84.Проблема істини в філософії.

Історія цивілізації пройнята духом безкорисливих пошуків істини. Багато мислителів, учених, митців присвячували своє життя цим пошукам. Поняття «істина» людство поєднало з моральними поняттями «правда» і «щирість», завдяки чому істина і правда стали метою науки і мистецтва, ідеалом моральних спонук. Цінність істини неосяжна. Істина — адекватна інформація про об´єкт (ним може бути і сам суб´єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього, і підтверджена практикою. Найхарактернішою ознакою цієї інформації є її достовірність. Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. Оскільки істина не існує окремо від знання, тому, згадуючи про неї, людина має в думці істинне знання, виражене в поняттях, судженнях, теоріях та інших його формах. Внаслідок однобічного сприйняття об´єкта, поспішних узагальнень, тлумачень вірогіднісного знання як достовірного або в результаті використання недосконалих пізнавальних засобів виникає помилкове знання. Воно може бути фактичним (за змістом) і логічним (пов´язаним з некоректним рухом думки, з порушенням логічних правил). Помилкове знання є неминучим. Тому метою пізнання є виявлення та витіснення його зі сфери знання. Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність об´єкта і суб´єкта, доводячи, що пізнання не є копіюванням об´єкта, існують й інші концепції. Є два різновиди істини: абсолютна істина – утримує в собі повне і всебічне знання про сутність предметів, явищ і не може бути спростована. Відносна істина – в основному вірне відображене явище дійсності, але в процесі розвитку науки, практики уточнюється, конкретизується, поглиблюється. Критерієм істини має бути практика. Вона різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Практика історично розвивається, а тому виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Форма практики – міра засвоєння предмета:наукова; соц-політична; виробнича. Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний. За звичаєм слово "правда" пов'язують з поняттям "істина", протиставляючи їх "вимислу" і "обману" ("брехні", "нещирості"). При більш близькому розгляді виявляється, що залежність тут дещо інша: правда хоч і близька за змістом до істини, але не тотожна їй. Правда — це знання, частина якого не підлягає доведенню і перевірці через його неповноту або наявність в ньому елемента суб'єктивного. Якщо істина як ідеал науки передбачає відсторонене, об’єктивне окреслення того, що є, і таким, яким воно є, то правда синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань.