2.2. Використання творів в.О.Сухомлинського в освітньому процесі днз

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970) увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О.Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учительської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Васильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту директора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вченого (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухомлинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-новатора. [5]

В педагогічній спадщині Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра. Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе — немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок". [14]

У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність. Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

В. Сухомлинський - талановитий письменник. Його численні оповідання, казки, притчі, самобутні за художнім змістом і формою, стали улюбленими серед юних читачів.

Перш ніж зробити підбірку творів В.О.Сухомлинського, які можуть бути використані у виховній роботі з дітьми, виокремимо моральні якості, які необхідно виховувати у дітей старшого дошкільного віку, а саме: ввічливість, добро, дружба, лагідність, милосердя.

Ввічливість — ознака добре вихованої людини, вміння ласкаво й привітно обійтися з людиною. Завдання вихователя дитячого закладу – вчити дітей ввічливо спілкуватись з ровесниками та дорослими, вживати слова ввічливості в повсякденному житті, виховувати манери культурної поведінки, відчуття такту — тобто виховувати всі ті якості, що робить людину по-справжньому доброю та гарною. В.О. Сухомлинський завжди вчив своїх учнів доброті, чуйності, ввічливості. Він і зараз через свої твори вчить і дітей і дорослих цим людським цінностям. Допомогти дитині зрозуміти сутність поняття „ввічливість” допоможуть оповідання «Важко бути людиною», Скажи людині «здрастуйте».

Добро – усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям; благо; добра, корисна справа, вчинок.

Сухомлинський зазначав: «Бажати добра – це значить заступити злу дорогу до дитячого серця, закрити серце дитини від зла. Взаємна доброзичливість – це ті найтонші нитки, які єднають серця і завдяки яким людина розуміє людину без слів, людина відчуває найтонші порухи іншої людини. У взаємному відчуванні серця – невичерпне джерело вашого здоров`я» . [13]

Для того щоб сформувати у дітей уявлення про доброту та чуйність; підвести до усвідомлення того, що кожна людина приходить в цей світ творити добро, рекомендуємо використовувати твори В.О.Сухомлинського, наприклад, «Намисто з чотирма променями»

Дружба - взаємини між людьми, які народжуються, міцніють на основі спільного навчання, інтересів, уподобань. Товаришувати можна з багатьма ровесниками, а дружити - лише з одним чи кількома. Друзів пов'язує велика повага один до одного, принциповість у взаєминах, симпатія, взаємодопомога.

В.О.Сухомлинський високо цінував дружбу, надавав їх значної виховної цінності і неодноразово зауважував, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, намагатись дружити с дітьми. „Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням напотемки". [17, 21] Темі дружби, товаришування, розуміння з однолітками, присвячено багато оповідань В.Сухомлинського, зокрема високими виховними якостями володіє оповідання „Кінь утік”.

Лагідність - моральна якість та чеснота, чутливість у стосунках і доброта в поведінці, основана на любові, терпінні і милосерді. Лагідність більше, ніж просто стриманість, ввічливість і уміння володіти своїми емоціями. Сухомлинський вважав що чуйність і лагідність – та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, від тупого, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті, насамперед до сердечного, теплого слова. Лагідність виходить із глибини люблячого серця. «Добрі почуття, — зазначав педагог, — своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу» [17, 60]. Вихованню лагідності сприятиме читання оповідання В.Сухомлинського „Горбатенька дівчинка”

Милосердя – це співчутливе ставлення до когось. Милосердною людиною називають людину, готову прийти на допомогу іншим, сповнену доброти та чуйності. У цьому значенні слова «милосердний» та «добрий» є синонімами. Отже, милосердя — це діяльне добро, тобто таке, яке виявляється у вчинках. Воно є втіленням високої любові до ближніх.

Родина і педагоги мають піклуватися про те, щоб діти виростали турботливими до всього живого, проявляли сердечну чуйність, пробуджували в собі бажання робити добро. В. Сухомлинський радив учителям і батькам вчити дітей добра, любові, милосердя. Для цього діти мають розуміти гуманістичний зміст учинків і поведінки тих, хто поруч: рідних, близьких, учителів, дорослих. Дитина має зростати у постійному піклуванні про людей і довкілля. Дитинство - це школа доброти, співчуття, добродіяння. Чуйне серце дитини здатне породжувати гуманні людські почуття. Осереддям гуманістичної орієнтації мають стати загальнолюдські цінності - добро, милосердя, повага до батьків, піклування про старших і знедолених людей, інвалідів. Тему милосердя піднімають багато оповідань В.О.Сухомлинського, зокрема „А серце тобі нічого не наказало?” (див. додаток Д).

Отже, проблеми морального виховання дітей дошкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам дошкільної освіти методів, форм і засобів морального виховання, адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В.Сухомлинського. Він прагнув того, щоб уже в дошкільному віці за допомогою слова вихователя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини.