5. Урбанізація та її негативні економічні наслідки для міст України

Сьогодні кожен другий мешканець планети – міщанин (міське населення в найбільш розвинутих промислових країнах - Великобританії, ФРН, Нідерландах, США складає 75-80%), у великих містах зосереджена чверть жителів, а кількість міст-мільйонерів перевищує вже 300 (у 1900р. їх було 12, 1940 - 43, у 1960р. - 88). Міське населення останнім часом зростає вдвічі більш високими темпами, ніж населення Землі в цілому. Міста сьогодні та в майбутньому залишатимуться глобальними фінансовими, промисловими і комунікаційними центрами, де зосереджений і динамічно розвивається величезний виробничий, інноваційний, політичний та культурний потенціал. Але водночас містам стали притаманні такі явища, як скупчення злиднів і насильства, перевантаженість комунікаціями та постійно деградуюче навколишнє середовище. Для щільно населених міст характерні хитливі структури споживання, інтенсивна економічна діяльність, велика концентрація транспортних засобів і неефективна система видалення та переробки відходів. Усе вищезазначене свідчить про те, що в майбутньому людство перейматиметься розв'язанням саме проблем міст – екологічної, сировинної, продовольчої, енергетичної, демографічної. Економічна безпека міста – це комплекс заходів, спрямованих на сталий збалансований розвиток і вдосконалення економічного та соціального комплексів міста, запобігання виникненню умов, які призводять до обмеження його економічних інтересів та деградації соціальної сфери, що обов'язково передбачає наявність механізму протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам. Головна стратегічна мета забезпечення економічної безпеки українських міст на нинішньому етапі полягає у відновленні економічного зростання їх промислового виробництва і сфери послуг, відродженні науково-технічного потенціалу, що має сприяти збільшенню доходів міських та державного бюджетів, зниженню безробіття, створенню сприятливих умов для життя і розвитку особистості, підвищенню соціальної захищеності. У внутрішній структурі економічної безпеки міста можна виділити три найважливіших блоки. І. Економічна незалежність, що має відносний характер, оскільки економічно та політично міста залежать від центра і взаємопов'язані з економіками багатьох інших міст України. У цих умовах економічна незалежність швидше означає можливість контролю з боку міської влади за місцевими ресурсами (у рамках наданих центром повноважень); досягнення такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентоздатність і дозволяє на рівноправній основі брати участь у міжрегіональній та міжнародній торгівлі, коопераційних зв'язках і обміні науково-технічними досягненнями. ІI. Стабільність і сталість міської економіки, що передбачають захист усіх форм власності; створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності; стримування факторів, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що погрожують викликати соціальні потрясіння, тощо). ІII. Здатність до саморозвитку і прогресу – створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і культурного рівня працівників тощо. Внаслідок виникнення зовнішніх або внутрішніх загроз міста у процесі свого розвитку можуть зазнати кризи, тобто ситуації переломного характеру. Тому розробка програми економічної безпеки міста має спиратися на чітке усвідомлення сучасних загроз, що бувають досить різноманітними і різного ступеня гостроти. Серед найбільш серйозних з них можна виділити такі: наростаючий спад виробництва; руйнування науково-технічного потенціалу; деіндустріалізація економіки; небезпека втратити продовольчу незалежність; зростання безробіття й ослаблення трудової мотивації; збільшення зовнішнього та внутрішнього боргу; криміналізація економіки; посилення майнової диференціації населення і підвищення рівня бідності; зростання дефіциту міського бюджету. У комплексі заходів, що формують систему економічної безпеки міста, вирішальне значення належить запобіганню загроз, що зароджуються. З позицій економічної безпеки важливо оцінювати і прогнозувати вплив усіх очікуваних загроз, а також економічних та неекономічних впливів на їх перебіг, а головне – виявляти можливість різкого катастрофічного спаду і критичного порога. Одночасно з прогнозно-аналітичним виникає й зворотне завдання, що полягає в розробці та реалізації системи заходів, спрямованих на недопущення настання кризи і подолання критичного порога. Проблема економічної безпеки міста лежить на перетині з іншими сферами безпеки – суспільною, екологічною, інформаційною, тому її необхідно розглядати в комплексі з ними. Особливо чітко цей перетин проглядається в умовах надзвичайних ситуацій. Вони, хоч і різноманітні, але мають якісно схожі економічні наслідки, що можуть бути описані такими поняттями, як "вибуття ресурсів", "дезорганізація виробництва", "зміна цілей і завдань управління економічними процесами", "прямі збитки", "недоотримання прибутку", тощо. Надзвичайні ситуації в економічній системі часто викликаються і суто економічними або політичними факторами, наприклад рішеннями органів державного управління. Своєрідність ситуації полягає в тому, що, здавалося б, порівняно незначний їх вплив здатний ініціювати ланцюг глибоких змін в економічній системі і часто-густо з непередбачуваними, а іноді й катастрофічними наслідками. Це вимагає експертизи прийнятих рішень на предмет їх економічної безпеки. Аналізуючи проблематику економічної безпеки міста в тісному зв'язку з функціонуванням економіки в умовах надзвичайних ситуацій, можна виділити таку категорію, як "компенсаційний потенціал". Компенсаційний потенціал характеризує загальну здатність економіки міста запобігати критичним ситуаціям, долати їх, відновлювати стабільність і сталість процесів соціального та економічного розвитку в разі їх порушення в тому або іншому секторі господарства чи районі міста. Компенсаційний потенціал містить матеріальні запаси і резерви виробничого та невиробничого характеру, спеціальні запаси і резерви, що мають відповідне територіальне розміщення, адекватні додаткові транспортні можливості для доставки матеріальних ресурсів у місця локалізації критичних ситуацій, резервні потужності, особливо в енергетичних галузях, технічні засоби для проведення великих відбудовних робіт, резервні можливості для надання соціальної допомоги й адаптації населення, фінансові (у т. ч. валютні) резерви, системи страхування, механізми міжрегіональної, державної і міжнародної підтримки, благодійні фонди, мобільні системи охорони здоров'я з компенсаційними функціями, можливість швидкої перепідготовки кадрів.

Однією з найгостріших проблем українських міст є тіньова економіка, яка, за оцінками спеціалістів, сягає близько 50% ВВП країни. Відповідно до документів ООН, тіньова економіка складається з прихованого та офіційно незареєстрованого виробництва. Її можна поділити на три великі блоки:

Неофіційна економіка. Сюди входять всі легально дозволені види економічної діяльності, в рамках яких здійснюється не враховуване офіційною статистикою виробництво послуг, товарів, що приховується від оподаткування.

Фіктивна економіка. Це приписки, розкрадання, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з незаконним одержанням і подальшим рухом грошей.

Підпільна економіка. Під нею розуміють заборонені законом види економічної діяльності.

Тіньова економіка породжує ряд наслідків, що негативно позначаються на економічній безпеці як міста, так і держави в цілому, а саме:

• скорочення податкової бази, що призводить до зростання податкового преса на легальний сектор економіки;

• зниження конкурентоздатності легальної економіки, що, своєю чергою, підштовхує й інші економічні структури до відходу в тінь;

• посилення ресурсного забезпечення корупції, що веде до зростання її масштабів;

• можливість впливу великих неконтрольованих фінансових ресурсів на політику міста, міські ЗМІ і виборчі кампанії, що також сприяє розвиткові корупції;

• перерозподіл міського доходу на користь елітної групи, обумовлений корупцією і контролем кримінальних груп над тіньовою економікою, що спричинює значне майнове розшарування та зростання конфронтації в суспільстві;

• відтік капіталів за кордон;

• розширення неконтрольованої торгівлі товарами, що мають низьку якість або небезпечні для споживача. В Україні має місце демографічна криза. Сьогодні в країні проживає 48,4 млн. населення, з яких 68% - у міських поселеннях, інші 32% - у сільській місцевості. З огляду на це економічна безпека міст практично рівнозначна національній економічній безпеці України. На нинішньому етапі в містах склалася дуже складна ситуація й у сфері формування та функціонування ринку праці. Недостатнє врахування специфіки міст під час проведення економічних реформ загострило соціально-трудові відносини в них, призвело до безробіття в значних масштабах. Виконання соціально-економічних і культурних програм розвитку територіальних громад міст не забезпечено фінансовими механізмами. Водночас, завдяки підвищенню ролі органів місцевого самоврядування, яке відбулося з передачею містам, згідно з Конституцією України і Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", багатьох функцій і повноважень з управління соціально-економічним розвитком, зростає важливість визначення економічних механізмів перспективного розвитку міст. Вони є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, носіями місцевого самоврядування, суб'єктами економічної і фінансової діяльності.

Таким чином, узагальнюючи все наведене вище, можна сказати, що міста України, які відіграють важливу роль гаранта стабільності держави і суспільства в цілому, сьогодні є досить вразливими з погляду економічної безпеки. Проведення заходів із її забезпечення, якщо і передбачається в деяких українських містах, але загалом є неефективними. Для вирішення цього питання необхідно розробити відповідну науково і практично обґрунтовану стратегію, яка б спиралася на зарубіжний досвід і враховувала українську специфіку. До участі в підготовці стратегії забезпечення економічної безпеки міст України доцільно залучити інститути держави і громадянського суспільства, максимально використати науковий і практичний потенціал, політичні, ділові й громадські ініціативи. Розробка цієї стратегії стане важливим позитивним фактором прискорення процесів сталого розвитку України та інтеграції її до світового співтовариства.