- •Лабораторно-практичне заняття № 1 Основні принципи безпеки життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз при вивченні бжд
- •Теоретичні відомості
- •1. Основні принципи бжд
- •2. Основні правила та їх зміст
- •2. Системно-структурний підхід як принцип вивчення бжд
- •2. Системно - структурний підхід та системний аналіз при вивченні бжд
- •3. Системний аналіз як метод дослідження в бжд
- •Питання для контролю та самоконтролю:
2. Основні правила та їх зміст
Правило оцінки ризику небезпек – серйозність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності. Небезпека – це, насамперед, стохастичний процес. Якщо ж він реалізувався, то наступне питання полягає у величині заподіяної шкоди.
Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпеки відбуваються рідко, і навпаки, незначні за проявом - зустрічаються частіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома полярно протилежними аспектами:
Серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання щодо її реалізації дуже незначні.
Допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії не суттєвий для нормального існування.
Правило нелінійних взаємодій – взаємодія енергії, речовин, інформації і динамічних якостей систем - нелінійна. Тому інколи слабкий вплив чи незначна зміна одного з показників можуть викликати значні відхилення інших показників, аж до руйнування всієї системи в цілому.
Істотне місце в сучасній науці займає системно-структурний підхід дослідження або, як часто говорять, системний метод. Цей метод і старий і новий. Він достатньо старий, оскільки такі його форми і складові, як підхід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єдності і цілісності, розгляд системи, як закону структури даної сукупності компонентів існували раніше, але були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася з середини XX століття з переходом до вивчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем.
Системно-структурний підхід – це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. Його основні поняття: «елемент», «структура», «функція». В центрі уваги при системно-структурному підході вивчаються не елементи як такі, а перш за все структура об'єкту і місця елементів в ній.
Основні моменти системно-структурного підходу наступні:
Вивчення феномену цілісності і встановлення складу цілого та його елементів.
Дослідження закономірностей з'єднання елементів в систему, тобто структури об'єкту, що утворює ядро системного підходу.
Вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний (системний) її аналіз.
Дослідження походження системи, її меж і зв'язків із іншими системами,
Системно-структурний підхід – напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем.
Він сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і виробленні ефективної стратегії їх вивчення. Методологія і специфіка системно-структурного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкту і механізмів, що його забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкту і зведення їх в єдину теоретичну картину.
Одне з провідних місць у науковому пізнанні системно-структурний підхід починає займати в 20 столітті. Передумовою його проникнення в науку з'явився перш за все перехід до нового типу наукових задач, у цілому ряді областей науки центральне місце починають займати проблеми організації і функціонування складних об'єктів: пізнання починає оперувати системами, межі і склад яких далеко не очевидні і вимагають спеціального дослідження у кожному окремому випадку. Техніка все більш перетворюється на техніку складних систем, де багатоманітні засоби тісно пов'язані з вирішенням єдиної крупної задачі (наприклад, космічні проекти, екологічні експертизи атомних станцій). У другій половині 20 ст. аналогічні по типу задачі виникають у соціальній практиці та інформаційному просторі. В соціальному управлінні замість пануючих раніше локальних, галузевих задач і принципів ведучу роль грають крупні комплексні проблеми, що вимагають тісного взаємного пов'язування економічних, соціальних та інших аспектів суспільного життя (наприклад, проблеми розвитку міст, заходи щодо охорони природи). В інформаційному просторі вирішується питання глобалізації інформаційного простору (телебачення, Інтернет).
З'являються загальнонаукові та спеціально-наукові концепції, для яких характерне застосовування в тій або іншій формі основних ідей системно-структурного підходу. Наприклад, у вченні Вернадського про біосферу і ноосферу науковому пізнанню запропонований новий тип об'єктів - глобальні системи; в біології системні ідеї використовуються в екологічних дослідженнях, при вивченні вищої нервової діяльності, в аналізі біологічної організації, в систематиці; розробка теорії організації Богдановим послужила фундаментом для виникнення кібернетики.
Позитивна роль системно-структурного підходу зводиться до наступних основних моментів:
поняття і принципи системно-структурного підходу мають більш широку пізнавальну реальність у порівнянні з тією, яка фіксувалася в колишньому знанні (наприклад, поняття біосфери в концепції Вернадського, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід в економічному управлінні і плануванні, тощо).
системно-структурний підхід містить у собі нову, в порівнянні з передуючими, схему пояснення, в основі якої лежить пошук конкретних механізмів цілісності об'єкту і виявлення достатньо повної типології його зв'язків. Реалізація цієї функції, звичайно, пов'язана з великими труднощами; для дійсно ефективного дослідження мало зафіксувати наявність в об'єкті різнотипних зв'язків, необхідно ще представити це різноманіття в операціональному вигляді, тобто відтворити різні зв'язки як логічно однорідні, що допускають безпосереднє порівняння і зіставлення (така задача була успішно вирішена, наприклад, в екології завдяки введенню уявлення про харчові ланцюги, що дозволило встановити вимірні зв'язки між їх різноманітними елементами).
З важливої для системно-структурного підходу тези про різноманіття типів зв'язків об'єкту витікає, що складний об'єкт допускає не одне, а декілька розчленовувань. При цьому критерієм обґрунтованого вибору найадекватнішого розчленування об'єкту, що вивчається, може служити те, наскільки в результаті вдається побудувати операціональну "одиницю" аналізу (таку, наприклад, як небезпека і ризик в БЖД, товар в економічному вченні або біогеоценоз в екології), яка дозволяє фіксувати цілісні властивості об'єкту, його структуру і динаміку.