14. Підходи до визначення процентної ставки проекту.

Підхід перший: традиційний

Даний підхід є найпростішою можливою розбивкою процентної ставки на складові. Він традиційно виділяє три складові процентної ставки, котрі в сумі дають загальну норму доходу інвестора. До них відносять:

- плату за утримання від споживання – u;

- очікуваний темп інфляції в даній країні – i;

- премію інвестору за акцептування ним ризику, пов'язаного з інвестиціями – θ.

Тобто загальна ставка доходу встановлюється як: r = u + i + θ.

Підхід другий, базований на ставці доходу у безризикові цінні папери.

Групування складових факторів бажаної норми доходу інвестора приводить до виділення в її структурі інших ставок, котрі можуть використовуватись об'єктивно самостійно. Так, загальна бажана норма доходу інвестора може бути представлена у вигляді:

r = rf + θ,

за умови, що

rf = u + i,

де rf – ставка доходу безризикових цінних паперів. Економічна практика свідчить, що для встановлення величини даної ставки слід орієнтуватися перш за все на дохідність державних боргових зобов'язань, котрі традиційно вважають відносною точкою відліку ризику певно ї держави.

Підхід третій: на базі номінальної та реально ї ставки дохідності

Цей підхід базується на спрощеному виділенні в структурі процентної ставки компоненти, яка дійсно збільшує вартість інвестованого капіталу на відміну від інфляційної складової, котра фактично носить лише компенсаційний характер стосовно загального росту цін. У цьому випадку у структурі ставки бажаного доходу інвестора виділяють реальну ставку доходу, котра вказує реальний дохід інвестора понад компенсацію очікуваних інфляційних втрат. Тоді:

r = rr + i,

враховуючи, що

rr = u + θ,

де rr – реальна (дійсна) ставка доходу інвестора. Доцільність виділення даної ставки обґрунтовується тим, що складова очікуваної інфляції у структурі процентної ставки виконує перш за все компенсаційну функцію стосовно можливих втрат від зростання загального рівня цін, а не відображення дійсного доходу інвестора.

Підхід четвертий: підхід І.Фішера

Американський економіст Ірвінг Фішер запропонував у процесі розрахунку взаємозв'язку між номінальною та реальною процентною ставкою використати таке співвідношення:

r = (1 + u + θ) х (1 + i) – 1.

У відповідності до цього підходу ставка інфляційних очікувань не просто додається до величини реальної ставки доходності, а перемножується. Ця формула більш складна для практичного вжитку в процесі аналізу складових процентної ставки, тому й вживається значно рідше.

Підхід п'ятий: модифікований підхід І.Фішера

Ряд економістів пропонують наступну модифікацію формули І.Фішера. На їхню думку, складові номінальної процентної ставки потрібно не додавати, а перемножувати з метою врахування синергійного ефекту, який виникає від взаємного впливу не лише інфляції, а всіх складових.

Номінальна ставка в такому випадку може розраховуватись як:

r = (1 + u) х (1 + θ) х (1 + i) – 1,

у випадку, коли потрібно розрахувати синергійний ефект взаємного впливу інфляційних очікувань та реальної ставки доходності.

Підхід шостий: з деталізацією систематично ї та несистематичної складової ризику

Цей підхід передбачає подальший розподіл ризику на систематичну (недиверсифіковану) та несистематичну (диверсифіковану) компоненти. Остання з них є індивідуальною характеристикою певного об'єкта інвестування, в той час коли перша виступає чинником впливу на цілу сукупність інвестиційних об'єктів у межах певної інвестиційної системи. Остання складова може контролюватись шляхом диверсифікації (розподілу напрямків) інвестування, в той час як перша цього не дозволяє і в процесі диверсифікації лише усереднюється.

Підхід сьомий: вплив ліквідності проекту

Учені-економісти пропонують ряд можливих розширень до сукупності факторів, що входять у величину процентної ставки. Так, однією з пропозицій є відображення бажаної норми доходу інвестора у вигляді:

r = u + i + θ – l,

де l – відображає премію, пов'язану з підвищеною ліквідністю інвестиційного проекту. Ідея полягає в тому, що проекти з підвищеною ліквідністю (спрощеною можливістю виходу) можуть приносити інвестору меншу величину відносного доходу, ніж менш ліквідні проекти інвестування. Цим пояснюється менший доход проектів непрямого фінансового інвестування (цінних паперів) порівняно з реальними інвестиційними проектами. Проте, на думку автора, існують щонайменше два аргументи проти виділення даної складової у окремий фактор. Перш за все, загальний дохід інвестора, незалежно чи ним здійснюється інвестування у реальний інвестиційний проект, чи непряме фінансове інвестування, складається не лише з дивідендів чи виплат за результатами діяльності на протязі року. Доходи інвестора включатимуть також капіталізований приріст майна за рахунок нерозподіленого прибутку компанії.

Підхід восьмий: вплив фактора неучасті у виробництві

Ще одним підходом до детермінування бажано ї достатньої норми доходу інвестора є виділення в якості окремої складової знижки за неучасть у виробництві. Тобто:

r = u + i + θ – e,

де e – знижка, пов'язана з неучастю у виробництві. Дана знижка, на думку деяких дослідників, повинна відображати різницю в доходах тих учасників інвестиційних проектів, котрі безпосередньо беруть участь у процесі операційної діяльності підприємства та «теоретичних капіталістів», які здійснили непряме фінансове інвестування. На думку автора, не слід створювати диференціацію в доходах афільованих та неафільованих інвесторів, оскільки доходи від здійсненого ними інвестування відображають винагороду за залучення їх капіталу у виробництво, а не за внесок їх персональної праці. Слід враховувати, що інвестований капітал часто є уособленням попереднього особистого трудового внеску інвестора у процес суспільного виробництва, і створювати диференціацію у відносному доході капіталу на базі часової та просторової диференціації трудового внеску інвестора не доцільно. Крім того, відносний дохід від здійсненого інвестування є винагородою, похідною від відносин власності на даний капітал, функцією котрого є компенсація, пов'язана з його тимчасовим відчуженням, у той час як вимірником трудового внеску працівника підприємства, навіть якщо він є його співвласником, є його заробітна плата.

Підхід дев'ятий: банківський

Процентні ставки є також основою специфіки роботи банківських інституцій. Останні отримують прибутки, базовані на різниці процентних доходів і суми процентних та операційних витрат. У таких умовах у банків склався власний, специфічний підхід до визначення процентної ставки по активним та пасивним операціям, базований на базовій ставці та надбавці – маржі. На таких самих засадах визначається і плаваюча відсоткова ставка. У відповідності до цього підходу відсоткова ставка визначається як:

r = B + M,

де B – величина базової ставки;

M – величина надбавки до базової ставки – маржі.