Тема 7. Держава і право Стародавнього Риму

Заснування Риму, за підрахунками давньоримських істориків, відбулося 21 квітня 753 р. до н. е. Звичайно, ця дата умовна. Перший період римської історії, т.зв. царський, тривав по 510р. до н. е. і був перехідним від первіснообщинного ладу до рабовласницького. Крім Ромула, засновника Риму, відомо ще шість царів, причому останні три походили з етруського роду Тарквінїїв. За них Рим перетворився на досить велике місто, що підкорило собі усю область Лаціуму (територія Середньої Італії).

Повноправні громадяни називалися патриціями і об’єднувалися у 3 племені по 100 родів у кожному. Поділ землі для 30 курій (курія обіймала 10 племен) провів нібито ще Ромул. Управління здійснювалося загальними народними зборами (куріальними коміціями), які приймали чи відкидали пропоновані законопроекти, обирали посадових осіб, виступали вищою апеляційною інстанцією при вирішенні питання про смертну кару. Старійшини усіх 300 родів складали Сенат. У віданні останнього були поточні справи управління, виробіток законопроектів, укладення миру. Сенатори традиційно обиралися від однієї і тієї ж сім’ї кожного року. В руках виборного царя – рекса перебувало військове керівництво, функції вищого жерця та деякі судові справи.

Крім патриціїв у Римі проживали ще й так звані плебеї, які стояли поза родовою організацією. Плебеї були особисто вільними, вони несли військову службу і платили податки, але не брали участі в управлінні і розподілі землі. В їхніх руках накопичувався торговий та промисловий капітал. Нерівноправність патриціїв і плебеїв була джерелом напруженості у суспільстві і за слушних умов могла перерости у громадянську війну. Тому шостий рекс Сервій Туллій (578-533 рр. до н. е.) здійснив реформу, подібну до реформи Солона.

Наприкінці VI ст. до н. е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка.

Територія Риму була розбита на 4 округи-триби, пізніше до них приєдналися ще 17 сільських триб. З 471 р. до н. е. збори плебеїв починають приймати в трибах рішення, обов’язкові лише для плебсу. З 449 р. до н. е. рішення трибутних зборів стають обов’язковими для усіх мешканців триби. Плебеї постійно боролися за розширення своїх прав. Найяскравішим прикладом цієї боротьби була так звана сецесія плебеїв.

Після другої сецесії плебеїв (289 р. до н. е.) був прийнятий закон Гортензія, який фактично урівнював повноваження трибутних зборів з центуріатними.

Суспільний і державний лад Римської республіки. За неписаними римськими законами визнавалося, що люди нерівні між собою, раби взагалі розглядалися як не люди, а речі. Громадянином вважався чоловік, народжений від повноправних батька і матері. З досягненням повноліття його приводили на форум і записували у відповідну трибу. Після цього він набував право участі в народних зборах, право бути обраним на посаду в державному і судовому апараті, право служби у війську (і відповідно участі у розподілі військової здобичі). Громадянин до смерті батька не мав права розпоряджатися майном. Жінки взагалі позбавлялися права здійснювати угоди і тим більше брати участь у суспільному житті.

Втрата громадянства була пов’язана з продажем у рабство за борги (до 326 р. до н. е.) або за злочин, вона ж наступала внаслідок заслання чи вигнання.

Раб-вільновідпущеник ставав громадянином, але не міг заміщувати посади.

Іноземці – перегріни могли отримати громадянство Риму за особливі заслуги перед державою. На них не поширювалися римські закони, а діяла власна система права.

Політична історія Древнього Риму ділиться на два великі періоди – республіку і монархію. Республіка проіснувала близько 500 років. Ця республіка була рабовласницькою за своїм типом і аристократичною за формою правління. Вищі посади займалися представниками вузького кола знатних фамілій. В руках цих людей зосереджувалися і великі земельні володіння.

Головним органом влади був Сенат, до якого входили представники відомих 300 родів. З вимиранням цих родів за законом 318 р. до н. е. вакантні місця заповнювалися особами, що обиралися народними зборами. Перший у списку сенаторів називався принцепсом. Він вів засідання зборів. Голосування відбувалося шляхом розходження сенаторів у різні боки.

Законодавчими органами вважалися народні збори (коміції).

Поточна виконавча влада знаходилася в руках т.зв. магістратів.

Колегія консулів – були головнокомандуючими військами в провінції та Римі і мали необмежені повноваження в усьому, що стосувалося війни і військової справи.

Колегія преторів – розглядали попередньо усі кримінальні і цивільні справи до направлення їх у суд.

До магістратів належали і цензори, які складали списки громадян за майновим цензом, на основі яких проводилося обкладення податками. Вони ж розподіляли громадян між центуріями і трибами.

З 494 р. до н. е. діє колегія народних трибунів, які обираються з числа плебеїв.

До магістратури нижчого рангу належали курульні едили і квестори.

В добу республіки політичні права на населення провінцій не поширювалися. Провінції управлялися призначеними Римом губернаторами з числа колишніх консулів та преторів.