2. Методи визначення якості продукції і вплив її рівня на результати виробництва

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть ро­боту з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливи­ми для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах. Як уже зазначалося, важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і мо­гли бути піддані перевірці споживачем. Лише в такому разі виро­бник може оперативно контролювати формування якості продук­ції, а споживач — своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

З огляду на сказане важливо забезпечити своєчасність, опера­тивність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення, серед яких найпошире­нішими нині є органолептичний, лабораторний (вимірювальний), соціологічний та економіко-статистичний методи.

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцін­ці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінює­ться кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, про­дукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запа­ху, твердості (м'якості) при дотику, на смаку.

Водночас органолептичний метод широко використовується і для оцінки сільськогосподарської сировини. Зокрема, цим мето дом визначають, наприклад, наявність квітучих, підв'ялених, під­морожених, механічно пошкоджених коренів цукрових буряків, їх тургорність, а в насінні соняшнику — смак, запах, колір. Точ­ність оцінки якості продукції цим методом залежить від досвіду, практичних навичок і кваліфікації експертів. Зрозуміло, що ре­зультати такої оцінки містять елементи суб'єктивізму, оскільки згадані характеристики якості не піддаються точному виміру. Об­ґрунтованість висновків експертів підвищується завдяки можливо­сті використання ними деяких технічних засобів (мікроскоп, лупа), що посилюють інформативність експертів через їх органи чуттів.

Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об'єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічни­ми вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і техно­логічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забруд­неність тощо. Проте слід пам'ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього мето­ду з органолептичним.

В умовах ринкової економіки органолептичний і лаборатор­ний методи широко доповнюються соціологічним методом. Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається спо­живачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкету­ванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів то­що. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі по­ліпшення тих показників якості, за якими були висловлені прете­нзії або побажання споживачів.

Економіко-статистичний метод ґрунтується на визначенні та аналізі відхилень окремих показників якості продукції від вста­новлених стандартів (базисних кондицій). Розрахований рівень якості використовується керівниками підприємства для пошуку резервів його підвищення, оцінки діяльності внутрішньогоспо­дарських підрозділів, матеріального стимулювання працівників, встановлення санкцій або стимулів для підприємства за зниження або підвищення якісних показників продукції.

Відповідно до вимог цього методу обчислюють такі економіко-статистичні показники:

1. Коефіцієнт заліковості є часткою від ділення залікової ма­си продукції на її фізичну масу. Залікова маса продукції визнача­ється приведенням фактично одержаних кондицій продукції до стандартних (базисних).

2. Коефіцієнт сортності (Ксорт) в інтегральному вигляді харак­теризує рівень сортності продукції з урахуванням фактичного спів­відношення фізичних обсягів реалізованої продукції відповідного сорту, приведених до обсягу продукції першого (вищого) сорту.

Даний показник має інформативний характер для менеджерів підприємства. Його порівняння в динаміці дозволяє судити про тен­денцію в зміні якості відповідного виду продукції, а її всебічна оцінка — вжити необхідних заходів, що забезпечують підвищення рівня цього показника до його максимального значення — одиниці.

3. Загальний коефіцієнт якості визначається як частка від ділення фактично одержаної грошової виручки від реалізації пев­ного виду продукції на умовний грошовий дохід (методику ви­значення див. у підрозділі 18.3). Цей показник має конкретний економічний зміст і вказує на відносну величину втрат підприєм­ства від реалізації продукції нижче першого (вищого) сорту. Як­що, наприклад, загальний коефіцієнт якості становить 0,96, це означає, що підприємство втратило 4 % грошової виручки порів­няно з її фактично одержаною сумою. Нині в зв'язку з розширен­ням каналів реалізації продукції (на біржах, за бартером, на се­лянських ринках тощо) розрахунок цього показника за окремими видами продукції ускладнюється, проте це не повинно стати при­чиною відмови від його використання для економічного аналізу якості продукції в підприємстві.

4. Інтегральний показник якості (Ія) розраховується з виразу:

Ія = _л/К₃К_я,

де Кз — коефіцієнт заліковості; К_я — загальний коефіцієнт якості.

Якість продукції справляє істотний вплив на економіку підпри­ємств, оскільки з підвищенням її рівня зростає, за інших однакових умов, ціна на товар та обсяг продажу, і навпаки. Особливістю сіль­ськогосподарської продукції є та обставина, що для багатьох видів її поліпшення якості рівноцінне збільшенню обсягу виробництва, оскільки дає можливість одержати більше цукру, олії, білка, крох­малю тощо. Так, підвищення цукристості цукрового буряку на 1 % дозволяє за врожайності 300 ц додатково одержати з 1 га посіву З ц цукру, що рівнозначно підвищенню його врожайності майже на 19 ц за нормативної цукристості 16 % (3 ц : 0,16).

Аграрним підприємствам економічно вигідно вирощувати цук­ровий буряк вищою біологічною цукристістю, оскільки ціна за 1 т коренів базисної цукристості (16 %) корегується на коефіцієнт перерахунку, величина якого залежить від їх фактичної цукрис­тості. Якщо, скажімо, цукристість становить 13 %, то коефіцієнт перерахунку ціни становить 0,750. Далі він зростає з підвищен­ням цукристості і за її рівня 15% становить 0,917. За нормативної цукристості 16% він дорівнює 1; 17 % — 1,013; 20 % — 1,333. Зрозуміло, що для сільськогосподарських товаровиробників дуже економічно вигідно вирощувати цукровий буряк з підвищеною цукристістю, оскільки з тієї ж посівної площі й урожайності вони можуть отримати значно більший прибуток завдяки виробництву якіснішої продукції — коренів, що мають біологічну цукристість вищу за базисну.

Найважливішим показником якості соняшника є його олійність. Збільшення вмісту жиру в насінні на 1 % забезпечує по Україні при­ріст виробництва рослинної олії обсягом 230—250 тис. ц. У свою чергу, якість олії залежить від такого показника якості насіння , як кислотне число, що характеризується кількістю міліграмів їд­кого калію (КОН), необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що містяться в цьому продукті. Якщо вміст КОН пере­вищує 6 мг, така олія не придатна для вживання в їжу і може бу­ти використана лише в технічних цілях. Високоякісну олію мож­на одержати лише за умови, коли вміст КОН становить менше 1,5 мг. Слід пам'ятати, що кислотне число безпосередньо зале­жить від вологості насіння, тому її рівень розглядається як важ­ливий показник його якості.

Основним показником якості зерна є вміст у ньому білка, в тому числі розчинного білка — клейковини. З його підвищенням є можливість виробити значно більше хлібобулочних виробів, іс­тотно підвищити їх смакові якості, досягти більшого приросту живої маси тварин. У світовій практиці, крім вмісту білка, до важ­ливіших показників якості зерна відносять його натуру, вологість і активність альфаамілази (спадне число, для пшениці III класу повинне становити не менше 200 сек., згідно із стандартом ІСО-250 сек.). При заготівлі зерна враховуються і такі показники його якості, як запах, домішки, вади зерна, консистенція, якість клей­ковини, життєздатність, зольність, колір, плівчатість. Від якості зерна значною мірою залежить його ціна. Так, на біржових тор­гах в Україні за останній час пшениця Ш класу була на 5—8 % дорожчою за пшеницю IV класу і на 20 % — за пшеницю V кла­су. Відхилення в ціні можуть бути і більшими залежно від того, яка пропозиція зерна того чи іншого класу. Наприклад, дефіцит пшениці Ш класу підвищує ціну не лише на неї, але й на пшени­цю IV класу. Наявність такої диференціації цін на зерно зумов­лює одержання більшої економічної вигоди тими підприємства­ми, які більше реалізують зерна вищими кондиціями якості.

Особливо важливе значення має підвищення якості тваринни­цької продукції. Якщо з 1 ц молока жирністю 3 % можна одер­жати 34 кг масла, то з жирністю 4 і 5 % — відповідно 46 і 60 кг. Згідно з діючим в Україні стандартом на молоко виділяється ви­щий , перший і другий сорти та несортове молоко. Різниця в ці­нах між вищим і першим сортами знаходиться в межах 10—20 %, а між вищим і несортовим — понад ЗО %. Як бачимо, підприємс­твам вигідно продавати молоко вищих кондицій якості.

Важливим фактором збільшення виробництва і поліпшення якості продукції тваринництва є доброякісні корми. Чим кращий цей ресурс, тим повно ціннішим буде раціон тварин, а значить, повніше використовуватимуться генетичні можливості тварин. Під­приємства, в яких переважають корми першого класу і які не до­пускають виробництво кормів третього класу, економлять 10— 15 % цього ресурсу.