Морфемна структура слова в українській мові

1. Предмет і завдання словотвору.

2. Морфеміка як наука. Морфемна будова слова. Слово і морфема.

3. Типи морфем. Загальна характеристика морфем та їх класифікація.

4. Функціонування морфем: аломорфи і варіанти морфем, багатозначність, омонімія, синонімія та антонімія на морфемному рівні.

5. Морфемний аналіз слова

Л і т е р а т у р а:

1. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1999.- 207 с.

2. Бондар О.І. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфографія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: Навч. посіб. / О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Друженець. – К. : Академія, 2006. – 268 с.

3. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Вища шк., 1997. – 493 с.

Додаткова:

1. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 1989. – 117 с.

2. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 1995. – 97 с.

3. Словник труднощів української мови / За ред.. С.Я.Єрмоленко. – К., 1989.

4. Залеський А.М. Замінне подовження голосних в українській мові // Мовознавство. – 1988. - № 2.

5. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові / В. М. Винницький. – К. : Рад. шк., 1984.

6. Пономарів О.Д. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар / О. Д. Пономарів. - К., 1997.

Електронні ресурси

1. Єлісовенко Ю. П. Орфоепічний аспект фахової підготовки телевізійних журналістів [Електронний ресурс] / Ю. П. Єлісовенко. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1225

Словотвір, або дериватологія (лат. творення),— це розділ мовознавства, який вивчає слова з погляду способів творення і структури.

Предметом словотвору є різнопланові аспекти творення слів відповідно до тих або інших відношень мотивацій між вихідними і похідними одиницями, класифікація похідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначення продуктивності окремих способів і засобів словотвору.

Основним завданням словотвору є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними. До важливих завдань словотвору належать: вивчення конкретних формальних і семантичних ознак похідних слів, якими вони відрізняються від непохідних; встановлення принципів розрізнення похідних і непохідних слів, вивчення способів словотворення, словотворчих ресурсів, за якими визначається спосіб словотворе пня; виявлення основних закономірностей і тенденцій, що активно діють у словотворчих процесах постійного збагачення лексичного складу новими утвореннями.

Словотвір має першорядне значення як сфера мовної дійсності, система семантичних, формальних показників якої забезпечує поповнення словникового складу української мови новими лексичними одиницями. Завдяки словотворові, що послуговується фіксованими мовними ресурсами (твірними основами і словотвірними формантами), словниковий склад української мови залишається відкритою динамічною системою.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотворчу структуру слів на якому-небудь конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування мови.

Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося.

Словотвірні відношення виявляються між спорідненими словами. Однією з найважливіших структурних ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору. Тому до завдань словотвору входить вивчення всього арсеналу словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення.

Розуміння словотвірної структури слова спирається на знання морфемної структури слова.

В українському мовознавстві для позначення словотвірної пари слів використовуються терміни твірне і похідне слово. Твірне слово найближче за значенням до похідного. Так, значення слова ефективний виводиться із значення слова ефект, адже ефективний — 'який дає найбільший ефект'. Похідне слово відрізняється від твірного складнішою формальною структурою, воно включає в себе твірну основу і відповідний словотворчий засіб: ефект-ивн-ий.

При однаковій формальній структурі твірного і похідного слова визначальним лишається семантичне правило. Так, спільнокореневі слова методика і методист містять у своєму складі по три морфеми: корінь метод-, суфікси -ик-, -ист-, закінчення -а і нульове; твірним у цій парі є слово методика, похідним — методист, пор.: методист — фахівець з методики викладання якогось предмета.

У словотвірній парі твірним виступає те слово, значення якого типове для всіх слів, що належать до даної частини мови (у іменників — значення предметності, у прикметників — значення ознаки, властивості, якості, у дієслів— значення процесу, дії, стану і т. д.). У співвідносних парах виділити — виділення, виконати — виконання похідними виступають іменники, бо значення дії, яке виражають обидва слова пари, віддавна властиве дієслову, а не іменнику.

У сумнівних випадках (перехід, вихід від переходити, виходити чи від хід) треба звертатись до аналогічних утворень: іменники напад, відзив утворені від дієслів нападати, відзивати, бо немає пад, зив. Отже, у парі переходити — перехід твірним словом виступає дієслово.

