3. Виробничий потенціал

Висхідний соціально-економічний розвиток країни, її інтегрування у світовий економічний простір та рейтинг у світі залежать від її національного багатства. У найбільш загальному розумінні національне багатство як одна з основних, досить складних за змістом категорій суспільного розвитку об’єднує всі можливості, ресурси, засоби, якими володіє країна для цивілізаційного розвитку. Воно включає, з одного боку, іманентно властивий країні, здебільшого природний потенціал, з іншого – усі матеріальні і нематеріальні ресурси, напрацьовані її населенням протягом століть. У зарубіжній літературі в останні роки використовується у цьому контексті узагальнене поняття «капітал», який складається, на думку західних учених, із чотирьох основних складових: людського, природного, фінансового і матеріального капіталу. У літературі найчастіше йдеться про економічний, народногосподарський, виробничий, науково-технічний потенціали. Іноді ці терміни використовуються як синоніми.

Термін «потенціал» походить із латинської мови і трактується як сила, потужність. У Великій науковій енциклопедії розглядається поняття «потенціал суспільства», який визначається як його можливості щодо використання у певній сфері для досягнення мети.

Безперечно, основу національного багатства країни становить людський та економічний потенціал, які в певній частині – щодо трудових ресурсів – збігаються. Необхідно зазначити, що саме від потужності економічного потенціалу значною мірою залежить і вирішення соціальних, екологічних та інших проблем, економічна незалежність держави, підсилення її міці та міжнародний рейтинг.

Загальновизнаного тлумачення поняття «економічний потенціал» у вітчизняній літературі немає. Значною мірою це пояснюється тим, що це – складна за змістом, поліструктурна, історично зумовлена категорія. Вона відбиває всі можливості економіки держави, які можуть бути використані для потреб суспільства та його цивілізаційного розвитку. В Енциклопедії економіста зазначено, що економічний потенціал відображає можливості і ресурси держави, які можуть бути використані для потреб суспільства. На нашу думку, у більш розширеному розумінні ця наукова категорія відображає економічну могутність країни, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, обсяги економічної складової національного багатства і можливості його зростання.

У своєму складі економічний потенціал об’єднує: трудо- і природоресурсний потенціал (у його використовуваній частці), фінансовий, зокрема податковий та інвестиційний, виробничий, науково-технічний, інформаційний потенціал сфери послуг.

Базою економічного потенціалу є виробничий потенціал (ВП). Саме у виробництві виготовляються продукція та послуги для задоволення потреб суспільства. Але функції виробничої сфери значно ширші й тут формується сфера зайнятості, напрацьовуються фінансові ресурси, закладаються основи матеріального добробуту населення, формується база оподаткування, а отже, і грошові надходження в бюджети всіх рівнів.

Як економічна категорія, «виробничий потенціал» також не має чіткого і повного визначення. Досі серед дослідників немає єдиної думки щодо його змісту та структури. У центрі уваги вітчизняної наукової думки ця категорія перебуває, починаючи із 70-х років минулого століття. У 70-80 рр. багато вчених розглядали виробничий потенціал як синтетичний показник рівня розвитку економіки чи спроможності виробляти продукцію виробничою системою (підприємством) [15, 22]. При цьому його ототожнюють із масштабами виробництва суспільного продукту та національного доходу. Вважаємо, що за такого підходу до уваги брали не потенційні виробничі можливості країни (чи підприємства), а лише їх реалізовану частину.

Більш ефективним ми вважаємо ресурсний підхід до визначення цієї складної економічної категорії. Одним із перших при визначенні цієї категорії застосував ресурсний підхід А.І. Анчишкін. Він розглядав виробничий потенціал як набір ресурсів, які беруть участь у процесі виробництва. Потрібно зазначити, що вчені, виходячи із ресурсного підходу, дотримуються різних позицій щодо визначення виробничого потенціалу. Деякі з них, зокрема М.І. Іванов, розглядають його як сукупність ресурсів без урахування їх участі у процесі виробництва [22]. Ми вважаємо, що більш коректним є визначення виробничого потенціалу як сукупності взаємопов’язаних у виробничо-технологічному процесі ресурсів (чи факторів). Виробничий потенціал, за Е.Б. Фігурновим [62], – це ресурси виробництва (у їх кількісних та якісних параметрах), які визначають максимальні можливості суспільства щодо виробництва матеріальних благ у кожний даний момент. Узагальнюючи існуючі погляди, вважаємо, що він відбиває можливості виробництва щодо створення матеріальних благ і послуг, нагромадження фінансового капіталу та забезпечення соціально-економічного зростання країни чи її регіонів.

