- •61.Принципи і закони діалектики
- •62.Метафізика та еклектика
- •63.Синергетика
- •64.Філософські категорії:загальна х-ка
- •65.Сутність і явище
- •66.Зміст і форма
- •69.Можливість і дійсність
- •70.Одиничне, особливе, загальне
- •71.Розуміння людини в історії філософської думки
- •72.Людина, індивід, особа, особистість
- •73. Проблема життя і смерті в духовному розвитку людства
- •74.Концепції сенсу життя
- •75.Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства
- •76.Суспільне виробництво та його структура
- •79.Загальна х-ка інформаційного суспільства
- •80.Глобалізація:сутність, суб’єкти, наслідки.Глобальні проблеми сучасності.
- •Сутність та етапи глобалізації
- •11 Вересня 2001 р., після атак на сша, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;
61.Принципи і закони діалектики
Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв'язку. Є й інші, про які йтиметься пізніше.
Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Його зміст виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування тощо.
Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємо обумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний із зв'язків предмет перестає бути собою.
Зв'язки завжди перебувають у єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Тому їх теж слід розглядати в розвитку. Вони проявляються і між речами, і стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність та специфіку.
Проявляються і між формами існування матерії; формами її руху, між структурними рівнями матерії; предметами і явищами в межах однієї форми руху.
Вони залежать від характеру відношень між об'єктами, а тому й мають такі форми:
- внутрішні й зовнішні;
- прямі й непрямі;
- суттєві й несуттєві;
- стійкі й нестійкі;
- безпосередні й опосередковані;
- необхідні та випадкові;
- одиничні й загальні та ін.
За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв'язки можуть бути: механічними, фізичними, хімічними, біологічними й соціальними.
Вони притаманні як матеріальним об'єктам, процесам, явищам, так і "ідеальним об'єктам" (думкам, ідеям, які виникають у процесі мислення як відображення зв'язків, що мають місце в об'єктивній реальності).
62.Метафізика та еклектика
Метафізика – цей термін почав використовуватися у 1 ст. до н.е. як частина філософської спадщини Арістотеля (буквально означає те, що слідує після фізики). В середні віки метафізика слугувала філософським обґрунтуванням теології. У Новий час метафізика сприймалася як результат однобічності пізнання, коли речі і явища розглядаються як незмінні і незалежні один від одного. Тобто всі речі розглядаються в їхній незмінності, поза системою, у незалежності один від одного, що не дозволяє побачити внутрішні протиріччя як джерело розвитку. Метафізика – це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, який передував появі діалектики. Вона з’ясувала природу загальних понять, істотно збагатила поняття і терміни, які почала використовувати філософія. Але з розвитком науки виявилася недостатність метафізики у точному і об’єктивному пізнанні світу.
Еклектика (гр. eklego – вибираю) – це метод, який враховує механічне з’єднання різнорідних, протилежних принципів, поглядів, теорій, елементів (матерія і свідомість, буття і життя). Для еклектики характерно змішування різних, іноді протилежних філософських поглядів, теоретичних положень, політичних оцінок, невміння виділити з суми зв’язків і відношень об’єктивного світу головних зв’язків предмету, явища, механічне об’єднання різних сторін і властивостей.
63.Синергетика
Особливе місце серед альтернатив діалектики посідає синергетика. Поняття "синергетика" ввів у науковий обіг наприкінці 60-х років XX ст. німецький філософ Ганс Хакен. Для становлення синергетики як галузі знань важливе значення мали проведені експерименти вченими Борисом Білоусовим і Андрієм Жабо пінським. Спираючись на них, бельгійська школа, очолювана Іллею Пригожішим, створила першу нелінійну модель синергетики хімічних процесів, засновану на ідеях нерівновагомої термодинаміки.
Синергетика (від грец. synergein - працювати разом)-це напрям міжгалузевих досліджень, об'єкт яких - процеси самоорганізації у відкритих системах фізичної, хімічної, біологічної, екологічної й іншої природи. У таких системах, що є далекими від термодинамічної рівноваги, за рахунок потоку енергії і речовини із зовнішнього середовища, створюється і підтримується нерівновага. Завдяки цьому взаємодіють елементи і підсистеми, що веде до їх узгодженого, кооперативного поводження і до створення нових стійких структур і самоорганізації. Висунута концепція самоорганізації є природничо-науковим уточненням принципу саморуху і саморозвитку матерії. На противагу класичній механіці, що розглядає матерію як застиглу, мляву масу (приводиться в рух зовнішньою силою), у синергетиці виявляється, що за певних умов і системи неорганічної природи здатні до самоорганізації. На відміну від рівновагомої термодинаміки, що визнає еволюцію лише у бік збільшення ентропії системи (тобто хаосу, дезорганізації), синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану. Флуктуації підсилюються за рахунок нерівновагомості, розхитують попередню структуру і приводять до нової: з безладдя виникає порядок.