Тема 1 загальна рецептура
1.1. Предмет і задачі фармакології. 1.2. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіжних вчених у розвиток фармакології. 1.3. Загальна рецептура. 1.3.1. Рецепт. Структура рецепта. Правила виписування рецептів. 1.3.2. Тверді форми ліків. 1.3.3. Рідкі форми ліків. 1.3.4. М'які форми ліків. 1.3.5. Форми ліків для ін'єкцій.
1.1. Фармакологія (грец. pharmacon — ліки, отрута; logos — вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Поряд з тим слід знати, що сучасні високоактивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Ще давньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармакології в системі підготовки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікробіології, гігієни), клінічних і фармацевтичних (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія лікарських форм).
Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загальної і спеціальної фармакології.
Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємодії лікарських речовин з організмом.
Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.
Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків. Фармакодинаміка вивчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.
Після вивчення курсу «Основи фармакології з рецептурою» студент повинен знати:
а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецептурних бланків, їх зберігання;
б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;
в) основні питання фармакокінетики і фармакодинаміки вивчених лікарських засобів;
г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;
д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних бланків.
Студент повинен уміти:
а) оформити рецепти;
б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-профілактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;
в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;
г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;
д) орієнтуватися в класифікації лікарських засобів; є) користуватися довідковою літературою.
Студент має бути поінформованим про:
а) нові лікарські засоби;
б) взаємодію деяких лікарських засобів та сумісність при комбінованому застосуванні;
в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.
1.2. В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.
І..Емпіричний. Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з отруйними і лікувальними властивостями рослин та методами їх обробки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іменами славнозвісних лікарів.
У Стародавній Греції — Гіппократ (459—377 pp. до н.е.), збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).
У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Галєн (131—210), який вперше запропонував робити витяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.
В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.
У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київською князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі». і У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у розвитку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медичну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню І ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».
ІІ. Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкриття в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експериментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні властивості різних речовин.
Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбо-дик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного посібника «Врачебное вещесловие или описание целительных растений, во врачевстве употребляемых, с изьяснением пользы и употребления оных».
Сприяли розвитку фармакології в Україні кафедри фармакології при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Засновник вітчизняної фармакології — видатний учений і педагог В.І. Дибковський (1830-1870). Він є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класифікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії. Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу, фармакологів. Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».
Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармакології та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікарських засобів (Харків).
1.3. Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.
Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей, або зміни стану функцій організму.
До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засоби; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.
Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або чинять профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів (визначення термінів відповідає Закону України про ліки).
Лікарський препарат — це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.
Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарській рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається потрібний терапевтичний ефект.
Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцінальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецептом лікаря, — магістральними.
Державна фармакопея України — правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а також методики контролю якості лікарських засобів, довідкові таблиці, таблиці вищих разових та добових доз отруйних та сильнодіючих лікарських засобів для дорослих і дітей.
1. Отруйні — Venena, список А.
До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберігають під замком у шафах з написом «Venena», «А» у спеціально обладнаних кімнатах.
В аптеці, а також відділеннях стаціонару та поліклінічному відділенні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відповідальними особами у стаціонарі призначають завідувачів відділеннями та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.
2. Сильнодіючі — Негоіса, список Б.
Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з написом «Негоіса», «Б». Деякі з них, а також спирт етиловий підлягають предметно-кількісному обліку.
3. Інші лікарські засоби — Varia. Зберігають відповідно до вимог Фармакопеї.
У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного підприємства «Науково-експертний фармакопейний центр».
1.3.1. Рецепт — це письмове звернення лікаря, завідувачів фельдшерським чи фельдшерсько-акушерським пунктами до фармацевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням способу його застосування. Це важливий медичний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ставитися дуже уважно. Виписують рецепти за правилами, встановленими наказом МОЗ України №117 від 30.06.94 р.
Існує 3 форми рецептурних бланків (див. додатки 1—3):
Форма №1 — для виписування ліків дорослим і дітям за повну вартість;
Форма №2 — для виписування ліків безкоштовно чи на пільгових умовах і засобів, що підлягають кількісному обліку;
Форма №3 — для виписування наркотичних препаратів (бланки рожевого кольору, мають відповідну серію і номер).
Структура рецепта:
Рецепт виписують на відповідному бланку, оформленому друкарським способом. Рецепт складається з таких частин:
1. Напис «inscriptio», до якого входять:
назва лікувально-профілактичного закладу і його код;
вказівка щодо рецепта (дитячий чи дорослий);
дата виписування рецепта (число, місяць, рік);
прізвище та ініціали хворого, вік;
прізвище та ініціали лікаря.
Звернення лікаря до фармацевта — «recipe», що означає «візьми». Скорочено — «Rp».
Після Rp.: іде перелік лікарських речовин (Designatio materiarum) латинською мовою у родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози).
Якщо у рецепті виписана одна речовина — то це простий рецепт, а якщо кілька — складний. Під час виписування складного рецепта назви препаратів пишуть одна під іншою і в певному порядку: спочатку основну лікарську речовину (basis), на дію якої розраховує лікар, потім допоміжну (adjuvans), яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовину, яка зменшує неприємний смак і запах ліків (corrigens), і формівну речовину (constituens).
У рецептах кількість твердих та сипких речовин позначають у грамах або частках грама. Для практичної діяльності необхідні знання позначення доз у рецептах (в грамах або частках) і на упаковці (в міліграмах; табл. 1).
Таблиця 1. Позначення доз у рецептах
Одиниці маси,г |
Позначення в рецепті |
Прочитання умовного позначення |
Позначення, мг |
1 |
1,0 |
Один грам |
1000 |
0,1 |
0,1 |
Один дециграм |
100 |
0,01 |
0,01 |
Один сантиграм |
10 |
0,001 |
0,001 |
Один міліграм |
1 |
0,0001 |
0,0001 |
Один дециміліграм |
0,1 |
0,00001 |
0,00001 |
Один сантиміліграм |
0,01 |
Кількість рідких лікарських засобів у рецептах вказується в мілілітрах, краплях (наприклад: 1 ml; 100 ml; gtt). Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кількість одиниць дії.
Приписка (Subscriptio) — вказівка фармацевту на технологію виготовлення, лікарську форму, кількість доз (латинською мовою).
Сигнатура (Signatura). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами, згідно з законом України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень.
Рецепт закінчується підписом лікаря і його особистою печаткою.
Додатково регламентується тривалість дії виписаного рецепта шляхом викреслювання окремих термінів.
Так, рецепти на лікарські засоби, що відпускають за рецептом на бланку №3, дійсні протягом 5 днів, на одурманюючі засоби і ті, що підлягають відпуску безкоштовно (форма №2), а також зазначені в пункті 15 вище згаданих правил — 10 днів, на решту — 2 міс.
1.3.2. До твердих лікарських форм відносять порошки, таблетки, драже, гранули тощо.
Таблетки (Tabulettae) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом пресування лікарських та індиферентних речовин (цукор, крохмаль, тальк, натрію хлорид, вода, розчин желатину). Виготовляють таблетки круглої або овальної форми на фармацевтичних заводах. Застосовують внутрішньо. Перед вживанням краще подрібнити і розчинити в невеликій кількості води. Таблетки тривалого виведення і такі, що мають ентеросолюбільне покриття, не можна подрібнювати (див. лекцію 2). Є спеціальні таблетки для розсмоктування у роті, а також для введення у піхву, для імплантацій під шкіру.
Залежно від кількості лікарських речовин є прості (містять один лікарський засіб) та складні (містять два або декілька лікарських засобів) таблетки.
Виділяють ще один різновид таблеток — складні таблетки, що мають спеціальну офіцінальну назву («Седалгін», «Теофедрин» тощо).
Під час роботи з таблетками звертають увагу на якість. Вони повинні бути круглої або овальної форми з цілими краями, без плям, з гладенькою поверхнею. Перевіряють таблетки на міцність (при падінні на дерев'яну поверхню таблетки не повинні розбиватися), розчинність (мають розпастися або розчинитися за 10 хв у воді -за температури 37 °С; таблетки, вкриті оболонкою, — за 30 хв).
Алгоритми виписування таблеток у рецептах |
Приклади рецептів | ||
Пропис простих таблеток a) Rp.: Назва л. р. — Р.Д. (разова доза) D.t.d. N... in tab. (у таблетках) S. |
Виписати 10 таблеток, що містять 0,3 анестезину. Призначити внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день Rp.: Anaesthesini 0,3 D.t.d. N. 10 in tab. S. Внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день | ||
б) Rp.: Tabulettas (таблеток) Назва л. р. - Р.Д. N. D. S. |
Rp.: Tab. Anaesthesini 0,3 N. 10 D.S. Внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день | ||
Пропис складних таблеток Rp.: Назва л.р. — Р.Д. Назва л.р. — Р.Д. D.td. N... in tab. S. |
Виписати 10 таблеток, що містять 0,2 г теоброміну та 0,03 г фенобарбіталу. Призначити внутрішньо по 1 таблетці 2 рази на день Rp.: Theobromini 0,2 Phenobarbitali 0,03 D.t.d. N.lOintab. S. Внутрішньо по 1 таблетці 2 рази на день | ||
Пропис складних запатентованих таблеток Rp.: Tabulettarum «патентова назва» N... D. S. |
Виписати 20 таблеток «Папазол». Призначити внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день Rp.: Tab. «Papasolum» N. 20 D. S. Внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день |
|
Драже (Dragee) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом багаторазового нашаровування лікарських і допоміжних речовин на цукрові гранули. Застосовують внутрішньо: ковтають, не розжовуючи. Завдяки цукровій оболонці драже не відчувається неприємний смак і запах лікарських речовин.
Алгоритми виписування драже в рецептах |
Приклади рецептів |
Пропис драже: Rp.: Dragee (драже) Назва л. р. — Р. Д. D.t.d. N... S. |
Виписати 20 драже, що містять 0,1 г діазоліну. Призначити внутрішньо по 1 драже 2 рази на день після іди Rp.: Dragee Diazolini 0,1 D.t.d. N. 20 S. Внутрішньо по 1 драже 2 рази на день після їди |
Мікродраже — тверда дозована лікарська форма, яка утворюється шляхом нанесення лікарської речовини й цукрового сиропу на зернятка цукру.
Гранули (Granulae) — тверда лікарська форма, має вигляд однорідних частинок округлої, циліндричної або неправильної форми. Виготовляють на фармацевтичних заводах. Є недозованою лікарською формою. Призначають внутрішньо дорослим (дозують чайними ложками) та дітям (розчиняють у перевареній воді).