Стаття 38. Власність членів трудового колективу державного підприємства

1. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

(дію пункту першого статті зупинено щодо розпоряджання трудовими колективами державних підприємств зв'язку частиною прибутку, яка передається на створення загального фонду розвитку об'єднань, створюваних Міністерством зв'язку України, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93)

2. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

3. За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

(чинність статті 38 зупинено з 1 січня 1993 р.  згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92) 

(чинність статті 38 відновлено згідно із  Законом України від 22.12.94 р. N 318/94-ВР) 

Стаття 39. Правовий режим майна державної установи

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

2. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

3. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

Розділ VI ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 40. Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

Стаття 41. Об'єкти права інтелектуальної власності

Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

(стаття 41 в редакції Закону України від 28.02.95 р. N 75/95-ВР) 

Стаття 42. Законодавство України про інтелектуальну власність

Відносини щодо створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та спеціальним законодавством України.

Розділ VII ПРАВО ВЛАСНОСТІ ІНШИХ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК, СОЮЗУ РСР, ІНШИХ ДЕРЖАВ, ЇХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 43. Право власності інших радянських республік і Союзу РСР  на території України

Відповідно до договорів між Україною та іншими радянськими республіками, міжУкраїною та Союзом РСР в Україні можуть розміщуватися і використовуватися об'єкти власності цих республік і Союзу РСР.

Стаття 44. Власність інших держав

Інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Стаття 45. Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

1. Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на територіїУкраїни у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.

2. Законодавчими актами України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у власності цих організацій та осіб.

Стаття 46. Власність спільних підприємств

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Стаття 47. Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій

Правовий режим розташованого в Україні майна, що є об'єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.

Розділ VIII ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Стаття 48. Загальні положення

1. Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

2. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

3. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

(пункт 3 статті 48 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

4. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

5. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Стаття 49. Правомірність володіння майном

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом,третейським судом.

(стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

Стаття 50. Витребування майна з чужого незаконного володіння

1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

Стаття 51. Захист права власності на землю

(назва статті в редакції Закону України від 05.05.93 р. N 3180-XII) 

1. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

(пункт 1 статті 51 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

2. У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських потреб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка.

(пункт 2 статті 51 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

3. Збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

(пункт 3 статті 51 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

4. Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов'язану із зниженням якості землі, викликаним діяльністю підприємств, організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішуються судом.

(пункт 4 статті 51 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

Стаття 52. Захист прав власника у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано належне йому майно

Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання відшкодування власникові завданих збитків.

(частина друга статті 52 із змінами, внесеними  згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

Стаття 53. Захист прав власника жилого будинку

Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, викликаним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.

Стаття 54. Захист інтересів власника у разі аварій та за інших обставин надзвичайного характеру

У разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Стаття 55. Випадки позбавлення права власності

1. Власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України.

3. За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

4. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

(пункт 4 статті 55 із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

Стаття 56. Відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей

Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

Стаття 57. Відповідальність державних органів за видання актів, які порушують права власників

Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

Голова Верховної Ради Української РСР	Л. КРАВЧУК
м. Київ  7 лютого 1991 року N 697-XII