- •38. Лексика наукового стилю. Вияви полісемії в наукових текстах. Пряме й переносне значення слова.
- •39. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у наукових текстах.
- •40. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
- •42. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •43. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в економічній термінології.
- •44.Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •45. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів. Їхня роль в усній і писемній науковій та офіційно-діловій мові.
- •46. Основні способи творення термінів у сучасній українській літературній мові.
- •47. Поняття «грам норма». Стилістичні можливості граматичних форм
- •48. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •49 Синтаксичні норми сучасної української мови в наукових і діловх текстів
- •50. Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях наукового й ділового стилів.
- •51. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового й ділового стилів.
- •56.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
47. Поняття «грам норма». Стилістичні можливості граматичних форм
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність
Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.
Адже, граматика - розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. В граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення.
Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису.
Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.
Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень[1]. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась морфема, наприклад: закінчення -и в іменника в українській мові (може бути родовий відмінок однини (доро́ги) і називний відмінок множини (батьки́, дороги́)),
Проте не можна ототожнювати граматичну форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Прикладами граматичних форм можуть бути закінчення (пиш-у, несл-а), афікси (розоряти — розорити), наголос (голови́ — го́лови), службові слова (пішов би, через ліс), суплетивні форми (брати — взяти), порядок слів у реченні (Сміх викликає гнів. — Гнів викликає сміх.), чергування звуків (перемога — перемозі), чи взагалі контекст (Голова зборів сказала).
Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може бути граматичного значення, яке б не виражалося граматичною формою, і навпаки, немає таких граматичних форм, які не виражали б певного граматичного значення. Граматичне значення і граматична форма взаємно зумовлені і визначають одне одне, тому граматична форма становить єдність граматичних значень слова і способів його вираження
48. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів. Великий вибір варіантів надає мовцям синтаксис. Необхідно навчитися правильно вибирати ті конструкції, які забезпечують найточніше висловлення певної думки і якнайкраще відповідають конкретній ситуації мовлення. Основними видами синтаксичних синонімів є такі: а) двоскладні речення з дієприкметниковим присудком і односкладні речення з формою на -то, -но у ролі головного члена речення: Виставка розгорнута в краєзнавчому музеї/ Виставку розгорнуто в краєзнавчому музеї; Стороннім вхід заборонений / Стороннім вхід заборонено; б) дієприслівникові звороти і підрядні речення, наприклад: Купуючи харчові продукти, обов'язково перевіряйте дату виготовлення / Коли ви купуєте харчові продукти, обоє 'язково перевіряйте дату виготовлення; в) підрядне речення і дієприкметниковий зворот: Акти оформлюються комісією, що її створює керівник підприємства \ Акти оформлюються комісією, створеною керівником підприємства; г) підрядні речення і члени речення, наприклад обставини: Незважаючи на погану роботу транспорту у нашому місті, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу \Хоча транспорт працює погано, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу; ґ) обставини і дієприслівникові звороти: Після закінчення роботи колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів \ Закінчивши роботу, колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів; В офіційно-діловому мовленні перевага віддається обставинам, оскільки вони мають більш книжний характер порівняно з підрядними реченнями і дієприслівниковими зворотами. Паралельними засобами вираження думки є безособові, пасивні та особові конструкції. В особових конструкціях підкреслюється активність суб'єкта дії, в безособових і пасивних конструкціях увага зосереджується на дії: Патенти видаються податковим органом \Податкові органи видають патенти; Пасивні й безособові конструкції надають висловленню офіційного характеру, вони активно використовуються в ділових паперах. Часто в безособових конструкціях, що вживаються в офіційно-діловому стилі, суб'єкт дії взагалі відсутній, наприклад: Орендареві передаються запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво і готова продукція; Договір може бути змінено за угодою сторін. Такі конструкції не мають паралельних особових конструкцій. Та ж сама думка може бути висловлена за допомогою простих і складних речень. Прості речення переважають у розмовно-побутовому мовленні. Складні речення активніше вживаються у науковому та офіційно-діловому мовленні. Найчастіше зазначені стилі використовують складнопідрядні речення, за допомогою яких виражаються найрізноманітніші причинно-наслідкові чи часові відношення. Наявність синонімічних засобів дозволяє уникнути однотипності конструкцій, а отже допомагає нам урізноманітнити мовлення.
Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладеного типу з повторювальними сполучниками та ін.
Ключове вирішальне значення мають влучні, афорестичні, інтрегуючі заголовки.
У художньому стилі на синтасичному рівні використовують речення різних типів, простежено тенденцію до вживання менш громіздких конструкцій (на відміну від наукового стилю), можливі пропуски слів, незакінчені речення, слова-речення різного типу.
У розмовному стилі переважно вживаються прості речення, короткі, неповні, часто обірвані, односкладні, речення зі звертаннями, слова-речення.