4.Парадигми культурології

Розвиток уявлень про культуру призвело до утворення трьох основних парадигм, в рамках яких робляться спроби теоретичного пояснення її сутності.

Один шлях до до теорії культури прокладається мислителями, що будують філософію культури (Ріккерт, Віндельбанд, Дільтей). Виникаюча завдяки їх зусиллям парадигма спирається на аксіологічний підхід до культури. Її сутність у вбачається те, що вона є «царство цінностей». Цією аксіологічного парадигми з незначними модифікаціями дотримуються багато філософів і в XX ст. У дожовтневої вітчизняній літературі вона знайшла вираження, напр., У С. Франка, а в останні роки в руслі неї написані роботи Г.Вижлецова, В.Большакова, В.Бранского і С.Пожарським.

Друга парадигма культурології культури формується, головним чином, у зв'язку з науковими - етнографічними, соціально-психологічними та ін - дослідженнями особливостей життя, поведінки і мислення, характерних для різних народів (в XIX ст. - Х.Лацарус і М.Штейнталь, Г . Тард, Л.Фробеніус, Ф.Гребнер, на початку XX ст. - В. Вундт, Б.Малиновський, М.Херсковіц, Р. Бенедикт та ін.) Цю парадигму можна назвати антропологічної. Тут виникають теоретичні погляди на культуру, по-різному систематизуючі і узагальнюючі накопичений фактичний матеріал. Згідно Лацарус і Штейнталь, культура виступає як «духовна природа народу», «специфічний спосіб життя і форм діяльності народного духу». У діффузіоністской концепції Фробеніуса та ін в основу розуміння культури кладеться її матеріально-предметне втілення. Вундтовская Geistwissenschaft має своїм предметом колективна свідомість, реально існуюче у взаємодії індивідуальних свідомостей членів суспільства і історично змінюється.

до 1970 -их рр.. складається нова парадигма в науці про культуру - інформаційно- семіотична . Велику роль у формуванні її зіграли Лотман і очолювана ним Тартуському - московська школа.

Развиваюче у цій парадигмі розуміння культури в деякому сенсі повертається до висунутого просвітителями XVIII в . погляду на розум як головну силу , що зумовлюють специфіку людського буття , але робить це на новій основі , на більш високому рівні розвитку науки ( на новому « витку спіралі »). На сучасному науковому мовою це розуміння культури можна сформулювати наступним чином .

Розум людини дає йому можливість особливими , невідомими природі способами добувати , зберігати , накопичувати , обробляти і використовувати інформацію. Ці способи пов'язані із створенням спеціальних знакових засобів, за допомогою яких інформація кодується і транслюється в соціумі. Найважливішим із таких засобів є вербальна мова , але , взагалі кажучи , розум включає в себе «здатність до символізації » ( Кассірер , Уайт ) - до наділення будь-яких предметів і явищ сенсом , в силу чого вони , як висловлюється Уайт , стають « сімволати » , тобто знаками і складеними з них « текстами » , що несуть в собі соціальну інформацію.

5. Співвідношення понять культура та цивілізація

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – це людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше.

Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

МайяДруга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій. Дослідження свідчать, що з самого початку специфіка цих цивілізацій була пов’язана з особливостями трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші чинники. Зокрема система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері – орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту – Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику – імператору чи феодалу. На розвиток і особливості цивілізацій впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства в Індії – буддизм, брахманізм, філософія йоги, в Китаї – буддизм і конфуціанство зробили значний вплив на регламентацію всієї людської діяльності. Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики. Далі, для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім’ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння. Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв’язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність. Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих “гібридних” суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру. Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності, цілісності та взаємопов’язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

Остров ПасхиЗагалом, можна визначити такі співвідношення культури та цивілізації:

І Цивілізація ототожнюється з культурою

ІІ Цивілізація протиставляється культурі — визначається як занепад, самознищення культури.

ІІІ Цивілізація — як рівень розвитку культури, певний рівень досягнень у політиці, економіці, комфорті, людських свободах.

ІV Цивілізація — як матеріальна частина культури, спрямована на задоволення біологічних (матеріальних) потреб людини. Культура, поряд з цивілізацією у такому розумінні, ототожнюється з духовним світом людських потреб.