Vikova_Psyhologiya_Sergienkova2011

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

О. П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П. Коханова, О. В. Пасєка

ВІКОВА

ПСИХОЛОГІЯ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів

Київ «Центр учбової літератури»

2012

УДК 159.922(075.8)

ББК 88я73

В 43

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1/11–12276 від 29.12.2010 р.)

Рецензенти:

Рибалка Валентин Васильович – провідний науковий співробітник відділу педагогічної психології і психології праці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, доктор психологічних наук, професор; Сорокіна Олена Анатоліївна – доцент кафедри соціальної роботи та практичної психології Академії праці та соціальних відносин ФПУ, кандидат психологічних наук.

Авторський колектив:

Сергєєнкова Оксана Павлівна – завідувач кафедри загальної, вікової та педагогічної психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор психологічних наук, професор; Столярчук Олеся Анатоліївна – старший викладач кафедри загальної, вікової та

педагогічної психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка; Коханова Олена Петрівна – викладач кафедри загальної, вікової та педагогічної

психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка; Пасєка Олена Василівна – викладач кафедри загальної, вікової та педагогічної

психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка.

Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В.

В43 Вікова психологія. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 376 с.

ISBN 978-611-01-0268-1

У навчальному посібнику на засадах досягнень як світової, так і вітчизняної психологічної думки розкрито зміст вікової психології. Поєднання інформаційного та контрольно-дослідницького блоку у змісті книги дозволить читачеві не тільки опрацювати наукову інформацію, а й поглибити і перевірити свою компетентність шляхом розв'язування задач, пошуків відповідей на проблемні питання, проведення базових прикладних досліджень.

Длястудентіввищихнавчальнихзакладівівсіх, хтоцікавитьсяпсихологією.

УДК 159.922(075.8)

ББК 88я73

ISBN 978-611-01-0268-1

©СергєєнковаО. П., СтолярчукО. А., КохановаО. П., ПасєкаО. В., 2012.

©Центручбовоїлітератури, 2012.

ЗМІСТЗміст

	Передмова ........................................................................		5
	РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ
		ПСИХОЛОГІЇ
	1.1. Вікова психологія як наука ......................................		7
	1.2. Психічний розвиток людини та його особливості ...		21
	1.3.	Фактори психічного розвитку .................................	23
	1.4.	Теорії психічного розвитку ......................................	34
	1.5.	Вікова періодизація психічного розвитку людини ..	55
		Контрольно-дослідницький блок ............................	71
	РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА
	2.1.	Зародження психіки дитини у пренатальному
		періоді	86
	2.2.	Психічний розвиток новонародженого
		та немовляти	101
	2.3. Психологічні особливості дітей раннього віку .........		115
	2.4.	Психічний розвиток дошкільнят ............................	129
	2.5.	Психологія молодших школярів ..............................	145
		Контрольно-дослідницький блок ..............................	164
	РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ
		І ДОРОСЛОСТІ
	3.1.	Психічний розвиток підлітків ..................................	185
	3.2.	Психологія юнацтва ................................................	214

3

Зміст
3.3. Психологічні особливості раннього дорослого віку ..	238
3.4. Психологія середньої дорослості ..............................	265
3.5. Психологічні особливості людей похилого віку .......	292
Контрольно-дослідницький блок .............................	320
Словник ...............................................................................	348
Ключі до тестових запитань ................................................	375

4

ПЕРЕДМОВАПередмова

Вікова психологія є сьогодні науковою галуззю, яка привертає увагу як фахівців різного спрямування, так і пересічних людей, що прагнуть підвищити свою психологічну культуру. Однак, дана книга розрахована в першу чергу на читачів-студентів. Спираючись на багаторічний досвід викладання психології, в тому числі вікової, та рекомендуючи студентам для опрацювання підручники та посібники з даної дисципліни, автори прийшли до висновку, що при ґрунтовній змістовій базі викладу наукової інформації, цім книгам бракує яскравого стилістичного оформлення. Таке оформлення, усуваючи проблему перевантаження читача від одноманітності, водночас сприяло б кращому сприйманню, осмисленню й запам’ятовуванню ним навчального матеріалу.

Дана книга і є спробою реалізувати вище означене завдання. Її зміст поділено на два блоки, перший з яких має теоретичну спрямованість, другий – практичну. Призначенням першого, інформаційного блоку, є надання читачеві наукової інформації відповідно до змісту навчальної дисципліни. Другий, контроль- но-дослідницький блок забезпечує закріплення й поглиблення набутих знань студента та сприяє формуванню його практичної компетентності.

Інформаційний блок містить базовий виклад вітчизняних та зарубіжних підходів щодо питань вікової психології з використанням виокремлених графічно визначень основних наукових категорій та виносок – цитат, посилань на словник, коментарів, уточнень.

У традиційному для навчальних видань контрольному блоці подано диференційовані завдання – запитання для семінарів, тестові запитання, що дозволяють виявити базову поінформованість студентів у навчальному матеріалі, та питання проблемного характеру, покликані спонукати до роздумів і аналізу. Розв’язування психологічних задач сприятиме трансформації знань у вміння. Корисним для студентів, що знайомляться з теоретичними надбаннями вікової психології, є проведення практичних досліджень, що слугують поглибленню компетентності. Опис цих досліджень міститься у контрольнодослідницькому блоці. Щодо значної частини з них читач

5

Передмова

одночасно є і дослідником, і досліджуваним, діагностуючи власні психологічні особливості.

Автори добре усвідомлюють, що не досягнули вершини майстерності у розв’язанні таких складних завдань, як компонування змісту книги та його стилістичного оформлення, тому зорієнтовані на перспективи подальшого вдосконалення посібника.

6

Усе, що ми маємо від природи, те ми первісно дістаємо лише як можливості й згодом перетворюємо у реальність своїми діями, які поєднують нас із зовнішнім світом, з іншими людьми.

Аристотель

Тлумачення поняття «онтогенез»

– у словнику

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯРОЗДІЛВІКОВОЇІ ПСИХОЛОГІЇ

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

1.1. Вікова психологія як наука

Предмет та завдання вікової психології

Індивідуальний розвиток людської психіки стартує на початку онтогенезу і проходить свої перші ступені в дитинстві. Людське дорослішання порівняно з дитинством у тварин є відносно найтривалішим. Воно

становить четверту частину індивідуального життєвого шляху людини. За цей час індивід перетворюється на діяльну дорослу особистість.

Зміни, що відбуваються в тілесному і психічному житті людини на різних етапах її онтогенезу, визначаються природними й суспільними умовами в їх єдності. Ці зміни мають закономірний, прогресивний характер, що виявляється в

послідовності вікових періодів розвитку: зародження життя дитини змінюється немовлячим віком, його продовжує раннє дитинство, за ним, як відомо, йде дошкільний вік, що змінюється молодшим шкільним, далі наступає стадія підлітка, яка закономірно переходить у юність. За юністю ідуть періоди дорослості, що закінчуються старістю.

Для кожного віку характерними є певні взаємовідносини індивіда з суспільним середовищем, особливості його психічної діяльності й фізичного стану. На з’ясуванні динамічних прогресивних змін психіки людини впродовж її життя і спеціалізується вікова психологія.

7

РОЗДІЛ 1

! Вікова психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її індивідуального життя тобто онтогенезу

Виникнувши як галузь психологічної думки, вікова психологія наразі має значний обсяг накопиченої та систематизованої інформації, яка широко використовується у повсякденній практиці, що дозволяє говорити про існування вікової психології як окремої науки. Це підтверджує ряд ознак:

•визначений предмет вивчення та змістовний понятійнокатегоріальний апарат,

•система наукової інформації, яка містить зафіксовані та обґрунтовані закони та закономірності психічного розвитку людини,

•методи дослідження вікової динаміки психіки, вживані науковцями та практиками,

•напрацьовані та апробовані технології оптимізації змісту та механізмів психічного розвитку людини,

•функціонування відділів, лабораторій і інших науково-до- слідних установ з проблем вікової психології.

Виходячи з того, що предметом вікової психології є закономірності психічного розвитку людини, він конкретизується в її завданнях:

		Вивчення меха-
		нізмів виникнення і
		розвитку психічних	З’ясування змісту
	Встановлення	процесів та власти-
	детермінації, симп-	востей	розвитку онтоге-
	томів та перебігу ві-		нетичних видів
			діяльності (гри, на-
	кових криз психіч-
			вчання, праці)
	ного розвитку
		Завдання
		вікової
	Виявлення	психології	Розкриття дії
	типових ознак
			факторів та умов
	психічного розви-
			психічного розви-
	тку представників
			тку людини
	всіх періодів	Вивчення меха-
		нізмів та законо-
		мірностей зміни
		вікових періодів

Рис. 1.1. Завдання вікової психології

8

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

При реалізації даних завдань перед науковцями постає ряд основних проблем вікової психології:

•співвідношення та механізми дії біологічного та соціального чинників психічного розвитку людини,

•проблема активності/пасивності індивіда в ході свого психічного розвитку,

•неперервний чи дискретний характер психічного розвитку людини,

•співвідношення кількісних та якісних онтогенетичних змін психіки,

•організований та стихійний характер впливу соціуму на становлення особистості.

Основні етапи розвитку вікової психології

Зародження знань з проблематики вікової психології відбувалося в античності. При аналізі грецькими філософами змісту поняття душі вже фігурували припущення про її динаміку впродовж життя людини. Так, Геракліт (6-5 ст. до н.е.) вважав, що душа розвивається, підкоряючись законам космосу, та з віком стає більш «сухою та гарячою» у дорослої людини, що забезпечує її більшу поміркованість та мудрість.

Інший філософ, Демокріт (5-4 ст. до н.е.) порушив питання співвідношення біологічного та соціального факторів психічного розвитку. Він стверджував, що моральність людини не є її вродженим надбанням, а формується внаслідок виховання, вправляння. Ці засоби спрямовані навчити людину добре думати, добре говорити і добре працювати.

		Продовжуючи аналізувати проблему
	Все зло – в незна-	моральності людини, Сократ (5-4 ст. до н.е.),
		тлумачив її як реалізоване у вчинках благо.
	нні.
		Для розвитку моральності людина повинна
	Сократ
		пізнати суть блага. Відтак, розумом людина
		диференціює добро і зло, а далі діє відповідно

до цих знань. Для розвитку моральності, за думкою філософа, слід пізнати самого себе.

Цікавими поглядами щодо душі вирізнявся учень Сократа Платон, який запропонував її розподіл на три компоненти:

9

Задоволення і страждання є помилковими судженнями про сьогодення, а бажання і страх – про майбутнє.

Людина володіє силою справжнього внутрішнього впливу на себе та на свої здібності.

Платон

РОЗДІЛ 1

душу, що бажає (потреби людини), пристрасний дух (емоції та почуття) та розумну душу (інтелект та воля). Саме розумна душа як візник керує колісницею, запряженою двома конями – душею, що жадає та пристрасним духом. Платон започаткував ідею саморозвитку, наголошував на необхідності досягнення гармонії душі та тіла, а також на

відповідальності душі за справи тіла після смерті людини. Родоначальник психології як науки Аристотель (4 ст. до н.е.)

опонував Платону щодо відокремлення душі від тіла, вважаючи їх єдиним цілим. Здійснюючи розподіл душі на рослинний, почуттєвий та розумовий компоненти, філософ спробував визначити основні кроки її розвитку, виходячи з етапів еволюції органічного світу. Процес психічного розвитку Аристотель тлумачив як перетворення природних можливостей людини у дійсність. Запропонувавши першу періодизацію дитинства (3 семирічки), він наголошував на необхідності використання різних виховних методів на певних етапах зростання дитини. Аристотель також аналізував зміст онтогенетичного розвитку пізнавальних процесів та описував зміни характеру людини впродовж її життя.

Представники філософської течії стоїцизму підкреслювали негативний вплив почуттів (афектів) на розум людини. Наголошуючи на пріоритеті мис-

лення в психічній організації людини, стоїки виявляли ступені переходу дитини від відчуттів до чуттєвого, а згодом абстрактного мислення.

В ранньому середньовіччі питання тлумачення душі та її змін впродовж життя людини підпорядковувались християнському віровченню та обґрунтовувались схоластикою. Душевні акти пізнання світу та себе людиною вважались підпорядкованими волі Божій.

Повернення до ідеї зв’язку психіки з природою, організмом та активізація принципу розвитку були здійснені арабським філософом Ібн Сіною (Авіценною) (10-11 ст. н.е.). Виховання дорослими дитини, на думку Авіценни, пробуджує її почуття, які формують характер. Філософ акцентував увагу на зв’язку

10