Нотаріат україни: теоретико-методологічні засади

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасній правовій науці та юридичній практиці недостатньо приділяється уваги науковим прогнозам розвитку нотаріату на майбутні періоди, що не узгоджується з процесами перебудови правової системи України. Дотепер нотаріальна діяльність залишалась під впливом лише нормативного регламентування, а пошуки науковців стосувались тільки окремих її аспектів та проблем. Попередні наукові праці вчених, присвячені проблемам нотаріату, можна вважати важливими і необхідними етапами для побудови бази нотаріальної науки, але у межах цих досліджень простежується другорядна роль нотаріату у системі права України або в якості підгалузі адміністративного права, або як підгалузі цивільного процесуального права. Ці дослідження практично не вплинули на підвищення якості нотаріальних послуг населенню і не забезпечили до останнього часу надійної охорони і захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин в Україні. Крім того, ніхто з науковців публічно не поставив питання про створення нотаріальної науки і не перетворив цю гіпотезу на реальність.  Тому головний напрям дослідження, сформульований у назві дисертації, це, насамперед, створення теоретичних основ нотаріального процесу, властивих йому нотаріальних процесуальних правовідносин та теоретичних основ нотаріальної науки. Зрозуміло, що юрисдикційна діяльність повноважних осіб не може здійснюватись одноособово без тісних взаємозв’язків з іншими юрисдикційними органами, а тому невипадково у роботі мають місце положення стосовно нотаріально-адміністративних правовідносин.  При цьому автором аналізуються наукові концепції вчених, спрямовані на вдосконалення державного устрою, на розвиток несудової форми захисту та охорони прав фізичних і юридичних осіб та держави, а саме: В.Б.Авер’янова, С.С.Алексєєва, А.Барака, Д.М.Бахраха, П.Д.Біленчука, Д.В.Бобрової, В.М.Горшеньова, О.В.Дзери, І.А.Жеруоліса, І.В.Жилінкової, Д.А.Керимова, Л.В.Коваля, А.М.Кожухаря, В.В.Комарова, В.В.Копейчикова, В.О.Котюка, Н.С.Кузнецової, С.В.Курильова, В.В.Луця, В.С.Нерсесянца, О.А.Підопригори, Є.Г.Пушкаря, П.М.Рабіновича, А.О.Селіванова, В.І.Семчика, В.Ф.Тараненка, Р.О.Халфіної, Д.М.Чечота, М.С.Шакарян, Я.М.Шевченко, Ю.С.Шемшученка, В.М.Шерстюка, М.Й.Штефана, П.Ф.Єлісейкина, М.Г.Єлісєєва, О.С.Іоффе, М.К.Юкова та ін. Отже, обрання теми дисертаційного дослідження зумовлено такими аспектами: відсутністю дисертаційних і монографічних робіт з даної теми на рівні комплексного дослідження; необхідністю конкретизації функцій нотаріату, його місця у системі права України та принципів діяльності і організації; потребою у систематизації наукової інформації: наукових думок, гіпотез, аналізу норм законодавства про нотаріат, тобто у створенні науки про нотаріат; необхідністю визначення її предмета, термінології, методів, системи та джерел; необхідністю аналізу наявних неоднозначних, відокремлених наукових концепцій, розбіжностей у думках науковців щодо окремих теоретичних положень та правових ситуацій, пов’язаних з нотаріальною наукою та практикою, які в юридичній літературі сьогодні ще не узагальнені та не проаналізовані; потребою у дослідженні юридичної природи нотаріальних правовідносин та їх суб’єктів і необхідністю законодавчого закріплення їх прав та обов’язків; невідповідністю регламентації важливих та юридично значущих питань лише підзаконними актами без наукового обґрунтування та законодавчого закріплення; недосконалістю нотаріальної процедури та практики, які до останнього часу залишались без узагальнення та теоретичного аналізу. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково- дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України „Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні (номер державної реєстрації RK 0101U001005).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є створення теоретичних основ нотаріального процесу в Україні, що має позитивно вплинути на організаційну структуру нотаріату в Україні та процедуру вчинення нотаріальних дій, забезпечить вплив нотаріальної науки на правосвідомість нотаріусів, надасть нотаріальним правовідносинам чіткості і послідовності в сприйнятті та однозначності у регламентації. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:  - проаналізувати наявні сучасні теорії та концептуальні підходи щодо створення нотаріальної науки та виробити ґрунтовні положення стосовно функцій нотаріату в України та сформулювати основні принципи його діяльності та організації;  - розробити теоретичні основи нотаріату України з урахуванням досвіду країн - членів Міжнародного Союзу Латинського нотаріату, спираючись при цьому на науково-практичний досвід України; - створити теоретичну модель нотаріального процесу, розкрити стадії вчинення нотаріальних проваджень та ускладнення у нотаріальному процесі з метою визначення і гарантування процесуальних прав суб’єктів нотаріальних правовідносин; - дослідити особливості нотаріальної процедури на прикладах вчинення окремих нотаріальних проваджень і визначити загальні критерії процедури вчинення нотаріального процесу; - встановити критерії розмежування нотаріальних проваджень за особливостями їх вчинення; - обґрунтувати необхідність розширення компетенції нотаріусів шляхом запровадження нових нотаріальних дій;  - на підставі теоретичних розробок виробити рекомендації по вдосконаленню законодавства про нотаріат та відповідних інститутів цивільного, сімейного та цивільного процесуального права.

Об'єктом дослідження є система права України у контексті відтворення в ній місця нотаріальної науки та аналізу взаємозв’язків між різними юрисдикційними процесами і повноваженнями посадових осіб, наділених державою правом вчиняти юридично вагомі дії.  Предметом дослідження є теоретичні основи нотаріального процесу в Україні, а саме нотаріальна процедура та юрисдикційна діяльність уповноважених на вчинення нотаріального процесу осіб разом з характерними для цього процесу правовідносинами, а також організаційна структура нотаріату, яка має забезпечити виконання нотаріальної функції. До теоретиків, які зробили істотні внески у нотаріальну науку і здобутки яких стали предметом дослідження, необхідно віднести: М.Г.Авдюкова, В.М.Аргунова, В.В.Баранкову, Р.Ф.Галєєву, Е.Б.Ейдінову, В.В.Комарова, А.М.Кононенко, М.М. Коршунова, Р.Г.Кочерґянца, Л.Ф.Лесницьку, С.Г.Пасічник, Л.К.Радзієвську, М.К.Треушникова, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова. Одним із основних предметів дослідження став Закон України „Про нотаріат” (надалі Закон) та проект змін до нього.

Предметом дослідження є теоретичні основи нотаріального процесу в Україні, а саме — нотаріальна процедура та юрисдикційна діяльність уповноважених на вчинення нотаріального процесу осіб разом з характерними для цього процесу правовідносинами, а також організаційна структуранотаріату, яка має забезпечити виконання нотаріальної функції.

Методи дослідження, що використані у процесі роботи над дипломною роботою:  системно-функціональний – дозволив проаналізувати взаємозв’язки в організаційній структурі нотаріату та визначити статус нотаріуса і його функції;  порівняльно-правовий - застосовувався для одночасного аналізу положень таких правових дисциплін як: цивільне і адміністративне право, адміністративний та цивільний процеси, з урахуванням положень теорії держави і права та конституційного права, які використовуються для узгодження положень цих дисциплін та з метою визначення функцій нотаріату і місця нотаріального процесу в системі права України. Він також використовувався для аналізу досвіду нотаріальної діяльності у зарубіжних країнах; теоретико-прогностичний – дозволив виробити пропозиції щодо розвитку теорії нотаріального процесу; формально-логічний – для виявлення суперечностей чинного законодавства у досліджуваній сфері та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення, формулювання нових норм та формування дефініцій; історико-правовий - використовувався в обмеженому обсязі для аналізу шляхів розвитку нотаріату моделювання – застосовувався для розробки теоретичної моделі нотаріального процесу, системної моделі нотаріальних правовідносин; синтезу – використовувався для створення критеріїв об’єднання окремих проваджень в один нотаріальний процес; аналізу - застосовувався при дослідженні наукових концепцій як українських, так й зарубіжних вчених. Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному обґрунтуванні можливості формування нотаріальної науки як однієї із галузей правової науки. З цією метою вперше здійснено комплексне дослідження передумов створення нотаріальної науки та її складових елементів, а саме виокремлено теорію нотаріального процесу та притаманні йому правовідносини.  У рамках проведеного дослідження досягнуті наступні результати, що мають наукову новизну, виносяться на захист і запропоновані автором вперше: 1. Виділено державні функції охорони і захисту прав громадян, юридичних осіб і інтересів держави у нотаріальному порядку як базис наукового дослідження комплексної галузі правової науки, якою є нотаріальна наука.  2. Розкрита сутність визначених автором нових функцій, які властиві нотаріату України, а саме: правозастосовчої, праворегулютивної, правофіксуючої, та висновок про те, що нотаріуси можуть діяти у межах аналогії із законом або правом, але лише тоді, коли виконують правоохоронну функцію. 3. Автором доведений висновок, що при здійсненні своєї діяльності нотаріус реально може і фактично повинен виходити за межі визначені законодавством, коли цього потребує волевиявлення сторін, а відмова у вчиненні нотаріального провадження може бути зумовлена лише суперечністю інтересів клієнта нормам законодавства та правам заінтересованих осіб; 4. Встановлені і проаналізовані передумови створення нотаріальної науки, яка має властивий їй предмет, систему, методи і джерела, чітке місце у правовій науці України, базується на власній та загальноприйнятій термінології.  5. Наука про нотаріат визначена як комплексна галузь правової науки, яка базується на законодавстві України та міжнародному праві, досягненнях інших країн у цій галузі, вивчає і аналізує структуру нотаріальних органів, нотаріальну процедуру та практику, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових висновків до законодавства про нотаріат, а також досліджує історію розвитку нотаріального процесу та зв’язки з іншими галузями права. 6. Обґрунтовано, що теорія нотаріального процесу є підгалуззю нотаріальної науки та являє собою відносно самостійну сукупність інформації про процедуру вчинення нотаріальних проваджень та відносини, які складаються у нотаріальному процесі, умови його вчинення та властиві йому принципи.  7. Розроблено теоретичну модель нотаріального процесу, яка передбачає можливість об’єднання декількох проваджень в один нотаріальний процес або його поділ на певні нотаріальні провадження, які можуть вчинятися паралельно, послідовно та узгоджено. Провадження поділяються на етапи, що зумовлюється особливостями вчинення окремих проваджень у часі або наявністю певних умов, а етапи складаються з двох стадій: підготовчої та вчинення нотаріального провадження. 8. Запропоновано і обґрунтовано умови об’єднання нотаріальних проваджень в один нотаріальний процес та їх роз’єднання. Якщо два (або більше) провадження випливають з одного правовідношення; стосуються однієї групи осіб; пов’язані за змістом; їх сумісне вчинення є доцільним та зумовлене економією процесуальних засобів, то їх потрібно об’єднувати; 9. Визначені підстави для роз’єднання нотаріального процесу на окремі нотаріальні провадження, а саме: утруднення або затримання вчинення нотаріального процесу, але таке роз’єднання можливе лише при умові відсутності спору про право.  10. Розроблено нові критерії класифікації нотаріальних проваджень: за моментом вчинення нотаріального провадження; за порядком вчинення нотаріального провадження; за строками зберігання нотаріальних документів; за кількісним складом учасників нотаріального процесу.  11. Запропоновано і обґрунтовано сутність поняття „право на вчинення нотаріального провадження” і проведено класифікацію умов, які висуваються законодавством про нотаріат щодо можливості його вчинення, на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні умови визначають можливість вчинення нотаріального провадження в залежності від обставин, які склались на день звернення заявника до нотаріуса та яким законодавством, незалежно від волі нотаріуса або заявника, надано визначального характеру. Суб'єктивні умови передбачають процесуальний порядок реалізації права на вчинення нотаріального провадження і дотримання особою цього порядку. 12. Створена системна модель нотаріальних правовідносин, які складаються з нотаріальних процесуальних та нотаріально-адміністративних відносин та мають своїх суб’єктів, зміст, об’єкт та характеризуються певними особливостями.  13. Розкрито сутність і дається визначення нотаріальних процесуальних відносин як суспільних відносин, які потенційно існують і забезпечуються державою через спеціальну процедуру, що передбачає їх безспірний і непримусовий характер та надає їм визначеного законом змісту, встановлюючи нормативними актами межі дозволеної поведінки суб’єктів нотаріального процесу. 14. Визначено підстави для встановлення наявності спору про право в нотаріальних процесуальних правовідносинах та критерії, за якими його вирішення можна віднести до компетенції певних юрисдикційних органів. 15. Узагальнено проблеми нотаріального процесуального представництва та провадження по посвідченню довіреностей і договорів доручення та запропоновано теоретичні і практичні шляхи їх вирішення, а саме: уточнено поняття представництва, його види та термінологія, визначене правове становище і межі повноважень представника у нотаріальному процесі. 16. Запропоновано і розкрито тезу, що процедура вчинення нотаріального провадження являє собою сукупність і систему визначених законом норм, які регулюють послідовність та можливі варіанти поведінки суб’єктів у нотаріальних правовідносинах, об’єктивні і суб’єктивні умови вчинення нотаріального провадження, а також права та обов’язки всіх суб’єктів при вчиненні тих чи інших проваджень. Доведено, що будь-яка процедура повинна бути сконцентрована на регламентації повноважень осіб, які наділені державою компетенцією щодо вчинення юридично вагомих дій у відповідності до правил, встановлених Законом. 17. Визначено і обгрунтовано висновок, що методом правового регулювання суспільних відносин у нотаріальному процесі є диспозитивно-санкціонований, який полягає у тому, що для порушення нотаріального провадження необхідна особиста ініціатива особи, але вчиняти нотаріальне провадження нотаріус зобов’язаний лише тоді, коли відповідні дії санкціоновані державою і не суперечать законодавству. 18. Доведена доцільність трьохступеневого узагальнення правил вчинення нотаріального процесу, а саме: загальні пpавила вчинення нотаріальних проваджень або порядок вчинення нотаpіального процесу; правила вчинення деяких окремих груп нотаріальних проваджень, об’єднаних за характерними ознаками; спеціальні правила вчинення окремих нотаріальних проваджень. 19. Запропоновано напрями узгодження діяльності нотаріусів з діяльністю таких юрисдикційних органів як суд, прокуратура, державна виконавча служба, слідчі органи, податкова адміністрація, державні реєстратори, а також з іншими особами, до яких необхідно віднести адвокатів, перекладачів, експертів, свідків, понятих і зроблені пропозиції по закріпленню цих напрямів у законодавстві.  Структура магістерської роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи (вісім підрозділів), висновки та список використаних джерел.