При словотвірному аналізі треба зважати на багатозначність слів. Так, у прикметнику окружний при співвідносності зі словом округа виділяється словотворчий суфікс -н-ий (окруж-н-ий), а при співвідносності зі словом круг виділяються одночасно словотворчі префікс о- і суфікс -н-ий (о-круж+н-ий).

Твірне слово повністю входить до похідного лише при деяких способах словотвору: префіксації (анти-теза), постфіксації (мити-ся), префіксації у поєднанні з постфіксацією (в-читати-ся), зрощенні (густо-населений). Складні слова, утворені способом зрощення, мають по два твірних слова.

У процесі словотворення частіше використовується не все твірне слово, а тільки його частина, яка в складі похідного слова перетворюється в твірну основу. Твірна основа — це та частина похідного слова, що є спільною з основою твірного слова (з урахуванням змін останньої). Наприклад, у слові школяр твірною основою є частина школ- (чергування л—л'), -ар — словотворчий суфікс, а в слові школярський твірною виступає основа школяр-, -ськ-ий — словотворчий суфікс. Похідне слово завжди включає твірну основу і словотворчий засіб.

2. Термін морфеміка в науковому обігові вживається у двох значеннях. У першому означає сукупність і систему морфем мови, а в другому – науку, яка вивчає найменші значущі частини слова або морфеми.

Як наука морфеміка вивчає:

1) семантико-морфологічні ознаки морфем;

2) закономірності їх сполучуваності;

3) системні зв’язки між ними;

4) принципи їх класифікації.

Морфеміка найтісніше пов’язана із словотвором, бо розглядає основні словотворчі засоби – афікси. Взаємопов’язаність морфеміки і словотвору виявляється і в тому, що морфеміка – це сукупність засобів словотворення, а словотворення – це функціонування цих засобів.

Предметом вивчення морфеміки як науки є морфема – елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Морфема є носієм певного лексичного або граматичного значення. Наприклад, прикметникове закінчення -ий виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У слові жов-т-уват-ий морфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки.

Морфеми не є рівнозначними ні фонемі, ні складу. Фонема як найкоротша одиниця звукової мови служить для розрізнення зовнішньої, матеріальної оболонки морфем і слів, а склад вичленовується з мовного потоку і являє собою лише вимовну одиницю. Навіть у тих випадках, коли морфема зовні збігається з фонемою чи складом, вона залишається значущою мовною одиницею.

Морфема має загальні із словами властивості і в той же час протиставляється їм. Як і слово, вона має звукове значення і завжди відтворюється в мові, тобто добувається з пам’яті як готова одиниця, а не створюється в процесі спілкування. Наприклад, стіл. Цю назву ми не придумали, не створили, а користуємося готовою одиницею, яку добуваємо з пам’яті. На відміну від слова, морфема являє собою нечленовану смислову одиницю слова, по-друге, не має морфологічної оформленості і смислової закінченості, по-третє, існує лише в слові, і не може самостійно функціонувати в реченні. Виділення морфем відбувається шляхом зіставлення певного слова з іншими спорідненими або структурно однотипними словами і словоформами.

За наявністю морфем у структурі різних слів слова можна поділити на

1. слова, які структурно дорівнюються одній морфемі (кашне, журі);

2. слова, які складаються з кількох морфем (дорога, лісок).

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном морф (морфа).

Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те ж, що і варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.

У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше використовується в словах, стає домінантним при називанні морфеми. Так, ряд аломорфів префіксальної морфеми з-, с-, зі-, із-, зо-, со-, зу- не випадково починає морф з-: з-би-ти, зі-бр-а-ти, із-вечор-а, зо-млі-л-ий. Він найчастіше трапляється в словах. На другому місці с-, що з'являється в позиції перед коренями з початковими к, п, т, х, ф.

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За структурою слова української мови неоднотипні. У змінюваних виділяється основа і закінчення, а незмінювані не мають такого поділу. Ця особливість випливає з того, що у змінюваних словах є необхідність виражати тотожність семантики в усіх словоформах однією частиною — основою, а різні граматичні значення словоформ одного і того ж слова — іншою частиною, яка має різне вираження,— закінченням.