1.Основні етапи розвитку охорони праці

Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387—322 pp. до н. е.), Гіпократа (400—377 pp. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів, який утворюється при видобуванні руди.Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.

У 1700 p. вийшла книга Бернардино Рамацині „Роздуми про хвороби ремісників", в котрій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842—1915 pp.) в його книзі „Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 p.).

Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс 1. М. Сеченов (1829—1905 pp.), який у своїй праці „Нарис робочих рухів людини" (1907 р.) науково обгрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д. П. Нікольський (1855—1918 pp.), О. О. Прес (1857—1930 pp.), В. О. Левицький (1867—1943 pp.), М. О. Вигдорчик (1875—1955 pp.) та ін.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

2. Стан охорони праці в україні та інших країнах

За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис.гине.

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислове розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис.гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис.чол. (з них 1551— смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.

Статистичні дані свідчать, що:

—  кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного  захворювання в світі помирає одна людина;

—  в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

—  кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;

—  в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

—  кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей,  яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис.працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис.працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500—1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні — поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн. грн., або 950 грн. у розрахунку на одного постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди заподіяної життю і здоров'ю працюючих досягли майже 400 млн. грн.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991—1998 pp. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис.чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис.чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37 3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганськім, Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис.чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.