Досить по-різному трактується у наукових публікаціях і склад виробничого потенціалу. У найбільш звуженому варіанті до ВП відносять основні фонди та залучені в господарський обіг трудові і природні ресурси. У найбільш розширеному розумінні ВП об’єднує системи збору, обробки і переміщення інформації, енергоємності, науково-технічний потенціал, досвід господарювання. Зазначимо, що у спеціальній літературі в останні роки часто вживається поряд з терміном «ресурси» термін «фактори виробництва». При всіх розбіжностях, наявних у спеціальній науковій літературі щодо визначення ВП, можна зробити висновок щодо змісту цієї важливої у суспільному розвитку категорії. Виробничий потенціал країни відображає не тільки вже задіяні ресурси чи фактори виробництва, але і його можливості, спроможність щодо вирішення стратегічних завдань з виробництва найрізноманітнішої продукції та послуг, забезпечення певного ступеня конкурентоспроможності національної економіки, ефективної участі в міжнародному поділі праці та соціально-економічному зростанні держави в цілому. Таким чином, виробничий потенціал являє собою як уже існуючу результуючу систему економічних елементів (об’єктів) та їх відносин, так і певну потенційну, ще не задіяну сукупність факторів виробництва (чи його ресурсів). Співвідношення вже існуючої та потенційної частин ВП указує на рівень ефективності його використання, на досконалість економічної системи країни.

Структура виробничого потенціалу. Структура виробничого потенціалу відображає склад і співвідношення основних його ланок. Ураховуючи характер впливу ВП на процеси державного розвитку, можна розділити ВП на дві, досить різні за своїм змістом та сутністю узагальнені складові:

матеріально виражену, яка об’єднує основні ресурси (фактори) виробництва;
складову, що відбиває структурно-технологічні аспекти розвитку виробництва: прогресивність галузевої структури, переважання вторинного або третинного і четвертинного секторів економіки у їх виробничій частині, досконалість технологій, задіяних у виробництві, тощо.

Зважаючи на поліструктурність виробничого потенціалу, як складної економічної системи, його дослідження проводяться у трьох основних аспектах: ресурсному, галузевому, територіальному. Ресурсний аспект передбачає структуризацію виробничого потенціалу на основні фактори, чи ресурси виробництва: робочу силу (трудові ресурси), предмети праці, основні виробничі фонди (як засоби праці), інформаційну та інноваційну складові тощо. Звичайно, провідне місце у виробництві належить робочій силі.

Трудові ресурси, їх професійний та кваліфікаційний рівень, вікова структура відіграють провідну роль у формуванні виробничого потенціалу. Значення людського фактора зростає на сучасному етапі розвитку України.

Предмети праці – це здебільшого сировина чи задіяні в господарстві природні ресурси (мінеральні, земельні, лісові, водні), від якості і собівартості яких багато в чому залежить прибутковість не тільки видобувних, але й відповідних переробних підприємств. Ця складова відіграє важливу системоформуючу роль, яка у міру розвитку продуктивних сил суттєво зменшується, поступаючись інформаційним та інтелектуальним ресурсам.

Важливим елементом ВП є основні виробничі фонди (як активні, так і пасивні). Вони являють собою матеріально-технічну базу виробництва, від техніко-технологічного рівня якої певним чином залежать виробничі потужності підприємств, їх рентабельність, конкурентоспроможність продукції. З підвищенням технічного рівня основних фондів зростає потужність ВП країни, галузі, регіону, підприємства, а з удосконаленням задіяних технологій, управлінсько-організаційної структури, активізацією інноваційної, маркетингової та зовнішньоекономічної діяльності зростає ефективність використання виробничого потенціалу.

Як бачимо, ВП певною своєю частиною подібний до продуктивних сил, що об’єднують трудові ресурси та засоби виробництва у складі засобів і предметів праці. Одночасно виробничий потенціалохоплює і реалізовані, і нереалізовані можливості розвитку матеріальної сфери, що є у країні, а продуктивні сили відбивають лише задіяну частину («діючий» ВП). Крім того, продуктивні сили, за визначенням багатьох учених, на відміну від ВП, включають лише активну складову основних виробничих фондів (без споруд, будівель тощо).

Галузевий аспект дослідження структури ВП передбачає виділення галузей – його носіїв та їх виробничих потенціалів, а також взаємозв’язків між ними. Виробничий потенціал у його галузевому вимірі (на відміну від ресурсного) має ієрархічно побудовану структуру, що зображено на рис 8.