1. Розкрийте зміст "неолітичної революції" Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності. В епоху мезоліту, що тривала у XІ-VІІІ тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних границь. Людина придбала всі біологічні характеристики сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VІІІ-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).

2. Охарактеризуйте досягнення трипільської культури. Про розквіт трипільської культури свідчить її високе на той час (VII-V тисячоліття до нашої ери) будівельне мистецтво. Трипільці витворили досконалий тип української печі, що й досі є українською відмінністю серед усіх сусідів, які користувалися вогнищами. Трипільці вміли ткати коноплі, льон, вовну, фарбувати та шити з них одяг, прикрашати одяг вишивкою та іншими оздобами. Проте найбільшим досягненням трипільської культури є її кераміка. Це феномен неолітичної доби, найцінніша пам’ятка цього періоду цивілізації у світовій культурі. Трипільська кераміка була тонкою, гладенькою, дзвінкою, як порцеляна, майстерно розмальованою білою, чорною, червоною, темно-капітановою фарбою.

3. Дайте характеристику кочових народів, які мешкали на теріторії сучасної України. Територію Причорномор'я і Приазов'я, де сьогодні розташована Автономна Республіка Крим та Херсонська, Миколаївська і Одеська області, тоді населяли різні племена скотарів, землеробів, ремісників. Серед скотарів: кіммерійці, скіфи, сармати та кочівникі тюркських народів.  Найдавнішим народом на території нинішньої України, що створили потужну державну структуру були кіммерійці (9-8 ст. до н. е). Вони займали великі простори північного Причорномор'я, а також Приазов'я і Криму. Вели осідлий спосіб життя, займались землеробством, скотарством, вели кочовий спосіб життя. На початку VII століття кіммерійців винищили скіфи (7-3 ст. до н. е). Вони займали територію Пн. Причорномор’я. Займались кочовим господарством, різними промислами, торгівлею. В них сформувались первинні релігійні уявлення. Існували воєнно - племенні  об’єднання. Ще одним із кочових народів були сармати (6-5 ст. до н. е.). За своїми звичками, зовнішнім виглядом та способом господарювання  нагадували скіфів. Але саме сармати підкорили скіфів. Прийшов цей народ з Воти, осів та панував в степах Пн. Та Сх. Причорномор'я.

4. Дайте характеристику грецької колонізації у Північному Причорномор'ї. Грецькі поселення, або, як їх іще називають, колонії, з'явилися на узбережжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII—VI ст. до н. е.). Колонізація Північного Причорномор'я поділяється на три етапи: •На першому етапі (приблизно середина VII ст. до н. е.) на о. Березань було засновано грецьке поселення Борисфен. •На другому етапі (перша половина — середина VI ст. до н. е.) населення Борисфена освоює найближчі сільськогосподарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. е. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. •На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) та падінням Мілета (494 р. до н. е.).

5. Порівняйте "норманську" та "антинорманську" теорії походження державності у Київській Русі. Вкажіть основних представників цих епох. Норманська теорія — наукова теорія, за якою, нормани (варяги) є засновниками східнослов'янської державності й Київської Русі. Окрім цього, в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”. Творцями «норманської» теорії були німецькі історики Г.3.Байєр, Г.Ф.Міллер і А.Л.Шльоцер, які працювали у другій половині 18 століття. Наукову критику Н.т. (антинорманізм) започаткував у другій пол. 18 ст. М. Ломоносов. Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.

6. Проаналізуйте причини феодальної раздробленості Київської Русі. Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи, однак, починаючи з 30-х років XII ст. у ній значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що мала вигляд міцної і непорушної, раптом почала втрачати політичну єдність і розпалася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався етап феодальної роздробленості — закономірний процес, притаманний усім державам середньовічної Європи. Серед причин політичної роздробленості Київської Русі можна виокремити такі: •Прагнення окремих князівств до самостійності. •Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення. •Відсутність чіткого незмінного механізму спадковості князівської влади. •Занепад торгівлі. •Збільшення великого феодального землеволодіння при існуванні натурального господарства. •Геополітичне розташування Київської Русі.

