litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Із спогадів Ібн-Фадлана про асортимент товарів руських купців

(20-ті pp. X ст.)

Я видел Русов, когда они пришли со своими товарами и расположились по реке Итиль [...] Каждьій из них имеет при себе неразлучно меч, нож и сокиру [...] Во время прибьггия их судов к якорному месту, каждьій из них вьіходит, имея с собою хлеб, мясо, молоко, лук и горячий напиток, подходит к високому вставленному столбу, имеющему лицо, похожее на человеческое, а кругом его малме изображения. Он же подходит к большому изображению, простирается перед ним и говорит: «О, господине! Я пришел издалека, со мной девушек столько и столько-то голов, соболей — столько и столько-то шкур», пока не упомянет все, что он привез с собой из своего товара.

Большаков А.М., Рожков Н.А. Хрестоматия по истории хозяйства России. Вьіп. І.

Ленинірад, 1925. — С. 63—67.

З договору між Давньоруською державою та Візантією (945 р.)

Великий княз русьский и бояре его, да посилают в Греки к великим царем греческим корабли, елико хотят, с посли своими и с гостьми, якоже им уставлено єсть; носяху посльї печати златьі, а гостие сребряньї; ньіне же уведел єсть князь ваш посилати грамоту ко царству нашему, иже посьілаемьі бьівают от них же посльї и гостие, да приносят грамоту, пи­ шучи суще: я ко послах корабль се елико, и от тех, да увемьі и мьі, оже с миром приходять. Аще ли без грамотьі приидуть и преданьї будуть нам, да держим и храним, дондеже вьзвестим князю вашему; аще ли руку не дадят и противятся, да убиеньї будуть, да не изьіщется смерть их от князя вашего; аще ли убежавше, приидут в Русь, и мьі напишем ко князю ва­ шему, яко им любо, тако сотворять. Аще приидут Русь без купли, да не взимают месячинн. И да запретить князь словом своим приходящим Руси зде, да не творят безчиния в селех, ни в стране нашей ничтоже зла. И приходящим им, да витають у св. Мамьі, да послет царство наше, да испишут имена их, и тогда возмут месячное своє, первое от града Києва, и паки от Чернигова, и от Переяславля, и из прочих городов. И да входят в град единеми вратьі, со царевьім мужем, без оружия муж 50, и да творят куплю, якоже им надобе. И паки да исходить, и муж царства нашего да хранит я; да аще кто от Руси или от Грек, сотворит криво, да оправляєте то. Входящи же Русь в град, да не имеют власти купить паволок лише по 50 златник и от тех паволок, аще кто купит, да показует цареву мужу, и той запечатает, и даст им. И отходящи Руси отсюду взимают от нас, еже надобе, брашно на путь, и еже надобе лодиям, якоже уставлено єсть первее и да возращаются со спасением в страну свою, и да не имеют власти зимовати у св. Мами.

48

Ро з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Ио том, аще обрящут Русь кубару греческую вмвержену на коим любо месте, да не преобидят ея. Аще ли от нея возметь кто что, или человека поработить или убиет: да будеть повинен закону русьскому и греческому.

Большаков А.М., Рожков Н.А. Хрестоматия по истории хозяйства России. Вьш. І.

Ленинград, 1925. — С. 73—74.

Літопис про забиття деревлянами київського князя Ігоря (945 р.)

В год 6453 [945]. В тот год сказала дружина Игорю: «Отроки Свенельда изоделись оружием и одеждой, а мьі наги. Пойдем, князь, с нами за данью, да и тьі добудешь и мьі». И послушал их Игорь — пошел к древлянам за данью, и прибавил к прежней дани новую, и творили насилие над ними мужи его. Взяв дань, вошел он в свой город. Когда же шел он назад, поразмьіслив, сказал своей дружине: «Идите с данью домой, я возвращусь и пособираю еще». И отпустил дружину свою домой, а сам с малою частью дружиньї вернулся, желая большего багатства. Древляне же, усльїшав, что идет снова, держали совет с князем своим Малом: «Если повадится волк к овцам, то вьіносит все стадо, пока не убьют его. Так и зтот: если не убьем его, то всех нас погубит». И послали к нему, говоря: «Зачем идешь опять? Забрал уже всю дань». И не послушал их Игорь. И древляне, вьійдя из города Искоростеня протав Игоря, убили Игоря, и дружину его, так как бьіло ее мало. И погребен бьіл Игорь, и єсть могила его у Искоростеня в Деревской земле и до сего времени.

Ольга же бнла в Киеве с сьіном своим ребенком Святославом, и кормилец его бьіл Асмуд, а воєвода Свенельд — отец Мстиши. Сказали же древляне: «Вот убили князя мьі русского; возьмем жену его Ольгу за князя нашого Мала, и Святослава возьмем и сделаем ему, что захотим». И посла­ ли древляне лучших мужей своих, числом двадцать, в ладье к Ольге. И пристали в ладье под Боричевьім подьемом, ибо вода тогда текла возле Киевской горм, а на Подоле не сидели люди, но на горе. Город же Киев бьіл там, где ньіне двор Гордятм и Никифора, а княжеский двор бьш в го­ роде, где ньіне двор Воротислава и Чудина, а ловушка для птиц бьіла вне города; бмл вне города и другой двор, где стоит сейчас двор Уставщика позади церкви богородицьі Десятинной; над горою бьіл теремной двор — бьш там каменньїй терем. И поведали Ольге, что пришли древляне. И призвала их Ольга к себе, и сказала им: «Добрьіе гости пришли»; и ответили древля­ не: «Пришли, княгиня». И сказала им Ольга: «Говорите, зачем пришли сюда?» Ответили же древляне: «Послала нас Деревская земля, с такими сло­ вами: “Мужа твоего мм убили, так как муж твой, как волк, расхищал и грабил, а наши князья хорошие, потому что ввели порядок в Деревской земле. Пойди замуж за князя нашего за Мала”». Бьіло ведь имя ему, князю древлянському, — Мал. Сказала же им Ольга: «Любезна мне речь ваша, — мужа моего мне уже не воскресить; но хочу воздать вам завтра честь перед людьми своими; ньіне же идите к своей ладье и ложитесь в нее, величаясь. Утром я пошлю за вами, а вн говорите: “Не едем на конях, ни пеши не

49

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

пойдем, но понесите нас в ладье”. И вознесут вас в ладье». И отпустила их к ладье. Ольга же приказала вьїкопать на тюремном дворе вне града яму великую и глубокую. На следующее утро, сидя в тереме, послала Ольга за гостями. И пришли к ним и сказали: «Зовет вас' Ольга для чести великой». Они же ответили: «Не едем ни на конях, ни на возах и пеши не йдем, но понесите нас в ладье». И ответили киевляне: «Нам неволя; князь наш убит, а княгиня наша хочет за вашего князя». И понесли их в ладье. Они же усе­ лись, величаясь, избоченившись и в великих нагрудньїх бляхах. И принес­ ли их на двор к Ольге, и как несли, так и сбросили их вместе с ладьей в яму. И, приникнув к яме, спросила их Ольга: «Хороша ли вам честь?» Они же ответили: «Пуще нам Игоревой смерти». И повелела засипать их живи­ ми; и засипали их.

Ипослала Ольга к древлянам, и сказала им: «Если вправду меня про­ сите, то прицілите лучших мужей, чтобн с великой честью пойти за вашего князя, иначе не пустят меня киевские люди». Услишав об зтом, древляне избрали лучших мужей, управлявших Деревскою землею, и прислали за ней. Когда же древляне пришли, Ольга приказала приготовить баню, говоря им так: «Вимившись, придите ко мне». И разожгли баню, и вошли в нее древляне, и стали миться; и заперли за ними баню, и повелела Ольга зажечь ее от двери, и сгорели все.

Ипослала к древлянам со словами: «Вот уже йду к вам, приготовьте меди многие у того города, где убили мужа моего, да поплачусь на могиле его и устрою ему тризну». Они же, услишав об зтом, свезли множество медов и заварили их. Ольга же, взяв с собою малую дружину, оправилась налегке, пришла к могиле свого мужа и оплакала его. И повелела людям своим насипать великую могилу и, когда насипали, приказала совершать тризну. После того сели древляне пить, и приказала Ольга отрокам своим прислуживать им. И сказали древляне Ольге: «Где дружина наша, которую послали за тобой?» Она же ответила: «Идут за мною с дружиною мужа моего». И когда опьянели древляне, велела отрокам своим пить за их честь, а сама отошла прочь и приказала дружине рубить древлян, и иссекли их 5000. А Ольга вернулась в Киев и собрала войско против оставшихся древлян.

