5. Культура середньовічча та культура Візантії.

Візантія виникла в IV ст. в результаті розпаду Римської імперії на Західну та Східну. Світоглядною основою Візантійської культури стало християнство у його східному варіанті. Неплатонізм як останнє слово згасаючої Римської Імперії, намагався захистити ідеї язичницького світобачення. Але ці ідеї були незрозумілі і чужі широким верствам, які прагнули до нових світоглядних орієнтирів. Християнство з його ідеями месіанства і внутрішньо¬го спасіння від зіпсованого гріховного світу було для населення ближчим і зрозумілішим. Останній злет Візантійської культури припадає на XIV ст. за правління династії Палеологів. В XIII ст. Візантія втратила більшість своїх володінь і обмежилась однією Нікейською провінцією, втративши навіть Константинополь. Послаблення автократичних державних структур значно похитнуло авторитет іконографічних схем і канонів, відкрило нові можливості для культурного життя. Почалися нові творчі пошуки. Проте нова парость вже не трималась візантійського «грунту». Імперію залишали художники, архітектори, літератори і виїздили в інші християнські країни. Одним з них був Феофан Грек, який виїхав до Росії.

6. Культура епохи Відродження.

Эпоха Возрождения - Ренессанс. Считается, что начало эпохи было в Италии и связано с Флоренцией XV века.

Рождением идеи о безграничных возможностях человека, но и не только идеи, рождением ее деятельного носителя - нового субъекта культуры - гуманиста. Так вошла эпоха Возрождения в историю человеческой культуры.

Открытием эпохи Возрождения был пристальный взгляд назад, в поименовало эпоху Возрождения или, поитальянски, Ренессанса). глубь веков, во время уже прожитое людьми, населявшими когда-то Рим Древний и Великийгород (возрождение Античности - название данное самими гуманистами - и поименовало эпоху Возрождения или, по- итальянски, Ренессанса). Гуманисты, оглядываясь в Античность, оставались безусловными христианами. Со временем же и идеалы гуманизма и практицизм протестантов вошли в равной степени вошли вкультуру Западной Европы.

7. Культура нового часу, Просвітництво.

Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури Нового часу. яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ та дер¬жавний діяч Френсіс Бекон (1561—1626 рр.), який протиставив догматичній дедукції схоластів новий, індуктивний метод наукового .пізнання, що грунтується на раціональ¬ному аналізі дослідних даних. «Для наук, — писав він, — варто очікувати добра лише тоді, коли ми будемо підні¬матися дійсними сходами... від частковостей до менших ак¬сіом, згодом до середніх... і, нарешті, до найзагальніших». Вчений зробив спробу поєднати емпіричний та раціоналістичний шляхи пізнання, вбачаючи мету науки у «збільшенні влади людини над природою». найголовнішим загальнокультурним наслідком наукової революції XVII ст. було перетворення схоластичного природознавства на дослідне і математичне. Був відкритий шлях до нагромадження нових наукових знань, до перетворення науки на вагомий змістовний компонент культури, до прискорення процесу становлення цивілізації.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності та інших принципів, що, на їх думку, випливають з самої природи, з невід'ємних «природних прав» людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їх політичному розкріпаченню. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження. Просвітництво в різних країнах мало й специфічні відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причи¬ною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.