10-04-2014_17-28-10 / Роздл 1

ВК – середня сума власного капіталу у звітному періоді.

Вартість капіталу від облігацій визначається за такою формулою:

Кв = , (1.2)

де Кв – вартість капіталу від облігацій;

Сd – річний купон на випуск нових облігацій;

F – номінальна вартість облігацій;

V – витрати на випуск облігацій.

Розрахунок вартості капіталу від привілейованих акцій здійснюється за формулою:

Кр = , (1.3)

де Кр – вартість капіталу від випуску привілейованих акцій;

Р – привілейований дивіденд;

Рs – ринкова вартість привілейованих акцій;

V – витрати на випуск привілейованих акцій.

Формула розрахунку вартості капіталу від звичайних акцій буде мати такий вигляд:

Ks = +G , (1.4)

де Ks – вартість капіталу від випуску звичайних акцій;

Р – дивіденди;

Рs – ринкова вартість звичайних акцій;

V –витрати на випуск звичайних акцій;

G – постійний темп приросту дивідендів.

Вартість капіталу за рахунок нерозподілених прибутків обчислюється за формулою:

Ks = +G , (1.5)

де Ks – вартість капіталу за рахунок нерозподілених прибутків;

Р – дивіденди на звичайну акцію;

Рs – ринкова вартість звичайних акцій;

G – постійний темп приросту дивідендів.

Вартість залученого капіталу у формі банківського кредиту розраховується по наступній формулі:

Кз = , (1.6)

де Kз – вартість капіталу у формі банківського кредиту;

Пкб – ставка відсотків за кредит, %;

Спп – ставка податку на прибуток, %;

V – рівень витрат по кредиту.

2. Принцип загальної оцінки вартості капіталу. По елементна оцінка вартості капіталу є посиланням для розрахунку цього показника. Таким загальним показником є середньозважена вартість капіталу, формула розрахунку якого має вигляд:

WACC=Kв x (1-tax)x+Kp x +Rs x , (1.7)

де B – облігації;

P – привілейовані акції;

S – звичайні акції;

Kв – вартість капіталу від облігацій;

Kp – вартість капіталу від привілейованих акцій;

Ks – вартість капіталу від звичайних акцій;

tax – ставка оподаткування.

3. Принцип співставлення оцінки вартості власного і залученого капіталу.

В процесі оцінки вартості капіталу слід мати на увазі, що суми використовуваних власного і залученого капіталів, які відображаються в пасиві балансу підприємства, мають несумісне кількісне значення. Якщо позиковий капітал підприємства в грошовій і товарній формі оцінений по цінах наближених до ринкових, то власний капітал, який відображається в балансі, по відношенню до ринкової вартості, як правило, значно занижений. В зв’язку із заниженою оцінкою суми використовуваного власного капіталу його вартість в процесі розрахунків підвищується. Крім того, по цій же причині виявляється заниженою його реальна вага в загальній сумі капіталу, який використовується підприємством, що призводить до некоректності показника середньозваженої вартості.

Для забезпечення співставленості і коректності розрахунків середньозваженої вартості капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та підприємств інших форм власності, сума власної його частини повинна бути виражена в ринковій оцінці.

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу.

Цей принцип передбачає, що оцінка вартості капіталу повинна здійснюватись як по вже сформованому капіталу, так і по капіталу, який повинен формуватися в майбутньому періоді (плановому). В процесі оцінки вартості сформованого капіталу використовуються фактичні показники, пов’язані з оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості капіталу, який планується до використання, пов’язана з прогнозом зміни кон’юнктури фінансового ринку, динаміки рівня кредитоспроможності, міри ризику.

5. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства.

Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, яка додатково залучається господарством.

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок залучених джерел має на кожному етапі розвитку господарства свої економічні межі і, як правило, пов’язане із зростанням середньозваженої його вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене загальними його розмірами: збільшення об’єму емісії акцій і облігацій; залучення додаткового банківського кредиту в зв’язку із ростом фінансового ризику для кредиторів (із-за зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може здійснюватись тільки на умовах підвищення ставки процента за кредит.

Динаміка показника граничної вартості капіталу повинна бути обов’язково врахована в процесі управління фінансовою діяльністю товариства.

6. Принцип встановлення граничної ефективності використання додатково вкладеного капіталу.

Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена визначенням критеріального показника ефективності його додаткового залучення. Таким критеріальним показником є гранична ефективність капіталу. Цей показник характеризує відношення приросту рівня прибутковості додатково вкладеного капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу.

Викладені принципи оцінки вартості капіталу дозволяють сформувати систему основних показників, які визначають вартість капіталу і межі ефективного його використання.

Серед розглянутих показників головна роль належить показнику середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під впливом багатьох факторів, основними з яких є:

– середня ставка процента, яка склалася на фінансовому ринку;

– доступність різних джерел фінансування (кредити банків; комерційні кредити; акції і облігації власної емісії);

– галузеві особливості операційної діяльності, які визначають тривалість операційного циклу і рівень ліквідності використовуваних активів;

– співвідношення об’ємів операційної і інвестиційної діяльності;

– життєвий цикл підприємства;

– рівень ризику операційної, інвестиційної і фінансової діяльності [27, с. 123-130].

Врахування цих факторів відбувається в процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і залученого капіталу господарюючого суб’єкта. Отже, з метою забезпечення ефективнішого формування власного капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте, для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.