Відома і чута в усіх кінцях землі. Друга половина IX — перша половина XII ст.

Київ, 1993. - С. 291-293.

Літопис про діяльність київської княгині Ольги (946-947 рр.)

В год 6454 [946]. Ольга с сином своим Святославом собрала много храбрьіх воинов и пошла на Деревскую землю, и вишли древляне против нее. И когда сошлись оба войска для схватки, Святослав бросил копьем в древлян, и копье пролетело между ушей коня и ударило ему в ногу, ибо бнл Святослав еще ребенок. И сказали Свенельд и Асмуд: «Князь уже на­ чал; последуем, дружина, за князем», и победили древлян. Древляне же по-

50

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

бежали и затворились в своих городах. Ольга же устремилась с сьіном своим к городу Искоростеню, так как жители его убили ее мужа, и стала с сьіном своим около города, а древляне затворились в нем и крепко боролись из города, ибо знали, что, убив князя, не на что им надеяться после сдачи. И стояла Ольга все лето и не могла взять города. И замислила так: послала она к городу со словами: «До чего хотите досидеться? Ведь все ваши города уже сдались мне и обязались вмплачивать дань и уже воздельївают свои нивьі и земли, а вьі, отказьіваясь платить дань, собираетесь умереть с голода». Древляне же ответили: «Мьі бьі радьі платить дань, но ведь тн хочешь мстить за мужа своєю». Сказала же им Ольга, что де «Я уже мстила за обиду своего мужа, когда приходили вьі к Києву в первьій раз и во второй, а в третий раз мстила я, когда устроила тризну по своем муже. Больше уже не хочу мстить, — хочу только взять с вас небольшую дань и, заключив с ва­ ми мир, уйду прочь». Древляне же спросили: «Что хочешь от нас? Мн радьі дать тебе мед и меха». Она же сказала: «Нет у вас теперь ни меду, ни мехов, позтому прошу у вас немного: дайте мне от каждого двора по три голубя да по три воробья. Я ведь не хочу возложить на вас тяжкой дани, как муж мой, позтому-то и прошу у вас мало. Вьі же изнемогли в осаде, отгого и прошу у вас зтой малости». Древляне же, обрадовавшись, собрали от двора по три голубя и по три воробья и послали к Ольге с поклоном. Ольга же сказала им: «Вот ви и покорились уже мне и моєму дитяти. Идите в город, а я завтра отступлю от него и пойду в свой город». Древляне же с радостию вошли в город и поведали обо всем людям, и обрадовались лю­ ди в городе. Ольга же, раздав воинам — кому по голубю, кому по воробью, приказала привязьівать каждому голубю и воробью трут, завертьівая его в небольшие платочки и прикрепляя ниткой к каждой птице. И когда стало смеркаться, приказала Ольга своим воинам пустить голубей и воробьев. Голуби же и воробьи полетели в свои гнезда: голуби в голубятни, а воробьи под стрехи. И так загорелись где голубятни, где клети, где сарай и сеновальї. И не бьіло двора, где бьі не горело. И нельзя бьіло гасить, так как сразу загорелись все дворьі. И побежали люди из города, и приказала Ольга воинам своим хватать их. И так взяла город и сожгла его, городских же старейшин забрала в плен, а других людей убила, третьих отдала в раб­ ство мужам своим, а остальньїх оставила платить дань.

Ивозложила на них тяжкую дань. Две части дани шли в Киев, а третья

вВьішгород Ольге, ибо бьіл Вьішгород городом Ольги. И пошла Ольга с сьіном своим и с дружиною по Древлянской земле, устанавливая распорядок даней и налогов. И существуют места ее стоянок и охот до сих пор. И пришла в город свой Киев с сьшом Святославом, и пробьша здесь год.

В год 6455 [947]. Отправилась Ольга к Новгороду и установила по Мете погостьі и дани и по Луге — оброки и дани. Ловища ее сохранились по всей земле и свидетельства о ней, и места ее, и погости, а сани ее стоят

вПскове и поньїне, и по Днепру єсть места ее для ловли птиц, и по Десне, и сохранилось село ее Ольжичи до сих пор. И так, установив все, возвратилась к сьіну своєму в Киев, и там пребьівала с ним в любви.

Відома і чута в усіх кінцях землі. Друга половина IX — перша половина XII ст.

Київ, 1993. - С. 293-294.

51

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Літопис про підкорення князем Володимиром радимичів та волзьких болгар

(984-985 рр.)

Влето 6492 [984]. Йде Володимер на радимичи. Бе у него воєвода Волчий Хвост, и посла и Володимер перед собою, Волчья Хвоста; срете я на реце Пищане, и победи Радимиче Волчий Хвост; темь и Русь корятся Радимичем, глаголюще: «Пищаньци волчья хвоста бегають». Бьіша же Ради­ мичи от рода Ляхов; пришедше ту ся вселиша и платять дань Руси, повоз везуть и до сего дне.

Влето 6493 [985]. Йде Володимер на Болгари с Добрннею, с уем своим, в лодьях, а Торки берегом приведе на коних; и победи Болгари. Рече Добрина Володимеру: «сглядах колодник, и суть вси в сапозех; сим дани нам не даяти, поидем искат лапотников». И створи мир Володимер с Бол­ гари, и роте заходиша межю собе, и реша Болгаре: «Толи не будеть межю нами мира, оли камень начнеть плавати, а хмель почнеть тонути». И приде Володимер Києву.

Історія України в документах і матеріалах. T. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 49.

Літопис про хрещення киян (988 р.)

И когда пришел год, в 6496 году пошел Владимир с войском на Кор­ сунь, город греческий, и затворились корсуняне в городе. И стал Владимир на той стороне города у пристани, в расстоянии полета стрелн от города, и сражались крепко из города. Владимир же осадил город. Люди в городе стали изнемогать, и сказал Владимир горожанам: «Если не сдадитесь, то простою и три года». Они же не послушались его. Владимир же, изготовив войско своє, приказал присипать насипь к городским стенам. И когда на­ сипали они, корсунци, подкопав стену городскую, викрадивали подсипанную землю и носили ее себе в город и ссьіпали посреди города. Воини же присипали еще больше, и Владимир стоял. И вот некий муж корсунянин, именем Анастас, пустил стрелу, так написав на ней: «Перекопай и пе­ рейми воду, идет она по трубам из колодцев, которне за тобою с востока». Владимир же, услншав об зтом, посмотрел на небо и сказал: «Если сбудется зто, — крешусь!» И тотчас же повелел копать на перерез трубам и перенял воду. Люди изнемогли от жажди и слались. Владимир вошел в город с дружиною своей и послал к царям Василию и Константану сказать: «Вот взял уже ваш город славний. Слишал же, что имеете сестру девицу; если не отдадите ее за меня, то сделаю столице вашей то же, что и зтому горо­ ду». И, услишав зто, опечалились цари. И послали ему весть такую: «Не пристало христианам видавать жен за язьічников; если крестишься, то и ее получишь, и царство небесное воспримешь, и с нами единоверен будешь. Если же не сделаешь зтого, то не сможем видать сестру за тебя». Услишав

52

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

зто, сказал Владимир послашшм к нему от царей: «Скажите царям вашим так: я крешусь, ибо еще прежде испьггал закон ваш и люба мне вера ваша

ибогослужение, о котором рассказали мне посланньїе нами мужи». И ради бьіли цари, усльїшав зто, и упросили сестру свою, именем Анну, и послали

кВладимиру, говоря: «Крестись и тогда пошлем сестру свою к тебе». Ответил же Владимир: «Придите с сестрою вашею и тогда крестите меня». И послушались цари, и послали сестру свою, сановников и пресвитеров. Она же не хотела идти, говоря: «Йду, как в полон, лучше бьі мне здесь умереть». И сказали ей братья: «Может бьггь, обратит тобою бог Русскую землю

кпокаянню, а Греческую землю избавишь от ужасной войньї. Видишь ли, сколько зла наделала грекам Русь? Теперь же, если не пойдешь, то сделают

инам то же, что в Корсуни». И едва принудили ее. Она же села в корабль, попрощалась с ближними своими с плачем и отправилась через море. И пришла в Корсунь, и вишли корсунцьі навстречу ей с поклоном, и ввели ее в город, и посадили ее в палате. По божественному промислу разболелся в то время Владимир глазами и не видел ничего. И скорбел сильно, и не знал, что сделать. И послала к нему царица сказать: «Если хочешь избавиться от болезни зтой, то крестись поскорей; если же не крестишься, то не избудешь недуга своего». Услишав зто, Владимир сказал: «Если вправду исполнится зто, то поистине велик бог христианский». И повелел крестить себя. Епископ же корсунский с царициними попами, огласив, крестил Владимира. И когда возложил руку на него, тотчас же прозрел Владимир. Владимир же, ощутив своє внезапное исцеление, прославші бога: «Теперь узнал я истинного бога». Многие из дружинников, увидев зто, крестились. Крестился же он в церкви святого Василия, а стоит церковь та в городе Корсуни посреди града, где собираются корсунцьі на торг; палата же Вла­ димира стоит с края церкви и до наших дней, а царицьіна палата — за алтарем. По крещении же привели царицу для совершения брака. Не знающие же истини, говорят, что крестился Владимир в Киеве, иньїе же говорят в Васильєве, а другие и по-иному скажут. Когда же Владимира крестили и научили его вере христианской, сказали ему так: «Пусть никакие еретики не прельстят тебя, но веруй, говоря так: “Верую во єдиного бога отца вседержителя, творца неба и земли” — и до конца зтот символ верьі» [...]

После всего зтого Владимир взял царицу, и Анастаса, и священников корсунских с мощами святого Климента, и Фива ученика его, взял и сосудьі церковньїе, и иконьї на благословенне себе. Поставил [Владимир] и церковь в Корсуне на горе, которую насипали посреди города, вьікрадивая землю из насипи; стоит церковь та и донине. Отправляясь, захватил он и двух медньгх идолов и четьірех медньїх коней, что и сейчас стоят за церковью святой Богородицьі [Десятинной] и про которьіе невеждьі думают, что они мраморньїе. Корсунь же отдал [Владимир] грекам как вено за царицу,

асам вернулся в Киев. И когда пришел, повелел опрокинуть идольї, — од­

них изрубить, а других сжечь. Перуна же приказал привязать к хвосту коня и волочить его с горьі по Боричеву взвозу к Ручью, и приставил двенадцать мужей колотить его жезлами. Делалось зто не потому, что дерево что-ни- будь чувствует, но для поругания беса, которьій обманивал людей в зтом образе, — чтобьі принял он возмездие от людей. [...] Когда влекли Перуна

53

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

по Ручью к Днепру, оплакивали его неверньїе, так как не приняли они еще святого крещения. И, притащив, кинули его в Днепр. И приставил Влади­ мир к нему людей, сказав им: «Если пристанет где к берегу, отпихивайте его. А когда пройдет пороги, тогда только оставьте его». Они же исполнили, что им бьіло приказано. И когда пустили Перуна и прошел он пороги, вьібросило его ветром на отмель, и отгого просльшо место то Перунья отмель, как и до сих пор зовется. Затем послал Владимир по всему городу со словами: «Если не придет кто завтра на реку — будь то богатмй или бедньій, или нищий, или раб — да будет мне враг». Усльшіав зто, с радостью пошли люди, ликуя и говоря: «Если бьі не бьіло зто хорошим, не приняли бьі зто князь наш и бояре». На следующий же день вьішел Владимир с по­ пами царицьіньїми и корсунскими на Днепр и сошлось там людей без чис­ ла. Вошли в воду и стояли там одни до шеи, другие по грудь, молодьіе же у берега по грудь, некоторьіе держали младенцев, а уже взросльїе бродили, попьі же совершали молитвьі, стоя на месте. И бьіла видна радость на небе и на земле по поводу стольких спасаемьіх душ [...] Люди же, крестившись, разошлись по домам. Владимир же бьіл рад, что познал бога сам и люди его [...] И поставил церковь во имя святого Василия на холме, где стоял идол Перуна и другие и где творили им требьі князь и люди. И по другим городам стали ставить церкви и определять в них попов, и приводить лю­ дей на крещение по всем городам и селам. Посьшал он собирать у лучших людей детей и отдавать их в обучение книжное. Матери же детей зтих пла­ кали о них; ибо не утвердились еще они в вере, и плакали о них, как о мертвих.

