального розвитку національної економіки та його інституціональне забезпечення.

4. Стан соціальної сфери, пріоритети та інструменти соціальної політики в Україні.

Література

1. Основи законодавства України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» //Бухгалтерія. – 2002. - №34/1-2 (501). – С. 8-14.

2. Закон України «Про пенсійне забезпечення»: Прийнятий на четвертій сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання, 5 листопада 1991 р. – К.: Україна, 1992.

3. Закон України «Про зайнятість населення» (із змінами і доповненнями, внесеними Верховною Радою України на 6-й сесії 17 листопада 1992 р.) // Информационно-рекламный вестник. - 1993. - № 5. - С. 2-16.

4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (від 11.01.2001 р.). // Українська

інвестиційна газета. – 2001. - 3 квітня. – С. 5-14.

5. Закон України «Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». //Голос України. – 2007. - 6 лютого. - С. 8-10.

6. Бузгалин А. В. «Постиндустриальное общество» - тупиковая ветвь социального развития. //Вопросы экономики. – 2002. - № 8. – С. 31-43.

7. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. – М.: 1990. – С. 231-232.

8. Бъюкенен П. Дж. Смерть Запада. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – С. 320-334.

9. Зомбарт В. Буржуа. – М.: Наука, 1994. – С. 17-24.

10. Маркс К., Энгельс Ф. - Соч. – Т. 42. – С. 125-128.

11. Сапожников Е. И. Общество потребления в странах Запада. //Вопросы философии. – 2007. - № 10. – С. 53-63.

12. Ходжсон Д. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастания сложности. //Вопросы экономики. – 2001. - № 3. – С. 37-45.

13. Ядгаров Я. С. История экономических учений: Учебник. 3-е издание. – М.: ИНФРА – М, 2002. – С. 193-198.

14. Bouldinq K. Principles of Economic Policy. - Enqlerood Cliffz, 1958. – P. 11-12.

15. Hansen A. Н. The American Economy. – New York, 1957. – P. 175-176.

16. Meinholol H. Investivlohn und soziale Mark-tvirtschaft. – G. Zeber Veronoqensbildunq in Arbeitnehmerhand. Dokumentation 3. - Frankfut/Vain, 1965. – S. 62-63.

17. Muller – Armack A. Uirtschaftzordnunq und Uirtschaftspolitik. – Freiburq, 1966. – S. 243-245.

18. Samuelson P. А. Economics, 7-fhed. – New-York, 1967. – P. 145-146.

19. Sturmey S. G. Income and Economics Welfare.-London, 1959. – P. 142-144.

20. Jitmuz R. M. Welfare State and welfare Society. – London, 1967. - P. 15-17.

9.1. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки

Концепція соціальної ринкової економіки бере свої витоки із різних шкіл та напрямків економічної думки. Так, соціальна школа Німеччини ще на рубежі ХІХ-ХХ століть займалась дослідженням соціальних суперечностей ринкової економіки і визначенням шляхів їх усунення засобами державно-монополістичного регулювання. В різних течіях інституціоналізму (соціально-психологічний, соціально-правовий, трансформаційний, технологічного детермінізму) також акцентувалося на різних соціальних аспектах ринкової економіки. Т. Веблен вважав доцільним встановлення такого «нового порядку», при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній «раді техніків», і «індустріальна система» перестане служити інтересам монополістів, оскільки мотивом «технократії» буде не «грошова вигода», а служіння інтересам усього суспільства [13, с. 195].

Дж. Коммонс – засновник соціально-правової течії інституціоналізму – був упевнений у необхідності створення уряду, який був би підконтрольним суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки. Розрізнює комерційну і соціальну ефективність Дж. М. Кларк, розуміючи під першою показник результативності приватного підприємства у створенні прибутку, а під другою – ефективність економічної системи у створенні «соціальних цінностей».

Прихильники технологічного детермінізму також виказували окремі ідеї щодо соціальної спрямованості ринкової економіки. Так, Дж. К. Гелбрейт вважав за необхідне змінити цільове спрямування виробництва з максимізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання. Висувались також ідеї гуманізму в розподілі праці і організації виробництва

(Л. Хейлбронер), становлення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації (Д. Белл).

К. Маркс взагалі заперечував можливість соціально прогресивної трансформації капіталізму на власній основі. Він наголошував на історичній обмеженості капіталістичної ринкової економіки і заміні її соціалістичним (комуністичним) способом виробництва. Але водночас він підкреслював можливість становлення в межах капіталізму певних перехідних форм (за такі він вважав, наприклад, кооперативи і акціонерні товариства, в яких частково заперечується приватна власність).

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава добробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки» [15, с. 175]. На думку англійського професора

Р. Тітмуса, «державою добробуту» можна назвати державу, що визнає за усіма громадянами право отримувати соціальні послуги, які не може надати приватний ринок. До таких соціальних послуг належать освіта, охорона здоров’я і соціальне забезпечення. Він вважає, що для «держави добробуту» характерні «два близьких поняття – соціальних прав і універсалізму» [4, с. 153]. За словами К. Баулдінга «держава добробуту» є така держава, яка служить органом захисту індивіда від життєвих мінливостей та нещасть, а цей захист проявляється у соціальному страхуванні, програмах підтримки доходів, поліцейській охороні і т. ін.» [14, с. 11].

Позиція П. Самуельсона по данному питанні в основному співпадає з позицією Е. Хансена. Він пов’язує поняття «держави добробуту», перш за все, з поняттям «видатки добробуту» (velfare expenditures). За його визначенням, «урядові видатки на добробут» - це такі видатки, «які переносять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги»[18, р. 145-146]. С. Стурмі дає більш детальну характеристику: «Держава добробуту є держава, в якій суспільство в цілому визнає колективну відповідальність по відношенню до слабких або менш успішних членів цього суспільства та вживає певні дії, щоб допомогти цим членам… У межах держави добробуту соціальні послуги сприяють тому, щоб, по-перше, полегшити стан нужденних через пом’якшуючі дії; по-друге, у зростаючій мірі виявляє причини і добуває - «ліки», щоб нужденний, будучи одного разу врятований, був здатним стояти на власних ногах, і, по-третє, запобігати виникненню нужди» [19, р. 142].

Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопомоги отримали у теорії «соціального ринкового господарства». Першим увів це поняття профессор А. Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами, мета «соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов’язати свободну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення» [17, с. 243]. Згідно з концепцією А. Мюллера-Армака, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати дві головні задачі: по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів; по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому. Це підкреслював і Л. Ерхард.

На думку іншого німецького економіста Г. Мейнголда, «соціальне ринкове господарство» відрізняється у чотирьох головних пунктах від класичного принципу «вільного ринкового господарства»:

- ефективна конкуренція конституюється активною конкурентною політикою держави;

- встановлений ринком розподіл доходів корегується подальшим перерозподілом доходів;

- держава проводить активну кон’юнктурну політику з метою досягнення повної зайнятості, стабільності цін та рівноваги платіжного балансу;

- вплив на створення майна, до володіння яким повинні бути залучені широкі верстви населення [16, с. 623].

Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль за ринковим саморегулюванням, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності. Так, В. Репке порівнює економічну роль держави з функціями органів регулювання вуличного руху, які не вказують водіям, куди ті повинні їхати, але встановлюють певні правила руху і вимагають їх дотримання.

Разом з тим, спеціалісти відмічають, що зростання добробуту не тотожнє задоволеності життям [19]. У суспільстві, де товар не просто задовольняє потребу, а стає ознакою соціального статусу, акцентування людської свідомості на споживанні неминуче приводить до одержимості речами. Нереалізація закладених здібностей викликає у людини почуття дискомфорту, незадоволенності, пригніченості та відчудження. Скорочення народжуваності у економічно розвинених країнах наводить навіть західних дослідників на думку, що «західна цивілізація, незважаючи на всю свою могутність та багатство, знаходиться у найглибшому занепаді» [8, с. 243]. Аналіз показує, що виключно споживчий спосіб життя не здатен усунути духовну незадоволеність, причиною якої є нереалізованість закладеного пізнавального, креативного (творчого) і етично-імперативного (морального) потенціалу. С гіркотою визнає відомий західний економіст та соціолог П. Б’юкенен: «Статистика… розлучень, падіння народжуваності, неповних сімей, самогубств серед підлітків, криміналізації шкіл, наркоманії, насильства, важких злочинів, захворюваності та падіння освіченності показує, настільки глибока криза у суспільстві. Пусті дитячі кімнати і забиті приймальні психоаналітиків свідчать про те, що у нас далеко не все у порядку. І розповсюджуючись, ця зараза тягне в могилу всю нашу цивілізацію» [8, с. 334].

Запропоновані ідеї та інструменти теорії суспільного добробуту та соціального ринкового господарства широко використовуються у практиці державного регулювання в країнах із змішаною економікою. В певній мірі вони вичерпали себе, і тому при визначенні стратегії соціального розвитку національної економіки України доцільно використовувати також більш сучасні теоретико-економічні розробки, зокрема, неомарксистського напрямку, які мають виразну гуманістичну соціальну спрямованість поряд із збереженням прагматичних підходів до функціонування національної економіки.