kyiv_pechersk_patericon

А коли вони вийшли й поклонилися йому, як належало вельможам, він же зі свого боку поклонився їм до землі, потім зняв із себе одяг боярський і поклав перед Старцем, також поставив перед ним коня у збруї, мовлячи: «Усе це, отче, гарні принади світу цього, і зроби з ними, що хочеш, а я вже всім тим знехтував і хочу бути ченцем та жити з вами в цій печері. А додому вже більше не повернуся». І відповів йому Старець: «Пам'ятай, сину, кому ти присвячуєшся і чиїм воїном хочеш стати. Тут невидимо присутні ангели Божі, що приймають твою обіцянку. Бо якщо б колись сюди прийшов твій батько з великою силою і вивів тебе звідси, а ми не змогли тобі допомогти, то ти з'явишся перед Богом як неправдомовець і відступник Його». Тож відповів йому юнак: «Отче, вірю моєму Богові, що навіть коли мій батько почне мене мучити, то не скорюся йому, щоб повернутися до світу. Благаю тебе, отче, якнайскоріше пострижи мене».

Тоді звелів преподобний Антоній великому Никону постригти його й убрати в чернечий одяг. І, як велить звичай, той помолився, постриг його та й одягнув у чернечу рясу. І дав йому ім'я Варлаам.

10. Про скопця

Прийшов тоді ж і один скопець із княжого двору, улюбленець князя і наставник над усіма. Благав старця Антонія і він, хотів стати монахом. Навчивши його спасіння душі, Старець передав його Никону, щоби його постриг. Той постриг і його, зодягнув у чернечий одяг і дав йому ім'я Єфрем.

Недобре таїти, що через нього ворог приніс преподобним багато скорботи. Бо диявол-ворог, що ненавидів добро, відчувши, що його перемагає свята отара, і зрозумівши, що через те може бути прославлене це місце, оплакував свою погибель. Почав своїми злими підступами розпалювати серце князя на преподобних, щоби розігнав святу отару; але не зміг цього досягти, бо їх молитвами був переможений і впав до ями, яку викопав. «Злоба його нехай упаде на голову йому ж самому і його потомство нехай зійде йому на тім'я» (Пс. 7, 17).

11. Про напасть на святих

Дізнавшись про випадок із боярином і скопцем його, князь Ізяслав дуже розлютився і наказав привести до себе одного з тих, хто насмілився таке зробити. Тут же пішли й привели перед нього великого Никона. Князь же, гнівно глянувши на Никона, сказав йому: «Чи це ти постриг мого боярина і скопця без мого повеління?» Никон відповів: «Божою милістю я той, хто постриг їх із повеління Небесного Царя й Ісуса Христа, що покликав їх на такий подвиг». І каже йому князь: «То ж або ти їх переконаєш повернутися додому, або пошлю тебе і тих, що з тобою, до тюрми, а печеру вашу завалю». На це Никон відповів: «Як тобі, володарю, завгодно перед очима твоїми, так і чини. Мені ж не гоже відвертати воїнів від Царя Небесного».

Антоній же і ті, що були з ним, узявши одяг, вийшли зі свого місця, задумавши піти до іншої землі. Коли князь ще лютував і докоряв Никонові, то вбіг один зі слуг і розповів, що Антоній і його і товариші відходять із цього міста до іншого краю. Тоді сказала йому жона: «Послухай мене, володарю, і не гнівайся. Так сталося і в нашій країні, коли з якихось причин вийшли ченці, то багато лиха трапилося у цій країні. Остерігайся, володарю, щоб не сталося цього і в твоєму краї».

Почувши це, злякався князь Божого гніву і відпустив великого Никона, звелівши йому йти до печери. За тими ж послав із благанням, щоб повернулися назад. Лише через три дні, коли їх упрохали, вони повернулися до своєї печери, наче якісь звитяжці з битви, що хоробро перемогли свого ворога, диявола-супостата. І завжди молилися Богові - вдень і вночі.

Та не дрімав і ворог, що боровся проти них.

12. Про мужність блаженного Варлаама

Дізнався тоді боярин Йоан, що христолюбивий князь Ізяслав не вчинив їм нічого злого, та й розгнівався на них через свого сина. Узявши з собою багато слуг, пішов на святу отару і розігнав її. Проник до печери, схопив свого сина блаженного Варлаама, витяг його звідти, здерши з нього мантію, кинув її у рів глибокий. Зняв також шолом спасіння, який він мав на

21

.

голові, і викинув. Тоді одягнув його у світлий й славний одяг, як належить вельможам. Але той зняв його, не хотів навіть бачити, і так робив багато разів. Тож велів його батько зв'язати йому руки, зодягнути в цей одяг і так вести через місто до свого дому. Він же, Варлаам, насправді відкритий душею на Божу любов, йдучи дорогою й побачивши велику калюжу, вскочив у неї та,

зБожою допомогою скинувши з себе одяг, потоптав його ногами в багнюці, перемагаючи з цим і злі помисли лукавого ворога.

Коли вони увійшли до свого дому, то звелів батько йому засісти з ним до трапези. Він сів, але нічого не їв і сидів сумний та похмурий. По обіді відпустив його батько до своїх покоїв і приставив слуг стерегти його, щоби не втік. А служило йому багато слуг. Істинний же Христовий угодник Варлаам, увійшовши до однієї з кімнат, сів самотньо у кутку. Жінка ж, як їй звелено, ходила перед ним і благала сісти на ложі своєму.

Побачивши безумство жінки І зрозумівши, що це батько приготував її йому на спокусу, почав безперестанку молитися в глибині свого серця до все милостивого Бога, який може врятувати його від тієї спокуси. Три дні сидів він так на тому ж місці, не встаючи і не ївши, не зодягаючись, а сидів лише в одній свитині.

Преподобний же Антоній з Іншими монахами та з блаженним Теодосієм дуже за ним сумували й молилися за нього Богові. І Бог вислухав їхню молитву: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; і прибитих духом він спасає» (Пс. 34, 19).

І побачив благий Бог терпіння й смирення юнака та навернув жорстоке серце його батька на милість до сина свого. Бо коли слуги сказали йому, що вже четвертий день нічого не їсть і не одягається, то батько його, почувши це, дуже засмутився, переживаючи, щоби не помер від голоду й холоду. Покликав його і, з любов'ю поцілувавши, відпустив. І трапилось тоді таке: плач великий, наче за померлим. Раби й рабині оплакували свого пана, що відходив від них. Жінка також гірко ридала, втрачаючи чоловіка. Батько і мати плакали за сином, що розлучається

зними, і так усі зі сльозами проводили його. І вийшов Христовий воїн із дому свого батька, звільнившись, наче пташка із клітки або як сарна з тенет, так швидко побіг, аж поки досяг тієї печери.

Отці ж, побачивши його, зраділи великою радістю і, вставши, прославили Бога, що вислухав молитву їхню. Відтоді багато людей приходили до печери по благословення від тих отців. Деякі

зних ставали монахами Божою благодаттю.

13. Про відхід святого Никона

Тоді великий Никон та інший монах монастиря святого Мини, названий Болгарином, порадившись, відійшли, бо хотіли окремо осісти. Прийшли вони до моря і тут розійшлися, подібно як апостоли Павло і Варнава, щоби проповідувати Христа, як написано в Діяннях апостолів. Болгарин, маючи намір іти до міста Константинового, знайшов посеред моря острів і поселився там. Прожив там багато літ, зносячи голод та холод, і помер там у мирі. Ще й донині цей острів називається Болгарів.

Великий же Никон пішов до острова Тьмутороканського, знайшов біля міста чисту місцину й оселився тут. Божою благодаттю зросло це місце, і на ньому спорудив церкву Святої Богородиці. І постав там монастир славний, на зразок Печерського монастиря, який існує і донині.

Потім і скопець Єфрем відійшов до Константинополя і жив там в одному з монастирів. Згодом його послано до цієї країни і поставлено єпископом у місті Переяславі.

Оце вже, чимало оповівши, я перервав головну розповідь, то вже слід повернутися нам до попередньої оповіді.

14. Про поставлення Святого на пресвітерство

По відході тих святих блаженний отець наш Теодосій був поставлений пресвітером за велінням преподобного Антонія. І щоденно відправляв Божественну Службу з повним смиренням, бо був сумирного норову, тихий помислом і простий розумом, сповнений всякої духовної мудрості і мав непорочну любов до всієї братії. Зібралося-бо тоді до 15 братів.

22

.

15. Про відхід великого Антонія

Преподобний же Антоній, що звик жити сам, не міг терпіти метушні і галасу, зачинився в одній келії печери, поставивши замість себе для братії блаженного Варлаама, сина боярина Йоана. Згодом звідси переселився на інший пагорб преподобний Антоній і викопав печеру, жив у ній, не виходячи, де й донині лежить його чесне тіло. Невдовзі блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковцю в ім'я Святої Богородиці, щоб тут збиралася братія на божественне славослов'я. Відтоді це місце стало відоме всім, бо раніше небагато про нього знали.

Спершу ж життя їх минало у печері, і скільки скорботи й печалі витерпіли через тісноту того місця - одному Богу відомо, а устами людськими неможливо розповісти. До того ж поживою був лише хліб і вода. У суботу і в неділю споживали трохи сочевиці. Часто ж й у ті дні сочевиці не було, то варили овочі й тільки це їли. При цьому працювали руками: виплітали сандалії й клобуки чи виконували іншу ручну працю. Це носили до міста, продавали, натомість купували збіжжя й ділили між собою, щоби вночі кожен змолов свою частину на випікання хліба. По ранішній пісні знову бралися до свого ремесла. Інші ж працювали в городі, щоби виростити овочі, поки не наступав час ранішнього славослов'я. І так усі, зійшовшись у церкві, разом співали Часи і служили Святу Літургію. Потім, споживши трохи хліба, кожен знову приступав до своєї праці. Так трудилися щоденно, перебуваючи в Божій любові.

Та й отець наш Теодосій, смиренний і послушний духом, усе те терпів: труднощі, подвиги і фізичну працю, тілом був сильний і міцний. Із готовністю всім служив, і воду носив, і з лісу дрова ніс на собі, а щоночі провадив славослов'я Боже. Іноді ж, коли брати спочивали, Блаженний брав поділене збіжжя, молов частину кожного і клав на своєму місці. Деколи, якщо було багато ґедзів і комарів, він . уночі виходив над печеру, оголював своє тіло до пояса і сідав, прядучи вовну та псалми Давидові співаючи. Незліченні ґедзі й комарі вкривали все його тіло, їли плоть його і пили кров його; а отець наш Теодосій сидів непорушно, не встаючи з місця доти, поки не наставав час Утрені. Раніше за всіх прийшовши до церкви, стояв непорушно, не розсіювався думками, творив божественне славослов'я. Після того останнім виходив із церкви. За це всі його дуже любили і дивувалися з його смирення та покори.

16. Про призначення святого Теодосія ігуменом

Згодом блаженний Варлаам, ігумен братії в печері, княжим повелінням був переведений до монастиря святого мученика Димитрія і там поставлений ігуменом. Тоді ж брати, які були в печері, зібравшись, за згодою всіх сповістили преподобному Антонію, що обрали собі ігуменом блаженного отця Теодосія як такого, що дотримувався чернечого життя і добре знав Божі заповіді.

Хоч отець наш Теодосій прийняв настоятельство, однак ні в чому не змінив свого чернечого смирення й правила, пам'ятаючи про Господа, котрий сказав: «Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Тому й смирився він, робився нижчим від усіх і всім служив, подаючи собою зразок для усіх: і першим ставав до праці, і передував усім при Святій Літургії.

Відтоді процвітало й зростало це місце молитвою Праведника. «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 92, 13). Відтоді й братія зростала чисельно, і процвітало те місце їх доброю поведінкою і молитвами та іншим благочестям, і багато вельмож приходили до нього за благословенням та давали їм від своїх маєтків якусь частку.

Преподобний же отець наш, воістину земний ангел і небесна людина, Теодосій бачив, що місце те невигідне й тісне, та ще й бідне у всьому. І братія зросла, а церкви маленькі для їх зібрання. Ніколи через це не сумував і не журився тим, а щоденно втішав свою братію, учив ніколи не дбати про тілесне, пригадуючи їм Господнє слово, говорячи: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?.. Отець же ваш небесний знає, що

23

.

вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 31-33). Так думав Блаженний, і Бог щедро подавав йому все необхідне.

17. Про спорудження Печерського монастиря

Тоді цей Великий Теодосій знайшов чисте місце неподалік печери і зрозумів, що воно достатнє для спорудження монастиря. Та й розбагатів благодаттю Божою, обгородився вірою й надією, наповнився Духом Святим, почав трудитися, щоби заселити це місце. І оскільки Бог допомагав йому, швидко спорудив церкву на тому місці в ім'я Святої Преславної Богородиці й Приснодіви Марії і обгородив, поставив багато келій, а тоді переселився з печери із братією нате місце року 1062-го. Відтоді Божою благодаттю зросло це місце і стало славним монастирем, названим Печерським, який і донині існує, що його збудував святий отець наш Теодосій.

Згодом послав Блаженний одного з братів до Констатинополя до Єфрема-скопця, щоби, переписавши, приніс весь устав Студитського монастиря. Той сповнив веління преподобного Отця нашого відразу і, переписавши весь монастирський устав, послав йому. Отримавши ж його, отець наш Теодосій звелів прочитати перед братією і відтоді почав чинити все у своєму монастирі згідно з уставом святої Студитської обителі, як і донині виконують його учні.

Кожного, хто хотів стати ченцем і приходив до нього, не відкидав, ні вбогого, ні багатого, а з усім старанням приймав усіх. Самбо колись був у такому становищі, як сказано вище, коли, прийшовши зі свого міста, захотів стати ченцем, обійшов тому всі монастирі, і не хотіли його прийняти. Бог так учинив для його випробування. Преподобний усе це пам'ятав, яка печаль буває у того, хто хоче постригтися, а його відкидають; тому радо приймав усіх, хто приходив. Та не відразу постригав його, а велів ходити у своєму одязі, поки не звикне до всього монастирського уставу. Опісля зодягав його у чернечий одяг і знову випробовував його у всіх службах. І щойно тоді, постригти його, одягав у мантію, поки знову, ставши ченцем, не виявить свого чистого життя. Аж тоді допускав його прийняти великий ангельський образ, вкладаючи на нього клобук.

Щороку у дні святих м'ясопустів отець наш Теодосій відходив до печери (де покладене його чесне тіло) і тут зачинявся сам до Вербної неділі. У п'ятницю того ж тижня, підчас Вечірні, приходив знову до братії і, ставши у дверях церкви, навчав усіх та втішав їх у подвизі посту їхнього. Себе ж уважав недостойним, бо жодного тижня не міг встигнути за їхніми трудами.

18. Про перемогу Святого над нечистими духами

У тій печері злі духи завдавали йому великої печалі й прикрощів, і, як написано про святого великого Антонія, навіть калічили його. Та подібно як тому являвся [Христос] і велів не впадати у відчай, так і цьому подавав невидимо з небес силу перемоги над ними. Кого ж не подивує наш Блаженний, який, проживаючи самотньо у темній печері, не побоявся численних полків невидимих бісів, стояв хоробро і твердо, як силач, та благав і кликав собі на допомогу Бога і Господа Ісуса Христа. І так перемагав їх Христовою силою, що вони не сміли наближатися до нього, хоча ще здалека робили йому прикрості.

Одного разу після повечірнього співу, коли він присів собі відпочити (ніколи-бо не лежав на спині, а коли хотів відпочити, то сідав на лавку і так, трохи поспавши, знову вставав до нічного співу і на поклони), отож коли він сів, як ми казали, то почув у печері шум численних бісів, немов вони їхали колісницями; інші ж били у бубни, ще інші гуділи на сопілках - і всі кричали так, що аж печера тряслася від великих полчищ злих духів.

Та отець наш Теодосій, почувши все це, не злякався серцем, не занепав духом, а, захистивши себе хрестом, устав і почав співати Псалтир Давидів, і так той великий голос став нечутним. Та коли по молитві присів, то знову почув великий гамір численних бісових голосів, як і раніше. А коли Преподобний знову підвівся і почав співати Псалми, то гамір знову стих. Таке виробляли йому злі духи багато днів і ночей, не дозволяючи йому хоч трохи відпочити, аж поки благодаттю Христовою не переміг їх і не взяв від Бога владу над ними так, що вони відтоді не сміли й наближатися до того місця, де Блаженний молився.

Іншим разом шкодили в будинку, де братія випікала хліб: іноді борошно розсипали, деколи виливали розчин для приготування хліба та чинили чимало інших прикрощів. Тоді ж старший

24

.

над пекарями пішов і розповів блаженному Теодосієві про безчинства нечистих бісів. А той, уповаючи, що має над ними владу від Бога, вставши, увечері пішов до того дому, зачинився там і перебував до Утрені, безперервно молячись. Відтоді на тому місці не з'являлися біси й не чинили жодних прикрощів, боячись молитви Преподобного.

19. Як він карав учнів своїх

Мав великий Теодосій звичку щоночі обходити келії всіх ченців, бажаючи пізнати кожного і його старанність до Господа. Коли чув, що хтось молиться, то зупинявся і прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що два або три, зійшовшись разом, розмовляють по вечірній молитві, то, стукнувши рукою своєю в двері, відходив, даючи їм знати про свій прихід. Наступного дня кликав їх до себе, та не відразу їх звинувачував, а здалеку й притчами навчав їх, розмовляючи з ними, бажаючи пізнати їх старання до Бога. Коли брат був ніжний серцем і палкий на любов до Бога, то такий скоро розумів свою провину, падав на коліна з поклоном і просив прийняти від нього прощення. Коли ж брат був опанований бісом і мав потайне серце, то такий стояв і слухав, наче мова про когось іншого, виправдовувався, аж поки Блаженний не звинувачував його і не виправляв його покутою. І щойно тоді відпускав.

Так він учив старанно молитися Богові, не розмовляти по вечірній молитві, не ходити з келії до келії, а у своїй келії молити Бога, як хто може, й працювати щоденно своїми руками з Давидовими псалмами на устах. І так навчав їх: «Благаю вас, браття, потрудімся постом і молитвами; дбаймо про спасіння душ наших і відвернімся від нашої злоби і від лукавих шляхів, а саме: від перелюбу, злодійства, наклепу, марнослів'я, пияцтва, зажерливості, ненависті. Цього всього, брати, уникаймо, цим гордуймо, не оскверняймо цим свої душі, а ходімо шляхом Господнім, що веде нас до життя. І шукаймо Бога риданнями й сльозами, постом і чуванням, покорою й послухом, щоб так знайти його милість. Зненавидьмо ж і світ цей, завжди ї згадуючи слова Господа: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 26). І далі: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Тому і ми, браття, покинувши світ, відречімся всього, що є в ньому, зненавидьмо всяку неправду, щоби не вчинити чогось мерзенного, та не повертаймося до своїх попередніх гріхів, наче собака до свого блювотиння. Каже Господь: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк. 9, 62). А як ми уникнемо вічної муки, коли це життя закінчимо в лінощах і без покаяння? Краще нам, брати, що назвалися ченцями, щоденно каятися у своїх гріхах, бо покаяння - це ключ до Царства Небесного. Без нього ніхто не може жити, бо покаяння - це шлях, який веде до життя. Тому тримаймося, браття, того шляху, утвердім на ньому наші стопи, бо не наблизиться до цього шляху лютий змій. Подорож цим шляхом, щоправда, нині прикра, та під кінець вона стає радісною. Тому, брати, потрудімся перед тим днем, щоби ми отримали ті блага, а уникли всього, що спадає на недбайливих та нерозкаяних».

Святий же цей наставник так чинив та навчав братію. А вона, немов земля, спрагла вологи, приймала його повчання та приносила Богові плоди своїх трудів: «одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт. 13, 8). І можна було побачити на землі подібних до ангелів людей, а монастир цей став подібний до небес, де блаженний отець наш Теодосій засяяв, немов сонце, своїми добрими ділами, про які я вам розповідаю.

20. Про прославлення Святого і про сіяння Божого світла

З'явилося воно Софронієві, ігумену монастиря святого архангела Михаїла. Коли він уночі йшов до свого монастиря, а ніч була темна, то побачив світло якраз над монастирем святого Теодосія. Дуже здивувався з цього і прославив Бога, промовляючи: «О, яка велика милість Твоя, Господи, що проявив Ти такий світильник на цьому святому місці того преподобного мужа, котрий, сяючи так, просвітлює монастир свій!». Засвідчували це [видіння] й багато інших, часто спостерігаючи таке.

Князі й бояри, почувши про їх непорочне життя, приходили до великого Теодосія, сповідалися йому у своїх гріхах та відходили, отримавши велику користь. І завжди приносили йому щось зі

25

.

своїх маєтків на втіху братії та на утримання монастиря. Інші ж і землі віддавали на церковну потребу монастиреві й братії.

Найбільше ж і дуже таки любив Блаженного христолюбивий князь Ізяслав, що посів престіл свого батька. Часто кликав його до себе і не раз сам до нього приходив, та й так насичувався від нього тими духовними словами, знову відходив.

Відтоді Бог звеличив це місце, помножуючи в ньому всіляке благо молитвами свого Угодника. Отець же наш Теодосій заборонив воротареві відчиняти будь-кому браму пополудні, щоби ніхто не увійшов до монастиря аж до Вечірні і щоби братія могла відпочити від нічних молитов та вранішньої служби.

21. Про прихід князя Ізяслава

Та одного дня, саме в полудне, прийшов за звичаєм христолюбивий князь Ізяслав з невеликою дружиною: коли хотів їхати до Блаженного, то розпускав по домах своїх всіх бояр і так до нього приходив. І ось, як я сказав, приїхав і зліз з коня - ніколи ж бо на коні не в'їжджав до монастирського двору - і, приступивши до воріт, велів відчинити, бажаючи увійти. Воротар же йому відповів: «Наш великий отець звелів не відчиняти нікому воріт, поки не настане час Вечірні». Тоді христолюбивий князь звернувся до нього, щоби той упізнав його, і сказав: «Це я є, відчини мені одному». А той, не знаючи, що це князь, відповів йому таке: «Я ж сказав тобі, що ігумен звелів мені не відчиняти воріт, навіть коли князь прийде; та якщо дуже хочеш, то зачекай трохи, поки настане час Вечірні». Той відповів: «Я і є князь, то невже мені не відчиниш?» І воротар, виглянувши й упізнавши князя, не відчинив воріт, а побіг до Блаженного і розповів. Князь же терпеливо стояв перед ворітьми, наслідуючи в цьому святого верховного апостола Петра: коли ангел вивів його із в'язниці, він прийшов додому, де були учні, та постукав у браму, то служниця, виглянувши й побачивши, що стоїть Петро, з радості ; не відчинила йому брами, а побігла до учнів сповістити про його прихід» (див.: Ді. 12, 12-15). Так і цей зі страху не відчинив брами, а побіг до Блаженного сказати про прихід христолюбивого князя. Тож Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому.

Тоді христолюбивий князь Ізяслав почав йому говорити: «Чи дійсно, отче, така твоя заборона, як каже цей монах: якщо, мовляв, і князь прийде, не впускати і його?» Блаженний відповів: «Таке розпорядження, благий владико, видане тому, щоб у час полудня брати не виходили з монастиря, а відпочивали від нічних молитов. Твоя ж натхненна Богом увага до Святої нашої Володарки Богородиці блага і на користь твоїй душі; ми ж вельми раді з твого прибуття».

Пішли вони до церкви, Блаженний помолився, і вони сіли [поговорити]. І так христолюбивий князь насолоджувався тими медовими словами, що виходили від преподобного отця нашого Теодосія, і, вельми скориставши з цього, відійшов до свого дому, прославляючи Бога. Відтоді ще більше почав любити його і вважав його одним із перших святих отців; пильно слухав його і робив усе, що звелів йому великий отець наш преподобний Теодосій.

22. Про смерть блаженного Варлаама

Блаженний Варлаам, син боярина Йоана, ігумен монастиря святого Димитрія, котрий збудував христолюбивий князь Ізяслав, пішов до святого міста Єрусалиму і, походивши там по святих місцях, повернувся до свого монастиря. І знову ж через певний час пішов до Константи нового міста. Тут походив по всіх монастирях і, купивши все необхідне для свого монастиря, повернувся додому. І в дорозі, вже будучи у своєму краї, тяжко захворів. Тож дійшов до міста Володимира, дістався до монастиря, який був на околиці й називався Свята Гора, і там спочив у Бозі, з миром закінчивши своє життя.

Помираючи, заповів він своїм супутникам, щоби тіло його перевезли до монастиря святого Теодосія і там поховали, а все, що він купив у Констатинополі - ікони і інше потрібне, звелів віддати Блаженному.

І вчинили так, як він заповів. Перенесли його тіло й поховали у монастирі блаженного Теодосія, праворуч церкви, де і донині є його могила. І все, що їм звелено, віддали до рук Преподобного.

23. Про відхід блаженного Ісаї

26

.

Після того христолюбивий князь Ізяслав, вибравши одного з братів у монастирі Великого Теодосія, на ім'я Ісая, котрий прославився у чернечому житті, вивів його звідти і поставив ігуменом у своєму монастирі святого Димитрія. А згодом, зважаючи на його доброчестя, поставлений був єпископом у місті Ростові. І там його вшановують як святого, бо дістав від Бога дар творити чудеса.

24. Про прихід святого Никона

Коли помер князь того острова Ростислав, то його мешканці просили великого Никона піти до князя Святослава і благати, аби відпустив свого сина сісти на їхньому престолі. Діставшись міста, той прийшов до монастиря блаженного Теодосія. Як тільки вони побачили один одного - обидва припали у поклоні і обнялися плачучи, бо давно бачилися. По тому благав його блаженний Теодосій не відлучатися від нього, поки вони живі. То великий Никон пообіцяв йому, що піде туди впорядкувати свій монастир і відразу повернеться. Те й учинив: дійшов із князем Глібом до того острова, а коли князь сів на престіл у тому граді, повернувся Никон назад. Прибувши до монастиря великого отця нашого Теодосія і передавши все своє майно до рук Блаженного, сам із великою радістю йому підкорився.

І дуже любив його блаженний Теодосій, маючи його немов за батька. Коли кудись відлучався, то доручав йому братію, щоби її навчав та оберігав, як найстарший серед усіх. А коли знову сам повчав братію духовними настановами у церкві, то велів великому Никону навчати братію чинити так, як вичитав у книгах. Також [велів] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставником, згодом, по смерті блаженного Теодосія, став ігуменом того монастиря, а потому був єпископом Володимирським.

Це я сказав про тих отців [мимохідь], а далі оповідатиму лише про блаженного отця нашого Теодосія і про все те, що він за Божою благодаттю достойно виконав.

25. Про працелюбність і старанність Святого

Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Теодосія. Бо воістину він був чоловік Божий, видиме світило у мирі, що засіяло всім ченцям і смиренням, і послухом. Прославився й іншими трудами, працюючи повсякдень руками своїми. Часто заходив він до пекарні та, працюючи разом із пекарями, радів духом, вимішуючи тісто та випікаючи хліб. Бувбо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. Своїми повчаннями втішав та зміцнював душевно всіх, хто страждав, ніколи не розслаблявся у своїх трудах.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилося води. А був тоді келарієм згаданий уже Теодор, який мені багато розповів про цього преславного мужа. Тож пішов він і сказав блаженному Теодосієві, що нікому наносити води. Тоді Блаженний швидко встав і почав носити з колодязя воду. А один із братів, побачивши, як він носить воду, побіг і сказав декільком братам, які поспішно прийшли і наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келарій Теодор до Блаженного і сказав, аби той звелів одному із братів, вільному від роботи, приготувати необхідні дрова. І сказав Блаженний: «Оце і я незайнятий, то я й піду». А був це час обіду. Блаженний велів братії йти до трапези, а сам, узявши сокиру, почав колоти дрова. Пополудні брати, вийшовши, побачили свого преподобного ігумена, який коле дрова і так трудиться. Тоді кожен узяв свою сокиру, і накололи стільки дров, що вистачило на багато днів. Отаким було старання до Бога блаженного й духовного отця нашого Теодосія, бо володів істиним смиренням і великою скромністю, наслідуючи в цьому Христа - правдивого Бога, який сказав: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем...» (Мт. 11, 29). Тому, зважаючи на таку науку, був смиренний і вважав себе останнім серед усіх, так працюючи й прислуговуючи: завжди перший виходив до праці і перший серед усіх приходив до церкви.

Часто також, коли великий Никон сидів за переписуванням книг, Блаженний сидів збоку і виплітав шнурки, необхідні для цієї справи. Таким було його смирення й простота. Та й не бачив ніхто ніколи, щоби він лежав на боці чи омивав своє тіло - мив хіба що руки. Одягом його була волосяна жорстка свитка на тілі, а по ній інша свита, дуже благенька. Зодягав він ЇЇ, щоби не було видно його волосяниці.

27

.

Через свій убогий одяг багато нерозважних докоряли йому й насміхалися, але Блаженний радо приймав їхні докори, завжди пам'ятаючи Господнє слово і ним втішаючись, радів: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі...» (Мт. 5, 11-12). Згадуючи це, Блаженний утішався, терпляче зносячи від усіх докори й образи.

26. Про візника, який позив Святого

Одного дня пішов великий Теодосій у якійсь справі до христолюбивого князя Ізяслава. Той був далеко від міста, тож прибувши, затримався до вечора через свою справу. І христолюбець звелів задля нічного відпочинку відвезти його возом до самого монастиря. Коли ж вони так їхали дорогою, то візник, побачивши його в такому одязі, подумав, що це один із убогих, сказав Блаженному: «Монаше, ти щодня байдикуєш, а я працюю і не можу навіть втриматися на коні. То ж нехай я спочину на возі. Ти можеш їхати й на коні, то пересядь на коня». Отож він, добрий і лагідний, з усією сумирністю встав із воза та пересів на коня. Візник же ліг собі на возі. І так їхали вони шляхом, а він радів духом та прославляв Бога, а коли задрімав, то зліз із коня і йшов біля воза пішки, поки не змучився. Тоді знову сідав на коня.

Небо було зоряне, і вже сіріло, назустріч їхали бояри князя та, здаля упізнавши Блаженного, зійшли з коней і поклонилися йому.

Авін тоді сказав слузі: «Сину, це вже день, сідай на свого коня». Слуга ж, побачивши, що всі кланяються тому, злякався і затремтів. Устав, сів на коня, і так поїхав дорогою, а преподобний Теодосій сів на воза. Усі бояри, яких зустрічали, вклонялися йому, а візника огорнув ще більший страх. Уже коли доїхали до монастиря і вся братія, вийшовши, вклонилася йому до землі, то слуга вкрай злякався, міркуючи собі: «Хто ж це такий, що всі йому кланяються?» І, взявши його за руку, Преподобний відвів його до трапезної, звелів дати їсти й пити, скільки

захоче, та, подарувавши йому ще й куни, відпустив його. Усе це той слуга розповів братії сам. Блаженний же не сказав про це нікому.

І так він щодня навчав братію, щоб ні в чому не підноситися, а бути смиренним ченцем, робитися меншим від усіх і не величатися, а всім бути покірним. «Ходячи ж, - навчав їх, - тримайте руки складеними на грудях, і хай ніхто не перевершить вас у вашому смиренні; але один одного завжди привітайте і поклоніться, як личить ченцям; і не переходьте з келії в келію, а кожен із вас у своїй келії моліться Богові». Такими і багатьма іншими словами не переставав їх щоденно навчати.

Аколи чув від когось із братів, що того переслідують і насідають на нього біси, то такого кликав до себе і, оскільки колись сам піддавася таким спокусам, навчав його і заохочував непохитно стояти проти диявольських хитрощів; не поступатися та не розслаблятися перед бісівськими напастями, і не залишати свого місця, а відгородитися постом і молитвою та часто кликати Бога, щоб допоміг перемогти злого біса.

Для прикладу він наводив їм ось таке: «Подібне скоїлося колись і зі мною. Однієї ночі, коли я співав у келії повсякденні псалми, став переді мною чорний пес так, що я не міг навіть бити поклони. І стояв він переді мною досить довго. Отож я, розхвилювавшись, хотів його вдарити, але він став невидимий. І такий на мене напав тоді страх і трепет, що я хотів утікати з цього місця, якби Господь мені не допоміг. Бо, очунявши трохи з переляку, почав я ревно молити Бога й бити поклони. І страх відступив від мене так, що відтоді я не боюся їх, навіть коли з'являються мені перед очима».

І багато ще чого говорив їм, утішаючи та укріплюючи проти злих духів. І так відпускав їх, а вони раділи й прославляли Бога за такі поради їхнього доблесного наставника і вчителя.

27. Про Іларіона

Один із братії, на ім'я Іларіон, розповів мені ще й таке: «І мені злі біси робили в келії багато шкоди. Бо коли я лиш лягав на ліжко, то цілий натовп бісів, збігшись, хапав мене за волосся і, смикаючи, волочив мене; інші, піднявши стіну, кричали: "Волочіть його сюди, ми задавимо його тут стіною". І так робили зі мною щоночі. Тож не міг я : більше терпіти, пішов і оповів про цю бісівську прикрість великому Теодосієві і хотів перейти із цього місця в іншу келію. Та

28

.

Блаженний прохав мене, мовлячи: "Ні, брате, не відходь із цього місця, щоби не хвалилися злі біси, що вони тебе перемогли; і вчинять тобі ще більше лиха, і ще більше будуть тобі шкодити, узявши гору над тобою. Але молися ревно до Бога у своїй келії і, побачивши твоє терпіння, Бог подасть тобі перемогу над ними так, що не посміють до тебе й приступити". Але я знову сказав йому: "Благаю, тебе, Отче, я вже не можу перебувати в цій келії через численних бісів". Тоді Блаженний, перехрестивши мене, сказав: "Йди до келії, і відтепер лукаві біси не зможуть більше робити тобі жодної прикрості, а навіть не бачитимеш їх більше". Я ж, повіривши йому, поклонився Святому і відійшов. І цієї ночі спокійно, [солодко] спав я у своїй келії. І відтоді ці нахабні біси не сміли наближатися до того місця, прогнані молитвами преподобного отця нашого Теодосія, і втекли».

Той же чернець Іларіон оповів мені ще й таке. Був він книгописцем добрим, тож вдень і вночі переписував книги у келії блаженного отця нашого Теодосія, який тихо відспівував собі Псалтир, прядучи вовну чи щось інше роблячи. Тож одного вечора, коли кожен робив свою справу, прийшов економ і сказав Блаженному, що на завтра не має за що купити поживу братії та на інші потреби нема коштів. І сказав йому Блаженний: «Бачиш - уже вечір, а завтрашній день ще далеко; тому йди, потерпи трохи й помолися Богові. Може, Він змилується й потурбується про нас, якщо забажає». Послухав це економ і пішов, а Блаженний, уставши, пішов, за звичкою, співати до внутрішньої своєї келії, а помолившись, знову сів на своє місце і взявся до своєї справи. І вдруге прийшов економ та повторив те ж. А Блаженний відповів йому: «Чи ж не казав я тобі благати Бога? А завтра вранці підеш до міста й візьмеш у продавців у борг усе, що необхідне братії, а як Бог допоможе, згодом ми віддамо борг. Бо правильно сказав: «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе» (Мт. 6, 34), -то ж чи мав би Він позбавити нас своєї благодаті?»

28. Про Богом послане золото

Коли економ пішов, до келії увійшов якийсь світлий юнак в одязі воїна і поклонився. Нічого не промовивши, поклав на столі гривню золота і так мовчки вийшов. Устав Блаженний, узяв золото і зі сльозами на очах помолився в душі до Господа Бога. Покликавши воротаря, запитав, чи приходив хто-небудь до воріт цієї ночі. Той же під клятвою засвідчив, що звечора зачинено ворота і відтоді він їх нікому не відчиняв і ніхто до них не підходив.

Покликав Блаженний економа, дав йому гривню золота, промовивши: «Чому ти, брате Анастасе, кажеш, що не маєш за що купити братії поживи? Отож піди й купи всього, що потрібне братії, а завтра Бог знову про нас потурбується». І зрозумів економ Божу благодать, упав навколішки й вимолював у Преподобного прощення. Блаженний же, навчаючи, казав: «Брате, ніколи не впадай у відчай, а кріпися у вірі; всю печаль свою зверни до Господа, і Він потурбується про нас, якщо захоче. А нині влаштуй братії велику гостину, бо це Бог відвідав нас».

І за молитвами Преподобного завжди Бог щедро подавав на потреби все для цієї зібраної Богом отари. Блаженний же, щоночі забувши про сон, за них усіх слізно благав Бога і клонив коліна до землі; і це чули церковні управителі, котрі перед Утренею приходили за його благословенням. [Одного разу] хтось із них підійшов тихо і став, тож чув, як він молився, плакав і часто бив доземні поклони. А трохи відійшовши, почав знову чутно йти. І коли той почув його кроки, то замовк, удаючи, наче спить; та той, тричі постукавши, сказав: «Благослови, отче». Щойно тоді, немов прокинувшись зі сну, промовив: «Господь наш Ісус Христос нехай благословить тебе, сину!» І відтак попереду всіх заходив до церкви. Розповідали, що так робив він щоночі.

29. Про пресвітера Дам'яна

Був у монастирі Блаженного один старець, саном пресвітер, на ім'я Дам'ян, який ревно наслідував спосіб життя і смиренність преподобного отця Теодосія. Багато людей засвідчують його добре життя, послух та покору всім. Найперше ж ті, що жили з ним у келії, бачили його скромність та чування щоночі, читання старанне книг святих, часте ставання до молитви. Ще багато іншого оповідають про цього мужа.

Коли ж одного разу той Дам'ян захворів і наближалася вже його смерть, він так слізно молився до Бога: «Господи мій, Ісусе Христе, сподоби мене бути спільником слави святих Твоїх і з ними

29

.

бути причасником Царства Твого. І не відлучи мене, благаю Тебе, Владико, від отця і наставника мого, преподобного Теодосія, а зарахуй мене з ним до світу того, котрий Ти приготував праведникам своїм».

Коли він так лежав і молився, то раптом став біля його ліжка блаженний Теодосій, припав йому до грудей і, приязно цілуючи, сказав: «Оце, сину, про що ти молився Господеві, Він сьогодні послав мене сповістити тобі, що сповниться все за твоїм проханням. Зарахує Він тебе до святих,

ібудеш із ними в Царстві небесного Владики. Коли ж Господь звелить тобі відійти з цього світу

іприйти до Нього, то не будемо між собою розлучатися, а разом будемо на тому світі». Сказавши це, зник.

Він же зрозумів, що це Бог послав йому видіння, бо не бачив нікого, щоби входив через двері чи виходив, а вмить з'явився біля нього і опісля так само став невидимий. Тож швиденько покликав послушника і послав його за блаженним Теодосієм. Коли ж той тут же прийшов до нього, то каже радісно Дам'ян: «То що, отче, буде мені так, як ти, сьогодні з'явившись, пообіцяв мені?» Блаженний же, не знаючи, про що йдеться, відповідає: «Ні, сину, не знаю, про яку обіцянку ти мовиш».

Тоді розповів йому, як він молився і як з'явився йому Преподобний. Почувши це, богонатхненний Теодосій став поважним на вигляд і зі сльозами на очах каже: «Так, сину, так воно буде, як я тобі обіцяв. Бо явився тобі ангел у моїй подобі. Я ж, грішний, як можу обіцяти тобі ту славу, що приготована праведникам?» Однак він, почувши обіцянку Святого, дуже тішився. Коли ж зібралася братія, він привітав усіх і, коли ангели прийшли по нього, в мирі віддав свою душу Богові. Тоді ж Блаженний звелів ударити у било, щоби зібралася інша братія. Так із великою честю й співами поховали чесне тіло Угодника там, де ховають усіх братів.

По тому число братів дуже зросло, і отець наш Теодосій мав турботу розбудовувати монастир, збудувати більше келій для тих, що приходили й ставали ченцями. Сам працював із братією, обгороджуючи монастирський двір. А коли обгородили монастир, то перестали його охороняти.

30. Про напад розбійників і чудо, яке сталося

Однієї ночі, коли було дуже темно, напали на них розбійники. Казали, що в церкві на хорах лежить заховане добро, тому вони не йшли ні до кого в келію, а подалися до церкви. І тут почули голоси співців. Міркуючи, що це брати співають навечірні молитви, відійшли. Тож перечекавши трохи в лісі, гадали, що вже спів закінчився, і знову підійшли до церкви. Та знову почули той же спів і побачили в церкві чудове сяйво, а з церкви ширилися пахощі. Це ж бо ангели в ній співали. Тож, гадаючи, що це брати творять опівнічний спів, знову відійшли, чекаючи далі, доки вони закінчать співати, щоби потім увійти до церкви і забрати все, що там є. Неодноразово приходили вони і завжди чули той же ангельський голос.

Настав час Утрені, і паламар, за звичаєм, проказав: «Благослови, отче!», - прохаючи благословення, й почав бити в било на Утреню. Розбійники ж відійшли в ліс, посідали і радилися: «Що будемо робити? Здається нам, що у церкві є якийсь привид. Та коли всі вони зберуться у храмі, тоді увійдемо і, зачинивши двері, всіх знищимо, а майно їхнє заберемо». Це ж так ворог їх під'юджував, прагнучи викоренити звідти ту святу отару. Але не вдалося йому цього зробити, бо сам був ними переможений із Божою допомогою молитвами преподобного отця нашого Теодосія.

Отож лихі люди трохи перечекали, поки ця преподобна отара не зібралася зі своїм блаженним настоятелем і пастирем Теодосієм. А коли вони співали ранішні псалми, мали накинутися на них, немов люті звірі. Та коли наблизилися [до церкви], раптом сталося дивне чудо: церква разом із тими, що були в ній, піднялася із землі у повітря так, що ті не змогли до неї доступити. А хто був у ній разом із Блаженним, навіть нічого не помітив і нічого не почув.

Розбійники ж, побачивши чудо, затремтіли і дуже злякалися, та й повернулися до свого дому. Відтоді постановили нікому не робити зла. А їх старший із трьома іншими прийшли до блаженного отця нашого Теодосія покаятися в тому і розповісти йому про все. І Блаженний, вислухавши їх, прославив Бога, котрий врятував їх від такої смерті та, настановивши їх про спасіння душі, відпустив. Вони ж славили Бога і дякували за все.

30

.