9. Діяльність Української Центральної Ради та її Універсали.

Майже одразу після Лютневою революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які домінували в Тимчасовому уряді та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв’язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917р. не відповідало вимогам часу, якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади – Центральної ради – громадсько-політичного об’єднання, що утворилося 4 березня 1917р. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича парті та Українська партія соціалістів-федералістів. Головою центральної Ради було обрано М. Грушевського.

Швидкому зростанню авторитету, Популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування Центральної Ради, адже з самого початку свого існування вона була уособленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку. Свою прихильність до ЦР висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з’їзди, скликані в травні 1917р. У роботі ЦР надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.

Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип «ні бунту, ні покірності», ЦР 23 червня 1917р. приймає І універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що «однині самі будемо творити наше життя». Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду – Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком.

Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння у Петрограді. За цих умов Тимчасовий уряд уже не міг діяти тільки силовими методами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати фронтові українські частини та переважна більшість населення України. Саме тому 28 червня 1917р. для переговорів до Києва прибуває делегація в складі Керенського, Терещенка та Церетелі, яка, маючи на меті втримати ситуацію під контролем, мусила визнати автономні права України.

Знайдений компроміс став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок українцям у питанні автономного устрою троє міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але угода все ж більшістю голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою ІІ Універсалу Центральної Ради, проголошеного 3 липня 1917р. У цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. ЦР брала зобов’язання зміцнювати новий лад і офіційно виступала «проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання».

Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917р. вона ухвалює ІІІ Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння, запровадження 8годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, надання національним меншинам «національно-персональної автономії», забезпечення українському народові демократичних прав і свобод, скасування смертної кари, амністію політв’язням. На жаль, універсал мав суттєву суперечність – широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв’язок із Росією, що як держава вже не існувала.

Після відхилення Ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917р. ЦР перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. За цих обставин для ЦР головними стали три завдання: мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та ї союзниками. Спробою реалізувати ці завдання і став 4 Універсал, ухвалений 11 січня 1918р. ЦР закликала всіх громадян республіки захищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками та іншими нападниками».