Розділ і. Наука про нотаріат україни

1. Правова концепція охорони і захисту прав фізичних і юридичних осіб та держави в нотаріальному порядку

Суб'єкти нотаріальних процесуальних відносин, до яких належать нотаріус та інші уповноважені на вчинення нотаріальних дій особи, особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні та особи, які сприяють нотаріусу у його вчиненні, наділяється законом нотаріальною процесуальною право - та дієздатністю. Суб'єктами нотаріального процесу, крім нотаріуса та інших уповноважених на вчинення нотаріальних дій осіб, можуть бути фізичні та юридичні особи, зокрема й іноземні та особи без громадянства та їх правонаступники.

Під нотаріальною процесуальною правоздатністю слід розуміти здатність (можливість) як фізичних, так і юридичних осіб мати процесуальні права та нести обов'язки суб'єкта нотаріального процесу, а саме заявника, заінтересованої, третьої особи.

У цьому зв'язку слід поширити на нотаріальний процес аргументацію про те, що інститут цивільної процесуальної правоздатності - це загальний інститут цивільного процесу, який тісно пов'язаний з цивільною правоздатністю (правоздатністю у матеріальному праві, а саме цивільному, сімейному, трудовому тощо). Цивільна процесуальна правоздатність поширюється не лише на перерахованих у ст. 28 ЦПК суб'єктів, а й на інших учасників процесу, зокрема представників, експертів, перекладачів, свідків тощо. Але на відміну від фізичних та юридичних осіб для цих суб'єктів цивільна процесуальна правоздатність не пов'язана з матеріальною. Якщо матеріальні інтереси диктують участь осіб у певній процесуальній ролі, то професійні якості експерта пов'язані з його спеціальним статусом.21 Отже, нотаріальною процесуальною правоздатністю наділяються не лише фізичні та юридичні особи як особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні з метою захисту та охорони своїх прав та інтересів, а й інші учасники нотаріального процесу, тобто ті які беруть участь у нотаріальному провадженні з метою захисту прав та інтересів інших осіб. Зокрема, адвокат, який представляє інтереси в нотаріальному процесі однієї зі сторін договору, а також особи, які сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, наприклад перекладач, експерт, свідок.

Щодо групи суб'єктів, які беруть участь у нотаріальному процесі з метою захисту прав та інтересів інших осіб, та тих, що сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, то їхні інтереси мають не матеріальний, а процесуальний характер і обумовлені їх спеціальним статусом.

Нотаріальна процесуальна правоздатність означає здатність особи бути суб'єктом нотаріальних процесуальних прав і обов'язків, можливість мати будь-яке право та обов'язок, які передбачені чи припускаються законом. Лише завдяки наявності нотаріальної процесуальної правоздатності як правової категорії можливе виникнення суб'єктивних процесуальних прав і обов'язків. Вона є необхідною передумовою виникнення нотаріальних процесуальних прав та обов'язків у суб'єктів нотаріального процесу та їх реалізації.

Проте на відміну від правоздатності у матеріальному праві, яка, за загальним правилом, виникає з моменту народження І припиняється зі смертю людини, цивільна процесуальна правоздатність (а також і нотаріальна процесуальна правоздатність. - С.Ф.) виникає, відповідно, лише з моменту звернення (письмового для суду та письмового чи усного - для нотаріуса) фізичних та юридичних осіб до суду чи нотаріуса. Лише тоді особа набуває комплексу процесуальних прав та обов'язків.

Це теоретичне положення щодо нотаріального процесу можна підкріпити посиланням на ч. 2 ст. 25 ЦК, де має місце положення про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема, такі ситуації характерні для спадкових відносин, які реалізуються в нотаріальному процесі. Якщо ж правоздатність у матеріальному праві зумовлена потенційними правами, то процесуальні права виникатимуть лише з моменту звернення до нотаріуса. При цьому потенційне право на таке звернення до нотаріуса за отриманням спадщини як елемент правоздатності встановлюється у нормах матеріального права. Так, у разі смерті батька ненародженої дитини її мати може звернутися до нотаріуса з метою охорони інтересів зачатої, але ще ненародженої дитини.

Отже, змістом нотаріальної процесуальної правоздатності є визначена законом юридична можливість - здатність фізичних та юридичних осіб мати процесуальні права і нести процесуальні обов'язки під час вчинення нотаріальних проваджень. При цьому слід зробити акцент на взаємозв'язку таких прав та обов'язків, тобто кожному праву кореспондує обов'язок. Такий зв'язок прав та обов'язків суб'єктів нотаріального процесу виявляється у тому, що особа, звертаючись до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії (її право), яка належить до його компетенції не суперечить закону, покладає на нього обов'язок щодо вчинення такої дії, оскільки, згідно ч. З ст.49 Закону "Про нотаріат", йому забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріального провадження. Цей зв'язок можна проаналізувати й з іншого боку. Так, особа звернулася до нотаріуса (це її право), але при цьому такому праву кореспондує обов'язок надати всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, які за змістом і формою мають відповідати закону, оплатити вчинювану нотаріальну дію тощо, бо у противному разі нотаріус, згідно ст. 49 Закону, зобов'язаний їй відмовити у вчиненні нотаріального поводження.