Когда отданьї бьіли в учение книжное, то тем самьім сбьілось на Руси пророчество, гласившее: «В те дни услншат глухие слова книжньїе и ясен будет ЯЗЬІК КОСНОЯЗЬІЧНЬІХ» [...]

Відома і чута в усіх кінцях землі. Друга половина IX — перша половина XII ст. Київ, 1993. - С. 298-303.

Літопис про розвиток меценатства та благодійності за князя Володимира

(90-ті pp. X ст.)

Урік 6499 [991]. Потім же, коли Володимир жив у законі християн­ ському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, послав­ ши [послів], привів майстрів із Греків, [і] почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсуня- нину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, — ікони, і начиння церковне, і хрести [...]

Урік 6504 [996]. Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: «Господи боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії

54

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої богородиці». А коли він по­ молився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєт­ ності своєї і од моїх городів десяту частину». 1, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: «Якщо се одмінить хто, — хай буде проклят». 1 дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав багато добра.

Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невели­ кою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Во­ лодимир устояти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. 1 тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення господнього в той день, коли сталась ця січа.

Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин, по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння святої богородиці. 1 тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив.

Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: «Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть». І ще: «Продайте маєт­ ності ваші і дайте убогим». 1 ще: «Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть». І Давида [він слухав], який говорить: «Добрий чоловік милує і дає». 1 Соломона він слухав, який говорить: «Той, хто бідним дає, богу в позику дає».

Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Уря­ див він також і це. Сказавши: «Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого», — він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м’яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [1 стали це] возити по городу, запитуваючи: «Де недужі чи старці, що не можуть ходити?» 1 тим роздавали [все] на потребу.

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 67, 70.

Літопис про будівничу діяльність Володимира (90-ті рр. X ст.)

[...] І сказав Володимир: «Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва». І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів,

55

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. 1 воював він із ними, і одолівав їх. [.„]

У рік 6500 [992]. Володимир заклав город Білгород, і набрав у нього [людей] з інших городів, і багато людей звів у нього, бо любив він город сей. [...]

Літопис руський. Київ, 1989. - С. 67.

Літопис про внесок Ярослава Мудрого в розбудову Давньоруської держави та розвиток її культури

(перша половина XI ст.)

У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благові­ щення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богоро­ диці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини.

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Яро­ слав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорно­ ризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. 1 зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними по­ учаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять пожину вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’як­ шив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Воло­ димирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.

Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є дже­ рела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми вті­ шаємось, вони є уздою стриманості. [...] Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику.

Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в належні часи. 1 інші церкви ставив він

56

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньорусько! державності

по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому поручено богом. І умножилися пресвітери і люди християнські, і радувався Ярослав вельми, бачачи багато церков і люду християнського [...]

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 89-92.

Літопис про похід Ярослава на Святополка і початок його княжіння в Києві

(1016 р.)

У рік 6524 [1016]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони на­ супроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.

1 став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздя­ чи коло берега [і] говорячи: «Чого прийшли ви зі шкандибою оцим? А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!» Це почувши, новго­ родці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм».

А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч [ту] спав, упившись з дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли [війська] одні проти одних, а коли зійшлися докупи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати [Святополкові]. 1 притиснули Святополкових воїв до озера, і ступили вони на лід, і обломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж [це], Святополк побіг. І одолів Ярослав, а Святополк утік у Ляхи.

Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ трид­ цять і вісім.

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 82.

Літопис про розгром печенігів (1036 р.)

Року 1036. Коли Ярослав був у Новгороді, йому прийшла звістка, що печеніги оточують Київ. Ярослав же, зібравши багато війська, з варягів і слов’ян, прийшов до Києва і вступив у свій город. А печенігів було безліч. Тоді Ярослав виступив з міста, вистроїв дружину свою, поставив варягів посередині, а з правого боку — киян, а на лівому крилі — новгородців. І стали вони перед містом, а печеніги почали наступати, і зійшлися вони на

57