1. Як галузь законодавства, - це сукупність юридичних норм, що регулюють відносини, в тому числі підприємницькі та інші тісно пов'язані з ними відносини, а також відносини щодо державного регулювання економіки з метою забезпечення інтересів держави і суспільства.

Дуалістична концепція розглядає господарські відносини з точки зору цивільного та адміністративного права. Горизонтальні відносини регулюються нормами цивільного права, а вертикальні нормами адміністративного права.

2. Як наукова дисципліна, тобто сукупність знань, отриманих з дотриманням відповідних методик, схвалених професіоналами і мають ознаками можливості перевірки, єдності і здатності до створення нового.

3. Як навчальна дисципліна, тобто узагальнені і систематизовані відомості про явища, поняттях і науці підприємницького права.

4. Як регулятор поведінки в гранично широкому сенсі, що включає в себе крім правових норм звичаї ділового обороту, судову практику, підприємницькі мислення і культуру.

5. Як комплексна галузь права, тобто сукупність правових норм, що регулюють на основі поєднання публічних і приватних інтересів суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності, в тому числі відносини з державного регулювання економіки з метою забезпечення інтересів суспільства і держави. При такому підході зазначені відносини і складають предмет (об'єкт) правового регулювання господарського права.

Предмет господарського права - суспільні відносини, що регулюються нормами господарського права.

Ускладі предмета господарського права можна виділити три групи відносин:

● відносини, що складаються при здійсненні підприємницької діяльності (підприємницькі відносини)

● відносини, тісно пов'язані з підприємницькими, в тому числі і некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності

● відносини щодо державного регулювання економіки

Господарське право регулює відносини щодо державного впливу на виробничу діяльність. Ці відносини виникають по вертикалі між державою та іншими суб'єктами господарювання.

Метод господарського права.

Застосовуваний у господарському праві метод регулювання відносин характеризується складним поєднанням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що дало підставу стверджувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів правового регулювання.

У господарському праві присутні:

1) диспозитивні норми - надають суб'єктам самостійно вибирати варіант поведінки, які їм більше підходить;

2) імперативні норми - вичерпно визначають обсяг суб'єктивного права або обов'язки. .

Найважливішим методом правового регулювання, що використовуються в господарському праві, служить метод автономних рішень - МЕТОД УЗГОДЖЕННЯ. При такому методі суб'єкт господарського права самостійно вирішує те чи інше питання, а при вступі в правове відношення він робить за погодженням з іншим його учасником.

У процесі державного регулювання підприємницької діяльності застосовується МЕТОД ОБОВ'ЯЗКОВИХ ВИПАДКАХ. При такому методі одна сторона правового відносини дає інший припис, обов'язкове для виконання.

Для регулювання підприємницьких відносин може використовуватися і МЕТОД РЕКОМЕНДАЦІЙ. При його застосуванні одна сторона правового відношення дає іншій стороні рекомендацію про порядок ведення підприємницької діяльності.

Крім того, використовується метод заборон. Наприклад, уЗаконі РФ про охорону навколишнього середовища встановлені заборони на недопущення дій господарюючими суб'єктами, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

2. Відмежування господарського права від суміжних галузей.

Відмежування господарського права від інших галузей здійснюється за предметними ознаками, тобто впорівнянні його предмета правового регулювання з предметами, властивими кожній окремій галузі права.

Відмінності адміністративного права та господарського права. Від адміністративного права господарське право відрізняється тим, що до предмета адміністративного права віднесена виконавчо-розпорядча діяльність адміністрації, тобто відносини у сфері влади і підпорядкування.

Відмінності трудового права та господарського права. Від трудового права господарське право відрізняється тим, що впливає не на стосунки окремих осіб, найняти на роботу й підпорядковувалися чинності цього правилами внутрішнього трудового розпорядку, встановленим режимом роботи і іншим відносинам найму, а на підприємницькі відносини підприємств та їх підрозділів у цілому як господарських утворень .

Відмінності фінансового права та господарського права. Від фінансового права господарське право відрізняється тим, що регулювання бюджету (державного плану формування та реалізації доходів держави) є предметом фінансового права.

3. Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

- перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання - страхування (Закон “Про страхування”), інвестування (Закон “Про кооперацію”), господарських товариств (Закон України “Про господарські товариства”) та ін.;

- кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р.

4. Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки) тощо.

За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:

- положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41);

- законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України, положень Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу.

- постанов Верховної Ради України, таких, як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. “Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки”; Постанова від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР”;

- указів Президента України: від 11.05.1994 р. “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, “Про Загальне Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади” та ін.;

- актів Уряду України, що поділяються на такі види: Декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (декрети: “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, “Про довірчі товариства” та ін.);

Постанови Кабінету Міністрів України (в т. ч. Постанова KM від 28.12.1992 р. № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”).

- відомчих нормативних актів,

- регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку

- локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).

6. Переважна більшість актів господарського законодавства має комплексний характер, тобто складається з правових норм різних галузей права, присвячених одному предмету правового регулювання (господарським договорам певного виду, суб'єктам господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського керівництва тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні всім правовим нормам) та специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:

- встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів та держадміністрації), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

- офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми);

- фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа та відповідно - від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький договір, правила);

- адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб - усім потенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання взагалі чи суб'єктам певної організаційно-правової форми, наприклад, господарським товариствам (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресування конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфічною ознакою, що відрізняє їх від норм інших галузей права, як сфера застосування: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації, керівництва такою діяльністю).

Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:

Господарсько-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані вспеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), своєю чергою, поділяються на:

- норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” від p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного майна”);

- норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю “Визначення термінів”, в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.; ст. З Закону України від 15.03.2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”; ст. 2 Закону “Про кооперацію” від 10.07.2003 р.;

- компетенцию норми (наприклад, про компетенцію:Антимонопольного комітету - статті 7-8 Закону “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 p., Національного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. “Про Національний банк України”, інститутів спільного інвестування - Закон України від 15.03.2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди” (зокрема, ст. 4), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку — статті 6-8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) “Про страхування” та ін.);

- техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

- норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірна договори тощо.

7. Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК.господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

специфічні ознаки:

- урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм (містяться в актах господарського законодавства

- особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкти господарювання

- зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами

8. Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст. 91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб, у ГК України (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч. 6 ст. 128 - як один з обов'язків громадянина-підприємця).

Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності"; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756, тощо.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 р. № 67 була затверджена Інструкція про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка. Крім того, з метою роз'яснення окремих положень Закону про ліцензування Вищим господарським судом України 13 вересня 2000 р. видано лист № 01-8/493 "Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.