Слід зазначити, що можливість бути суб'єктом процесуальних відносин для органів держави, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій доповнюється також їх обов'язком. Наприклад, участь у нотаріальному процесі органів опіки та піклування (безпосередня, якщо нотаріусом під час вчинення нотаріального провадження встановлено, що законний представник діє на шкоду своєму підопічному, він має відкласти вчинення нотаріальної дії, повідомити про це органи опіки та піклування з метою заміни законного представника та вступу у процес представника органу опіки та піклування) е не тільки правом цього органу, а й обов'язком, який випливає із необхідності здійснення покладених на ці органи функцій із захисту прав недієздатних, обмежено дієздатних, неповнолітніх та малолітніх осіб. Аналогічне положення слід передбачити у нотаріальному процесі та закріпити його у Законі щодо участі прокурора за аналогією та згідно зі ст. 121 Конституції.

Тобто, можна зробити висновок, що нотаріальна процесуальна правоздатність знаходиться під правовим захистом і без неї не може йтися про жодні суб'єктивні процесуальні права у нотаріальному процесі.

Метою існування нотаріальної процесуальної правоздатності є гарантування фізичним та юридичним особам можливості реалізації їхніх прав на отримання кваліфікованої правової допомоги у нотаріальному порядку, тобто шляхом посвідчення чи засвідчення безспірних прав і фактів для надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріальну процесуальну правоздатність слід розуміти у широкому сенсі суб'єктивного нотаріального процесуального права, яке не можна ототожнювати із конкретними нотаріальними процесуальними правами у вузькому сенсі, наприклад, заявляти перед нотаріусом клопотання про витребування документів, проведення експертизи тощо, оскільки такі права виникають в результаті її реалізації. Але слід вказати на те, що така реалізація прав та обов'язків має певні межі, які здійснюються відповідно до нотаріальної процедури.

За загальним правилом, усі фізичні та юридичні особи мають право на звернення до нотаріальних органів з метою охорони і захисту їхніх безспірних прав та інтересів, які гарантуються законом.

Проте слід зазначити, що при вчиненні конкретних правочинів та здійсненні нотаріусом своїх повноважень законом можуть передбачатися обмеження нотаріальної процесуальної правоздатності.

Щодо нотаріуса, то він не може бути суб'єктом нотаріального процесу! мати певні процесуальні права й обов'язки та реалізувати їх у випадках, передбачених ст. 9 Закону України "Про нотаріат". Так, він не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають з ним у трудових відносинах.

Щодо правочинів, то при посвідченні заповіту особа, якій заповідається майно не може вчиняти підпис замість особи заповідача, яка має фізичні вади. Посвідчення заповіту через представника, а також одного заповіту від імені кількох осіб (виняток - заповіт подружжя) не допускається.

