історія

3.3. Галицьке й Волинське князівства. Утворення Галицько-Волинської держави

1. Розвиток Галицького і Волинського князівств.

2. Роман Мстиславич.

3. Утворення Галицько-Волинської держави.

Галичина розташована у східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях річок Дністер і Прут. На схід від Галичини розташовувалась Волинь з її розлогими та лісистими долинами.

У X ст. за правління Володимира Великого землі Галичини та Волині заселені білими хорватами, дулібами, тиверцями, уличами, увійшли до складу Київської Русі. Обидві землі мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочівників зі степу. Ці землі були густозаселені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містились значні родовища солі — важливого товару, яким забезпечувалася вся Київська Русь.

У політичному розвитку обидва князівства мали істотні відмінності. У Галичині, на відміну від Волині, був великий вплив на управління князівством свавільних, багатих і могутніх бояр. Формування Галицького князівства розпочалося у другій половині XI ст. Після смерті Ярослава Мудрого в Галичині формувалась династія, родоначальником якої став онук Ярослава — Ростислав Володимирович. Сини Ростислава Рюрик, Володар, Василько зміцнили незалежність Галичини,приборкали боярство і дали відсіч угорському й польському королям, що зазіхали на ці землі. Спираючись на успіхи попередників, син Володаря Володимирко (1124-1153) у 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління сина Володмирка Ярослава Осмомисла (1153— 1187). За часів його правління до Галицького князівства були приєднані землі у пониззі Дунаю. Ярослав Осьмомисл вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста на кордонах галицької землі. Найскладнішою проблемою для князя була постійна боротьба з боярством, яке не хотіло погодитися з втратою свого переважаючого впливу.

Волинська земля мала традиційні зв'язки з Києвом. З часів Ярославичів київські князі вважали її своєю вотчиною і не бажали віддавати у спадкове володіння будь-якій князівській лінії. Внаслідок цього до середини XII ст. Волинь не мала власної династії князів: вона або безпосередньо управлялась з Києва, або ж на волинському престолі сиділи київські ставленики. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142, 1146-1154 pp. За консолідацію і зміцнення Волинського князівства боролися його син Мстислав Ізяславич (1154—1170), а також його наступник Роман Мстиславич (1170-1205).

По смерті Ярослава Осмомисла наступником князя, за батьківським заповітом, став його позашлюбний син Олег. Законного старшого сина Володимира було позбавлено прав на стіл. Таке рішення спричинило нову усобицю. Галицьке боярство, незважаючи на свою клятву Ярославу, вигнало Олега з Галича і запросило Володимира. Ймовірно бояри вважали, що новий князь, одержавши престол з їхніх рук, буде слухняно виконувати їхню волю. Проте він не виправдав цих сподівань і був вигнаний. Тоді Володимир звернувся за допомогою до угорського короля Андрія, який скористався ситуацією для захоплення Галичини. Бояри, не бажаючи змиритися з цим, звернулися до волинського князя Романа Мстиславича, який на нетривалий час став галицьким князем. Володимир, не скорившись з долею, звернувся за допомогою до німецького короля Фрідріха Барбаросси і польського короля Казимира і в 1189 р. відновив свою владу. Після його смерті 1199 р. династія Ростиславичів у Галичині припинилася. Скориставшись цим, Роман Мстиславич вдруге захопив Галич і об'єднав Галицьку й Волинську землі в єдине князівство. Після об'єднання він повів рішучу боротьбу з галицьким боярством, не гребуючи ніякими засобами.

Періодизація політичного розвитку Галицько-Волинської держави

1199-1205 pp. Утворення та становлення об'єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславича.

1205-1238 pp. Тимчасовий розпад Галицько-Волинської держави. Посилення боротьби бояр за владу. Агресія Польщі та Угорщини. Боротьба за відновлення єдності.

1238-1264 pp. Відновлення єдності і піднесення Галицько-Волинської держави за Данила Галицького. Протистояння з монголами.

1264-1340 pp. Розвиток Галицько-Волинської держави за наступників Данила Галицького. Поступове політичне ослаблення і занепад держави.

У 1203 р. він встановив владу над Київською землею, Переяславщиною, підкорив чернігівських князів. Ходив походами проти половців, Угорщини, Польщі, Литви. Переможні походи помітно підвищили авторитет Романа Мстиславича на Русі. Літописець навіть називає князя "самодержцем всея Русі". Він навіть втрутився у конфлікт між гвельфами й гебелінами у Священній Римській імперії. У 1204 р. папа римський Інокентій III запропонував Роману королівську корону в обмін на прийняття князем католицизму. Але він відмовився. У 1205 р. Роман загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого.

Заслугою Романа Мстиславича було об'єднання Галицького й Волинського князівств в єдиний політичний центр, який поступово став спадкоємцем занепадаючого Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі. 3.4. Галицько-Волинська держава за Данила Галицького

1. Відновлення батьківської спадщини.

2. Боротьба Данила Галицького з зовнішніми ворогами.

3. Внутрішня політика.

4. Роль Данила Галицького в історії України.

Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель.

Галицькі бояри, які виступали проти об'єднання Галицької і волинської землі в єдине князівство, прогнали малолітніх синів Романа — Данила і Василька, — від імені яких правила вдова князя Анна, що спиралась на підтримку волинського боярства. Під час панування галицького боярства князівство опинилося в безладі. Цим негайно скористалися поляки та угорці, які намагались оволодіти Галичиною і Волинню.

У 1219 р. галичани запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного і за його допомогою вигнали угорців. На Волині боротьбу проти поляків розгорнули брати Данило і Василько. Коли вони підросли, то одержали батькову вотчину - Володимир (1215 p.). Утвердившись на Волині, Данило Романович розпочав боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише у 1238 р. і де остаточно утвердився у 1245 р. після перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-боярською коаліцією.

Драматичний 40-річний шлях Данила Романовича до влади загартував його характер. Приборкавши бояр, князь забезпечив собі підтримку серед селян та міщанства (озброєна селянська піхота зайняла місце боярських дружин). Одночасно з цим Данило Галицький був вимушений вести боротьбу з тевтонськими рицарями Доброжинського ордену, які загрожували його володінням з північного заходу. Навесні 1238 р. він розгромив рицарів-хрестоносців під Дорогочином і зупинив їх просування на українські землі.

Данило також розпочав боротьбу за приєднання до своїх володінь Києва. Його суперником виступав чернігівський князь Михайло Всеволодович. Спершу доля посміхалася Михайлу Чернігівському, який 1236 р. зібрав під своєю зверхністю всі українські землі, за винятком Волині. В кінці 30-х pp. у боротьбу втрутилась третя сила — монголо-татари, які в 1239 р. захопили Переяслав і Чернігів. Данило негайно скористався з цього і в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волинське князівство стало загальноукраїнською державою.

Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніпрі — того ж 1240 р. Батий почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дмитро. Данила Галицького у період монгольської навали в князівстві не було. Він перебував у Польщі та Угорщині, де намагався схилити їх правителів до створення антимонгольського військового союзу. 1241 р. Батий продовжив похід на Захід через Галицько-Волинську землю. Долаючи опір, монголи оволоділи майже всіма містами князівства. Коли війська Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідну землю. Його чекали згарища, руїни, значні людські втрати.

У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу — Золоту Орду. Данило Галицький у 1245р. змушений був визнати зверхність хана Золотої Орди, але не склав зброї, спрямувавши зусилля на створення анти-ординської коаліції (переговори з послом папи римського, укладення союзу з угорським королем, володимиро-суздальським князем та ін.).

Одночасно з цим він докладав великих зусиль для посилення боєздатності князівства: було реорганізовано військо — сформовано піхоту з селян, переозброєно кінноту (удар важкоозброєної кінноти як правило монголи не витримували); укріплено старі міста, збудовано нові — Холм, Львів тощо; побудовано ряд неприступних фортець у горах. Розробляючи плани організації хрестового походу проти Орди, Данило звернувся до ідеї церковної унії. Проте ця ідея наштовхнулась на опір православної ієрархії. Данило все ж погодився на тимчасове визнання папи зверхником над православною церквою і 1253 р. був коронований в Дорогочині послами Інокентія IV королівською короною. На жаль, сподівання на допомогу католицького Заходу не справдилися. Тоді Данило виступив сам. У 1254—1255 рр. — він завдав поразки ханському наміснику Куремсі, але 1259 р. змушений був капітулювати перед темником Бурундаєм, погодившись на знищення найбільших укріплень.

Антимонгольська політика Данила Галицького зазнала краху — він не зміг досягти звільнення своєї держави від підпорядкування Золотої Орди.

Данило Романович Галицький помер 1264 р. і був похований в Холмі. Діючи в надзвичайних обставинах, перший український король відстояв свою державу і передав нащадкам, які забезпечили існування Галицько-Волинської держави до середини XIV ст. 3.5. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

1. Князь Юрій

2. Правління князів Андрія і Лева

3. Князювання Юрія II Болеслава. Занепад держави.

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила — Шварно, Лева і Мстислава — князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо.

Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 pp.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону і став називатися «королем Русі і князем Володимирії». Значним досягненням Юрія І Львовича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303—1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності.

Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Литви на землі князівства, внаслідок чого було втрачено Дорогочинську і Берестейську землі. Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Боротьба з Ордою закінчилася для князів трагічно: у битві з військами хана Узбека у 1323 р. вони загинули (Правда існує і інша версія загибелі князів у боротьбі з поляками). Внаслідок цього пряма лінія династії Романовичів урвалася, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар і усобиць, активізації втручання сусідніх держав. Майже два роки Галицько-Волинська держава залишалася без правителя і лише у 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева І! — 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 pp.). Новий князь не став маріонеткою бояр і намагався поводити самостійну політику. Проте доба могутності Галицько-Волинської держави залишилася у минулому і розпочався її занепад. Юрій II Болеслав, вихований у західній культурі, проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму і його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Внаслідок змови князя у 1340 р. було отруєно.

Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. Протягом короткого часу Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею (1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі — Галичина. Молдавське князівство захопило Буковину (Шипинська земля).

Історичне значення Галицько-Волинської держави:

— продовжила її культурні традиції. Київської Русі

— берегла від завоювання і асиміляції південну і західну гілки східних слов'ян. Сприяла їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.

— стала новим після занепаду Київської Русі центром політичного та економічного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.

— впродовж століття після монгольської навали забезпечувала наступність і безперервність розвитку державницьких традицій на українських землях.

— своїми зв'язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що мала значний візантійський вплив.

Роль Галицько-волинського князівства надзвичайно велика. Після занепаду Києва саме Галицьке-Волинське князівство ціле сторіччя утверджувало державну організацію на українських землях, ставши спадкоємницею Київської Русі.

У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини, Польщі, Золотої орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-волинське князівство відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну, зберігаючи при цьому кращі культурні традиції української національної культури.

Ключові дати

1264-1299 pp. - період правління синів Данила Галицького Шварно, Лева і Мстислава.

1299-1315 pp. - князювання Юрія І Львовича.

1315-1323 pp. - правління князів Андрія і Лева II.

1325—1340 pp. — правління Юрія II Болеслава.

1349 р. - припинення існування Галицько-Волинської держави.