12

ТЕМА 3

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

План

1. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

2. Доходи від операційної діяльності

3. Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств

4. Формування валового і чистого доходу

1. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підпри­ємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отри­мання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкоду­вання витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фі­нансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб'єк­тами господарювання, формування доходів і прибутку є найваж­ливішою стороною діяльності підприємств (рис. 3.1).

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надхо­дження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовніш­ні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підпри­ємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточ­ний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансо­вому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел.

Грошові потоки підприємців характеризуються різною структурою.

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з роз­винутою ринковою економікою 60—70 % фінансових ресурсів над­ходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Повна й достовірна інформація про грошові надходження під­приємства за звітний період формується в бухгалтерському облі­ку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяль­ності підприємства.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було ре­ального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цін­них паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у за­гальній сумі грошових надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася ство­ренням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінан­сово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов під­приємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінан­сову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є голов­ною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбан­ня та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є ек­вівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність --це сукупність операцій, які призво­дять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу. Види діяльності підприємства зображено на рис. 3.2.

Така класифікація дає змогу:

• оцінити можливості підприємства із забезпечення продов­ження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування;

• передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприєм­ства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємст­ва є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії -це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка вклю­чає погашення позички та відсотки, буде відображено двома по­зиціями: сплату відсотків --у складі операційної, а погашення позички — у складі фінансової діяльності.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємст­ва — це його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність --це будь-яка основна діяльність під­приємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльнос­ті, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзви­чайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операцій­ним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

1. доходи від звичайної діяльності;

2. доходи від надзвичайних подій.

Доходи від надзвичайних подій включають:

• відшкодування збитків від надзвичайних подій;

• інші надзвичайні доходи.

Класифікацію доходів від звичайної діяльності показано на рис. 3.3.

Грошові надходження підприємств значно перевищують от­римувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов'язань, що супроводжується зростан­ням власного капіталу (за винятком зростання капіталу за раху­нок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами гро­шові надходження від інших осіб:

• сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

• сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

• надходження від первинного розміщення цінних паперів;

• сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають переказуванню до бю­джету й позабюджетних фондів;

• інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а тому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших акти­вів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді відсотків, дивідендів, роялті).

Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. Усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Схему формування і використання доходів підприємств від­повідно до національних стандартів бухгалтерського обліку П(С)БО, запроваджених з 2000 року в Україні, зображено на рис. 3.3.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у вироб­ництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і ре­алізації продукції, удосконалення та розширення власного госпо­дарства, збільшення власного капіталу.

3.2. Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових находжень від операцій­ної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовни­ків. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом до­ходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Т — Г) — це кінцева стадія кругообігу кош­тів підприємства (Г - Т ... В ... Т' - Г '), яка є його важливим показ­ником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідчен­ням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асорти­ментом відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначен­ня моменту реалізації продукції:

а) метод нарахування - продукцію відвантажено або відпу­щено споживачу (відбулося передавання права власності);

б) касовий метод — одержано кошти на рахунок постачальни­ка за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т -- Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т - - Т), не можна вважати реа­лізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в економіці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов'язання підприємств у податковому обліку, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), вини­кають за події (однієї з двох — відвантаження продукції чи отри­мання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприєм­ства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визнача­ється тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наяв­ності всіх наведених нижче умов, передбачених П(С)БО 15 «Дохід»:

• покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з пра­вом власності на товар(продукцію, актив);

• підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

• сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

• є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства;

• витрати, пов'язані із цією операцією, можуть бути достовір­но визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збіль­шення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з назва­них вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відвантажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар. Водночас у податковому обліку ці надходження визнаватимуться дохо­дом, за яким виникають податкові зобов'язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умов визнання до­ходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов'язаних з одер­жанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ринковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одер­жанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів. Якщо справед­ливу вартість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначає­ться за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахун­ках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з чинним господарським законодавством бартерні опе­рації нині включаються у звітність з реалізації продукції підпри­ємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг — окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням тощо).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від на­дання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходя­чи з рівня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Існують певні особливості визнання доходу за цільового фі­нансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не іс­нує підтвердження того, що воно отримане та підприємство ви­конує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

• реалізація товарів;

• реалізація готової продукції;

• виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на ве­личину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини пе­рехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному об­сязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш ви­сокою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпуск­них цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розріз­няють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

• виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності під­приємства можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

• максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток);

• лідерство на ринку досягається через зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку (установлюються ни­зькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

• лідерство за якістю товарів передбачає встановлення від­носно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регу­льовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на послуги першої необхідності на това­ри (послуги), які монопольне виготовляються чи надаються дер­жавою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Ре­гульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встанов­люються ще й індикативні ціни -- мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонуван­ня за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:

1. Витратний метод («витрати + прибуток»).

2. Отримання цільової норми прибутку.

3. Оцінка споживної вартості.

4. Пропорційне ціноутворення.

5. Метод «очікуваного прибутку».

6. Метод швидкого повернення витрат.

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), під­приємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної ді­яльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних доходів належать:

• дохід від реалізації іноземної валюти;

• дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансо­вих інвестицій);

• дохід від оперативної оренди активів;

• дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

• одержані штрафи, пені, неустойки;

• дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

• відшкодування раніше списаних активів (надходження бор­гів, списаних як безнадійні);