74. Проблема обмеження прав людини

Одним з важливих аспектiв прав людини є проблема обмежування їх здiйснення, що достатньо повно вiдображено в Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини (далі – Конвенція), ратифiкованiй Україною 17 липня 1997 року. Конвенцiя дозволяє обмежувати права людини за наявностi відповідних пiдстав, найпоширенiшими з яких є: iнтереси громадського порядку (ст.6, 8, 9, 10, 11), нацiональної безпеки (ст.6, 8, 10, 11), моралi (ст.6, 9), економiчного добробуту країни (ст.8), захист прав i свобод iнших (ст.8, 9, 11), захист територiальної цiлiсностi (ст.10), пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя (ст.10), захист здоров’я населення (ст.8, 9, 10, 11).

Конвенцiя є досить ефективною системою мiжнародних норм для захисту прав людини та однiєю з найпередовiших у свiтi форм мiжнародної судової процедури. На сьогоднi Європейський суд з прав людини (далі – Суд) у Страсбурзi регулярно визнає країни – члени Ради Європи такими, що порушили свої зобов’язання з мiжнародного права в галузi прав людини, в основi якого лежать положення Конвенцiї. А сувереннi держави виконують негативнi стосовно них рiшення Суду, змiнюючи законодавство, судовi процедури, а також вiдшкодовують окремим особам спричиненi їм збитки.

Вищезгаданi пiдстави обмеження прав людини знаходять безпосереднє використання у практицi Суду. Оскiльки в рамках однієї статті не можна розглянути всi пiдстави, зупинимося лише на тих рiшеннях Суду, якi торкаються iнтересів моралi та непорушення прав iншої особи (зокрема, її права на честь i гiднiсть та права на повагу до особистого життя). Ознайомитися з цією практикою необхідно в зв’язку з тим, що за українським законодавством інтереси моралі також нерідко слугують обмежуючим фактором прав людини.

Зокрема, ст.6¹ Кодексу про шлюб та сiм’ю України передбачає, що, здiйснюючи права i виконуючи обов’язки, громадяни повиннi поважати загальнолюдськi принципи, всемiрно сприяти змiцненню сiм’ї. А ст.70 цього ж Кодексу передбачає, що батьки або один з них можуть бути позбавленi батькiвських прав, якщо вони жорстоко поводяться з дiтьми, негативно впливають на дiтей своєю аморальною поведiнкою.

У Кодексi законiв про працю України (п.3 ст.41) передбачається, що однiєю з додаткових пiдстав розiрвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу з працiвником, який виконує виховнi функцiї, є вчинення цим працiвником аморального проступку, не сумiсного з продовженням даної роботи.

Обмеження прав людини i громадянина в iнтересах моралi передбаченi i в цивiльному законодавствi України. Наприклад, у ст.7 Цивiльного кодексу України встановлено, що громадянин або органiзацiя, стосовно яких поширенi вiдомостi, що не вiдповiдають дiйсностi i завдають шкоди їх iнтересам, честi, гiдностi або дiловiй репутацiї, вправi поряд iз спростуванням таких вiдомостей вимагати вiдшкодування майнової i моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. А ст.440¹ цього ж кодексу передбачає, що особа, яка своїми дiяннями порушила законнi права громадянина, вiдшкодовує заподiяну йому цим моральну шкоду, якщо не доведе, що моральна шкода заподiяна не з її вини.

Права людини i громадянина в iнтересах моралi обмежуються i в Кримiнальному кодексi України, який передбачає позбавлення волi чи виправнi роботи рiзних строкiв або штраф за такi дiяння: наклеп, тобто поширення завiдомо неправдивих вигадок, що ганьблять iншу особу (ст.125 КК України); образу, тобто умисне приниження честi i гiдностi особи, виражене в непристойнiй формi (ст.126 КК України); обмiрювання, обважування, перевищення встановлених роздрiбних цiн або iнший обман покупцiв у торговельних пiдприємствах чи пiдприємствах громадського харчування (ст.155 КК України); перевищення встановлених цiн i тарифiв на побутовi i комунальнi послуги, що надаються населенню, обрахування або iнший обман замовникiв у пiдприємствах побутового обслуговування населення i комунального господарства (ст.155¹ КК України); хулiганство, тобто умиснi дiї, що грубо порушують громадський порядок i виражають явну неповагу до суспiльства (ст.206 КК України).

75. Організація та проведення всеукраїнського референдуму Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України чи Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією України.

Всеукраїнський референдум може також санкціонуватися (проголошуватися) за народною ініціативою на вимогу не менше як трьох мільйонів громадян України, що мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. у кожній області.

Предметом Всеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її певних положень і внесення до неї змін та доповнень; прийняття, зміна чи скасування положень; прийняття рішень, які визначають зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73 Конституції України). Це положення закріплене в Конституції України з метою запобігти винесенню на місцеві референдуми питань загальнодержавного та загальнонаціонального значення, до яких, безумовно, належить питання про зміну території держави. Тож проведення місцевих референдумів з питань мови чи громадянства не матиме юридичних наслідків, оскільки ці питання загальнодержавні, а не місцевого значення.

Відповідно до ст. 74 Конституції України, передбачається, що неприпустимий референдум щодо законопроектів з питань податків, бюджету й амністії. На Всеукраїнський референдум не виносяться також питання, що згідно з законодавством України, належать до відання органів суду та прокуратури; питання про помилування, вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони здоров´я та безпеки громадян; питання, пов´язані з обранням і звільненням посадових осіб, які належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

У Всеукраїнському референдумі мають право брати участь громадяни України, котрим на день проведення референдуму виповнилося 18 років та які постійно проживають на території України.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної незалежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняється.

Голосування під час референдуму є таємним. Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право проводити агітацію як на підтримку референдуму, так і проти нього. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації.

Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці та проведенні референдуму, здійснюється відкрито й гласно. Всі рішення, що стосуються референдуму, атакож питання, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню в засобах масової інформації. Демократичні засади підготовки та проведення референдуму проявляються в тому, що засоби масової інформації висвітлюють перебіг підготовки та проведення референдуму, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори й засідання, пов´

;язані з референдумом і одержанням інформації.

Дата Всеукраїнського референдуму призначається не раніше, ніж за три, та не пізніше, ніж за чотири місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

Для підготовки та проведення Всеукраїнського референдуму створюються: Центральна комісія з Всеукраїнського референдуму, комісія Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські, дільничні комісії з референдуму.

Голосування проводиться в день референдуму. Кожен громадянин голосує особисто. Рішення вважається ухваленим, якщо за нього подано більшість голосів громадян від тих, хто взяв участь у референдумі. Та референдум вважатиметься недійсним, якщо в ньому взяло участь менше як 50 % громадян, внесених у списки для голосування.

Етапи: 1. Підготовча стадія:

o ініціювання всеукраїнського референдуму;

o інформування громадян про його ініціювання;

o агітація "за" або "проти" винесення визначеного питання на всеукраїнський референдум;

o всенародні або парламентські обговорення (факультативний етап).

2. Основна стадія:

o призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму;

o організація всеукраїнського референдуму та підготовка його проведення;

o агітація "за" або "проти" проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум;

o голосування;

o встановлення результатів всеукраїнського референдуму;

o визначення та оприлюднення його рішень;

o проведення повторного всеукраїнського референдуму (факультативна стадія).

3. Завершальна стадія:

o виконання рішень всеукраїнського референдуму;

o правова відповідальність за невиконання рішень всеукраїнського референдуму.

76. Принцип вільних виборів та можливість його обмеження

Принцип вільних виборів є одним із основоположних принципів виборів. В Україні цей принцип уперше був задекларований на рівні Основного Закону в Конституції 1996 року. Принцип вільних виборів означає, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виключається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також виключається тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.

Ураховуючи положення ст. 21 Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників, в українській Конституції одразу декілька статей закріплюють положення, які запроваджують та гарантують реалізацію принципу вільних виборів. Так, ст. 5 Конституції України гарантується право народу на здійснення влади безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Стаття 38 передбачав, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З іншого боку, ст. 71 Конституції встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Послідовна реалізація принципу вільних виборів передбачає, що при визначенні їхніх результатів не береться до уваги відсоток участі громадян у виборах. Саме таке розуміння цього принципу сьогодні притаманне законодавству більшості країн світу. В Україні також запропоновано такий підхід і на виборах народних депутатів України, і на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, і на місцевих виборах. Єдиний виняток становлять вибори Президента України, які, як відомо, мають свої особливості, власне на які ми вже звертали увагу у першому параграфі цього розділу.

Загальний підхід до вільних виборів вимагає в процесі їхньої організації і проведення реалізації повною мірою та в порядку, передбаченому законодавством України, таких конституційних прав, як права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних та інших інтересів, права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. З цього погляду сучасний масив законодавства України вимагає суттєвого вдосконалення.

Формою вираження принципу вільних виборів є процедура таємного голосування. У пункті 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини було закріплено, що вибори «повинні проводитися шляхом таємного голосування або через інші рівноцінні форми, що забезпечують свободу голосування». Однак уже у ст. З Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і свобод фіксується зобов’язання держав проводити вільні вибори «шляхом таємного голосування в таких умовах, які забезпечують вільне волевиявлення народу…»

В Україні голосування на всіх виборах представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться шляхом таємного заповнення виборчих бюлетенів.