Суб'єктами нотаріального процесу можуть бути іноземні фізичні особи та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Так, згідно ст. 410 ЦПК та ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право", іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Дане положення за аналогією можемо поширити й на нотаріальний процес. Тобто, іноземним особам надається національний правовий режим щодо права звернення до нотаріуса, але і певними винятками. Наприклад, іноземець не може бути суб'єктом нотаріального процесу (покупцем) при посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Юридичні особи набувають матеріальну правоздатність згідно ч. 1 ст. 80 ЦК, тобто з моменту їх створення та згідно ч. 4 ст. 91 ЦК припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про її припинення. Ліквідація юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Проте якщо юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення, то при вчиненні нотаріальної дії з такою юридичною особою має місце процесуальне наступництво. Тому правонаступники є також суб'єктами нотаріального процесу. Наприклад, до нотаріуса за прийняттям спадщини за заповітом звернулася юридична особа через свого представника, але протягом шести місяців, строк який передбачений Цивільним кодексом (далі - ЦК) для прийняття спадщини, відбулася реорганізація юридичної особи, тому право на отримання свідоцтва про правова спадщину переходить від попередника до правонаступника, який у нотаріальному процесі буде заявником, тобто особою, яка бере участь у нотаріальному провадженні та яка наділяється комплексом процесуальних прав і обов'язків, що є обов'язковими для правонаступника у тій самій мірі, в якій вони було обов'язковими для заявника-правопопередника. Нотаріусу при вчиненні нотаріальної ДІЇ слід враховувати те, що для певних категорій Організацій, установ, підприємств, а також юридичних осіб правоздатність може характеризуватися певною специфікою.

При розкритті даного питання слід враховувати положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у якому йдеться про порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, де не передбачена процедура видачі свідоцтва про право на спадщину юридичній особі. Це не узгоджується з ч.І ст. 1235 ЦК, проте, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями, крім фізичних осіб, інших учасників цивільних відносин, тобто спадкоємцем може бути і юридична особа.

Щодо юридичної особи як суб'єкта нотаріального процесу важливе значення має аналіз ч. 2 ст. 91 ЦК щодо обмеження правоздатності юридичної особи судом. Реалізація даної норми на практиці буде ускладнена, оскільки у ній не зазначено принципів такого обмеження та реальних заходів на його виконання.22 У багатьох науково-практичних коментарях до ст. 91 Цивільного кодексу фактично дане питання не розкрито. Вважаємо, що воно є дуже важливим і може стосуватися безпосередньо нотаріусів, оскільки передбачені у ст. 152 ЦПК способи забезпечення позову можуть виконуватися нотаріусами шляхом накладення заборони відчуження майна та їх реєстрації тощо. Отже, власник-юридична особа може бути позбавлена однієї зі своїх правомочностей щодо належного їй майна до ухвалення рішення у справі. Таким чином, буде обмежено правоздатність цієї юридичної особи, наприклад, якщо до неї звернеться з позовом фізична особа. Аналогічно може бути накладено арешт на рахунки цієї юридичної особи або встановлена заборона вчиняти певні дії, наприклад, щодо поширення певного виду продукції тощо.

Крім того, Є.О. Харитоновим як обмеження правоздатності юридичної особи розцінюється також правило, передбачене ч. З ст. 91 ЦК, згідно з яким здійснення юридичною особою окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після отримання спеціального дозволу (ліцензії)23. Це положення має безпосереднє відношення до нотаріального процесу, оскільки при вчиненні нотаріальної дії нотаріус у випадках, передбачених законодавством, має перевіряти наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.

Під нотаріальною процесуальною дієздатністю слід розуміти здатність фізичних осіб, які досягли повноліття, а також юридичних осіб особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки у нотаріальному процесі. Тобто нотаріальна процесуальна дієздатність є наданою особі законом можливістю реалізації її правоздатності власними діями.

Повна нотаріальна процесуальна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями (особисто) здійснювати процесуальні права й обов'язки суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин. Така дієздатність для особи настає з моменту досягнення нею 18 років (повноліття).

У разі реєстрації шлюбу фізичною особою" яка не досягла повноліття, вона набуває нотаріальної процесуальної дієздатності з моменту реєстрацію шлюбу. Ця особа може особисто брати участь у вчиненні нотаріального провадження, тобто згода батьків, піклувальників на таку участь не потрібна.

Неповнолітня особа набуває нотаріальної процесуальної дієздатності у випадках, передбачених ст. 35 ЦК. За заявою неповнолітньої особи, яка досягла 16-річного віку, у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника їй може бути надана повна цивільна дієздатність судом (ст. 242 ЩІК) за умови, що вона працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. Рішення суду про надання повної цивільної дієздатності такій особі після набрання ним законної сили є підставою допуску її до особистої участі у нотаріальному процесі.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років можуть особисто брати участь у нотаріальному провадженні, яке пов'язане із відносинами, у яких вони беруть участь, якщо інше не встановлено законом, наприклад, правочини, передбачені ст. 31 та ч. 2 ст. 32 ЦК, але за згодою батьків, піклувальників, патронатних вихователів, органів опіки та піклування, виконавця заповіту і здійснювати свої процесуальні права та обов'язки.

Так, неповнолітня особа може особисто брати участь у посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки у садовому товаристві, яку вона отримала у порядку спадкування від своєї бабусі, але для цього необхідна згода її батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки і піклування (п.п. 3*5 п. З гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Щодо малолітньої особи, то її права та інтереси також можуть захищатися у нотаріальному процесі, але не за її безпосередньої участі у вчинюваній нотаріальній дії. Правочини за малолітніх, які не досягли 14 років, здійснюють їх законні представники. Батьки (усиновлювачі) або опікуни беруть участь у вчиненні нотаріальної дії з метою захисту їх безспірних прав та інтересів та зобов'язані діяти в їхніх інтересах. Це ж правило поширюється і на осіб, визнаних судом недієздатними. Але така участь батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітніх та недієздатних осіб у нотаріальному процесі обмежується, оскільки для цього необхідний дозвіл органу опіки і піклування. Так, п. 3.1 Порядку передбачається, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, зокрема договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини або відмовлятися від її майнових прав.

Слід звернути увагу на ту обставину, що положення матеріального права щодо здійснення батьками правочинів за та в інтересах малолітньої дитини є базовим для вирішення питання щодо їхньої участі у нотаріальному процесі суб'єктами процесуальних відносин. Законні представники, маючи дозвіл на захист та охорону матеріальних прав малолітніх, також наділяються комплексом процесуальних прав та обов'язків на здійснення своєї діяльності у нотаріальному процесі.

Щодо осіб, цивільна дієздатність яких обмежена судом внаслідок зловживання ними спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо (ст. 238 ЩІК), то вони згідно, пп. 3.5 п. З Порядку, вчиняють правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна лише за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників і дозволу органу опіки та піклування. На нашу думку, правочини, пов'язані із розпоряджанням майновими правами таких осіб, не можуть ними особисто вчинятися, тому що підставою для їх обмеження було те, що вони зловживаючи спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, ставлять себе, свою сім'ю та осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, в скрутне матеріальне становище (ч. 1 ст. 238 ЩІК). Оскільки у Порядку не передбачені способи розпоряджання грошима, які вони отримують у результаті" наприклад, відчуження транспортних засобів, нерухомого майна, то після отримання таких коштів вони можуть їх витратити на придбання спиртних напоїв тощо. Якщо виходити з Порядку та припустити, що така особа може особисто брати участь у посвідченні правочинів, доцільно передбачити механізм як передача грошей на депозит нотаріуса. І ними у інтересах цієї особи, членів її сім'ї має розпоряджатися піклувальник.

Щодо осіб, які обмежені у дієздатності, то вони можуть особисто брати участь у нотаріальному провадженні, якщо воно не пов'язане з охороною чи захистом їх майнових прав. Наприклад, така особа може звернутися до нотаріуса за вчиненням такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності копії документа чи виписки з нього, посвідчення факту перебування у певному місці тощо, оформлення заяви як батько для виїзду дитини за кордон для відпочинку. Для вчинення таких правочинів не потрібні згода та особиста участь батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Відповідно до наведеної аргументації має вирішуватися питання про участь цих осіб як суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин.

Нотаріус як обов'язковий суб'єкт також наділяється правоздатністю та дієздатністю, тобто у Законі закріплені його процесуальні права й обов'язки, а також умови, за яких він може їх здійснювати.