БІЛЕТ № 1

1.Визволення Правобережної України і Криму навесні 1944 року. Депортація кримських татар: причини та наслідки

Наступ на Правобережній Україні почався ще наприкінці грудня 1943 р. із плацдармів, створених у результаті форсу­вання Дніпра. Він розгорнувся від Полісся до Чорного моря і здійснювався силами чотирьох Українських фронтів.

Гітлерівське командування надавало величезного значення утриманню Правобережної України і сподівалося зупинити на Дніпрі подальше просування радянських військ. Особливо завзято воно трималося за Корсунь-Шевченківський виступ на Дніпрі, розташований у 80 км. південніше Києва, розрахо­вуючи вести з його наступальні операції, щоб вибити радянські війська з плацдармів на Правобережній Україні. Після успішних наступальних дій війська 1-го Українського фронту (командуючий - генерал М. Ф. Ватутін) із півночі і вій­ська 2-го Українського фронту (командуючий - генерал І. С. Конєв) з півдня оточили 28 січня 1944 р. корсунь-шевченківське угруповання, де знаходилося 10 гітлерівських дивізій. Після того, як оточеними був відхилений ультиматум про капі­туляцію, радянські війська 17 лютого знищили вороже угру­повання. Нищівних ударів Червона армія завдала німецьким військам під Бердичевом, Житомиром, Рівним, Луцьком, Ніко­полем і Кривим Рогом.

У березні - квітні 1944 р. за допомогою масованих танкових ударів радянські війська з ходу форсували ріки Південний Буг, Дністер, Прут і звільнили Херсон, Вінницю, Миколаїв, а на початку квітня - Одесу.

У результаті Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської і Рівненсько-Луцької військових операцій чотири Українських фронти вигнали німецькі війська і їхніх союзни­ків із території Правобережжя.

В липні 1944 р. радянські війська нанесли ряд ударів на Рава-Руському і Львівському напрямках, звільнивши від німців Львів, Перемишль, Станіслав (тепер - Івано-Франківськ) та інші міста. В жовтні 1944 р. було повністю звільнене Закарпаття. 28 жовтня – щорічно відзначається як День визволення України від німецько-фашистських загарбників.

ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР У 1944 році

У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримськотатарської історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині були задіяні 32000 енкаведистів. Загалом депортовано 193865 кримців, зокрема 151136 — до Узбецької РСР, 8597 — до Марійської АРСР, 4286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей РРФСР.

Із травня по листопад 10105 кримських татар померли від голоду в Узбекистані (7% депортованих до Узбецької РСР). Близько 30000 (20%) вигнанців померли протягом півтора років за даними НКВС, за інформацією кримськотатарських активістів — 46% депортованих.

Кримські активісти закликають до визнання Сюрґюну геноцидом кримських татар.

На відміну від інших депортованих у 1944 року народів, що їх було повернено на батьківщину після XX з'їзду КПРС у 1956 році, кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 р. З 1960-х років у місцях, де мешкали депортовані кримські татари в Узбекистані, зародився та почав набирати силу національний рух за повернення народу до Криму.

Масове повернення почалося у 1989 році, і сьогодні в Криму мешкає близько 270 тис. кримських татар, що складає 13% від загального населення. Найголовніші проблеми кримських татар сьогодні — це масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованих з часу репатріації, кримськотатарських селищ.