1. Особливості побуту та умови проживання слов’ян у найдавніші часи

У лісостеповій зоні словяни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні словяни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для відпочинку, а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і словяни мали завжди добрі врожаї. Вирощували словяни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що словяни користувалися-досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них вже був залізний серп, мотики, кістяні і деревяні сохи з металевими наконечниками.

Словяни займалися також скотарством. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней. Словяни полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом примітивним бджолярством, у лісах збирали гриби і ягоди.

У словян було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

Свої житла словяни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі — для обігрівання житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили по-чорному, дим виходив через отвори у даху. Печі у житлах відрізняють словянські поселення від їхніх північних сусідів — угро-фіннів і південних степових кочовиків. У них посеред житла було відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обовязково споруджувалася яма-льох, де словяни зберігали зерно та інші продукти.

Словяни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сімї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися гніздами. Група таких гнізд обєднувалася у племя. Пізніше такі племена починають обєднуватися в союзи племен.

2 Культуро звичаєва обрядовість слов*ян

. Головне населення словянських міст займалося хліборобством та скотарством, ловами та бортництвом, рибальством та збиранням плодів лісу. Тому культ природи визначав світогляд стародавніх словян. Культ наївний, поетичний, народжений безпосередньою близькістю людини до землі, до природи. Антропоморфізм, тобто перенесення людських рис на царину позалюдську, щоб наблизити її до людського розуміння, здавна притаманний словянському образному мисленню. Дохристиянські культи та уявлення словян обєднувалися у найскладніші комплекси з добре відпрацьованою символікою та обрядовістю. Невидимі духи — душі предків та родичів, предки в образі тварин та перевертні поступово заселяють світ, що оточує давнього словянина. Уже не сам обєкт стає предметом шанування. Поклоніння стосується духу демона, що живе в ньому. Не сам предмет, а те, що в ньому, позитивно чи негативно впливає на перебіг подій у світі та долі людей.

Словянське язичництво проходить стадію полідемонізму — протягом багатьох віків складався у словян своєрідний пантеон демонів, або нижчих божеств. Між демонами існували відносини, що відображали родинні та побутові взаємини людей. У словянських демонів існувала і певна ієрархія: серед них були начальники та підлеглі, старші та молодші.

Демонічні вірування наближали наших предків до наступного етапу розвитку язичницької релігії — політеїзму, тобто віри у богів. Однак поява нових форм та різновидів язичництва не заважала збереженню старих вірувань. До кінця І тисячоліття н. е. у словян мало місце співіснування усіх прошарків язичницьких вірувань, що було природним та гармонійним для наших предків.

Майбутні боги київського пантеону не водночас зійшли на свій Олімп, їх походження — у тих самих уявленнях та природних культах пра-словян І тисячоліття н. є. У Xстолітті вони вже постають явно. Це — бог грози Перун; бог худоби, торгівлі та багатства Велес; Хоре — сонячний диск; Стрибог — бог вітру, бурі, вихору; Мокош, або Макош, — жіноче божество; Симаргл — єдине зооморфне божество словянського пантеону, зберігає насіння та посіви. Був ще Ярило — бог сонячного світла та тепла, Коляда-мороз тощо.

Щодо обрядів стародавніх словян, то практично всі з найвідоміших масових народних дійств дістали відображення пізніше й збереглися до сьогодні. Найвідоміші язичницькі обряди повязані з основними виробничими моментами землеробського року словян. Ці аграрні свята супроводжувалися ігрищами, що мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, общини і, врешті-решт, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя спіткало людей через стару гадь — тобто тих, хто ховав врожай та погано впливав на худобу. Таких людей зазвичай вбивали, приносячи в жертву богам, або виганяли з общини, спочатку розоривши їх.

3. Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури

Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені.

Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів — це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Великої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги — Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню Овина, Даждь Бог — бог сонця — дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог добро, багатство, тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита — Дідух — дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейськи. Стрибог — бог — родоначальник вітрів. Велес Волос — бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша — жіноче божество — покровителька жінок. Її сфера — рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани — богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да вода, на нене — мати води. Слово «Дон» — вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло — бог літнього сонця. Ярило — бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян — триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл — недосліджене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Саенмаргл — крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі XII ст. у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами.

Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнства їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайдено в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий Світовид під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні календа — повідомлення, вість про початок зими, вес- ни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар.

Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки — ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ.