17

1. Методика викладання української мови як педагогічна наука.

Методика викла­дання української мови в початкових класах — це педаго­гічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів І—4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молод­ших школярів, формування у них засобами мови і літера­тури наукового уявлення про мову як знакову систему. Джерела збагачення методики: 1) практичний досвід, узагальнення передового педагогічного досвіду; 2) розвиток мовознавства та літературознавства як основних базових наук; 3) розвиток суміжних наук — психології, дидактики; 4) новітні дослідження в галузі теорії навчання мови; 5) методичний експеримент; 6) створення нових програм, підручників, нових практичних систем навчання, конструювання нових типів уроків тощо. Дві взаємопов’язані частини, теоретична(наукові основи, історія виникнення та розвиток метод., структура і форми організації навчального процесу, наукові вимоги до підручників і посібників) і практична (методи та прийоми та їх втілення у життя), є складовими методики викладання мови. Спираючись на теоретичні основи педагогіки і психології використовує такі загальнодидактичні п-пи: 1. Науковості; 2. Доступності;3. наочності; 4. систематичності і послідовності; 5. наступності; 6. перспективності. Власні лінгводидактичні п-пи: 1.Уваги до матерії мови, до розвитку мовних органів. 2. Мовних значень — лексичних і граматичних, ролі морфем (частин слів: кореня, префікса, суфікса, закінчення) і синтаксичних одиниць 3. Принцип оцінки виразності мовлення. 4.Розвитку чуття мови. 5. Координації усного і писемного мовлення. 6. Пришвидшення темпу навчання. Метод навчання – спосіб упорядкованої діяльності вчителя й учнів, спрямований на розв язання навчально-віховних завдань. Класифікація методів навчання мови можлива за акими ознаками: — за характером керівництва розумовою діяльністю учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково пошуковий, дослідницький; — за джерелом знань: наочні, словесні, практичні; — за напрямом діяльності: практичні, практико-теоретичні, теоретичні. Інтерактивні методи – м. проектів, м. ПРЕС, мозковий штурм, м. гранування( асоціативний кущ), мікрофон і др. Методи наукового дослідження: 1) Спостереження за навчальним процесом 2) Анкетування 3) Вивчення позитивного досвіду вчителів-практиків.

2. Методика навчання грамоти. Читання і письмо — основні складові навчання грамоти. Навчання гамоти передбачає формування в учнів елементарних навичок читання і письма. Сучасна методика навчання грамоти в початкових класах розглядається як результат пізнання закономірностей, яким підпорядковується процес викладання української мови в початкових класах, що є наслідком як теоретичних положень, сформульованих раніше на основі даних педагогіки, психології та лінгвістики, так і узагальненого педагогічного досвіду. Читання і письмо є видами мовленнєвої діяльності людини, тому й навички читання і письма також належать до мовленнєвих. На відповідному мовному матеріалі учні мають оволодіти такими важливими прийомами розумової роботи, як аналіз і синтез, класифікація, узагальнення, уміння робити висновки. Період навчання грамоти – це один з найважливіших у житті особистості, коли формується первинна навичка читання, письма, мислення й мовлення; зростає свідомість, формується особистість в цілому. Він має певні складові (слухання-розуміння почутого з усного мовлення – аудіювання; читання, письмо; мовлення: діалогічне, монологічне (усне і писемне), які складають єдину систему. Для шестирічних першокласників цей процес триває протягом цілого навчального року, що пов’язано з їхніми психологічними, фізичними й фізіологічними особливостями.

3. Псіхологічні і лінгвістичні основи методики навчання грамоти. Психологічна основа м.н.г. полягає в доборі таких методичних прийомів, які враховували б особливості дитячого сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, сприяли б їхньому всебічному розвитку. Позитивні мотиви навчання читання й письма в шестирічних учнів можна сформувати тільки за умови, якщо на уроках грамоти, за словами К. Д. Ушинського, пануватиме бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала психічну і фізичну перевтому дитини, будь-яке пригнічення або приниження її особистості. Практичне засвоєння учнями фонетичної і графічної систем української літеатурної мови, усвідомлення ними існуючих взаємозв’язків між звуками і буквами становить лінгвістичну основу методики навчання грамоти. Сучасна методика навчання грамоти ґрунтується на тому, що первинні уявення про фонетичні і графічні одиниці учні одержують з опорою на їх істотні ознаки: звуки ми чуємо, вимовляємо, їх можна розрізняти на слух, за способом вимовляння, за відчуттями, які одержуємо від роботи мовленнєвих органів, а букви пишемо, «друкуємо», знаходимо в касі розрізної азбуки, зіставляємо між собою за формою, розміром, наявними в них графічними елементами. Здійснюючи процес навчання грамоти, учителі повинні брати до уваги особливості української фонетики і графіки(наприклад: 6 голосних звуків, позначатися 10 буквами; Букви я, ю, є, ї на початку слова і складу, після апострофа позначають сполучення звука [й] з відповідними голосними: [йа], [йу], [йе], [йі]; букви я, ю, є, крім того, можуть виконувати й іншу роль — позначати голосні звуки [а], [у], [е] після м’яких приголосних; приголосні звуки діляться на тверді і м’які; за дзвінкістю/глухістю більшість приголосних звуків утворюють пари; Буква щ (ща) в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення звуків [шч]; Букви в українській графіці використовуються в чотирьох варіантах: друковані, рукописні, великі й малі, та ін.).

4. Історія методів навчання грамоти. Класифікацію всіх існуючих методів здійснюють за двома критеріями: 1) яка мовна одиниця клалася в осно­ву навчання грамоти (буква, звук, склад,- слово буквоскладальний, звуковий, складовий і метод цілих слів); 2) який прийом роботи (аналіз чи синтез) був провідним у процесі оволодіння грамотою. Аналіз передбачав поділ мовної одиниці слова на склади, потім на звуки і букви, а синтез вимагав об'єднання звуків або букв у склади, складів — у слова. Нерідко в процесі навчання аналітичні і синте­тичні дії виконувались взаємозв'язано(діляться на аналітичні, синтетичні і аналітико-синтетичні). Буквоскладальний синтетичний метод - полягав у механічному заучуванні назв окремих літер з наступним поєднанням (синтезом) їх у склади, а потім у слова. Алфавітні назви літер у ста­рослов'янській мові становили цілі слова; аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть, живєтє, зєло... люди, мислітє і т. д. Оволодіння грамотою за буквоскладальним методом являло собою механічне зазубрювання букв, складів і слів. Складність - матеріалом для читання служили тексти з церковнослов'янських кни­жок, зміст яких був переважно недоступний для молод­ших школярів. Перший буквар-1574 р. Іван Федоров. Складовий синтетичний метод - метод виділився із буквоскладального. Він полягав утому, що одиницею читання виступав склад. Недолік цього методу полягав у тому, що зазубрювані штучні склади, віді­рвані від реальних слів, не аналізувалися за звуковою бу­довою. Механічне заучування їх у великій кількості (близь­ко 400) було дуже стомливим і нецікавим для дітей. . Звуковий аналітичний метод (У 40-х роках XIX ст. в Росії і на Україні поширились звукові методи)полягав у тому, що учні спочатку сприймали зором ціле речення, яке ділили на ок­ремі слова. Запам'ятовувались вимова і графічне зобра­ження кожного слова, після чого слова ділилися на склади, вимову і написання яких діти також запам'ятовували. Тільки після цього із складів виділялися окремі букви (на письмі) і звуки (усно). В основі цього методу лежали зорові сприйняття. Звуковий синтетичний метод (60-є рока XIX ст. педагог і методист М. О. Корф) В навчанні читання й письма пропонувалося йти від окремих звуків і букв. Після того як учні засвоювали певну кількість звуків, уміли позначати їх відповідними буквами, розпо­чиналися синтетичні вправи на злиття із звуків складів і на утворення складів із відомих букв. Звуковий аналітико-синтетичний метод У вітчизняній школі методика навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом найповніше і найпослідовніше була розроблена К. Д. Ушинським. Він створив підручник «Родное слово», до складу якого входи­ла також «Азбука» — підручник з навчання грамоти. До «Родного слова» в 1964 р. було видано методичний посіб­ник «Практическое руководство к преподаванию по «Родному слову», який користувався у вчителів великою по­пулярністю і визнанням. Він полягає у використанні різноманітних при­йомів звукового аналізу і синтезу слів з метою підготов­ки учнів до самостійного читання складів і слів, а та­кож запису їх за допомогою друкованих чи рукописних літер. Метод цілих слів виник у Франції, але поширення набув у школах Америки. Застосовувався він у навчанні англійської мови, у якій вимова і написання більшості слів не збігаються. полягав у тому, що учні, не знаючи букв, запам'ятовували шляхом зорового сприйняття форми знач­ної кількості односкладових слів без поділу їх на звуки і букви. Такий процес запам'ятовування тривав близько двох місяців. Після цього розпочинався звуковий аналіз слів. Найбільшого поширення в наших школах метод цілих слів набув у період застосування так званих комплексних програм. У 1934 р. у методиці навчання грамоти було здійс­нено поворот до звукового аналітико-синтетичного методу.

5. Особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання. У сучасній школі навчання грамоти як семирічних, так і шестирічних першокласників здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. Цей метод ґрунтується на таких науково-методичних засадах: 1) предметом читання є позначена буквами звукова будова слова; звуки мовлення, які дитині необхідно відтворити, читаючи слово, є тими основними мовними одиницями, якими вона оперує на початковому етапі оволодіння грамотою; 2) початкові фонетичні уявлення діти мають одержувати тільки на основі спостережень за відповідними одиницями живого мовлення (звук, голосний, приголосний, склад та ін.) з належним усвідомленням їх істотних ознак; 3) початку ознайомлення дітей з буквами має передувати період практичного засвоєння звукової системи рідної мови, так званий добукварний період.

Причина яка утруднюють навчальну діяльність дітей - недосконалість мовленнєвого слуху, зокрема фонетичного, який складається з кількох компонентів: фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різних діапазонах гучності); фонетичний слух (уміння розрізнювати і відтворювати всі звуки мовлення та їх відтінки); звуковисотний слух (відчуття різної висоти тону); тембровий слух (відчуття мовного тембру); почуття ритму (відчуття наголосу в мовленні, його ритмічного малюнка). Усе це має розвивати вчитель на початковому етапі навчання молодших школярів. Принципи на яких ґрунтується сучасний метод начання грамоти: 1.провідний п-п - формування у дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви; 2. одночасно-паралельне опрацювання парних твердого і м’якого приголосних, що позначаються на письмі однією й тією самою буквою. Окремо взята зі слова чи складу літера у більшості випадків не може бути правильно прочитана, оскільки її звукове значення залежить від інших букв у складі, зокрема від тих, що позначають голосний звук. 3. забезпечення складового читання вже на початку ознайомлення з кожною новою літерою, що позначає приголосний звук.

Читання і письмо здійснюються в основному паралельно, цьому сприяє той факт, що читання слів з опорою на більш роздрібнені одиниці помітно збігається зі способом письма на початковому етапі навчання грамоти.

6.Методи навчання української мови.

Методами навчання мови можно важати такі основні способи викладання, які визначають роботу вчителя та учнів і мають своє виховне значення, відповідають специфічним особливостям дисципліни, характеру виучуванї теми та етапу навчання, тобто окремих методичних прийомів.( І Палей)

Огляд педагогічної і методичної літератури показує, що в дидактиці і методиці по-різному визначаються і класифікуються методи навчання: Мовознавець Біляєв Олександр Михайлович зазначає, що методи навчання мови об'єднують в одне ціле діяльність учителя й учнів, спрямовану на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів, виділяє такі методи навчання української мови в школі: - усний виклад матеріалу вчителем; - бесіда вчителя з учнями (евристичного, вторювального або узагальнюючого характеру); - спостереження учнів над мовою; - метод вправ; - робота з підручником, посібником, іншим джерелом. І. Лернер, беручи за основу особливості й рівень пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, виділяє :-  пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивнийвчитель м. (вчитель дає готову інформацію за допомогою усного слова (підручника, посібника) або наочних засобів (таблиці, схеми, картини, кіно- і діафільми), шляхом практичного показу способів діяльності (демонстрація досліду, зразків відмінювання, способів складання плану, анотації тощо); - репродуктивний м (відтворення і повторення видів діяльності за завданням учителя); -  проблемний виклад (вчитель ставить перед учнями проблему і сам показує складний, але доступний шлях її розв'язання); -  частково-пошуковий, або евристичний (наближає учнів до самостійного розв'язання проблеми, привчає бачити проблему, ставити питання, висловлювати припущення, будувати докази, робити висновки); -дослідницький (використовується для стимулювання творчої діяльності учнів, передбачає формування умінь учня набувати знання самостійно, досліджувати предмет або явище, робити висновки, а набуті знання застосовувати у практичній діяльності).

7. Методика опрацювання елементів синтаксису.

Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті, по-перше, поступово формувати в дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсно сті, сприяти одержанню певного обсягу лінгвістичних знань; по-друге, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів. У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в початкових класах можна виокремити кілька напрямів, між якими існує тісний зв’язок. 1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою. 2. Формування уявлень про одиниці синтаксису — словосполучення, речення, зв’язне висловлювання (текст). 3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять: зв’язок між словами в реченні; граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; головні члени — підмет і присудок; однорідні члени речення. Засвоєння синтаксичної термінології. 4. Поглиблення знань і вмінь із синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем (значення слова, будова слова, частини мови). 5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (неокличні, окличні). Формування пунктуаційних навичок. 6. Застосування набутих знань і вмінь із синтаксису у практиці зв’язного мовлення.1 кл. - початкове уявлення про речення і його будову(складається зі слів, привчаються ставити до слів (членів речення) питання і відповідати на них), формуюется поняття про речення як слово або групу слів, що виражають закінчену думку. У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні, формується уявлення про центр речення; у 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок», крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки. У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, систематично повторюють і закріплювати вивчене в 3 класі, застосують набуті знання на практиці, вивчають однорідні члени речення що можуть мати при собі залежні слова, ознайомлення зі складним реченням(не вивчають жодних теоретичних відомостей) ознайомлення відбувається у процесі аналізу речень, роботи над побудовою складних речень за поданим зразком, за схемами.