Характеристика українського фольклору

Враховано й особливості запам’ятовування дітей, то­му кожна утішка має багато повторів. Повторюються по­чаткові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Лад- ки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику- зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали- їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються чис­ла, звуконаслідувальні слова:

Та й було у баби

Сім котів,

Сім котів, сім котів,

Сім котів.

Та й виорала

Сім ланів, сім ланів,

Сім ланів…

До особливого виду жартівливих забавлянок нале­жать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «ку­мулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Вони мають за­чин, оповідальність як і в справжніх казках. Ефект без­конечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тек­сту:

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дити­ни, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх ві­кових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи е розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх ро­зігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному ві­ці — з підгрупами дітей (до 12 чоловік).

Так, у групах раннього віку розігрування утішок су­проводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователька читає сама і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до вико­нання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю ви­конує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст.

1

2

3

4Стельмахович М. Г. Народна педагогіка.—К., 1985.—С. 271,66

5Довженок Г. ВЛуганська К. М. Українські народні колис­кові пісні та забавлянки//Дитячий фольклор.— С. 36.

6Ялатау. Дзіцячая песня //Дзїцячая песня.— Мінск, 1972.— С. 54.