13 Питання

Поняття модернізації, зміст вестернізації.

Модернізація — процес трансформації традиційного суспільства в сучасне, перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального.

Вестернізація – процес проникнення у незахідне суспільство західних ідей, ідеалів, цінностей, культури і способу життя за рахунок витискування власних традиційних цінностей, норм та ідеалів.

Основні шляхи: Західні товари, мода, засоби масової інформації, норми поведінки, європейська освіта, діяльність …

Роль традицій особливо велика у духовному розвитку суспільства.

Вестернізація всюди здійснюється добровільно.

14 Питання

Періодизація процесу модернізації східних суспільств.

Періодизація:

1. (кін. 18 – сер. 19 ст.) Підготовчий період – розуміння технічного і військового відставання і початок реформ держапарату та військової сфери

2. (сер. 19 – сер. 20 ст.) Початковий етап – початок впровадження реформ та застосування механізмів , усвідомлення лідерами Сходу потреби модернізації в соціальній сфері.

3. (сер. 20 – до 1970-х рр.) період деколонізації; апогей модернізаційних процесів на Сході - цінності Заходу сприймаються як беззаперечні, підвищується динаміка ринків, економіка , зручності.. Країни звільнились; Спостерігається соціальний захист людей, збільшення добробуту за допомогою Заходу.

4. ( з 1980-х рр. – по наш час) цивілізаційний ренесанс - поширення анти-західних рухів , націоналізація

держава перетворилася на могутню державу.

15 Питання

Охарактеризуйте цивілізаційну структуру сучасного світу.

Найбільш поширене сучасне цивілізаційний поділ світу сходить до досліджень Арнольда Тойнбі. На його думку, протягом всієї історії людства існувало 18 цивілізацій, а в даний час є в наявності 6: західна, китайська (далекосхідна), латиноамериканська, російська (східноєвропейська, православна), індійська і ісламська.

виділяють ще дві цивілізації, які знаходяться в стадії формування, це африканська і океанічна. Вони виникли в результаті інтенсивного впливу західної цивілізації на варварські суспільства Африки і тропічного поясу земної кулі.

Дослідники поділяють основні цивілізації на гілки. Західну цивілізацію зазвичай ділять на європейську та північноамериканську; китайську - на конфуціанську, японську і індокитаєнезійскую, або конфуціанскую і буддистська; ісламську - на арабську, турецьку і малайську ; латиноамериканську - на латиноамериканську и Карибо-Гвианську

Цивілізаційну структуру сучасного світу можна розглядати у двох вимірах. Перший припускає її аналіз у ракурсі концепції „світу-системи” І. Валлерстайна, який передбачає виділення: „світ-системного ядра” – групи найбільш розвинених і багатих країн; „напівпериферії” – країн середньорозвинених; „периферії” – бідних і відсталих аграрно-сировинних держав з низькими, а то і від’ємними показниками темпів розвитку.

Другий вимір виходить з того, що людство, як колись, так і тепер, являє собою складну динамічну систему окремих взаємодіючих цивілізаційних світів, регіональних цивілізацій, їхніх субцивілізаційних складових, філіацій (набуття громадянства при народженні) і анклавів (територія, або частина однієї держави, оточеної зі всіх сторін територією іншої держави або частина території однієї держави, яка не має спільних меж зі своєю материнською частиною і є оточеною територією іншої держави.) У глобалізованому світі вони структуруються в ієрархічну систему, у межах якої між різними групами людства останніми десятиліттями виразно збільшується розрив у технологічному й економічному розвитку, рівні та якості життя. Північна Америка, Західна Європа і Японія, які є лідерами в інформаційній, технологічній та економічній сферах, належать до світ-системного ядра, тоді як інші цивілізаційні спільноти – до світових напівпериферії та периферії. Останнє, як і відзначена нерівномірність в економічному і технологічному розвитку, у розподілі світового багатства, накладається на власне цивілізаційні відмінності, які відбиваються насамперед у різних ідейно-ціннісно-мотиваційних підставах окремих цивілізацій. Це визначає розбалансування, деструкцію (руйнування структури будь-чого) системи відносин на планеті..

В сучасній цивілізації домінують капіталістичні ринкові відносини, з відповідними економічними, політичними інституціональними та правовими структурами. Характерним є усвідомлення переважною більшістю індивідів своєї приналежності до цієї цивілізації (свідомо чи інтуїтивно), незважаючи на мовні, культурні, релігійні чи інші відмінності. Про це, зокрема, свідчать загальносвітові події, що втягують у свій вир представників практично усіх країн і континентів. Такими проявами були в XX ст. світові економічні і фінансові кризи (1929-1933 рр., 1997-1998 рр.), Перша та Друга світові війни (1914-1917 рр. та 1939-1945 рр.), інші загальнопланетарні події і процеси. Інституціональна єдність світової цивілізації закріплена спочатку в створенні Ліги Націй, а потім Організації Об'єднаних Націй як всесвітнього форуму з розгалуженою мережею організацій і установ економічного, політичного, гуманітарного спрямування. нині дедалі виразніше проявляються обриси постіндустріальної, ноосферо-космічної цивілізації. її головними ознаками є передусім широка інтелектуалізація виробництва, пріоритетний розвиток науки, складної розумової праці. Якісні особливості економіки періоду зародження і становлення постіндустріальної цивілізації полягають, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму в формуванні та відтворенні засадних умов життя суспільства, з другого - в поступовому освоєнні космічного простору та простору Світового океану. Розкріпачення інтелектуального потенціалу суспільства, прийдешня психологічна революція визначатимуть інтенсивні шляхи становлення та зміцнення нової цивілізації. Однією з визначальних особливостей постіндустріальної цивілізації - поступовий перехід від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини. Інформаційно-технологічний спосіб виробництва супроводжується широкою його інформатизацією, переважанням високих технологій і науково-технічних розробок у системі виробничих чинників. Електронізація виробництва й побуту, їх широка комп'ютеризація, роботизація, з одного боку, вивільняють людину безпосередньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним. З другого, на цій основі підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту. Йдеться про формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що визначають ходу соціального часу у XX ст. і вирішують основне завдання виробництва та обігу - ефективне використання ресурсів, гармонізацію відносин „людина-природа” та „людина-людина” на всіх рівнях мікро- і макроекономічного розвитку. Системотвірними чинниками локальних цивілізацій є насамперед релігійні (ідеологічні), економічні, культурні та національні. Важливе значення мають також географічне та навколишнє природне середовище, структура державно-політичних інституцій. Часто-густо за основу локальних цивілізацій береться культурна спадщина. Американський політолог С. Хантінгтон розрізняє такі локальні цивілізації: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, правослвно-християнська, латиноамериканська, і, можливо, африканська. Найбільш важливі відмінності між ними лежать в сфері релігії (за С.Хантінгтоном). Хантінгтон вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів. У ХVП-ХVПІ ст. в західному ареалі планети конфлікти розгорталися головним чином між государями, королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, які прагнули приєднати нові землі до своїх володінь. Починаючи з Великої Французької революції (1733 р.), основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. Дана модель зберігалася і протягом XIX ст., кінець їй поклала Перша світова війна. В результаті Російської жовтневої революції 1917 року конфлікт націй поступився конфлікту ідеологій. Сторонами цього конфлікту спочатку були комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім - ліберальна демократія і комунізм. Поразка комунізму, на думку, Хантінгтона, стала кінцем конфлікту ідеологій. Істотні відмінності між цивілізаціями, взаємодія між представниками різних цивілізацій супроводжується поглибленням суперечностей, посиленням фундаменталістських рухів. Зіткнення Заходу з незахідними країнами вестимуть до конфлікту цивілізацій як на мікрорівні (етнічні групи, що проживають упродовж ліній розлому, ведуть боротьбу за землі і владу), так і на макрорівні (країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають за вплив у військовій і економічній сферах, прагнуть нав'язати іншим народам власні політичні і релігійні цінності).