Тема 9. Теорія суспільного вибору

ПЛАН

9.1 Суспільний вибір в умовах прямої демократії

9.2 Суспільний вибір в умовах представницької демократії

9.3 Бюрократія та проблеми формування конституційної економіки

Теорію суспільного вибору називають іноді «новою політичною економією», тому що вона вивчає механізм формування макроекономічних рішень. Об'єктом аналізу теорії суспільного вибору є сам процес прийняття урядових рішень. Теорія суспільного вибору – це теорія, що вивчає різні способи й методи, за допомогою яких люди використовують урядові заклади у своїх власних інтересах. Теорія ґрунтується на наступних методологічних підходах:

1. Методологічний індивідуалізм. Люди діють у політичній сфері, дбаючи лише про свої особисті інтереси. «Раціональні політики» підтримують ті програми, які сприяють зростанню їх престижу та дозволяють здобути перемогу на чергових виборах.

2. Концепція «економічної людини». Поводження людини раціонально, тобто він прагне приймати такі рішення, які максимізують його функцію корисності.

3. Політика як обмін. Прихильники теорії розглядають політику за аналогією з товарним ринком. Держава – це ринок особливого роду, його учасники мають особливі права власності: виборці можуть вибирати представників у вищі органи влади, депутати – приймати закони, чиновники – стежити за їх виконанням. Виборці та політики трактуються як індивіди, що обмінюються голосами та передвиборними обіцянками.

9.1 Суспільний вибір в умовах прямої демократії

Пряма демократія– це така політична система, при якій кожний громадянин має право особисто висловити свою точку зору та голосувати по будь-якому конкретному питанню. У масштабі країни це проявляється у виборі депутатів Верховної Ради та президента, проведенні референдумів. При цьому першорядне значення приділяється регламенту: від того який принцип голосування (одноголосність, простої більшість та ін.) залежить його результат. Представників теорії суспільного вибору цікавить конституційний вибір, тобто правила вибору регламенту.

Модель медіанного виборця.Припустимо, жителі міста вирішили озеленити вулицю, уздовж якої розташовані три будинки. Покупка та посадка одного дерева коштують 60 дол., таким чином, граничні витрати постійні та рівні 60 дол. Загальна та гранична вигода від посадки дерев наведена в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Загальна та гранична вигода від посадки дерев (у дол.)

Число дерев	Загальна вигода (TB)	Гранична вигода (MB)
1	180	180
2	340	160
3	480	140
4	600	120
5	700	100
6	780	80
7	840	60
8	880	40

Якщо вигода та витрати розподіляються рівномірно, то буде посаджено 7 дерев (МС= MB=60).

Тепер допустимо, що витрати розподіляються рівномірно (граничні витрати кожної родини – 20 дол.), а вигоди ні: перша родина (Власенко) одержує 50% загальної вигоди, друга родина (Петренко) – 30%, а третя (Поліщук) – 20%.

Таблиця 9.2

Розподіл індивідуальної граничної вигоди (граничних витрат) між родинами

Число дерев	Індивідуальна гранична вигода (граничні витрати)
	Власенко (50%)	Петренко (30%)	Поліщук (20%)
1	90	54	36
2	80	48	32
3	70	42	28
4	60	36	24
5	50	30	20
6	40	24	16
7	30	18	12
8	20	12	8

Рис. 9.1 – Озеленення вулиці в умовах нерівномірного розподілу витрат і вигід

Якщо рішення приймаються простою більшістю голосів, то при нерівномірному розподілі вигід буде посаджено менше дерев, чим при рівномірному їх розподілі. Для родини Поліщук посадка шести дерев уже збиткова (граничні вигоди = 80×0,2=16; граничні витрати – 20 дол.). Посадка сьомого дерева невигідна і Поліщук, і Петренко (граничні вигоди Петренко – 60×0,3=18). Таким чином, якщо витрати розподіляються рівномірно, а вигоди ні, буде мати місце недовироблення суспільних благ (рис. 9.1).

Припустимо тепер, що вигоди розподіляються рівномірно, а витрати ні (у табл. 9.2 представлені граничні витрати кожної родини). У цьому випадку Петренко та Поліщук проголосують за посадку восьми дерев, а Власенко будуть проти. Граничні витрати (20 дол.) будуть вище граничних витрат Петренко та Поліщук (8 і 12 дол.). Таким чином, якщо вигоди розподіляються рівномірно, а витрати ні, буде мати місце надвиробництво суспільних благ. І в першому, і в другому випадку вирішальної при голосуванні був голос родини Петренко, які займали місце в центрі. Така ситуація одержала назву моделі медіанного виборця.

Модель медіанного виборця– модель, що характеризує існуючу в рамках прямої демократії тенденцію, відповідно до якої прийняття рішень здійснюється відповідно до інтересів виборця-центриста (людини, що займає місце в середині шкали інтересів даного суспільства). Рішення питань на користь виборця-центриста має плюс, тому що втримує суспільство від крайностей, з іншого боку, мінусом є те, що таке рішення не є оптимальним. У рамках прямої демократії всі рішення суспільства мають тенденцію відповідати інтересам медіанного виборця, що не завжди економічно доцільно.

Політична конкуренція. В умовах представницької демократії модель медіанного виборця ускладнюється. Кандидатові в президенти необхідно двічі звертатися до виборця-центриста: спочатку усередині партії, а потім до медіанного виборця серед усього населення. Розглянемо розподіл голосів виборців відповідно до їх ідеологічних переваг. Відзначимо на горизонтальній осі позиції виборців від украй лівих до вкрай правих (рис. 9.2). Позиція медіанного виборця відзначена крапкою М. Припустимо, що позиції виборців розподілені між крайностями рівномірно, і що виборці віддають свої голоси тим, хто їм ближче за своїми ідеологічними поглядами.

Рис. 9.2 – Розподіл голосів виборців відповідно їхніх ідеологічних уподобань

Припустимо, що є всього два кандидати. Якщо один з них вибере позицію, що відповідає крапки М, то він одержить, принаймні, 50% голосів. Якщо кандидат займе позицію А, то одержить менше 50% голосів. Якщо один кандидат займає позицію в крапці А, а іншій – у крапці М, то кандидат з позицією А одержить голоси виборців, чиї позиції перебувають ліворуч від лінії а (а – серединна позиція між А и М), тобто меншість голосів. Кандидат з позицією М може одержати голоси виборців, чиї позиції розташовуються праворуч від лінії а, тобто  більшість. Кращої для кандидата є стратегія, максимально наближена до крапки М, тому що вона забезпечує йому більшість голосів на виборах. Однак існує проблема точного визначення інтересів медіанного виборця.

Розглянемо боротьбу трьох кандидатів. Наприклад, один займає позицію В, а два інших позиції М. Тоді перший одержить голоси виборців, чиї позиції розташовані праворуч від лінії b, а два інших поділять голоси виборців, чиї позиції розташовані ліворуч від лінії b. Тому більшість одержить перший кандидат. Якщо один із двох кандидатів прийняв би позицію А, то кандидат, що займає позицію М, одержав би незначний відсоток голосів виборців, що дорівнює площі під кривою розподілу між лініями a і b. Тому у кандидата з позицією М є стимул вийти із сегмента АВ, що поставить іншого кандидата в скрутний стан. Процес просування може тривати довго, але він має свої границі. У суспільстві може зустрічатися бімодальний розподіл голосів (рис. 9.3) або полімодальний розподіл (рис. 9.4). Представлені моделі абстрактні, але вони дозволяють пояснити фактори, що рухають поведінкою кандидатів.

Рис. 9.3 – Бімодальний розподіл голосів

Рис. 9.4 – Полімодальний розподіл голосів