7. Охарактеризуйте період розквіту Київської Русі часів Володимира Великого. Князювання Володимира (980—1015), одного а най визначні пій х державних діячів, розпочалося в скрутні часи. Країна була знесилена постійним війнами Святослава та між князівськими чварами; печенізька навала спустошувала південні землі, загрожуючи столиці; в суспільстві активізувалися відцентрові тенденції. Тому новий володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави: - Упровадив конструкційний підхід до управління державою - Відновлював добробут володінь - Захищав власні кордони - Підтримував традиційні звичаї, культи - Синів своїх посадив по великих землях своїх володінь - Будував укріплення від печенігів – замість воїн У зовнішній політиці теж були не менш важливі зрушення: - Додав до своїх володінь західні землі - Ходив на непокірних вятичів - Поширив владу на радимичів - Змусив литовських ятвмів визнати його верховенство - Встановив дружні відносини з поляками, чехами Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі та зміцненню її міжнародного авторитету. Значного розвитку набуло господарство. За Володимира, крім гривень, розпочалося карбування перших на Русі золотих і срібних монет — злотників і срібників. На деяких із них уперше як герб князя було викарбовано знак тризуба.

8. Охарактеризуйте період розквіту Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабилася за часів між князівських усобиць та набігів печенігів. Передусім він порозумівся щез одним братом — Мстиславом. Хоробрим, який претендував на великокнязівський престол. Поділивши Русь по Дніпру, брати управляли нею з двох центрів: Ярослав — з Києва, а Мстислав — із Чернігова. Після смерті останнього в 1036 р. одноосібним правителем величезної держави став Ярослав, який успішно продовжив реформаторську діяльність батька. Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Щодо внутрішньої політики:   - розширював кордони - підкорив нові прибалтійські племена - заснував монастирі - будував церкви - «Руська правда» - правовий кодекс усієї країни - Впровадив систему ротацій влади між синами У зовнішній політиці: - Розгромив печенігів - «тестів Європи», одружував синів на європейських принцесах і доньки виходили заміж за євров. Королів – це висловлювало ознаку престижа З ім’ям Ярослава пов’язаний і розквіт давньоруської культури, освіти та наукових знань. Його можна з повним правом назвати фундатором книжності й вченості на Pyci. У князя була одна із найбільших на той час і перша в державі бібліотека. У давньоруських землях виникало чимало шкіл, у яких дітей навчали грамоти.

9. Охарактеризуйте процес еволюції давньоруського судочинства. Порядок судовий дій, або процес (судочинство), пройшов на Русі еволюцію від приватного до публічного і був покликаний визначити права осіб (сторін) і забезпечити їх охорону та виконання. Процес мав обвинувачувально-змагальний характер (слово проти слова), в якому сторони брали безпосередню активну участь (звинувачували чи захищалися), а судді відігравали роль посередника. Однак існували і елементи розшукового (слідчого) процесу у вигляді закличу, зводу та гоніння сліду. Процес називався тяжа, сторони - сутяжники, позивач - істець, а відповідач - позваний. Явка до суду була обов'язковою, за поважних причин сторону могли заступати добрі люди - представники, яким довіряв суд. Починав судову тяжбу покривджений, він же за потреби вів слідство. На судову розправу обидві сторони подавали докази, якими могли бути: свідки (видоки - ті, що бачили особисто, послухи - ті, що щось чули або могли позитивно схарактеризувати одну зі сторін); речі (лице); особисте зізнання; присяга (хресне цілування, рота); божі суди (ордалії - випробування розпеченим залізом, вогнем, холодною і гарячою водою, мечем, жеребом, полем), також - труп, побої, синці, рани, сліди. Рішення суд виносив усно, оголошуючи всім присутнім. У карних справах його виконували слуги князя (дружинники), одержуючи за це плату (мито). Цивільні вироки виконувала відповідна сторона, за допомогою слуг князя, церкви чи пана, залежно від того, чий це був суд. Апеляційних інстанцій не існувало, вирок виконувався негайно. Лише заможна людина могла поскаржитися князеві і попросити за встановлену плату переглянути справу.

10. Проаналізуйте причини піднесення Галицько-Волинської Русі у другій половин XIII ст. у порівнянні з іншими українськими землями. ГВ землі уперше ввійшли до складу КР ще за правління Володимира Великого у 980 рр. Наприкінці 11 ст. це були перші землі, що відокремились від Києва. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів: І етап (1199—1205) — утворення та становлення. II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. V етап (1323—1340) — поступовий занепад.

11. Дайте історичну характеристику Роману Мстиславичу та Данилу Галицькому. Роман Мстиславич (1199-1205 рр.) : з 1170р. став князем Волині, довідався, що в Галичині вакантний престол – захопив його 1199 – перше об/єднання ГВК – столиця Галич. Теріторія від Карпат до Дніпра. •1203р.  – похід на Київ, захопив його •1203 – 1205 рр. – фактично великий князь Київський •1201 – 1202, 1203 – 1204 рр. успішні походи проти половців •Підтримувались контакти з Візантією та Тевтонським орденом •1204 Папа Римський, Інокентій 3 запропанував Роману корону в обмін на прийняття католицтва. Роман відмовися. •Придушив опозицію бояр у Галич, вигнав впливовий рід Кормильчичів •1205 р. загинув у битві під Завихвостом •Літописець назвав Романа «Самодержцем Всія Русі». Теріторія ГВК на межі 12-13 ст. не поступалась Священій Римській імперіі. Данило Галицький (1205-1264): майже 40 років збирав володіння батька •вн. політика: - 1221р. утвердився на Волині - 1238р. відновив єдність ГВК - будував нові міста, укріплюввав старі - реформував військо, утвердив регулярну доброозброєну армію - 1246р. заснував Галицьку Митрополію з функціями загально-руськими • зовн. політика: - 1238р. відвоював Галич та частину Галицьких земель у манголо-татар - 1240р. здобув Київ, лишив там воєводу Дмтра - 1243-1244рр. походи проти Польщі, підкорив Люленські землі - 1245р. поїздка до Золотої Орди - 1253р. погодився прийняти корону від Папи Римського та запровадити унію католицької та провославної церков в обмін на допомогу в боротьбі проти монголо-татар - 1253-1254рр. підкорив литовські племена ятвячів - 1254-1255р. військові дії проти монголо-татар - 1259р. у боротьбі з ханом Бурундаєм зазнав поразку, визнав залежність Золотої Орди - 1264р. встановив мирні відносини з Польщею та Угорщиною

12.  Проаналізуйте причини та наслідки Любленської унії для укріїнськиї земель На рубежі між середньовіччям та новими часами в історії України знаковим явищем стала Люблінська унія 1569 р. між Великим князівством Литовським і Королівством Польським. Вона була зумовлена такими чинниками: 1.Тривалим досвідом Литовсько-Польських союзів XIV—XV ст. 2.Московською загрозою. 3.Династичними зв'язками. 4.Прагненням української шляхти здобути права, якими користувались польські шляхтичі (приміром, не сплачувати деякі податки). Наслідки Люблінської унії мали негативне значення для України. Вона була розчленована. Більша її частина — Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Підляшшя — відійшла до Польщі. За Великим князівством Литовським з українських земель залишилися Берестейське воєводство та Пінщина. Буковина з середини XIVст. перебувала в складі Молдавії, а з 1564 року з Молдавією перейшла під турецьке підданство. Закарпаття належало Угорщині, а після 1526 року було поділене між Австрією та Семигородом (князівство на території майбутньої Румунії). Частина України опинилася під владою Москви. Україна зазнала найбільших втрат від Люблінської унії: національному життю і національним традиціям було завдано тяжкого удару.

13. Порівняйте перебудування українських земель у складі Литви та Польщі. Визначте спільні та відмінні риси. Перебування українських земель у складі Литви мало такі політичні особливості: всі українські землі, що опинилися у складі литовської держави,вважалися власність династії Гедиміновичів, зберігаючи особливо на перших порах,попередній пол.адміністративний устрій,певну автономію,правову традицію,давні місцеві звичаї,православну віру, яку активно переймали литовські правителі Польське проникнення в українські землі наприкінці XIV-в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського,оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католізацію,полонізацію і колонізацію краю,чим запрограмували загострення релігійних соціальних та етнічних відносин

14. Доведіть, що Запорізька Січ, яка виникла у пониззі Дніпра, була своєрідним державним утворенням. Протягом XVI-XVIII ст. Запорізька січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну території степової України, мала свій уряд,військово-адміністративний устрій,власний суд,самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками. У воєнному відношенні козацьке військо (Кош або січове товариство) поділялося на військові частини - курені, які очолювали вибрані куренні отамани. На загальних військових радах козаки кожний рік обирали старшину: - кошового отамана, якому належала верховна влада в Січі; - писаря, котрий вів канцелярію; - осавулів - слідкували за порядком; - обозного - командуючого артилерією; - суддю - який займався судочинством. Усім їм вручалися знаки влади, атрибути української державності – клейноди. Запорізька Січ користувалася фактичною державно-політичною автономією та виявляла великий вплив на всі українські землі (автономія - самоврядування деякої частини держави).

15. Охарактеризуйте причини виникнення українського козацтва. Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами: По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги. По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХV ст. Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д. Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

16. Визначте причини, рушійні сили та характер української революції середини XVIIст. Найважливішою подією української історії XVII ст. стала Національно-визвольна війна українського народу. Її спалах був обумовлений загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства, які спричинили формування передумов війни. У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю і ставали кріпаками. Значно погіршилося також становище міщанства й реєстрових козаків. Критичним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців вживати рідну мову. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об'єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади. На підставі передумов Національно-визвольної війни сформувалися її причини: -незадоволення різних верств населення України швидким зростанням у країні земельних володінь польських магнатів та шляхти; - посилення національно-релігійних утисків православних українців; - невідповідність між фактичним набуттям козацтвом політичного лідерства в українському суспільстві й обмеженнями, що накладалися на нього владою за «Ординацією» 1638 p.; - слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля й сейму), яка навіть за наявності бажання не мала достатніх повноважень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні. Національно-визвольну війну вважають складовою Української національної революції XVII ст. (1648 —1676 pp.). Після закінчення Національно-визвольної війни Україну охопила громадянська війна (вересень 1657 — червень 1663 pp.), що спричинила її поділ на два гетьманства і боротьбу (червень 1663 — вересень 1676 pp.) за возз'єднання Української гетьманської держави Богдан Хмельницький та його соратники. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. тривала з лютого 1648 р. до серпня 1657 р. Вона мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. її рушійною силою були козаки, міщани, селяни, православне духівництво, частина дрібної української шляхти. Очолював їх Богдан Хмельницький.

17. Охарактеризуйте козацьку державність у середині XVII ст. Формування укр. Козацької держави Тер Гетьманщини: тер визначалася завдяки укладанню договорів (Київщина, Брацлавщина,Чернігівщина) Тер-адмін устрій: ділилася на полки(на чолі з полковником), далі на сотні(з сотниками) Січ була автономією і не входила до жодного з полків Столиця Чигирин Управл.: вища законодавча влада належить загальновійськовій раді. Головою держави був гетьман і уряд козацька старшина Судова система: звичаєве право, Литовські статути, Магдебурзьке право Військо близько 300000 чол найб. Соц. Структура суспільства: Привілейовані- укр. Шляхта,православ. Духовенство, козацька старшина Непривілейовані-козацтво, міщани, селяни Союзники: Крим,Туреччина,Швеція, Москв. Ц., Молдова, Англія,Трансільванія Вороги: Австрія,Іспанія, Німеччина(католики) + 15 питання

18. Проаналізуйте причини, умови та наслідки підписання Березневих статей. Переговори у Москві проходили з 23 березня по 6 квіт¬ня 1654 р. і завершилися підписанням договору, який увійшов в історію як «Березневі статті». Умовами договору були: - підтвердження права і привілеїв Війська Запорізько¬го на маєтності та землі; - встановлення 60-тисячного козацького реєстру; - збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками; - недоторканість права та повноважень місцевих орга¬нів влади, права Київського митрополита, права обрання гетьмана козацтвом. Московія зобов'язувалась обороняти Україну від Поль¬щі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державами, зокрема, з Кримом і Туреччиною.За цим договором Україна увійшла під протекторат Московії на широких правах автономії. В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невбла¬ганний процес втрати Українською державою своїх етніч¬них рис, ліквідації демократично-республіканських орга¬нів влади.Після укладення союзу між Україною та Московією відбулося перегрупування основних учасників війни: крим¬ські татари перейшли на бік Польщі. під Охматовом. Польсько-татарське військо зазнало поразки.У липні 1655 р. українсько-московське військо руши¬ло в Галичину-19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України укла¬ла з нею Віленське перемир'я (24 жовтня 1656 р.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансильванією. Але напере¬додні великого повороту в долі України (27 липня 1657 р.) Б. Хмельницький помирає.

19. Охарактеризуйте поняття "Гетьманщина" як політичної системи. Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним гетьманом, управлялася козаками. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. З 1699 року продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої. Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів. Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули,хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів[1]. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини. Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням

20. Чому період після смерті Б.Хмельницького називається добою "Руїни"? Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко. Причини - відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті - глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики - егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих - перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби. а всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів, але доба Руїни є одним з найсташніших періодів, передусім за те, що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї загарбника, а від руки свого ж брата - українця.

21. Порівняйте умови Гадяцького і Слободищенського трактатів. Гадяцький договір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Умови угоди:   Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої. Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство. Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою. ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети. Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану. Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”. Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони. Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини. Слободищенський (або Чуднівський) трактат — договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова 17 (27). 10. 1660. Слободищенський трактат скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв'язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658, польська сторона, репрезентована гетьманом Станіславом Потоцьким і Ю. Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору. На підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов'язана воювати разом з польcьким військом проти Москви й не нападати на Кримські володіння.

22. Проаналізуйте причини зруйнування Запорізької Січі. Після об'єднання України з Росією Запорізька Січ зберегла своє самостійне положення, козацьке самоврядування, право прийому до козаків всіх бажаючих . Політика царизму була спрямована на встановлення контролю, а потім і повного підпорядкування Січі своїй влади.Після пер Січ, зруйнували її укріплення, вивезли артилерію і військове майно. Частина запорізьких козаків пересе еходу Мазепи і кошового отамана Гордієнка на сторону Карла XІІ, 14 травня. 1709 р. царські війська захопили лилася на територію Кримського ханства в місто Олешки. У 1714 р. козаки Олешківської Січі звернулися з проханням дозволити їм повернутися, і в 1728 почалося їхнє масове переселення. У зв'язку з назріванням війни з Туреччиною в 1733 р. їм офіційно було дозволено заснувати Нову Січ на річці Підпільній. У березні 1734 р. почалося будівництво Нової Січі, що проіснувала до 1775 р. Основні причини знищення Запорізької Січі можна звести до наступного: 1. Несумісність автономного існування Січі в складі Російський імперії. 2. Роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні. 3. Утрата Запорізьким військом після російсько-турецької війни 1769 -1777 р. свого значення як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників і проголошення незалежності Кримського ханства. 4. Опір запорожців захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом. Ліквідація Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни і придушення антифеодального руху.

23. Порівняйте зовнішньополітичні орієнтири Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Своїми універсалами новий гетьман закликав лівобережних козаків переходити на його бік, виступити проти "московського холопа" гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького. Вів активну зовнішню політику. Та на заваді його планам, спрямованим на возз'єднання України, стала трагічна подія в історії українського народу: ЗО січня 1667 року Росія й Польща таємно, за спиною українців, підписали Андрусівське перемир'я. Відбувся поділ України між цими державами. Дорошенка змусили визнати владу польського короля, але гетьман і далі плекав широкі національні плани. Петро Дорошенко активно шукав союзників, розуміючи, що для подальшої боротьби з Польщею на спустошеному, безлюдному Правобережжі власних сил замало. Він шукав заступництва в турецького султана на тих умовах, на яких підкорилася йому Молдавія й Валахія. Підписану на початку 1669 року угоду підтримала козацька рада на річці Росаві біля Корсуня. І гетьманові від імені султана вручили булаву, бунчук, стяг, а також грамоти, в яких ішлося про те, що Порта бере козаків під свій захист. Із допомогою нових союзників Дорошенко домігся, що внаслідок Бучацького договору Польща втратила своїх володіння на Поділлі. Землі козацької України теж виходили з-під польської влади і ставали амостійною державою під протекторатом султана. Політична програма Мазепи визначилася ще в часи Дорошенка і Самойловича. Він твердо стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності і соборності українських земель. Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об’єднання українських земель, насамперед Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України у складі єдиної української держави і встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу, із збереженням традиційної системи козацького устрою.

24. Охарактеризуйте процес утворення українських політичних партій У Наддніпрянській Україні на початку ХХст. та їх участь у російській революції 1905-1907рр. У російському визвольному русі панували радикальні настрої. Російські революціонери-демократи намагалися поширити свою діяльність на всю імперію, в тому числі й Україну, яку здебільшого розглядали як окраїну Росії, а не територію, населену іншим (не росіянами) народом. Національним питанням вони не цікавились, вважаючи, що у вільній Росії всі будуть задоволені своїм життям. У 60-ті рр. в Україні діяла російська організація «Земля і воля», що під впливом ідей М. Чернишевського (1828—1889) розробляла теорію общинного соціалізму — створення справедливого соціального ладу на базі селянської общини і кооперативних майстерень. З нею співробітничали й українські діячі — офіцери Андрій Красовський (1822—1868) та Андрій Потебня (1838—1863). Після розгрому організації «Земля і воля» її наступником став народницький рух 1870—1880-х рр., який мав ту ж саму мету. Народники свою увагу звертали на селян, йшли «в народ», щоб підняти селян на повстання проти царського уряду. В Україні діяли народницькі групи «Київська Комуна», «Південні бунтарі». Найбільш гучною в Україні справою, пов'язаною з діяльністю народників, була «Чигиринська змова» 1877 р., коли члени організації «Південні бунтарі», сфальсифікувавши листа царя до селян, який нібито закликав їх в умовний час підняти повстання проти поміщиків, почали формувати селянські загони. Але заколот було викрито. Після невдалої спроби підняти селян на боротьбу проти влади народники розпочали терор проти її представників: від чиновників на місцях до царя. Але й після вбивства Олександра II революційного вибуху в країні не сталося. На початку 1880-х рр. народницькі гуртки були розгромлені. Наступним етапом розвитку загальноросійського руху стало поширення в Україні марксизму і соціал-демократичних гуртків. Подібні гуртки виникли в Києві, Катеринославі, Полтаві, Олександрівську. 1897 р. у Катеринославі був створений «Союз боротьби». Соціал-демократи вели революційну агітацію серед робітників, вважаючи пролетаріат основною рушійною силою революції. Соціал-демократи з України чимало зробили для створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), яка утворилася на з'їзді представників соціал-демократичних гуртків у Мінську 1898 р.

25. Доведіть, що політика австрійського та російського урядів щодо українських земель у XIXст. носила колоніальний характер. Було посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду» тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель. Ситуація ускладнювалася і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала в перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Військові замовлення, пов'язані з наполеонівськими війнами, дещо пожвавили промисловий розвиток західноукраїнського краю — наприкінці першого десятиріччя XIX ст. тут функціонувало майже сто підприємств мануфактурного типу. Однак цей період тимчасового піднесення вже наприкінці 20-х років змінився застоєм

26. Перерахуйте відомі вам опозиційні рухи, які існували серед українського населення, що перебувало під владою Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперій наприкінці XVII - у першій пловині XIXст. Які методи боротьби використовували представники цих рухів? На цих землях панщина сягала 2-6 днів. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки=>гайдамацький рух на початку 18 ст. Повстання 1734 р. очолив сотник Верлан. Нова хвиля гайдамацького руху – сер. XVIII ст. Лави повстанців постійно поповнювалися, тому остаточно придушити гайдамаччину поляки ніяк не могли. У 1768 р. – нове повстання- Коліївщина- М.Залізняк. Взяли багато міст. Потім- Умань. Один із полків, що охороняв, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов на бік повстанців. Це й зумовило успіх.Незважаючи на втрату ватажків і розгром основних сил, Коліївщина тривала до травня 1769 р.. Потім- подавлена. Але гайдамацький рух на Правобережжі не вщухав до кінця XVIII ст. У Західноукр. землях діяли також опришки. На початку 30-х pp. XVIII ст. рух опришків у Прикарпатті настільки поширився, що польські можновладці змушені були просити київського воєводу надіслати на допомогу війська. Найбільший розмах цього руху пов’язаний з іменем Олекси Довбуша. Національно-визвольні рухи знесилювали Річ Посполиту, до краю загострювали внутрішньополітичну ситуацію, створюючи сприятливі умови для втручання сусідніх держав. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Пруссія та Австрія, кожна з яких хотіла захопити частину польських територій. Вони прагнули поділити.Польщу, збільшивши свої володіння за рахунок її території=> 3 поділи Польші.

27. Охарактеризуйте програмні вимоги та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Яке місце воно займає у національному русі українців? Виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства)сновні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ. особливе роздратування у Бєлінського викликало прагнення українських діячів писати українською, яка, на його думку, була мовою «малоросійської черні», а тому нею неможливо писати твори високої мистецької якості. Це свідчило про імперську обмеженість, як специфічну рису частини російської інтелігенції, їхньої національної ідеології та політичної культури. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братерства глибоко проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні напрями лінії українського національного відродження.

28. Порівняйте процес виникнення українських політичних партій в Австро-Угорській та Російській імперіях. Визначте особливості для кожного регіону. Засновниками і лідерами москвофільства були Д. Зубрицький, Б. Дідицький, М. Малиновський, А. Добрянський. Спочатку москвофільство мало культурницьке спрямування, виступаючи за те, щоб літературною мовою в Галичині стала російська. Однак поступово воно стало набирати політичного забарвлення, пропагуючи ідеї про етнічну тотожність росіян, українців і галицьких русинів, заперечуючи існування українців як нації, стверджуючи необхідність об'єднання всього слов'янства під патронатом Росії. . Народовці. Саме на противагу рухові москвофілів на початку 60-х pp. XIX ст. і виникли народовці, які орієнтувалися на український народ і виступали за впровадження української мови та літератури в усі сфери життя.Рух народовців виник на основі ідей національного відродження, сформульованих «Руською Трійцею» і Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Виходячи з того, що українці - це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат, народовці виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української мови на основі народних говорів. Народовці відстоювали права українського народу на державне життя. Лідерами народовців були Василь Барвінський, Ю. Романчук, В. Навроцький, О. Огоновський, А. Вахнянин. Радикали. У середині 70-х pp. в Галичині з'являється молода інтелігенція, яка стала критично оцінювати діяльність як москвофілів, так і народовців, і прагнула надати українському рухові більш революційного характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українську політичні діячі I. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та інші звертаються до соціалізму. Так в українському русі виникла так звана радикальна теча.

29. Проаналізуйте зміни в адміністративно-теріторіальному поділі українських земель у другій половині XVII - на початку XIXст. Після ліквідації у 1764 р. Гетьманщини царський уряд спрямував зусилля на повну інкорпорацію всіх земель України до складу Росії, на жорстку централізацію та уніфікацію її адміністративно-територіального устрою. У 1764 р. створено Новоросійську губернію з Нової Сербії та Новослобідського козачого полку у складі Катеринославської і Єлисаветградської провінцій та Бахмутського повіту. Губернським містом став - Кременчук. 1765 р. скасовано полково-сотенний поділ Слобожанщини, а на його місці створено Слобідсько-Українську губернію з органами управління за російським зразком. У 1775 р. на Лівобережжі і Слобожанщині організували чотири намісництва - Харківське, Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське на чолі з намісниками та намісницькими правліннями (губернатор, віце-губернатор і два радники). Того ж року, після зруйнування Січі, Південну Україну розділили на Новоросійську і Азовську губернії. Правлінням намісництв та губерній належала вся виконавча, військова, судова, фінансова та адміністративна влада. Після приєднання Кримського ханства у 1783 р. на його території створено Таврійську область з центром у Сімферополі. Тоді ж Азовську і Новоросійську губернії об'єднали в Катеринославське намісництво. 3 поділами Речі Посполитої і приєднанням Правобережжя та Волині розпочалися нові адміністративні реорганізації. У 1795 р. створили спочатку Вознесенську губернію, яку за кілька місяців перетворили у Вознесенське намісництво. Павло I, прийшовши до влади, скасував укази Катерини II щодо адміністративного поділу і указом 1796 р. "Про новий поділ держави на губернії" ліквідував намісництва: Харківське увійшло до Слобідсько-Української губернії (у 1835 р. її перейменовано в Харківську), Чернігівське з Новгород-Сіверським та частиною Київського і Катеринославського до Малоросійської губернії, яку у 1802 р. розділили на Чернігівську та Полтавську. Катеринославське і Вознесенське намісництва та Таврійську область об'єднали у створену вдруге Новоросійську губернію, яку в 1802 р. розділили на три - Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. - Херсонська) і Таврійську. Отже, від 1803 р. ідо 1917 р. в підросійській Україні існувало дев'ять губерній: на Лівобережжі - Полтавська, Харківська та Чернігівська; на Півдні - Катеринославська, Таврійська та Херсонська; на Правобережжі - Київська, Волинська та Подільська. Губернії поділялися на різну кількість повітів, а ті - на волості. У 1812-1826 pp. існувала ще й Бессарабська область, перетворена в губернію. 3 1801 р. в Україні запроваджено із військово-адміністративні округи - генерал-губернаторства на чолі з генерал-губернаторами. Лівобережні губернії об'єднувалися в Малоросійське генерал-губернаторство, правобережні в Київське, а південні - в Новоросійське. У першій половині XIX ст. і ці адміністративні структури зазнали змін.

30. Охарактеризуйте процес позбавлення автономії українських земель у складі Російської імперії у XVIIIст. . На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління. Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом. Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.

31). Політичне становище українських земель у період Першої світової війни.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні.Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій — на прибічників та противників переможної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада. Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України ( Донцов, Дорошенко,Жук, та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорсткості режимів обох імперій, зведення нанівець легальних можливостей політичної діяльності, придушення опозиції, численних репресивних акцій. Під час війни в скрутному становищі опинилося населення Галичини й Буковини. Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Отже, війна перетворила українські землі на об´єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.

32). Передумови створення Української Центральної Ради, перші кроки на шляху державотворення (I, II універсал)

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів. В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики та есери. 19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація, у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 квітня 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгрес. На конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. 10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.В Універсалі підкреслювалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні. 3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом.

33). Причини, зміст та наслідки прийняття III та IV універсалів.

7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає свій III Універсал, де Україна проголошувалася народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. В Універсалі декларувалася обіцянка вирішити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, установити державний контроль над виробництвом, урегулювати проблеми війни і миру. III Універсал проголосив ліквідацію приватної власності, націоналізацію поміщицького, монастирського, казенного та церковного май на. Але втілення цих гасел відкладалося до Установчих зборів. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, спілок, страйків, а також недоторканність особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія. Під владу ЦР переходило ще 4 губернії України: Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська. Історичне значення III Універсалу в тому, що була проголошена українська державність у формі УНР. 11 січня 1918 р. Центральна Рада видала свій IV Універсал, де проголошувалася самостійність і незалежність України. Центральна Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку громадянської війни, коли розрив з більшовиками став неминучим.

34). Брест-Литовський мирний договір: передумови, зміст і наслідки.

Першочерговим завданням нового режиму було підписання миру з Німеччиною. На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) йшлося про долю територій та народів, окупованих Німеччиною. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що, на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща), народи висловили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила у переговорах перерву. 9 січня 1918 р. участь у них взяли представники Центральної Ради та уряду УНР Л. Троцький змушений був визнати делегатів від ЦР повноправними представниками та виразниками інтересів незалежної України. 18 січня Троцький відбув до Петрограда для участі у дебатах, що розгорілися у партійному керівництві більшовиків, про долю переговорів та мирного договору з Німеччиною. Боротьба розгорнулась навколо трьох основних тез: 1. група "лівих комуністів" на чолі з. Бухаріним виступала за ідею революційної війни, яка б забезпечила умови для розгортання світової революції; 2. вихід вбачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну; 3. група на чолі з В. Леніним виступала за підписання миру на будь-яких умовах. 11 січня 1918 р. ЦК РСДРП(б) прийняв рішення, яке зобов'язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина в ультимативній формі не вимагатиме підписання миру. Зрештою, перемогла остання точка зору. 9 лютого 1918 р. такий ультиматум було пред'явлено. Тоді Л.Троцький всупереч рішенню ЦК більшовиків заявив, що радянська Росія вести війну не буде, але мирного договору не підпише. Це стало поводом для відновлення Німеччиною бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали свій наступ. 18 лютого ЦК більшовиків на вимогу Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, і переговори поновились. Л.Троцького від участі у них було усунуто. До Бреста відправилася делегація на чолі із Сокольніковим. З березня 1918 р. мирний договір було підписано. За його умовами радянська Росія: — визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії; — зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини, торговий договір; — зобов'язувалася сплатити Німеччині репарації у розмірі 6 млрд марок. Таким чином, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. кв. км., на якій проживало 26% населення. Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VII з'їзд РСДРП(б), який, не зважаючи на опір "лівих комуністів", схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним Всеросійським з'їздом рад. Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його та оголосив таким, що втратив свою чинність.