42. Криза ренесансного гуманізму в зрілих трагедіях Шекспіра. Аналіз однієї з трагедій

Другий період (1601-1608) ознаменований інтересом до трагічних конфліктів і трагічних героїв. Шекспір створює трагедії: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тимон Афінський». Комедії, написані в цей період, уже несуть на собі трагічний відблиск; у комедіях «Троіл і Крессида» і «Міра за міру» підсилюється сатиричний елемент. Для трагедій Шекспіра характерно глибоке проникнення в історичну суть трагічних протиріч свого часу. У драматургії Шекспіра правдиво відбиті соціально-політичні конфлікти епохи Відродження. Найглибші зміни в житті, пов'язані з гігантським переворотом в історії, коли на зміну феодалізму прийшов новий буржуазний лад, - ось основа трагічного у Шекспіра. Історизм Шекспіра - у зрозумінні головних тенденцій реальної боротьби, що розгортається між старим і новим, у розкритті трагічного змісту соціальних відносин того часу. При всьому своєму наївно-політичному погляді на світ Шекспір зумів показати значення народу в житті суспільства. Трагічний герой Шекспіра активний і здатний до морального вибору. Він відчуває відповідальність за свої дії. Якщо обставини, суперечать ідеалам моральності і порушують їх, то моральний вибір героя – у боротьбі проти обставин, у непримиренності до зла, навіть якщо це веде до його власної загибелі. Найяскравіше це проявилося в «Гамлеті».

Другий період творчості Шекспіра збігається з поглибленням соціально-політичних суперечностей у країні:становище народу погіршувалося, пуританська буржуазія, набираючи все більшої сили, відверто вороже ставилася до гуманізму. З усією виразністю проявилась невідповідність відносин, що склалися в дійсності, гуманістичним ідеалам. Віра в їхню реальність, яка живила гуманістичну думку, похитнулася. Все це позначилося і на духовному розвитку Шекспіра, зумовило зміни в його умонастрої та творчості. Драматург заглибився в аналіз трагічних суперечностей у людському житті і творив переважно в жанрі трагедії. Багато друзів Шекспіра вмирають. В трагедіях Шекспіра зображена доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт із світом, проходить через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. В розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень. Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності.

43. Філософська глибина та універсальне бачення образу Гамлета

Дія п'єси відбувається в Данії. У ній розповідається, як принц Гамлет здійснює помсту своєму дядькові королю Клавдію, убивці попереднього короля, Гамлетового батька, та нового чоловіка Гамлетової матері, королеви Гертруди. У п'єсі яскраво відтворено протікання справжнього й удаваного божевілля, яке проявляється то в глибокому смутку, то в шаленій люті. Серед її тем також зрада, помста, інцест і моральне падіння. Сучасників впродовж багатьох століть дивувало вагання Гамлета в питанні про вбивство дядька. Одні вбачали в цьому засіб продовження дії, інші розцінювали його як результат тиску складних філософських і етичних проблем, які оточують холоднокровне вбивство, прораховану помсту і марні бажання. Його стримує гуманізм і христ віра.

Основний прояв екзистенція – свобода, людина сама вибирає, як чинить, індивід в центрі уваги, його ставлення до життя і смерті, чим жахливіша дійсність, тим більше жага зрозуміти її. Екз. полягає в мужньому протистоянню обставинам, стійкість людини піддається випробуванню. Єдиний спосіб перемогти зло – вчинити ще гірше зло. Для досягнення мети усі засоби гарні. Вища цінність життя – у свободі особистості. Тези: абсурдність буття, суть протидії в самій дії, трагізм в абсурдності буття, існування передує сутності.

Гамлет – персонаж, що рефлексує (мислить, а тоді діє), він егоцентричний, переживає все в собі, морально страждає. Сила Гамлета в тому, що він визнає сої слабкості. Він вирізняється з натовпу, йому важко дається помста, важко розповідати Світові про дядька-вбивцю. Белінський пов’язує слабкість духу героя з процесом переходу від дитячої неусвід гармонії до дорослого хаосу. Єдиний спосіб перемогти зло – вчинити ще більше зло. Монологи Гамлета – це форма розкриття внутрішнього світу героя, його протиріч, шукань. Це засіб як психологічної характеристики героя, так і соціальної критики світу. В цих монологах концентруються вічні морально-філософські проблеми. Монолог Гамлета «Бути чи не бути...» є центральним у всій трагедії. Він завершує значний період духовного розвитку героя. «Бути» чи «не бути» для Гамлета – це жити чи не жити. Але жити таким життям, як живуть усі в Данському королівстві, він не може. Це для нього – духовна смерть. ). Дуже зворушливою є сцена поховання Офелії. Біля її могили зібралися всі головні персонажі драми. Гамлет у відчаї, він говорить у монолозі що кохає її,просить щоб Бог оживив її…розкриває перед нею душу…каже що його обов’язок помтитися за батька..але пізно вже. Гамлет розуміє,що людина просто нікчемна перед силою великого світу.