Особливості редакційно-видавничої діяльності університетських видавництв (на прикладі видавництва університету банківської справи національного банку україни)

В и з н а ч е н о з а г а л ь н і о с о б л и в о с т і р е д а к ц і й н о - в и д а в н и ч о ї д і я л ь н о ї т і у н і в е р с и т е т с ь к и х в и д а в н и ц т в н а п р и к л а д і в и д а в н и ц т в а Універ - ситету б а н к і в с ь к о ї с п р а в и Н а ц і о н а л ь н о г о б а н к у У к р а ї н и . П р о а н а -

л і з о в а н о с т р у к т у р у в и д а в н и ц т в а , й о г о історію, т е м а т и к у в и д а н ь .

Ключові слова: видавництво Університету банківської справи Націо пального банку України, редакційно-видавнича діяльність, навчальні ви дання, наукові видання.

Сьогодні випуск навчальної та наукової літератури для

студентів вищих навчальних закладів — це перевірений і стабільний вид книжкового бізнесу українських видав ництв. Підготовкою і випуском видань для студентів вищих навчальних закладів займаються як звичайні комерційні ви

давництва, так і видавництва вищих навчальних закладів, які випускають свої видання здебільшого з метою задоволь нити читацькі потреби певної навчальної установи. Кіль - кість таких видавництв в Україні з кожним роком збільшу сться. Одним із них є видавництво Університету банківської справи Національного банку України (далі УБС НБУ), ді-

яльність якого і стала об'єктом нашого дослідження.

За визначенням М. Тимошика, «видавництво — це ство рене у відповідній організаційно-правовій формі підприсм

338

Лящишіпі Г і

ство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випусі і реалізація різних видів друкованих книжкових вида'"»> | >, с. 45]. За економічною природою своєї діяльності, більшісі і. українських видавництв сьогодні є комерційними. Вони розглядають підготовлену і випуіцену власними силами ви давничу продукцію як товар і мають головну мету — о дер жання прибутку. Однак є і некомерційні видавництва, до яких можна віднести, зокрема, університетські видавництва, багато з яких не мають статусу підприємства, затвердженого у юридичному порядку, і є невід'ємною складовою навчаль-ного закладу, хоча й організація редакційно-видавничого процесу нічим не відрізняється від тієї, яка існує у видавни-цтві, незалежно державне воно чи приватне.

Університетські видавництва, здебільшого, є вузькоспе-ціалізованими, тобто працюють з чітко визначеним видом фахової літератури, тематикою видань (в цьому випадку — це навчальна і наукова літератури, що охоплюють навчаль-ні дисципліни або окремі їх напрями, залежно від того, під-готовку яких фахівців проводить той чи інпіий навчальний заклад: технічний, медичний, педагогічний). Університет-ські видавництва випускають зазвичай малотиражні на-вчальні та наукові видання, які, однак, мають свого постій-ного читача.

Як зазначає Н. Зелінська, університетські видавництва стали неодмінним атрибутом професійного «побуту» на-укової спільноти ще 5 — 6 століть тому, і сталось це у видав-ничо просунутій на той час Англії, де у 1478 р. було засно-вано видавництво Оксфордського університету. Традицію університетського книговидання в Україні започаткувала Києво-Могилянська академія, яка вже на початку XVII ст. мала власну потужну друкарню. У друкарні Харківського університету (1805), завдяки належному обладнанню і добрі" організованій роботі, виходили не лише навчальні та на-укові праці університетської професури, але й перекладна література, періодичні видання «Харьковский Демокрит» і

339

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

«Украинский вестник», альманахи і збірники. На таких са-мих принципах діяла створена у 1835 р. друкарня Київсько-го університету Св. Володимира, відкритого у 1834 р. [4].

Основною метою діяльності університетських видав-ництв є сприяння науковій спільноті у поширенні нових наукових ідей та досліджень. Сьогодні, як бачимо, вищий навчальний заклад не може, в принципі, функціонувати, не маючи власного видавничого осередку. Університетські видання займають унікальне місце і у видавничій галузі, оскільки виникають і функціонують у відповідь на потребу поширення наукових досліджень, яку не може сповна задо-вольнити традиційний видавничий сектор.

Як зазначає П. Буга, специфіка редакційно-видавничої діяльності університетських видавництв полягає у тому, що вони випускають, здебільшого, малотиражні підручники і навчальні посібники для студентів більш «вузьких» спеці-альностей вищих навчальних закладів, конспекти лекцій з навчальних дисциплін, які відображають нові галузі науки чи техніки, навчальні та навчально-методичні посібники для слухачів факультетів і курсів доуніверситетської підго-товки чи підвищення кваліфікації, тексти лекцій, а також методичні рекомендації щодо виконання лабораторних та практичних робіт, підготовки до семінарських занять сту-дентами конкретної спеціальності, які підготовлені викла-дачами певної кафедри того чи іншого факультету вищого навчального закладу; крім того, такі навчальні видання міс-тять відомості останніх наукових і методичних досліджень, нових експериментальних курсів, зміст яких ще остаточно не утвердився в навчальному процесі [1, с. 47 — 48].

Важливим сьогодні є питання про єдиний підхід до орга-нізації редакційно-видавничої діяльності університетських видавництв, а також визначення місця самого університет у в організації роботи видавництва. Таким чином, універси тет, певною мірою, забезпечує видавництво авторськими рукописами, відповідно з вимогами навчального процесу і

3 4 0

ЛЯЩИІІІИН Р . С .

іією галуззю знань, в якій відбуваються наукові досліджен-ня; крім того, університет надає видавництву відповідне приміщення для редакції, друкарню, транспорт, офісний інвентар тощо [1, с. 45 — 46].

Видавництво, яке функціонує в університетському се-редовищі та є органічною складовою структури навчально-го закладу, в жодному разі, навіть якщо воно не приносить помітних фінансових дивідентів (багато видавництв, влас-і іе, повністю залежать від матеріальної підтримки універси-тету), не повинно сприйматися як «дармоїд-утриманець», адже університет отримує від видавництва інші, не обчис-лювані у грошовому еквіваленті «прибутки». Насамперед

— це відомість, увага до своїх видань з боку інших навчаль-них закладів; видавництво виступає як своєрідне рекламне агентство свого навчального закладу і як виставковий стенд його видавничих досягнень [4, с. 16].

Варто зазначити, що рівень підготовки навчальних і на-укових видань, виданих університетськими видавництвами, завжди буде значно вищим від спеціалізованих видавництв, оскільки, працюючи на себе, видавництва вищих навчаль-них закладів прагнуть, щоб загальна якість видання, зокре-ма художньо-технічне оформлення, доповнювала якість змісту. Більшість вищих навчальних закладів в Україні ви-пускають свою фахову навчальну та наукову літературу, так би мовити, для внутрішнього користування. «Нематеріаль-і (і» переваги існування університетських видавництв зали-шаються основною причиною того, що їх кількість в Україні зростає, доводячи в такий спосіб доцільність і виправданість університетського книговидання та конкурентоспромож-ність (нехай і не у комерційній площині) з книговиданням традиційних видавничих секторів, а ефективна діяльність таких університетських видавництв, як «Либідь» (видавни-цтво Київського національного університету ім. Т. Шевчен-ка), «Основи» (видавництво Харківського національного університету ім. В. Каразіна), видавництво Київського па-

341

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

му книжковому фестивалі «Світ книги — 2008» у Харков видавництво було нагороджено спеціальною відзнакою за активну участь в організації та розвитку навчального кни говидання в Україні.

Видавництво УБС НБу тісно співпрацює з видавництвом «Знання», з яким у 2008 р. було підписано три договори на спільний випуск навчальних видань (зокрема «Фінанси під приємств» Р. Слав'юка, «Банківські операції» Р. Котовсько та О. Павлишина, «Інформаційні системи і технології в банках» А. Стахарчука) загальним накладом 2 тис. примір ників.

Сьогодні видавництво УБС НБу є одним з найбіль

ших видавництв, які функціонують при вищих навчаль них закладах. Видавництво активно займається не лише редакційно-видавничою діяльністю (редагування, корек тура видань, виготовлення оригінал-макетів та друк сиг нального примірника), але й не шкодує зусиль і коштів на налагодження багатогранної інформаційно-рекламної ді яльності (створення рекламно-інформаційних матеріалів представлення нових видань Університету на національних і міжнародних книжкових виставках тощо).

Структура будь-якого видавництва чи видавничого під розділу залежить як від програмних цілей та обсягу його діяльності, так і від ринкової кон'юнктури загалом. Варто зазначити, що положення щодо структури видавництва, пе релік обов'язкових структурних підрозділів затверджується самим видавництвом, а не відповідним центральним відом ством, як це було в умовах диктату правлячої комуністичної партії, яка розглядала видавничу справу як важливу ділянку ідеологічної роботи. Тим паче, це стосується і видавництва при вищому навчальному закладі, більшість з яких мають свою особливу організаційну структуру.

Таким чином, основним завданням діяльності універ ситетських видавництв є підготовка, випуск та розповсю дження навчальної, наукової та літератури насамперед дня

3 4 4

Лящиш и н P. С

студентів вищого навчального закладу, якому належить або підпорядковане видавництво. Університетські видавництва повинні забезпечувати високий науково-теоретичний та мовностилістичний рівень навчальних і наукових видань, високу якість їх художнього оформлення та поліграфічного втілення.

Отже, для розширення своєї наукової діяльності, вищі навчальні заклади організовують власну видавничу ді-яльність, в основі якої — підготовка, випуск та розпо-всюдження видань різних видів літератури (здебіль-шого навчальної та наукової). Авторами цих видань є професорсько-викладацький колектив навчального закла-ду. Як бачимо, університетське книгодрукування посідає сьогодні важливе місце на видавничому ринку України, за-безпечуючи його вузькоснеціалізованою літературою для потреб студентів вищих навчальних закладів, яку, до певної міри, не можуть собі дозволити видавати традиційні ви-давництва. Таким видавництвом є УБС НБу, особливістю редакційно-видавничого процесу якого є створення у ньо-му редакційного та рекламного відділу, що займаються під-готовкою та випуском видань університету.

1 . Б у г а П . Г . В у з о в с к и й у ч е н и к : Создание, выпуск, распрастра -

п е п и я . - М.: К н и г а , 1987.		- 158 с.
2. Б у г а П. Г. С о з д а н и е у ч е б н ы х к н и г д л я вузов. — 2-е изд. —				М.:
Узд-во МГУ, 1990.	- 80 с.
3. Волкова Н . ,	Х а л і к я н	H . Д и н а м і к а і тенденції	випуску	на -
вчальної та н а у к о в о ї л і т е р а т у р и д л я в и щ о ї ш к о л и в			умовах р и п
кової е к о н о м і к и У к р а ї н и / /		Вісник К н и ж к о в о ї палати . — 2006.		—
№ 1 2 . - С . 1 6 - 1 9 .

4 . З е л і н с ь к а Н . В . Університетське видавництво: вчора, сьогод ні, з а в ж д и . . . / / Д р у к а р с т в о . — 2005. — № 6. — С. 14 — 17.

5 . Т и м о ш и к M . С . К н и г а д л я автора, редактора, видавця: І Ірак точний п о с і б н и к . — К.: Н а ш а культура і наука, 2005. — 560 с.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5 . ( 4 7 7 ) ( 0 9 2 )

САСЯК О. І.

ЯКИМ МАЄ Б у т и СУЧАСНИЙ ДИТЯЧИЙ ПИСЬМЕННИК?

Р о з г л я н у т о з н а ч е н н я д и т я ч и х а в т о р і в у п р о ц е с і ф о р м у в а н н я мо р а л ь н и х ц і н н о с т е й д и т и н и . В и з н а ч е н о о с о б л и в о с т і м о в и д и т я ч и

творів, ж а н р о в у п а л і т р у , т е м а т и ч н у розмаїтість . П о д а н о р е к о м е н

д а ц і ї в і д о м и х д и т я ч и х п и с ь м е н н и к і в с у ч а с н и м авторам .

Ключові слова: дитяча література, дитячий автор, письметіик, ди тина.

Сьогодні неодноразово розглядається питання про те чому сучасна молодь мало читає або ж віддає перевагу низь копробним романам чи детективам на кшталт: три книги з ціною однієї. Чи не варто копнути глибше і зосередитись н тому виді літератури, з якого починається знайомство зі св том художнього читання. Це дитяча література, в якій про відниками між чарівним світом твору і дитиною є, власн дитячий письменник. Яким він має бути і про шо повинеї писати? Хто представлений на ринку дитячої літератури Ці питання ще довго залишатимуться актуальними, допок існуватиме дитяча література і її особлива аудиторія.

Дитяча література займає вагому нішу на видавничом ринку, зокрема, художня дитяча книга. Саме з неї розпочи нається знайомство юного читача зі світом літератури. Своє рідним посередником між дитиною та художньою дитячо книгою є, власне, дитячий літератор, який, створюючи твір повинен врахувати чимало аспектів, пов'язаних з читаць кою аудиторією, її віковими особливостями.

3 4 6

Слсяк 0 . 1 .

Дитячі літератори покликані не просто створити новий твір, вони повинні адаптувати його для дитячого сприйнят-тя, прищепити мораль, допомогти відрізнити добро від зла, правильну думку від хибної, створити позитивні емоції під час читання.

Дитячий письменник Володимир Рутківський ствер-джує, що найважливіше для автора дитячої книги — вміння повернутися в дитинство. Письменник, який пише для юно-го читача, повинен уміти дивитися на все, що його оточує, так, ніби вперше все це бачить. Для нього, як і для дитини, все має бути відкриттям [5].

В українській дитячій літературі працювали такі відо-мі класики як М. Вінграновський, Гр. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Близнець, Д. Білоус, В. Нестайко, А. Костецький, В. Кава. Вони можуть послугувати прикладом для сучасників, які працюють на цій ниві.

Для дитячого літератора важливе все: мова твору, жанр, тематика. Не можна сказати, що дитячий автор має дотриму-ватися чітко окреслених позицій, однак він повинен відчу-вати своїх читачів, сприймати твір їхніми очима і пам'ятати, що дитяча аудиторія — особлива, вона довірлива та відчу-ває фальш. Дитячий письменник — це покликання.

Читачеві-початківцю письменник повинен допомогти опанувати навички писемного й усного мовлення, форму-вати загальну мовну культуру. Розвивати уяву, фантазію, сприяти кращому запам'ятовуваншо, розвитку логічного мислення, зважаючи на словниковий запас. Діти полюбля - ють таємничість, загадковість. Значно цікавіше жити у світ і фантазій, мрій, який не є таким буденним.

Важливо пам'ятати, що діти часто перевтілюються в ге-роїв, намагаються їх копіювати, тому письменник повинен подбати про те, щоб вони мали змогу рівнятись на позитив-них персонажів, мали хороший приклад для наслідування. Слід брати до уваги, що діти пробуватимуть і політати, я к їхній улюблений герой, і піднімати надважкі речі, і рятуй.і

347

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

ти світ від злих чар, і навіть — битись. Можна імена голов них героїв подавати так, щоб виникала певна асоціація героями. Наприклад, як у книзі О. Дерманського «Бабус оголошує війну» одного з героїв звали Посмітюх (він засмі чував планету). Діти одразу розуміють, що це негативни персонаж.

Інколи персонажів придумують не самі автори, а їхн діти. Так, наприклад, героїню Пеппі Довгупанчоху приду мала не сама Астрід Ліндгрен, а її донька, яка хотіла почут казку про дівчинку, яка жила в її уяві.

Всі авторські задуми можуть втілюватись чи не в най різноманітніші жанри: казки, оповідання, повісті, вірші, за гадки, скоромовки, забавлянки, лічилки, мирилки та специ фічні дражнилки, страшилки, сварилки. Одна з дражнило на імена, від Лідії Повх, звучить так: «Саша — Олександ одягнув скафандр. Налякав село. Я із НЛО».

Найпопулярнішими жанрами є казки та невеликі вір шики. Ось один з них (Петро Ребро):

Як звати?

— Як тебе, любий хлопчику, звати?

— Так точнісінько звати, як тата.

— А як тата? Ти скажеш, звичайно?

— Так, як діда. Це зовсім не тайна.

— А яке ж у дідуся імення?

— От смішні ви! Таке ж, як і в мене!

Галина Малик заявляє, що незаповненою нішею в жан ровій палітрі залишається сатира, а це ж могутній засі впливу на дитячу свідомість. Саме засобами сатири можн звернути дитячу увагу на проблему, яка дидактикою вже н сприймається [2].

Володимир Рутківський подає ще два могутні крил дитячої літератури: історія і фольклор. І закликає, щоб д історичних екскурсів Олександра Гавроша (видав дві істо ричні повісті «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчо

3 4 8

С А С Я К О. I.

людини світу» та «Пригоди тричі славного розбійника ГІин-•гі») успішно приєднались і його колеги [5].

Обираючи тематику художніх видань для дітей, автору також слід визначитись, на яку саме аудиторію розрахований його твір. Від цього залежатиме багато чинників: і спосіб по-дання матеріалу, і жанр, і сюжетна лінія, і використання різ-них мовних засобів, і конкретні потреби різних вікових груп, адже різні вікові категорії по-різному сприймають текст.

Це все необхідно для того, щоб дитина хотіла читати, адже художній твір — для вибіркового читання. Якщо, на-приклад, навчальне видання беруть до рук, так би мовити, з примусу, то художній текст дитину не змусиш читати, якщо не виникне зацікавлення темою. Діти не повинні зупиняти-ся на середині, важливо, щоб з цікавістю читали до кінця, беручи до рук все нові книги.

Що ж може зацікавити сучасного читача? Це можуть бути найрізноманітніші твори, адже в зовсім юному віці діти не розуміють, що таке жанр, сюжет, образ, персонаж і всі кри-терії, які їм відповідають. Зазвичай вони просто запитують: «А чи є у вас книжечка про Зайчика, Ведмедика, Лисичку» тощо або ж просто обирають за обкладинкою. Батькам не потрібно лінуватися: обираючи книгу для дитини, потрібно спершу погортати сторінки і осмислити текст, адже обкла-динка є лише обличчям, тоді як авторський текст — душею дитячої книги.

Вже у старшому віці діти можуть обирати конкретний жанр, спираючись на певну тематику. Згодом цікавляться вже окремими іменами, чи найбільш популярним серед од-нолітків творами. Тематика може бути різною: історичного характеру, про природу (тваринок і рослинок), навколиш-ній світ, реалії сучасного життя, фантастика, гумористичі п твори, пригодницькі тощо. Варто уникати тем, до яких чи-тач ще не готовий, уникати описів негативного характеру. Події у творі не мають бути надто реалістичними, для цього існує рубрика новин на телебаченні.

149

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

ше для «дорослих» читачів: Оксани Думанської «Школярк з передмістя»; Сергія та Марини Дяченків «Ритуал», «Спа коємиця»; Ірен Роздобудько «Зів'ялі квіти викидають», «Ґ дзик»; Юрія Андруховича «Таємниця».

Хто ж, як не дитячий письменник, зможе відповісти н запитання: яким має бути дитячий автор? На цьогорічном «Форумі видавців — дітям», зібралося чимало визначни дитячих літераторів, які вже здобули собі ім'я в дитячій л тературі. Деякі з них спробували поділитися своїм досвідо і влаштували своєрідний майстер-клас. Серед них: Оле сандр Гаврош, Зірка Мензатюк, Іван Андрусяк, Мар'ян Савка, Володимир Читай, Сашко Дерманський. Ось які п ради вони дали:

Зірка Мензатюк спершу порадила поставити перед с бою питання: навіщо тобі стати дитячим письменником Заради грошей? Слави? Бо слава схожа на птаха, який тіка В одну мить він є, в іншу — вже немає. Однак, щоб бут дитячим письменником, треба виношувати в душі якийс «біль», вболівати за щось щире, любити рідних людей, я тебе оточують.

Іван Андрусяк стверджував, що дитячий письменни має бути «схибнутий на всю голову» (в позитивному сенсі вміти придумувати і робити шкоду, мати вередливих бат ків, нестандартно мислити (по-своєму, щоб не повторю ватись).

Мар'яна Савка впевнена, що дитячий письменник х дить догори дригом, тобто не такий, як усі. Повинен вміт проникати в дитячу душу і дивитись на світ крізь «роже окуляри», усвідомлено робити неусвідомлені речі, щоб тв сприймався позитивно і дарував ту безпечність у житті, як притаманна лише дітям. І з жалем заявила, що не хочетьс дорослішати.

Олексаіщр Гаврош порекомендував любити читат мріяти та фантазувати. Його своєрідним девізом був вислі «Читайте і мрійте!»

3 5 2

С А С Я К О . I .

Олександр Дерманський навіть поставив свої умови дня того, щоб стати дитячим письменником. Спершу — наро-дитися, потім — навчитись писати, а згодом — в кожного по-своєму. А ще майбутнім письменникам порадив завжди (про запас) вдома обов'язково мати вірші про любов і кара-мельки, бо коли прилітають музи на своїх пегасах, то остан-ніх треба годувати карамельками, щоб той не сполохав музи, яка в той час з ложки годує натхненням. Цю пораду з особливим захопленням слухали діти, які прийшли на зу-стріч до свого улюбленого автора.

Всі дійшли згоди, що будь-який дитячий письменник повинен мати добре розвинене почуття гумору. Це все умовні поради, адже справжній дитячий письменник не міг відповісти по-іншому.

1 .	А н д р у с я к І . П р о б л е м и «метеликів» // Н а д і я і держава . —
2008.	- 9 г р у д н я .

2. М а л и к Г. На з а х и с т д р а ж н и л о к , с т р а ш и л о к , с в а р и л о к і ми -

р и л о к // К н и ж н и к ревю . — 2007. — № 5.

3 . М а ц к о І . К о л и П о п е л ю ш к а стане п р и н ц е с о ю / / Літератур -

на Україна . — 2008. — ЗО ж о в т а я .

4 . О г а р Е . І . Д и т я ч а книга: п р о б л е м и в и д а в н и ч о ї підготовки:

Навч . пос. д л я	студ . в и ш . навч . закл. / Українська академія д р у -
карства . — Львів: А з - А р т , 2002. — 160 с.
5 . Р у т к і в с ь к и й			В . П ' я т е колесо л і т е р а т у р и // Слово Просвіта .
- 2009. - Ч. 2.	-	1 5 - 2 1 січня .

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5 . ( 4 7 7 ) ( 0 9 2 )

УЛОЗАЙТЕ Д. В.

ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ВИДАВНИЧО-РЕДАКТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА ФРАНКА у СУЧАСНІЙ

ТЕОРІЇ РЕДАГУВАННЯ

Р о з г л я н у т о о с о б л и в о с т і р о б о т и І . Ф р а н к а				я к р е д а к т о р а .		Визначе
но	місце і	з н а ч е н и я р е д а к т о р с ь к и х п р и н ц и п і в І . Ф р а н к а				у сучас
н і й	теорії	р е д а г у в а н н я . Н а в е д е н о п о г л я д и	н а у к о в ц і в н а		т е о р і ю

п р а к т и к у р е д а г у в а н н я .

Ключові слова: видавець, редактор, обов'язки редактора, редакторс принципи, автор.

І. Франко був видавцем упродовж всього життя: і кол видавав власні твори та цілі книжкові серії, і коли працю вав у різних періодичних виданнях та першій національній Академії наук — Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, наприкінці життя, коли уражений важкою невиліковною хворобою, готував до друку свої останні видавничі серії переглядав і перевидавав твори, які увійшли до скарбниц світової культури. Студії на тему «Іван Франко як книго знавець і видавець» дають можливість дослідити його сві тоглядні засади, пізнати творчі підходи та методи на нив видавничої практики й важливі аспекти творчості письмеї г ника і вченого.

За твердженням одного з визначних теоретиків книго знавства М. Мак- Люена, друковане слово створило «публі ку», характерною рисою якої є її поглиблена самосвідоміст із акцентом на візуалізацію як індивідуума, так і групи лю

3 5 4

УЛОЗАЙТК Д . В .

дей [1]. Власне на розширення кола цієї публіки й відповід-і ю до росту її самосвідомості та творення майбутнього на-ції працювали провідні українські діячі народу, зокрема,

1. Франко.

• Франко був одним із перших професійних видавців і редакторів в історії української видавничої справи. Він за-клав основні принципи аналізу, оцінки, підготовки до ви-дання, редакційного опрацювання творів різних жанрів лі-тератури і типів видань. Така система поглядів вироблена завдяки багаторічному досвіду у книговидавничій, журна-лістській та редакторській діяльності. Свої думки з приводу редакційно-видавничої діяльності І. Франко виклав у статті «Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людо-ві видавництва». У цій статті виокремлює принципи, якими повинні керуватися видавництва: систематичність видав-ництва та правдивість думок, які об'єднує основна ціль — правдиво просвітити народ.

Редакторську діяльність І. Франка досліджував Л. Ма-ляренко. Цей дослідник наводить такі принципи редак-торської діяльності І. Франка: ідейна спрямованість, приї і-циповість стосовно суспільної орієнтованості видання, правдивість слова, колегіальність у прийнятті редакційних рішень, планування редакційної діяльності, об'єктивний відбір авторів і матеріалів, повага до індивідуальної творчої манери авторів, тісний зв'язок редактора з авторами і (якщо можливо) узгодження з ними виправлень [2, с. 22—39].

Вивчення редакторських здобутків І. Франка є актуаль-ним, адже редакторська діяльність українських письменни-ків в науковій літературі висвітлена недостатньо, а вони за-лишили значну редакторську спадщину сучасним вченим. Вона є постійним джерелом для вироблення принципів та підходів до виправлення тексту.

Метою дослідження є визначення місця та значення редакторських принципів І. Франка в сучасній теорії ре датування, а також визначення й аналіз редакторських і

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

видавничих принципів його діяльності та зіставлення їх з основними принципами, які виокремлюють сучасні теоре-тики і практики редагування.

На думку І. Франка, видання повинно мати своє облич-чя, ідеали, програму, коло авторів-, читачів та бути ідейно спрямованим. Періодичне видання, на його тверде пере-конання, — це не заїжджа корчма, не притулок для всіх, де кожного однаково радо гостять — чи він аристократ чи демократ, поступовець чи ретроград, вузький націоналіст чи інтернаціоналіст. І. Франко критикував так звані «без-партійні», «безбарвні» журнали, які хизувалися відсутніс-тю будь-якої програми [3, с. 25 — 26]. І. Франко вимагав від друкованого слова і тих, хто його поширює, високої прин-циповості та правдивості. Письменник вважав, що першо-чергово треба визначити програму та напрям видань [З, с. 27-28].

Чимала кількість видань того часу вийшла завдяки ко-лективним зусиллям І. Франка, М. Павлика, Н. Кобрин-ської, В. Гнатюка. Власне важливим принципом видавничої діяльності І. Франко вважав об'єднання зусиль співробітни-ків, творчий дух колективної праці. Він завжди радився зі своїми приятелями, зважав на їхні зауваження і ніколи не дратувався через дрібниці. І. Франко брав активну участь у багатьох засіданнях та обговореннях, які відбувалися у сек-ціях Наукового товариства ім. Т. Шевченка [3, с. 28].

Організаторська (управлінська) роль друкованого ор-гану визначалася І. Франком, як така, що гуртує та вихо-вує літературні сили і, таким чином, сприяє виробленню літературного смаку, вимогливості до себе, принциповості. З приводу створених програм письменник радився зі сво-їми друзями та просив подавати до них свої зауваження [З, с. 29]. І. Франко мав чіткі уявлення щодо організації та планування редакторської справи, про її завдання, права та обов'язки редактора. На його думку, кожен повинен нести відповідальність за доручену йому роботу.

3 5 6

У Л О З А Й Т Е Д . її.

На першому місці для I. Франка була організаційна ро-бота редактора. Він дотримувався твердого переконання, гцо редактор повинен бути, насамперед, організатором ви-дань та нового матеріалу, повинен залучати нових авторів. Він підтримував тісний зв'язок з людьми знаючими і вмію-чими, заохочував їх писати, просив сприяти його виданням [3,с. ЗО].

Важливе місце у роботі І. Франка як видавця та редак-тора займали планування, добір матеріалу і авторів для опублікування. І. Франко не мав надійних авторів і в та-ких умовах йому важко було планувати видання, не маючи необхідних коштів, відчуваючи постійний опір з боку вла-ди та буржуазних діячів. Не зважаючи на брак матеріалів, І. Франко не вмішував того, що суперечило його поглядам. Він завжди добирав літературно майстерні твори.

Взаємини редактора з літераторами були доброзичли-вими. І. Франко завжди знаходив час переглянути рукопис не лише вже відомого йому автора, а й початківця. Пись-менник з великим задоволенням ділився своїм багатим до-свідом з молодими авторами, допомагав 'їм порадами, книга-ми, вказівками, зауваженнями, а інколи навіть матеріально. Письменник дуже толерантно ставився до авторів: вчасно їм відповідав, намагався виправити їхні твори з метою по-казати, наскільки вони є ще не досконалі і як багато треба працювати [3, с. 32 — 33].

• Франко виступав за творчі стосунки, тісний зв'язок ре-дактора з автором. З листів письменника до авторів видно, що він радився з ними, пропонував опрацювати певний ма-теріал, часто сам підказував теми, план, спосіб опрацюван-ня, висловлював свої зауваження та пропозиції з приводу прочитаного, просив зробити авторські поправки та якнай-швидше надіслати йому, замовляв новий матеріал.

• Франко з повагою ставився до індивідуальної творчої манери кожного автора і намагався зберегти її. Водночас, він був дуже вимогливим, принциповим редактором і крити

357

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

ком, завжди відверто давав оцінку творам. Він підтримув ділові, доброзичливі, щирі стосунки з автором. Але пис менник вважав, що редакторові, критикові слід висловл вати думку твердо, без злості й улеслюваїшя [3, с. 34 — 35].

І. Франко був проти диктаторства редактора і намагав робити виправлення рукою автора, його вошо вважав ост точною. Роботу редактора з автором він вважав важлив умовою успішного написання та завершення твору. Взаєм розуміння, право на відстоювання своїх поглядів і естети них уподобань, ділова розмова — усе це, на думку І. Фра ка, єдино правильні стосунки між автором і редактором с. 35-36].

Значні заслуги І. Франка у виробленні теоретичн принципів оцінки літературного твору. Оцінки-осуди, підкріплені ґрунтовним аналізом і аргументацією, беззап речність суджень, коли рецензент або редактор розгляд твір з такого боку, з якого йому хочеться, він не визнав І. Франко вимагає від критичних, в тому числі й редакто ських оцінок, наукової глибини, аргументації, як від буд якого дослідження. Критик, рецензент та редактор повин уважно вивчити твір, простежити й розкрити причини п милок і недоліків. При вивченні твору слід простежити фа ти й доводи, встановлювати не вину чи заслугу, а причи й наслідок. Тут усе має бути продумане, аргументоване.

Оцінювати твір, вважає І. Франко, не можна з готови вже догмами. Рецензент повинен сам розробляти шляхи методи аналізу літературних творів, а не виводити прави з самих цих творів. Він має добре знати закони художн творчості, а також закони, принципи і методи її аналізу, в ти щораз застосовувати їх до нових питань, які висуває коже конкретний твір. Таким чином, оцінка твору, за І. Франко повинна випливати з його об'єктивної вартості — ідейно художньої [3, с. 37 — 38].

Ці теоретичні принципи підтверджені та втілені у пра тиці І. Франка як редактора, а саме його численні розбори

358

УЛОЗАЙТЕ Д . ї ї .

оцінки творів у рукописах та їх редакційне опрацювання. Отже, основні теоретичні принципи І. Франка-редакто ра — ідейність друкованого органу і твору, принциповіст ь в доборі матеріалів до друку, колективізм у роботі, дбайли - ве, щире ставлення до літературної праці інших, творча до помога початківцям, високі, науково обґрунтовані критерії оцінки літературного твору — відіграли величезну роль у вихованні письменницьких сил, у розвитку жанрів україн-ської літератури, у поліпшенні ідейної і художньої вартос ті її творів.

Видавнича діяльність І. Франка відіграла важливу роль у формуванні політичної свідомості, активізації національно-визвольного руху, структуруванні українського суспільства, зростанні освіченості українського народу та була знач-ним внеском у громадсько-політичне та суспільне життя України.

Також теорією і практикою редагування згодом зай-мались такі відомі науковці, як М. Сікорський, А. Міль-чин, 3. Партико та ін. Зокрема, М. Сікорський виокремлює принципи партійності, народності, співпраці редактора з автором [7, с. 25 — 28]. А. Мільчин виокремлює умови ви-правлення, де говорить про збереження авторського стилю та погодження правок із автором [4, с. 496]. 3. Партико звів принципи у «Соціальні норми редагування», у яких ви-окремлює юридичні, етичні, естетичні, політичні (питання ідеології та партійної орієнтованості ЗМІ) та релігійні нор-ми [5, с. 137-149].

Науковець 3. Партико характеризує стосунки «редак-тор — автор» з точки зору меж втручання редактора в ав-торський оригінал. Оскільки Україна належить до числа демократичних суспільств і на її території використову-ють плюралістичні теорії редагування, «межею втручання редактора в текст є «мовчазний» компроміс, який випикас під час редагування між автором і редактором: редактор і іе може внести в текст жодного виправлення без згоди авт ора,

359

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

п р о т е м о ж е в і д м о в и т и а в т о р о в і в о п у б л і к у в а н н і п о в і д о м л е н - н я » [5, с . 143] . І н ш и м и с л о в а м и , м е ж і в т р у ч а н н я р е д а к т о р а

в а в т о р с ь к и й т е к с т — ц е р е з у л ь т а т к о м п р о м і с у м і ж т и м , ч и

в и п р а в л я т и , і т и м , ч и п у б л і к у в а т и .

Н а з в а н і п р и н ц и п и , я к и м и к е р у в а в с я І . Ф р а н к о , є а к т у - а л ь н и м и й с ь о г о д н і . П р о т е , я к б а ч и м о , н а у к о в ц і ч а с т о з в о - д я т ь ї х д о ф о р м а л ь н и х « п р а в и л » р е д а г у в а н н я . Б і л ь ш і с т ь в ч е н и х п р и д і л я ю т ь у в а г у л и ш е к і л ь к о м п р и н ц и п а м , а л е в а ж л и в о з в е р т а т и с я д о с п а д щ и н и в и д а т н и х у к р а ї н с ь к и х п и с ь м е н н и к і в , в и д а в ц і в , б о в о н и є д о р о г о в к а з о м д л я м а й - б у т н і х р е д а к т о р і в .

1. І в а н ч е н к о Р. Г. Л і т е р а т у р н е р е д а г у в а н н я . — К.: Р е д а к ц і й н о -

в и д а в н и ч и й відділ К н и ж к о в о ї п а л а т и УРСР, 1983. — 368 с.
2 . М а к - Л ю е н М .	Г а л а к т и к а Ґутенберга . С т а н о в л е н н я	л ю д и н и
д р у к о в а н о ї к н и г и . —	Київ: Ніка - цетггр, 2001. — С. 16 —17.

3.	М а л я р е н к о Л. Л. Іван Ф р а н к о —				р е д а к т о р . — Львів: Вид - во
Л Д У ,	1970. - 116 с.
4 . М и л ь ч и н А . Э . М е т о д и к а				р е д а к т и р о в а н и я текста: У ч е б н и к .
- М.: Логос, 2005.		-	524 с.
5 . П а р т и к о 3 .		В .	З а г а л ь н е	р е д а г у в а н н я :		н о р м а т и в н і		основи:
Н а в ч . п о с і б н и к . — Львів: А ф і ш а , 2001.					— 416		с.
6. Р і з у н В. В. Л і т е р а т у р н е р е д а г у в а н н я : П і д р у ч н и к . —									К.: Л и -
бідь,	1996. - 240 с.

7. С и к о р с к и й Н. М. Т е о р и я и п р а к т и к а р е д а к т и р о в а н и я . — М.: Высш . ш к о л а , 1980. - 328 с.

8. Ф р а н к о І. Я. З і б р а н н я творів: У 50 - ти т. — К.: Н а у к о в а д у м к а , 1986.

ГІРАЦІ ДОСЛІДНИКІВ ІНШИХ ОСЕРЕДКІВ

УДК 007:304:025.4.036

БУТИТЕР О. І., КОНИК Б. Ф„ ГТАСЛАВСЬКИЙ О. І.

ПРО МОЖЛИВОСТІ НАВІГАЦІЇ у КАТАЛОЗІ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ

НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ їм. В. СТЕФАНИКА

Висвітлено зміни та реорганізацію роботи ЛННБу ім. В. Стсфа-

ника при переході на нове програмне забезпечення. Розглянуто можливості роботи з електронним та image-кaтaлoгaми у бібліо-теці.

Ключові слова: бібліотека, електронний каталог, image-кamaлoг, фор-муляр, замовлення.

Перехід до сучасних автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем не тільки сприяє розвитку бібліо-течної справи в державі, але й ставить певні вимоги до ді-яльності інституцій, у яких впроваджуються ці рішення. Запропоноване дослідження є актуальним сьогодні. Цс пов'язано з переходом ЛННБУ ім. В. Стефаника на нове програмне забезпечення. Правила пошуку необхідної лі-тератури в цій бібліотеці завжди встановлювалися читача-ми та залежали від технологічно-інформаційного розвитку суспільства. Перебуваючи в нинішньому інноваційному середовищі, користувачі бібліотеки потребують доступу до усього каталогу бібліотечних фондів та подальшої можли

їм

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

вості замовлення необхідної літератури в електронному ви-гляді через Інтернет-портал бібліотеки.

Процеси створення електронного каталогу бібліоте-ки нових надходжень книг та періодики розпочалися ще у 1991 р. на базі програмного забезпечення ISIS, яке безко-штовно поширювало ЮНЕСКО. Однак ті інструменти, які надавала ця система, не були достатніми для повноцінної автоматизації усіх бібліотечних процесів та вимагали по-стійної трудомісткої роботи для адаптації до потреб уста-нови. Тому в 2007 р. було придбано інтегровану бібліотечну систему ALEPH, яка добре проявила себе в провідних біблі-отеках світу і в майбутньому дозволить облікувати інфор-мацію про всі фонди бібліотеки. Зараз електронний каталог ЛННБУ ім. В. Стефаника (рис. 1) налічує близько 300 тис. записів нових надходжень книг та періодики, виданих по-чинаючи з 1991 р., 224 тис. з яких були сконвертовані з бази даних програмного забезпечення ISIS.

U6«vtMH!M* лошжз-.

SÄ	•*>.	1.	ео. і		.'.3.
issL	Л "b**»?****?

Каталог тспгл іиформц» про видів кя, що увіАшлк до ишого фонду > 19)1 р. »до сьогоднішнього часу. Просимо >в=рнут* увігу х» тт. що-иіксп в «ггаломе рсної ясосп. 3«пися рр. е кеговвнмх (ляше втор, импа. місце • Р*оидлпііп)

Рис. 1. Інтерфейс електронного каталогу

Користувачеві запропоновано два варіанти пошуку: простий та розширений, які дозволяють знаходити необхід-ну літературу за одним або декількома критеріями відпо-відно. Цими критеріями є: назва, автор, предмет, видавни-цтво, шифр примірника та ін. Також є можливість звуження пошуку за мовою, типом та роком видання. Передбачено й застосування булевих операторів, які суттєво спрощують пошукову роботу.

3 6 2

Б У Т И Т Е Р О . I . , Коник Б . Ф . , П А С Л А В С Ь К И Й О . I

Доступ до цього каталогу є можливим через спеціальні каталог-термінали, які є встановлені у відділеннях бібліоте ки, а також з комп'ютерно-інформаційного центру ім. Тетя-ни та Омеляна Антоновичів чи з будь-якого комп'ютера за межами установи, що має вихід до Інтернету.

Проте кількість літератури, яка не міститься в електрон-ному каталозі бібліотеки і доступ до якої також необхідно надати читачеві, є на порядок більшою. Вказана проблема вирішується шляхом ретрокаталогізації фонду, проте ті темпи, які може забезпечити бібліотека при наявних тру-дових ресурсах та устаткуванні, є надто повільними, щоб вирішити це питання найближчим часом. Тому для отри-мання швидкого та позитивного результату було виріше-но застосувати один із найпоширеніших у світі підходів, а саме, створення ігг^е-каталогу генерального алфавітного каталогу бібліотеки. Цей проект у ЛННБУ ім. В. Стефа-ника розпочався з порівняльної характеристики подібних рішень, застосованих в таких провідних бібліотеках як: На-ціональна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Публіч-на бібліотека м. Варшави, Головна бібліотека Варшавської політехніки, відтак було досліджено підходи до ретрокон-версії та механізми реалізації відповідних автоматизова-них систем.

У 2008 р. працівники відділу автоматизованої обробки наукової інформації та комп'ютеризації розпочали дво-стороннє сканування карток генерального алфавітного каталогу бібліотеки. Лицева сторона картки містить біблі-ографічний опис, який необхідний читачам, а на звороті, в деяких випадках, розроблено робочі помітки, призпаче ні для використання працівниками бібліотеки. Для пред-ставлення електронних образів карток та зручної навігації ними, паралельно із скануванням було розпочато розробку шеЬ-аплікації, яка б моделювала пошук у генеральному ал фавітному каталозі в е-режимі. Користувачі цього програм ного забезпечення розділенні на дві груїш: читачі (будь які

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

користувачі, що зайшли на сторінку), яким для перегляду надана лише лицева сторона та працівники (зареєстровані користувачі), які мають змогу переглядати обидві сторо-ни картки. Відповідно, ігг^е-каталог відображається по-різному (залежно від користувача), а \УеЬ-сторінка пода-ється у двох станах. Таке застосування зумовлене і тим, що представлення читачеві двостороннього вигляду картки є не лише надлишковим, а й сповільнює роботу з образами каталогу.

• ; . .'-.• . - • > •>

•шг«и»а

.

-V.

3

дедохк:*. Грхгаз*

/

\

.»г ютиут»&жкк.

ВеСвлікч»

аачхн«»».4.з

эдмх.

.-«».в ^»кв./Л-Лс с І'рїШяят

я*.. «»я*. Д'3'78, е.

••

'

2иКогно,»ли л*дг>х*«> » юмишм»

ГЦІ'ИМ.-ІСДІ-АІ: ШЧЬ. ІУТГ.

ТІХИІ

ї

С

Ч;

і

М

"

"

ч^г»,

і

І

Мі-Г.х

»**

—-

' Д

»'. - І '

.

>\-

д

..:; •

..<(ЫСИ, ІС^ІГ Н ? " ' ; »0*^" І

,: ...

V

«

Т Ґ ,

Ш № >

С

л Ш

•'Ші-т.

Рис . 2 . І н т е р ф е й с i m a g e - к a т a л o г y

Інтерфейс цього програмного забезпечення (рис. 2) складається з таких частин:

1. — область інтерфейсу, що забезпечує процедуру реє-страції і входу в систему для розширених можливостей пе-регляду каталогу;

1. — алфавітний покажчик каталогу з глибиною три, який моделює роботу з генеральним картковим каталогом

е-режимі. Таке представлення та упорядкування карток спрощує пошукову роботу та дозволяє читачеві швидко від-найти необхідний матеріал, де перший рівень — це буква алфавіту від А до Я, другий — назва скриньки, а третій — розділювач;

3 6 4

Б У Т И Т Е Р О . І . , К О Н И К Б . Ф . , П А С Л А В С Ь К И Й О . І .

З — панель навігації, яка забезпечує зручний перегляд та пошук серед сотні тисяч карток із заданими користува-чем параметрами.

При розробці програмного забезпечення було вико-ристано такі новітні технології, як ASP.net та MSSQL 2005. Сьогодні web- модуль встановлений в тестовому режимі на сервері IIS під .net framework v3.5, а база даних зісканованих карток містить понад 400 тис. зображень.

Отже, розглянуто дві можливості навігації каталогом ЛННБУ ім. В. Стефаника: через електронний каталог авто-матизованої бібліотечної системи ALEPH, якщо література видана після 1991 p., та за допомогою image-каталогу, який відображає решту видань бібліотечного фонду. Можли-вість віддаленого пошуку необхідного матеріалу сьогодні є лише вирішенням однієї з потреб читачів. Другим (та не менш важливим) питанням є можливість замовлення зна-йденої літератури в е-режимі. Зараз, завдяки впроваджен-ню модуля циркуляції інтегрованої бібліотечної системи ALEPH, проблема вирішена лише для обслуговування чи-тачів абонементу, проте вже на початок 2010 р. запланова-но організувати таку можливість для користувачів усіх чи-тальних залів головного корпусу ЛННБУ ім. В. Стефаника. Щодо замовлення літератури, яка відображається у вигляді електронного зображення картки генерального алфавітно-го каталогу image -системи, працівниками відділу автома-тизованої обробки наукової інформації та комп'ютеризації передбачається розробити замовлення необхідної літера-тури через цей програмний продукт шляхом заповнення електронного віртуального формуляра. Запропонований підхід є зрозумілим і простим для читача, який звик здава-ти замовлення в паперовому вигляді. Необхідно зауважити, іцо подібні технології розроблені та впроваджені в багатьох бібліотеках світу, зокрема було проведено моніторинг- цьо го підходу в бібліотеці м. Вроцлава.

U.S

ІІРАЦ1 ДОСЛІДНИКІВ

Застосування розглянутих методів є дуже важливим не лише для читача (з точки зору зручності замовлення необ-хідної літератури), а й для працівників, які на основі отри-маної статистики за такою циркуляцією фонду зможуть просто і чітко зробити селекцію найбільш запитуваної лі-тератури, щоб в майбутньому розташувати її в залах з віль-ним доступом, яким все частіше користуються у провідних бібліотеках світу.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5 . ( 4 7 7 ) ( 0 9 2 )

) І.ННІКОВА Л. Ш.

МОВНІ ТРАДИЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ ПРЕСИ

I 'озглянуто фактори впливу на зміну писемної мови кримських гагар. Виокремлено часописи, які відіграли вагому роль у форму-ванні національної культури тюркомовних народів. Наголошено м.і їх значенні у становленні та розвитку періодики кримськота-тарською мовою.

Ключові слова: традиції, преса, мова, кримськотатарська мова.

Кримськотатарська мова є рідною мовою тюркського населення, яке проживає на Кримському півострові. Вона II а лежить до групи кипчакських мов (кумикської, кримсько-караїмської, окремих діалектів каракалпацької, узбецької, середньовіковокипчакської, кубанської), що різною мірою иідчули вплив огузьких мов, здебільшого в фонетиці і част-ково — лексиці.

Письмові традиції кримськотатарської мови почали формуватись у XIII — XIV ст., до періоду розквіту Золотої Орди і створення в Криму відомої кипчакськся пам'ятки Сосіех Сигналістів — латинсько-персидсько-куманського (кипчакського) тримовного словника. Його в 1294 — 1295 рр. в Солхаті написали італійці, вперше використавши латин-ський алфавіт для тюркської мови. Кримськотатарська мова, разом з іншими близькими до неї кипчакськими мо-вами, є прямим спадкоємцем як цієї пам'ятки, так і іч.т..,„_х кипчакських пам'яток XIII —XIV ст., що збереглися на тери торії Сирії та Єгипту.

367

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5 . ( 4 7 7 ) ( 0 9 2 )

ПАСІЧНИК М. С.