- •Історія походження науки герменевтики
- •Сакральний текст
- •Буття, 1-2 глави
- •Євангеліє
- •Пісні пісень
- •Еклесіаста
- •1 І 2 , з 4 до 12 глави
- •24.02.2014 Позиція христоцентризму біблійного тексту
- •Біблійна герменевтика в епоху Нового та Новітнього часу
- •Вивчення філологічної герменевтики Нового часу
- •Особливості феноменологічної герменевтики
- •Основні положення феноменологічної теорії е. Гусерля (вони вплинули на встановлення феноменологічної герменевтики):
- •Ганс Яусс
- •Онтологічна герменевтика
Основи герменевтики
Джиджора Євген Володимирович
10.02.14
Історія походження науки герменевтики
Герменевтика вважається однією з найдавніших дисциплін, яка виникла в надрах філософії. Аристотель: він називає 2 категорії людського мислення, завдяки яким виникла філософія – здивування (людина очаровується і дивується тим, що навколо неї; людина ставить запитання: що таке світ? Яке моє місце в цьому світі?), цікавість.
Філософія виникає і потребує, щоб носії філософських думок між собою спілкувалися. Оскільки вони претендують на те, щоб їхнє висловлювання мало реакцію, то вони змушені переконливо і красномовно висловлювати свою позицію. З іншого боку потенційні сприймачі філософських думок потребують адекватного розуміння. Так виникає герменевтика.
Адекватне сприйняття – це надання імені будь-якому уявленню про світ. У побуті є такий вираз – назвати речі своїми іменами. Пізнаючи позицію іншої людини, кожний з нас намагається звести те, що йому говорять, до чітких предметів. Це називається опредметнити дійсність, адекватно сприйняти.
Носії філ.думок мають інтенцію змушує до риторичної практики аудиторія (сприймачі філ..інфо) має інтенцію герменевтична практика носії філ.думок
Критичне осмислення певних філософських ідей призводить до того, що в людини починає формуватися власна концепція. З людини аудиторії він перетворюється на носія певних філософських думок, і потребуватиме риторичної практики для донесення своїх думок.
Герменевтична практика спонукає людину до того, аби вона і сама сформувала якусь позицію щодо світу, і прагнула її донести до аудиторії.
В надрах філософії риторика і герменевтика – це взаємоузгоджені практики, це практики, які спонукають одна одну, вони перетікають одна в одну.
Герменевтика – являє собою загальну теорію інтерпретації та загальну теорію пізнання, витлумачування будь-якого висловлювання, яке існує в усній чи письмовій формі, явлених в літературних, публіцистичних, філософських, релігійних творах.
Походження терміну «герменевтика»
Слово походить від імені античного бога Гермеса (бог посланців, покровитель злодіїв, вважається богом комунікації в найширшому сенсі слова, бо він опікувався тими, хто влаштовував будь-які зв’язки між собою – торгівельні, подорожні зв’язки).
Hermeneia (пізнання, інтерпретація, тлумачення) + hermeneuien (пізнавати, тлумачити, перекладати)
В герменевтиці виділяють 3 основні значення слова:
-
Герменевтика – це практика, методологія, яка дозволяє зробити зрозумілим будь-яке повідомлення чи висловлювання.
-
Герменевтика – це загальна теорія інтерпретації усіх існуючих текстів, явлених в письмовій чи усній формі.
-
Герменевтика – це напрям сучасної гуманітаристики (філософії і філології, соціальних комунікацій, естетики) та дослідницька школа чи група шкіл, які виникли на ґрунті філософії та філології та витлумачують цікаві для себе тексти.
Етапи становлення герменевтики
В історії становлення науки та мовленнєвої практики нараховується 3 масштабні етапи.
Хронологічно:
-
Античність
-
Міфологічні уявлення про світ; людина створює міф і намагається пізнати, інтерпретувати його;
-
Середньовіччя
-
Сакральний текст (людина аналізує сакральний текст (Біблія);
-
«Новий час»
-
Зміна предмету дослідження та методології; сакральний текст відходить на другий план; на першому плані – створення філології та філологічного аналізу (філологічний матеріал).
13.02.14
Становлення первинної герменевтики
Дослідження методики пізнання міфологічних текстів (міфологічної свідомості)
У давній Греції існували 2 способи пізнання волі богів. Завдання людини у світі полягало в тому, аби постійно пізнавати волю богів, слідувати її, не порушувати і моделювати життя виключно за тими вимогами і порадами, які боги дають людині в спільноті.
1 спосіб – тлумачення волі богів під час святкування на честь богів. Оскільки людина античного світу потребує зв’язку з богом, то потрібно знайти можливість з цим богом зв’язатися. А зв’язатися з богом можна тоді, коли ти вийдеш з природнього реального психофізіологічного стану, переживатимеш ті емоції та уявлення, які неможливі в звичайному природньому стані, тоді тільки буде можливість почути волю богів. Святкування щодо богів передбачало страшенні жертвоприношення, оргії, переодягання, п’янки.
2 спосіб – тлумачення волі богів здійснювалося за допомогою оракулів (земне втілення богів та самі жерці, звичайні люди, які жили у святилищах при оракулах та тлумачили волю оракулів). Людина зверталась до оракулів практично з таких видів запитань: побутові та особисті запитання, стосовно здоров’я, чи йти на війну (як комерційна діяльність, поверталися заможними). Ці запитання оракулам писали запитання на сувій і вкладали ці сувої у вуха або у руки. Інформація зчитувалася різними методиками: біля дельфійського оракула стояв бронзовий диск, приходив жрець із залізною палкою, стукав по цьому диску; від ступеня почорніння з того місця, в яке бив жрець, отримувалась відповідь позитивна чи негативна (велика чи невелика пляма); біля іншого святилища посаджений був кущ, і по шелестінню куща жерці давали відповідь.
Жерці біля святилищ оракулів були першими професійними герменевтами, оскільки все їхнє життя полягало в тому, аби інформацію перевести з однієї знакової системи в іншу. Для цього їм потрібно спочатку скласти утаємничену знакову систему (за якими принципами вони шифрують інформацію), а потім після відповідних дій вони цю інформацію розтлумачували.
Міфологічна свідомість античних людей передбачає безперервний постійний живий діалог з богами, саме через цей діалог людина усвідомлює, що їй робити в житті (зараз, завтра, післязавтра), воля богів корегує життя людини. Людина напрацьовує різні форми виходу зі свого природнього стану, а з часом з’являються певні знакові системи, однією з яким є безпосередньо сама мова, а іншою – семіотична мова, мова знаків і символів. Обидві знакові системи здебільшого створюють і розвивають жерці або оракули.
17.02.14