МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

1. Поняття моделі комунікації.

2. Моделі мовного знака як підґрунтя комунікативного моделювання. Модель комунікативного знака К. Бюлера.

3. Інформаційно-технічні моделі комунікації.

4. Комунікативна модель Р. Якобсона.

5. Семіотична модель художньої комунікації Ю. Лотмана.

6. Прагмалінгвістичні моделі комунікації.

1. Поняття моделі комунікації

Вивчення процесу комунікації й розуміння системи комунікативної ситуації неможливе без їхнього моделювання. Моделлю (від лат. modulus - міра, зразок, норма) є абстрактний формалізований та ідеалізований знаковий образ спрощеного відтворення певного об’єкта (оригіналу), штучно створений дослідником із метою вивчення ознак, складників цього об’єкта,

способів його існування й функціонування. Моделювання застосовують за умови неможливості чи ускладненості дослідження оригіналів у природному середовищі для визначення їхніх характеристик, оптимізації управління й користування об’єктами, для перевірки гіпотез тощо. Моделлю є будь-яка

система, що має мисленнєве представлення, матеріальну репрезентацію і здатна заміщати об’єкт дослідження так, щоб його вивчення надало нову інформацію про цей об’єкт.

Головним принципом моделювання є гомоморфізм, згідно з яким усе, що є в моделі, наявне в модельованому явищі, але не все, що є в цьому явищі, наявне в моделі. Конструкт, повністю тотожний з оригіналом, не є моделлю. Американський філософ А. Коржибський висунув цей принцип у базовому постулаті процесів сприйняття дійсності: «Карта — не територія» (все, що є

на карті, є на території, але не все, що є на території, представлене на карті).

Р. Піотровський сформулював основні вимоги до побудови моделі: вона має бути спрощеним аналогом, а не копією оригіналу; не бути складнішою за нього. Модель має бути вільною від суперечностей, тобто, по-перше, логічно коректною, по-друге, вичерпною, по-третє, гранично простою за умови пріоритету першого над другим і третім і другого над третім. Модель повинна мати універсальний характер і застосовуватися щодо класу об’єктів,

а також реалізувати пояснювальну спроможність, евристичні (пошукові) властивості та прогнозувати можливі закономірності й тенденції існування об’єкта дослідження.

Підґрунтям моделювання може бути гіпотеза, її перевірка потребує накладання моделі на оригінальний об’єкт й дальшої експериментальної діяльності. Процес моделювання містить три елементи: суб’єкт-дослідник, об’єкт дослідження і модель, яка визначає відношення між першим і другим елементами.

Модель комунікативної ситуації являє собою системну кореляцію певних складників, взаємодія яких сприяє передачі інформації, інформаційному обміну та комунікативному впливу.

2. Моделі мовного знака як підґрунтя комунікативного моделювання. Модель комунікативного знака к. Бюлера

Попередниками комунікативних моделей були моделі семіозису — процесу створення мовного знака відповідно до закономірностей знакової системи певної мови, що передбачає отримання мовною формою змісту, обто пов’язування певної структури знань у вигляді значення з відповідною формою. На моделювання комунікації найбільший вплив мали тріада семіозису Ч. Пірса, модель семіотичного трикутника й модель комунікативного знака К. Бюлера.

Американський логік, філософ і математик, основоположник прагматизму й семіотики Ч. Пірс (1839-1914) не створював моделі знака, однак він запропонував тріаду знакового процесу, яка містила знаковий засіб, позначений об’єкт й інтерпретанту. Інтерпретантою дослідник вважав дію на інтерпретатора у процесі семіозису об’єкта різних чинників (емоцій, логічних міркувань, поведінки). Ч. Пірс розглядав інтерпретанту як особливе значення, віднесене до наслідків, практичних результатів, що сприяє успіху, ефективності комунікативних дій. Його тріада передбачала передусім урахування прихованих суб’єктів семіотичної діяльності, хоч не відкидала жорсткий зв’язок імені з об’єктом, що не був фізичною сутністю.

Послідовник Ч. Пірса американський філософ Ч. Моррис (1901-1979) запропонував п’ятикомпонентну схему семіозису, що складалася зі знака,

інтерпретанти, інтерпретатора, сигніфіката й денотата. Тим самим Ч. Моррис увів до знакового процесу чинник адресата, зробивши перший крок до розгляду семіозису як міжсуб’єктної інтеракції.

Семіотичний (концептуальний, епістемологічний) трикутник був представлений у напрямі логічної семантики позитивістами К. Огденом й А. Ричардсом у науковій праці «The Meaning of meaning» 1923 p., хоч задовго до цього модель трикутника запропонував німецький математик, логік і філософ

Г. Фреге (1848-1925). Однак у трикутнику Г. Фреге складник проекції на дійсність був відсутній (його кутами були форма (Form), значення (Bedeutung), на підставі якого можуть формуватися зв’язки з позамовною дійсністю, та смисл (Sinn)). На відміну від трикутника Г. Фреге, кутами трикутника К. Огдена й А. Ричардса були ім’я як знак, десигнат як понятійний зміст, або значення, і денотат як предмет дійсності (в інших термінах - референт). Сторона трикутника, яка поєднувала денотат з ім’ям, у цій моделі позначена пунктиром, оскільки зв’язок між знаком і річчю, як вважали позитивісти, не може бути безпосереднім: він опосередкований пізнавальною здатністю людини.

Трикутник К. Огдена й А. Ричардса став базою моделі комунікативного знака австрійського психолога й лінгвіста К. Бюлера. У книзі «Теорія мови», написаній у 1921 р. і виданій лише у 1934 р., він запропонував концепцію мови як органона, яка грунтується на вченні Платона про мову як засіб для того, щоб одна людина могла повідомити іншій щось про речі навколишнього світу. К. Бюлер назвав свою схему моделлю «представлення повної конкретної мовленнєвої події в сукупності з життєвими обставинами, у яких вона застосовується певною мірою регулярно». Дослідник розмістив мову у вигляді трикутника в центрі простору в оточенні предметів і ситуацій, відправника й одержувача, які корелюють із мовою у плані репрезентації,

експресії й апеляції. Коло в середині, за К. Бюлером, символізує конкретне мовне явище, а три змінних чинники покликані підняти його трьома різними способами до рангу знака. За його словами, «три сторони накресленого трикутника символізують ці три чинники. Трикутник є дещо меншим, ніж коло (принцип абстрактивної релевантності). З іншого боку, він виходить за межі кола, що вказує на доповнення чуттєвого досвіду апперцепцією. Безліч ліній символізують семантичні функції(складного) мовного знака. Це символ з огляду на співвіднесення із предметами і станом речей; це симптом (прикмета, індекс) на підставі своєї залежності від відправника, внутрішній стан якого він виражає; і сигнал у силу свого звернення до слухача, чиєю зовнішньою поведінкою або внутрішнім станом він керує так само, як й інші комунікативні знаки».

К. Бюлер першим утілив у знакові мови функцію вираження внутрішньої сутності людини та функцію керування поведінкою іншої людини як впливу на неї. Ідею залучення до мовленнєвого акту мовця й одержувача інформації вважали спеціальною заслугою дослідника перед лінгвістикою.