Порядок вступу до шлюбу. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення

СК надає можливість за вибором жінки та чоловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з держав них органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

Заява за встановленою формою, за правилом, подаєтьсяособисто жінкою та чоловіком(ч. 2 ст. 28). Між тим, передбачена і можливість, за наявності поважних причин для цього, подачінотаріально посвідченої заяви через представників.Хоча СК не на водить перелік таких поважних причин, можна припустити, що це може бути хвороба, перебування у лікарні, у відрядженні тощо.

Заручини.Подача заяви про реєстрацію шлюбу породжує для жінки і чоловіка стан заручених — нареченої і нареченого.

Відповідно до СК подача заяви не створює обов’язку для наречених брати шлюб,хоча і закріплює обов’язок особи, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні витрати, що їх вона понесла у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу і весілля, наприклад, вартість весільного одягу, каблучки, завдаток за весілля в ресторані (ч. 2 і ч. 3 ст. 31 СК). При цьому не має значення, хто реально поніс ці витрати — сама особа, що ба жала зареєструвати шлюб, її батьки чи інші родичі або навіть і знайомі.

Але, якщо наречений (наречена) відмовився від шлюбу внаслідок протиправної, аморальної поведінки нареченої (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшкодуванню. Причому аналіз ст. 31 СК дозволяє дійти висновку, що відшкодуванню підлягають лише реальні витрати, що понесла одна із сторін («невинна»). Між тим,моральна шкода, що спричинена відмовою від реєстрації шлюбу, не відшкодовується.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 СК у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. При цьому обдарований зобов’язаний повернути річ, яка була йому подарована, а якщо вона не збереглася — відшкодувати її вартість

Права та обов’язки наречених при подачі заяви.Подача заяви покладає певні обов’язки і на самих наречених. Вони повинні повідомити один одного про стан свого здоров’я (ст. 30 СК).

Можна вважати, що СК уперше ввів можливість для осіб, що одружуються, провести медичне обстеженняще до укладення шлюбу, що спрямовано на попередження ймовірних спадкових захворювань, небезпечних для народжуваних у шлюбі дітей, а також серйозних захворювань самих чоловіка та жінки. Порядок здійснення добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (відповідно до ст. 30 СК), встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 p.

Результати медичного обстеженняє таємницею і повідомляються лише нареченим. На наш погляд, слід було б додати, що результати повідомляються лише тому з наречених, який проходив обстеження, і тільки за його згодою вони можуть бути повідом лені іншому нареченому.

Умови, що регулюють порядок реє страції шлюбу,відносять час та місце реєстрації шлюбу. Як вже вказувалося, час реєстрації шлюбу обчислюється одним місяцем із дня подачі особами заяви про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 32 СК).Місячний строквстановлюється з тим, щоб перевірити серйозність намірів цих осіб, а також слугує цілям попередження реєстрації легковажних шлюбів.

До підстав визнання шлюбу недійсним належать:

1) порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24—26 СК;

2) наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; 3) реєстрація фіктивного шлюбу.

Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: 1) абсолютно недійсні; 2) шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; 3) шлюби, які можуть бути визнані недійсними судом.

Абсолютно недійснимивважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

а) зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК). У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже пере бувала в іншому зареєстрованому шлюбі;

б) зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК);

в) зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. 3 ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укладення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним. Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в орга нах РАЦС.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього.Анулювання актового запису відбувається органами РАЦС на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розір вання цього шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).

До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, належать:

а) шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК) - відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усві домлювати свої дії та керувати ними,

б) фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК).

Укладення шлюбу під примусоммає місце, коли згода на укладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування.

Обманможе полягати у повідомленні майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 СК, фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім’ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох (бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо).

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

3) Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду.Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3); з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разівагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

3. Майнові правовідносини подружжя

Сімейний кодекс визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя.

1) Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК роздільним є майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу.

2) До роздільного належитьмайно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК).

3) СК закріплює важливе правило, відповідно до якого майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто, є роздільним майном (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК). Та ким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може ви знаватися спільним майном подружжя. Це правило стосується як грошей, які були набуті од ним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу — за договором дарування, внаслідок спадкування тощо.

4) Новий СК (ч. 2 ст. 57) до роздільного майна відносить речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують повсякденні потреби кожного з подружжя). Відповідно до ч. 2 ст. 57 СК коштовності є приватною власністю того з подружжя, хто ними користується. У разі поділу майна ці речі не враховуються і поділу не підлягають.

5) Відповідно до ч. 3 ст. 57 СК премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги, належатимуть йому на праві приватної власності. Якщо щодо цього майна виникне спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди. Розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи.