kyiv_pechersk_patericon

31. Про чудо, що трапилося у тій же церкві Печерській

Один із бояр христолюбивого князя Ізяслава бачив раз таке. Проїжджаючи якось уночі полем за 15 верст від монастиря святого Теодосія, угледів церкву в хмарах. Здивувавшись, помчав він туди зі своїми слугами, прагнучи побачити, яка то церква. Коли ж доїхав до монастиря Блаженного, то церква опустилася з висоти і стала на своєму місці. Тож постукав він у ворота, і воротар відчинив. Пішов до Блаженного та розповів усе, що бачив. Відтоді часто приходив до нього насититися духовними бесідами і давав зі своїх маєтків Преподобному на благоустрій монастиря.

32. Про боярина Климентія

Знову-таки інший боярин того ж христолюбивого князя Ізяслава виїжджав раз зі своїм князем воювати ворогів. Вирушаючи, дав собі таку обітницю: «Коли повернуся здоровий до свого дому, то дам Святій Богородиці до монастиря блаженного Теодосія дві гривні золота і ще викую вінок на ікону Святої Богородиці». Почалася битва, і чимало з обох сторін впало від меча. Але ворогів переможено, і ті, що вціліли, повернулися додому. А боярин забув про обітницю Святій Богородиці. І ось через кілька днів, коли він у полуднє заснув у своїй горниці, почув сильний голос, що кликав його по імені: «Клименте!». Прокинувся він, сів на ложі й побачив ікону Святої Богородиці із монастиря Блаженного. Від неї лунав такий голос: «Чому ти, Клименте, не даєш мені того, що обіцяв дати? Тож кажу тобі нині: поспіши сповнити свою обітницю». Промовивши це, ікона стала невидимою.

Тоді той боярин Здеслав Гуєвич (бо таке було його попереднє ім'я), дуже злякався і, взявши те, що пообіцяв, відніс до монастиря і віддав блаженному Теодосієві. Також викував він і вінок на ікону Святої Богородиці.

Через кілька днів по тому знову задумав той же боярин подарувати Євангеліє до монастиря Блаженному. І коли прийшов до великого Теодосія у монастир, маючи за пазухою заховане святе Євангеліє, після молитви захотів сісти з ним, святого Євангелія ще не показавши. І сказав йому Блаженний: «Спершу, брате Клименте, вийми святе Євангеліє, що маєш за пазухою, котре пообіцяв дати Святій Богородиці, а тоді сядемо». Почувши це, він дуже здивувався провидінням Преподобного, бо ще нікому про це не говорив. Так вийняв святе Євангеліє і віддав Блаженному до рук, а тоді сів і, насолодившись тією духовною бесідою, повернувся додому. Відтоді мав він велику любов до блаженного Теодосія. Часто приходив до нього та від нього приймав велику користь.

І коли такі йшли до нього, то Блаженний після божественної науки гостив їх монастирською трапезою - хлібом і сочевицею. Та й сам христолюбивий князь Ізяслав багато разів брав участь у такій трапезі, втішався тим і говорив блаженному Теодосієві: «Отож, як ти знаєш, отче, дім мій повний усіх благ цього світу, але я ніколи не їв такої смачної страви, як ця. Багато разів мої слуги варили різні І дорогі страви, але вони не такі смачні, як ця. Благаю тебе, отче, скажи мені, звідки смак цей у харчі твоєму?» Тож натхненний Богом отець наш Теодосій, прагнучи навести його на Божу любов, каже йому: «Якщо хочеш, наш добрий володарю, це знати, то послухай, що тобі скажу. Браття у цьому монастирі, коли задумають щось зварити, чи спекти хліб, чи зробити якусь іншу роботу, то мають таке правило: найперше один із них іде до ігумена по благословення, тоді тричі доземно кланяється перед святим вівтарем, запалює від святого вівтаря свічку й від неї розпалює вогонь. А коли наливає у казан воду, то каже старшому: «Благослови, отче!», - а той відповідає: «Нехай тебе, брате, Бог благословить!» І так із благословенням роблять вони всю роботу». А твої слуги працюють і у сварці, і в метушні, і з прокльонами один на одного, а часто від наставників дістають і побої, тому вся їхня робота виконується з гріхом». Почувши це, христолюбець сказав: «Воно таки справді, отче, так є, як ти кажеш».

33. Про настанови Святого

Преподобний же отець наш Теодосій, який справді був сповнений Святим Духом, помножив Божий талант і населив це місце великим числом ченців. Те, що колись було пусткою, стало

31

.

нині славним монастирем. Він не хотів створювати у ньому великого скарбу, а вірою й надією покладався на Бога, не уповаючи надмірно на маєтки. Тому часто заходив до келії своїх учнів і коли у когось щось знаходив (чи то поживу, чи одяг поза уставом, чи щось з інших статків), то забирав це і кидав у вогонь, наче ворожу частку і спокусу до гріха. При цьому говорив їм: «Не личить воно нам, браття, будучи ченцями і покинувши все світське, знову нагромаджувати по своїх келіях маєтки. Бо як зможемо принести Богові чисту молитву, маючи у своїх келіях заховані скарби? Про це ви чули від Господа, який сказав: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21). І ще про тих, хто нагромаджує: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12, 20). Тому, брати, вистачить нам дбати лише про наш уставний одяг і про поживу, яку келарій подає на трапезі, а в келіях із таких речей не можна нічого мати, щоб з усією пильністю і всіма помислами ми приносили до Бога свою чисту молитву». Таке і багато іншого говорив він їм, з усім смиренням і зі сльозами навчав усіх, ніколи не будучи нав'язливим, розгніваним чи сердитим, а завжди милосердним, і тихим, і мав любов до всіх. А коли хтось зі святої отари занепадав духовно і відходив із монастиря, то Блаженний дуже сумував через нього і молився Богові, щоб така овечка, що відлучилася від отари, повернулася назад, і так довго плакав і молив Бога за нього, поки такий брат не повертався назад.

Тоді Блаженний, прийнявши його з радістю, навчав не піддаватись ворожим підступам, не підпускати їх до себе, а твердо стояти. Говорив-бо, що це не мужня душа, яка розслаблюється тими печальними напастями. І тоді, багато чого такого навчивши та втішивши його, з миром відпускав до своєї келії.

34. Про того, що часто виходив із монастиря

Був тут один нетерпеливий брат, який часто тікав із монастиря Блаженного. А коли знову повертався, то Блаженний із радістю приймав його, кажучи: «Бог не повинен його залишити так блукати, щоби поза монастирем помер. Хоча він часто від нас відходить, та повинен він померти у цьому монастирі». І благав зі сльозами Бога про нього, випрошуючи йому терпіння.

По багатьох таких відходах повернувся він знову до монастиря, просив Великого Теодосія, щоби його прийняв. А той, як справді милосердний для заблуканої овечки, яка повернулася, прийняв його і зарахував до своєї отари. Тоді той чернець, що Із праці своїх рук придбав якийсь маєток [бо був шевцем і кравцем], приніс його і поклав перед Блаженним. Отож Святий і каже йому: «Якщо бажаєш бути досконалим ченцем, то візьми це і вкинь у вогонь, бо воно походить від непослуху». І той, маючи палку віру, за велінням Блаженного поніс і кинув до печі, і воно згоріло. Сам же відтоді проживав у монастирі, де провів решту свого життя. І саме тут, за пророцтвом Блаженного, спочив із миром у Господі.

Такою була любов Блаженного і таке милосердя до своїх учнів він мав, щоби жоден не відлучився від його отари, а всіх разом, наче добрий пастир, випасав. Випасав, і навчав, і потішав, і словами переконував, наповнюючи їхні душі нетлінною поживою вічного життя і безперервно напоюючи із джерела, а цим привів багатьох на Божий розум і спрямував багатьох до Небесного Царства.

Звідси знову повернімося до подальших подій життя отця нашого Теодосія.

35. Про брак харчів

Якось прийшов келарій до цього Блаженного і повідомив, що сьогодні нічого дати братії їсти, бо немає з чого зварити. І сказав йому Блаженний: «Іди, потерпи і помолися Богові. Хіба Він про нас не потурбується? Якщо ж ні, то звари пшеницю, змішай із медом і подай братії до трапези. Але уповаємо на Бога, який у пустелі навіть непокірним людям подав хліб небесний та перепелів послав, то і нам сьогодні може подати поживу». Почувши це, келарій відійшов. Блаженний же безперервно молив про це Бога. І ось Бог послав на думку згадуваному раніше бояринові Йоанові спорядити три вози всякої поживи: хліб, сир і рибу, сочевицю і пшоно, а також мед - і послати Блаженному до монастиря. Побачивши все це добро, Блаженний прославив Бога і сказав келарієві: «Чи бачиш, брате Теодоре, що Бог не залишить нас, якщо

32

.

уповатимемо на Нього усім серцем? Тож іди і зроби братам великий празник, бо нині Бог нас відвідав».

І так Блаженний звеселився з братією духовною радістю при трапезі, хоч сам він їв лише сухий хліб і варені овочі без олії і пив воду - це ж була його звична пожива. І ніколи його не бачили немічним чи похмурим, коли сідав до трапези, а світився Божою благодаттю.

36. Про милосердя святого Теодосія

Колись до цього Блаженного привели зв'язаних розбійників, яких схопили в одному монастирському селі на крадіжці. Блаженний же, побачивши їх зв'язаними і у такому нещасті, дуже розчулився й просльозився, наказав їх розв'язати, дати їм їсти й пити. Водночас багато повчав, щоби нікому не завдавали шкоди і не чинили лиха, наприкінці дав їм ще частку майна на потребу і відпустив їх з миром. Вони ж відійшли, прославляючи Бога і блаженного Теодосія так, що відтоді змилосердилися і не чинили нікому зла, а вдовольнялися своєю працею. Таким було смирення великого отця нашого Теодосія. Бо коли бачив якого жебрака чи вбогого, сумного чи в благенькій одежі, то відразу милосердився над ним, дуже над ним сумував і зі сльозами чинив над ним милість.

Тому поблизу монастиря спорудив будинок і церкву в ім'я святого первомученика Стефана і приймав туди убогих, сліпих, калік і прокажених, а з монастиря давав їм усе необхідне: десятину всього монастирського прибутку. А щосуботи посилав ще й віз хліба тим, що перебували по в'язницях чи у кайданах.

37. Про пресвітера, що просив вина

Одного дня прийшов до преподобного Теодосія міський пресвітер і попросив вина, щоби служити Святу Літургію. Відразу Блаженний покликав церковного управителя і звелів налити вина, скільки вміститься у посудину, і дати йому. Та той сказав, що вина надто мало, що його вистачить ледве на дві, три чи чотири Святі Літургії. Тоді Блаженний відповів йому: «Налий цьому чоловікові все, а про нас подбає Бог». Того образило таке веління Святого, відійшов і налив у посуд прибульця мало вина, залишивши решту для завтрішньої церковної служби. Пресвітер поніс, але вина було мало, і він показав блаженному Теодосію. Цей знову покликав паламаря і сказав йому: «Чи не велів я тобі вилити все і не турбуватися про завтрашній день, оскільки Бог не залишить цю церкву завтра без Служби, а ще нині дасть нам вина понад міру».

Тоді паламар пішов і вилив усе вино пресвітерові; з тим його відпустив. Коли вони, повечерявши, сиділи, то, згідно із пророцтвом Блаженного, привезено три вози посудин з вином, які послала жінка, що була управителькою в домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, паламар прославив Бога і дивувався із пророцтва святого і блаженного Теодосія, котрий сказав: «Ще цього дня Бог пошле нам вина понад міру». Так і сталося.

38. Про непослух келарія

Якось у день святого й великого мученика Димитрія, коли він заради Христа прийняв свої муки, преподобний Теодосій із братією пішов до монастиря святого Димитрія. І принесли йому від когось дуже гарні хлібини. Тож він звелів келарієві роздати їх під час трапези тим, хто залишився. Однак той не послухав, подумавши у собі, що завтра, коли прийде вся братія, покладе ці хлібини їм, а нинішній братії дасть монастирського хліба. Як задумав, так і вчинив. Наступного дня, коли вони сіли до трапези, було нарізано цього хліба, та Блаженний, глянувши, впізнав ті хлібини. Він покликав келарія і запитав, звідки ці хлібини. Той відповів, що їх принесли ще вчора, але вчора він не подав, бо братів було мало, тож вирішив подати усій братії цього дня на поживу.

А Блаженний сказав йому: «Краще було не турбуватися про наступний день і вчинити за моїм повелінням, а сьогодні наш Господь, який завжди дбає про нас, подбав би про щось більше на нашу потребу». Тоді звелів одному братові зібрати ці окрайці в кошик і висипати в ріку. А на того наклав епітимію, оскільки він не виконав розпорядження. І так робив завжди, коли було вчинене якесь діло, а спершу не було взято благословення, тому що не хотів, щоби та свята

33

.

отара їла таку поживу, яка подана без благословення і з непослуху. Отож, наче ворожу частку, велів іноді вкидати до палаючої печі, а іноді опускати в річкові бистрини.

39. Про непослух заповіді Святого

По смерті блаженного отця нашого Теодосія сталося дещо від непослуху. Хоч і недобре тут про таке говорити, але згадали вже, тож подамо.

Ото по вигнанні із монастиря преподобного отця нашого ігумена Стефана, коли прийняв ігуменство великий Никон, наступали дні святого Великого Посту. У перший тиждень такої стриманості, коли добрі подвижники напрацювалися, постановив преподобний отець наш Теодосій давати їм у п'ятницю того тижня дуже чистий хліб, та інший, випечений із медом і з олією.

Отож келареєві звелено вчинити за звичаєм. Він же, вчинивши непослух, сказав неправду, мовивши, що немає борошна для випечення такого хліба. Проте Бог не знехтував молитвою й трудом своїх преподобних, щоби не занедбано постанови блаженного Теодосія. Коли по Святій Літургії вони йшли на пісний обід і вже не було жодної надії, тоді привезено віз таких хлібин. Побачивши це, братія прославила Бога і святого Теодосія, подивляючи, як Бог завжди дбає про них, подаючи їм все необхідне молитвами преподобного їхнього отця і наставника Теодосія.

Ізнову, коли через два дні келарію було велено спекти братії хліба за звичаєм із того борошна, якого, як він казав раніше, не було, то пекарі місили тісто і заливали в нього окріп. Раптом виявили в ньому жабу, що зварилася у тій воді, і тим осквернила діло, творене з непослуху. Бог дозволив це для спасіння святої отари, яка стільки натрудилась у святий тиждень, щоби не споживали такого хліба, а осквернив його гадом, наче ворожу принаду, щоб була їм наука й на Майбутнє.

Інехай ніхто з вас не докоряє мені за те, що я вписав це тут і відійшов від моєї розповіді, бо вчинив я це тому, щоби ви розуміли: не личить нам у будь-чому не слухати наставника, свого ігумена, знаючи, що коли щось від нього приховуємо, то від Бога не втаїмо нічого. А Він незабаром помститься за того, кого поставив над нами за старійшину й пастиря, щоб усі його слухали і все чинили за його повелінням.

Та вже повернімося до попередньої розповіді про блаженного Теодосія.

40. Про нестачу деревної олії

Якось надійшов празник Успення Святої Богородиці, і не було деревної олії, щоби налити того дня у кандила. Тож задумав церковний управитель вичавити олію із земних плодів, налити в кадила й запалити. Запитав про це блаженного Теодосія. І звелів йому вчинити так, як задумав.

Аколи хотів уже наливати олію у кадила, то побачив, що в неї впала миша і там плаває мертва. Тож швиденько побіг і повідомив Блаженному, що він старанно закрив ту посудину з олією і не знає, як та тварина залізла і втопилася. А блаженний Теодосій подумав, що це Боже провидіння, і сказав йому: «Краще б нам, брате, мати надію, сподіваючись на Бога, який може дати нам усе, чого потребуємо, ніж, не довіряючи, робити те, що не личить. Тож іди і вилий ту олію на землю, трохи потерпи, молячись Богові, і він має дати нам цього дня деревної олії більше, ніж потрібно».

Аколи настала вечірня пора, то один із багатих приніс велику посудину, наповнену деревною олією. Побачивши це, Блаженний прославив Бога, який так скоро почув їхню молитву.

Так наповнили всі кадила, а більша частина ще залишилася. Наступного дня звершили світлий празник Святої Богородиці.

І боголюбивий князь Ізяслав, який справді мав палку віру в Господа нашого Ісуса Христа і Його Пречисту Матір, який, зрештою, і життя своє віддав за брата свого, відповідно до Божого слова, мав, як і сам говорив, непросту любов до отця нашого Теодосія і часто приходив до нього, щоби насититися його богонатхненними словами.

41. Про бочку, яка наповнилась медом за словами Святого

Одного разу прийшов той [князь] і сіли вони у церкві до тієї божественної бесіди, аж настав вечір. Та також залишився той христолюбець із Блаженним і чесною братією на вечірнє

34

.

славослов'я, бо із Божої волі лив тоді сильний дощ. Блаженний же, побачивши, що дощ не вщухає, покликав келарія і сказав, щоби приготував на вечерю страви для князя. Тоді підійшов до нього ключник і каже йому: «Панотче, не маю меду, щоби дати на вечерю випити князеві і дружині». Сказав йому Блаженний: «Так мало його маєш?» А той відповів: «Справді, отче, зовсім не маю, бо увесь такий посуд я перевернув догори дном порожнім». А Блаженний знову йому каже: «Йди і перевір пильніше, може, хоч трішки залишилося». А той у відповідь каже: «Повір мені, отче, що і ту посудину, в якій було пиття, я також перевернув і поклав догори дном». Тоді Блаженний, насправді сповнений Святим Духом і духовною благодаттю, каже йому: «Оце йди за моїм словом в ім'я Господа нашого Ісуса Христа і знайдеш мед у тій посудині».

І той, повіривши Блаженному, пішов до комори, як велів святий отець наш Теодосій, і знайшов бочку, що прямо стояла і була повна меду. Злякався і швиденько пішов розповісти Блаженному, що сталося. І сказав йому Блаженний: «Мовчи, сину, не кажи про це нікому ні слова, а йди і неси, скільки треба, князеві і дружині, та й братії подай, нехай п'ють, бо це є Боже благословення».

Коли дощ припинився, князь повернувся додому. А в тому монастирі було таке благословення, що вистачило вдовольнятися ним [медом] багато днів.

42. Про вигнання бісів

Котрогось дня прийшов монах із одного з монастирських сіл до блаженного отця нашого Теодосія і сказав, що у хліві, де вони тримають худобу, живуть біси, чинять їм велику шкоду, заважають худобі їсти. І вже вкотре молився пресвітер і кропив свяченою водою, однак ті злі біси залишились і донині роблять шкоду худобі.

Тож отець наш Теодосій став проти них постом і молитвою, згідно з Господнім словом, яке говорить: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17,21). Тому уповав Блаженний, що зможе прогнати їх із цього місця, як [прогнав] колись із пекарні. Пішов він до того села й одного вечора увійшов у той хлів, де біси зробили собі житло, зачинив двері і в молитвах пробув там до ранку.

Відтоді не з'являлися біси на тому місці і вже не робили шкоди у тому селі. Молитвами отця нашого преподобного Теодосія, наче якоюсь зброєю, були відігнані від того села. А Блаженний знову повернувся до свого монастиря, як хоробрий воїн, що переміг злих духів, які чинили шкоду у краю Святого.

43. Про примноження борошна за пророцтвом Святого

Знов якось одного дня до цього ж блаженного й преподобного отця нашого Теодосія прийшов старший над пекарями і сказав, що немає борошна спекти хліба для братії. І сказав йому Блаженний: «Іди і поглянь у комору, може, знайдеш у ній хоч трохи борошна, поки Бог знову про нас не потурбується». Та знаючи, що він вимів засіки і лиш в одному кутку було трохи висівок, каже Преподобному: «Правду кажу тобі, отче, я сам вимів те місце, і немає там нічого, лише трохи висівок». І відповів йому Отець: «Вір мені, сину, що могутній Бог із тієї дрібки висівок може наповнити нам місце борошном. Так при Іллі сотворив Він тій удовиці, помноживши з однієї пригорщі борошна таку кількість, щоб вона прогодувала своїх дітей у голодні часи, коли люди гинули. Він і нині такий, і могутність Його та ж, і нам з малої кількості може зробити багато. Тож іди подивися, коли буде Боже благословення на тому місці».

Почувши це, відійшов, а коли зайшов до комори, то побачив, що засік, який перед тим був порожній, молитвами преподобного отця нашого Теодосія повний борошна так, що воно пересипається на землю. Побачивши таке преславне чудо, він здивувався і повернувся до Блаженного й розповів йому це. А Святий відповів: «Іди, сину, і нікому не розповідай про це, а, як звичайно, спечи хліба для братії. Це молитвами преподобної нашої братії Бог послав нам свою милість, подавши усе, чого потребуємо».

Такою була ревність до Бога блаженного, надія Преподобного отця нашого Теодосія. І таке мав уповання на Господа нашого Ісуса Христа, бо не мав жодної надії на земне, ні на що не уповав у цьому світі, а всією думкою і всією душею схилявся до Бога, поклавши на Нього все своє

35

.

уповання. Зовсім не турбувався про завтрашній день, щоденно маючи в серці слово Боже, що говорить: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші» (Мт. 6, 26). Тому щоночі слізно молився. Молитва: «Владико, якщо Ти згромадив нас у цьому місці і якщо Твоя свята милість дозволяє нам жити в ньому, то будь нам помічником і подателем усіх благ. Бо ж в ім'я Святої Твоєї Матері споруджений дім цей, а ми Твоїм іменем зібрані в ньому. Збережи нас і охорони від усякого підступу вселукавого ворога, зроби нас гідними осягнути вічне життя. І завжди вкладай у наші серця Твій страх, щоби ним ми успадкували ті блага, які Ти приготував для преподобних».

Так він проводив усі дні, наказуючи братії, навчаючи, втішаючи й забороняючи розхолоджуватися, а поступово й невпинно зміцнюватися. Так старанно випасав свою отару, пильнуючи, аби жоден підступний вовк не заліз і не розігнав оту божественну святу отару.

44. Про богоявлене сяйво

З'явилося воно якомусь христолюбному й богобоязливому чоловікові, показуючи блаженного й преподобного отця нашого Теодосія і його пречисті й непорочні молитви, а також той святий монастир, указуючи інше місце для переселення.

Є невеличка гора над тим монастирем, і коли той чоловік вночі там проходив, то вжахнувся, побачивши дивне чудо. Була темна ніч, а світло предивне стояло лише над монастирем Блаженного. Це побачивши, розгледів у тому сяйві преподобного Теодосія, що стояв посеред монастиря перед церквою, звівши до неба руки, і ревно молився Богові. Поки дивився на це й дивувався, інше чудо з'явилося йому.

Від бані церкви вийшло велике полум'я, наче намет, і перейшло на другий пагорб, стало там, де блаженний отець наш Теодосій назнаменував церкву, а після того почав споруджувати. І донині на тому місці є славний монастир. А полум'я те йому з'явилося так: було воно наче дуга, що одним кінцем стояла на верху церкви, а другим сягала вказаного місця, поки він, заїхавши за гору, перестав її бачити. Це той чоловік сам бачив, розповів одному з братів монастиря Блаженного, і все це правда.

Тому краще нам сказати з божественним патріархом Яковом: «Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав... Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» Або можна також сказати, подібно як сказано у житії святого великого Сави. Бо і йому, коли він однієї ночі вийшов зі своєї келії і молився, з'явився вогняний стовп до небес. Коли ж він прийшов на те місце, то знайшов там печеру, і через кілька днів спорудив там славний монастир. Так і тут треба це розуміти; Бог указав це місце, і незабаром на ньому створено славний монастир, який і донині процвітає його молитвами.

Отака була молитва отця нашого блаженного Теодосія до Бога за свою отару і за це місце. Такі чування щоночі. І сяяв він, як пресвітле сяйво у тому монастирі. Милостивий і благодатний Бог показав на цьому місці ще й інше чудо.

45. Про знаменну появу святих ангелів

Люди, що жили поблизу, розповіли потім усій братії те, що сталося. Однієї ночі чули вони голоси багатьох співців. Тож уставши зі своїх лежанок, повиходили зі своїх помешкань і стали на високому місці, дивлячись, звідки той голос. Над монастирем Блаженного сяяло велике світло, і вони бачили багато ченців, що виходили зі старої церкви та йшли на вказане місце, несучи ікону Святої Богородиці. Усі ж інші йшли слідом із запаленими свічками в руках і співали. А перед ними йшов преподобний отець їхній і наставник Теодосій. Коли вони дійшли до того місця, то тут співали і молилися, а потім повернули назад і на очах очевидців увійшли до старої церкви, знову співаючи. Бачив це не один, не двоє, а багато людей, і розповідали те, що бачили.

Треба розуміти, що це з'явилися ангели. А що жоден із братів їх не бачив, то це Бог так зволив і приховав від них цю таємницю. Згодом, почувши про це, прославляли вони Бога, який творить численні чудеса і прославляє це місце та освячує його молитвами преподобного отця нашого Теодосія.

36

.

І знову краще нам, браття, розповівши це, перейти до дальших похвал Блаженного і переказати правдиво все те, що гідне його відданості Господу нашому Ісусу Христу.

46. Про те, як Святий проповідував Христову віру жидам

Мав Блаженний такий звичай, що часто вставав уночі і потай від усіх ходив до жидів, сперечався з ними про Христа, докоряючи їм і звинувачуючи. Називав їх відступниками й беззаконниками. Бажав-бо бути вбитим за сповідування Христа.

47. Про великий подвиг і піст Святого

Коли він у дні Посту відходив до вище названої печери, то звідти часто, без нічийого відома, уставав уночі (один Бог його охороняв), відходив сам до монастирського села і там у потай приготованій печері, про яку ніхто не знав, перебував самотньо до Вербної неділі. Відтак знову приходив уночі звідти у вище згадану печеру, щоб у п'ятницю Вербної неділі вийти до братії, аби вони подумали, ніби він перебував тут усі дні Посту.

І так він перебував, не даючи собі спокою чуванням і молитвами всенощними, благаючи Бога про свою отару і закликаючи Його бути їм помічником у всіх їхніх справах. Обходячи щоночі монастирське подвір'я з молитвою, відгороджувався нею, наче міцним муром, стежачи, щоби не увійшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так він охороняв усі монастирські володіння.

Коли ж одного разу ті, хто охороняв свої домівки, спіймали розбійників, зв'язали їх і вели до міста на суд, то за волею Божою довелося їм проходити біля одного монастирського села. Один із цих злодіїв, зв'язаний, кивнувши головою у бік того села, сказав, що якось однієї ночі прийшли вони до того села з наміром вчинити напад і пограбувати все, що там було. Побачили вони однак дуже високий мур і навіть не могли до нього наблизитися. Це ж бо благий Бог невидимо обгородив усе те майно молитвами цього праведного й преподобного мужа. Тому блаженний Давид, передбачаючи таке, сказав: «Очі Господні на праведних; вуха його - на їхній заклик» (Пс. 34,16).

Владика, який сотворив нас, завжди прихиляє своє вухо, щоби почути тих, хто кличе Його воістину. А почувши їхню молитву, спасе їх. Тим, хто на нього уповає, чинить усе за їхньою волею і проханням. Так було із преподобним і преблаженним отцем нашим Теодосієм, який випасав свою отару з усім благочестям і чистотою, даючи приклад усім своїм стриманим життям і подвигом.

48. Про мужність і непохитність Святого

Була у той час якась смута від вселукавого ворога серед трьох князів - рідних братів. Два брати задумали піти війною проти свого старшого брата, христолюбця князя Ізяслава. І так його прогнали зі стольного града Києва.

Коли вони прийшли у те місто, то послали по блаженного Отця нашого Теодосія, вимагаючи прийти до них на обід і стати учасником тієї неправедної ради. Та Преподобний, сповнений Святого Духа, зрозумів, що вигнання христолюбця є неправедним, і сказав посланцеві, що не прийде на цей бенкет Вельзевула та не споживатиме їжу з крові та вбивства. Ще багато іншого тому наговоривши, відпустив його, звелівши, щоби переказав усе це тим, хто його послав. А ті, зачувши це, не змогли розгніватися на нього, бо зрозуміли, що він праведник і чоловік Божий, однак його не послухали і кинулися на свого брата, якого вигнали з його землі, та й повернулися назад. І один сів на престолі свого батька і брата, а другий знову повернувся до своїх володінь.

А преподобний отець наш Теодосій, сповнений Святого Духа, почав його звинувачувати, що вчинив неправедно, незаконно сів на той престіл, прогнавши старшого брата, неначе батька. І так не переставав йому дорікати: іноді посилав йому листи, іноді ж звинувачував його в неправедному вигнанні брата перед наближеними до нього боярами, звелівши йому це переказати. Згодом написав йому великого листа, звинувачуючи його і твердячи: «Голос крові твого брата звертається до Бога, як [кров] Авелева на Каїна». І подав приклади інших давніх

37

.

гонителів і убивць та братоненависників. Усе те, що [думав] про нього, описав притчами і послав йому.

Коли ж князь прочитав того листа, то дуже розгнівався, заревів, наче лев, і кинув його на землю. Відтоді розповзлася чутка, що Блаженний буде засуджений на вигнання. Братія дуже засумувала

іблагала Блаженного більше не звинувачувати князя. Також приходило багато бояр і розповідали, який великий гнів на нього має князь, благали його не противитися йому, оскільки хоче заслати його. Та Блаженний, коли почув, що йдеться про його вигнання, дуже зрадів духом

ісказав: «Вельми радію з того, браття, бо немає для мене нічого блаженнішого у цьому житті. Чи втрата майна й багатства мене турбує? Чи розлука з дітьми й полями мене засмучує? Нічого такого ми не принесли у цей світ, бо нагими народилися, і так нам належить нагими відійти із цього світу. Тому я готовий і на вигнання, і на смерть».

Відтоді почав ще більше докоряти князеві братоненависництвом, бажаючи, щоби заслав його. Однак той, хоч і дуже розлютився на Блаженного, та не відважився завдати йому жодного лиха, бо бачив, що він людина преподобна й праведна. Ще раніше він часто заздрив своєму братові, що має такого світоча у своїх володіннях, як це чув і розповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його наділах.

Блаженний отець наш Теодосій, якого дуже благали братія і бояри, і найбільше, коли сам зрозумів, що нічого не може добитися тими словами, облишив це і відтоді більше не докоряв йому, подумавши у собі, що краще буде благати його молитвами, щоби повернув свого брата до його краю.

49. Про смирення князя Святослава перед святими

Невдовзі благовірний князь зрозумів, що блаженний Теодосій переміг свій гнів і припинив свої докори. Вельми зрадів, бо віддавна бажав говорити з ним та насолодитися його духовними словами. Отож посилає до Блаженного, чи дозволить йому прийти до його монастиря, чи ні. Коли ж той дозволив йому прийти, то він, радісно вставши, прийшов із боярами до монастиря Блаженного. Коли великий Теодосій вийшов з братією із церкви, то за звичаєм зустрів його і поклонився, як належить князеві, а той поцілував Блаженного. Тоді каже йому благовірний князь: «Отче, я не наважувався прийти до тебе, вважаючи, що коли ти так гніваєшся на мене, то не впустиш до свого монастиря». І сказав Блаженний: «Що ж бо, благий владико, може мій гнів супроти твоєї сили, та нам належить докоряти й говорити вам те, що служить для спасіння вашої душі, а вам краще це послухати».

Так вони увійшли до церкви, помолилися, а після молитви сіли. Блаженний Теодосій почав навчати його Святого Письма, багато повчав його про любов до свого брата. Та той покладав багато провини на свого брата і через те не бажав з ним помиритися. Отож після довгої розмови князь знову повернувся у свій дім, прославляючи Бога, що сподобився розмовляти з такою людиною. Відтоді часто приходив до нього, аби насититися тією духовною поживою. Солодшими-бо від меду й соку були слова Блаженного, що виходили з його медових уст. Часто й великий Теодосій заходив до нього, нагадуючи йому про страх Божий і про любов до брата.

Одного дня, коли блаженний і богоносний отець наш Теодосій пішов до нього і вступив до палати, де сидів князь, то побачив перед ним багатьох музикантів: одні грали на гуслях, інші на скрипках, ще інші на органах. І так всі грали й веселилися, як велить звичай перед князем. Блаженний сів скраєчку, похнюпився і, нахилившись до нього, сказав: «Чи буде так і в майбутньому віці?» Відразу князь зворушився цим словом Блаженного і навіть просльозився, наказавши тим припинити. Відтоді, коли велів музикантам влаштовувати ігри, то, почувши про прихід блаженного Теодосія, відразу наказував стояти тихо і мовчати. Неодноразово, коли сповіщали йому про прихід Блаженного, він виходив, зустрічав його радісно перед дверима палати, і так обидва входили досередини. Тоді він, радіючи, говорив Преподобному: «Оце, отче, кажу тобі правду: що коли б мені сповістили, що мій батько воскрес із мертвих, то я не радів би так, як із твого приходу. Не боявся б так і не нітився, як від твоєї преподобної душі».

А Блаженний говорив йому: «Якщо ж ти так боїшся мене, то вчини мою волю і поверни твого брата на престіл, який йому передав твій благовірний батько». Та він мовчав, не знаючи, що відповісти йому на це, бо ворог так розпалив його гнівом на свого брата, що не хотів і слухати.

38

.

Отець же наш Теодосій щодня і щоночі молив Бога про христолюбивого князя Ізяслава і велів його поминати на ектенії як першопрестольного і найстаршого з усіх князя. А цього, про якого сказав, що він незаконно сів на тому престолі, не велів поминати у своєму монастирі. І братія ледве переконала його в тому. Тоді велів поминати і цього разом із тим, однак спершу христолюбця, а потім цього благовірного.

А великий Никон, побачивши таку незгоду між князями, відійшов із двома ченцями на вище названий острів, де спорудив монастир. Коли ж блаженний Теодосій багато разів благав його не відходити й не розлучатися з ним за життя, то він, не послухавши його в цьому, а відійшов на своє місце, як говорилося раніше.

50. Про спорудження великої церкви Печерської

Отож отець Теодосій, сповнений Святого Духа, почав старатися, щоби за Божою благодаттю переселитися на інше місце. При допомозі Святого Духа він почав споруджувати велику кам'яну церкву в ім'я Святої Богородиці і Приснодіви Марії. Перша-бо церква була дерев'яна і замаленька, аби вмістити братію. На початок такої справи зібралося багато людей: одні вказували одне місце для спорудження, а інші - інше. І не було кращого місця, як на княжому полі, що розкинулося поблизу. І ось за Божим помислом проїжджав дорогою князь Святослав, побачив багато людей та запитав, що тут діється. Коли ж довідався, то повернув коня і під'їхав до них. Оскільки ж був натхненний Богом, то вказав їм місце на своєму полі та звелів спорудити тут таку церкву.

Помолилися - і святе місце визначилося росою з небес, а потім посухою і від вогню спаленням тернини, як сказано раніше, очистилося місце для фундаменту церкви. Отож після молитви сам той благовірний князь розпочав копати яму під фундамент. І блаженний Теодосій щодня прагнув трудитися над спорудженням того храму. І хоча не спорудив його за свого життя, однак по його смерті, коли Стефан став ігуменом і Бог допомагав йому молитвами отця нашого преподобного Теодосія, справу було завершено - і храм споруджений.

Туди переселилися брати. На старому ж місці їх залишилося мало, а з ними - пресвітер і диякон, щоби там щоденно служилася Свята Літургія.

Отаке житіє преподобного і блаженного отця нашого Теодосія від юності аж дотепер я описав коротко із багатьох [подій]. Бо хто може описати почергово всі діла цього блаженного мужа і хто може гідно похвалити його доблесть? Бо хоч я простак, невіглас і спокусився його гідно похвалити всупереч його настановам, то однаково не зміг. Усе ж що в моїх силах - оповідаю про Святого.

Неодноразово намагалися спокусити князі, бояри та єпископи цього Блаженного, заплутуючи словами, та не змогли, а, відбившись, немов від каменя, відскакували; був-бо він обгороджений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа і в собі спорудив обитель Святого Духа. Був же заступником удовиць і помічником сиріт, а убогим надія. І кажучи просто: усіх, хто приходив, навчав, і втішав, і відпускав, а убогим подавав за потребою і на прожиток. Багато нерозумних йому цим докоряли, та він із радістю все це приймав. Та й від учнів своїх мав він чимало докорів і нарікань, однак повсякчас молив Бога за всіх.

Також через його вбогу одіж багато невігласів насміхалися над ним і кпили, та він цим не журився. Утішався своєю наругою й докорами і дуже радів, прославляючи Бога. Бо коли хтось не знав його, а бачив у такій одежі, то не думав, що це сам ігумен, а один із убогих монастирських слуг.

51. Про порятунок убогої вдовиці

Одного дня ішов Блаженний до робітників, які споруджували церкву, і зустріла його убога вдовиця, скривджена суддею. Отож каже вона Блаженному: «Чорноризцю, скажи мені, чи є ваш ігумен у монастирі?» Запитав її Блаженний: «Що тобі потрібно, бо та людина грішна?» А жінка йому каже: «Про те, що він грішний, не знаю, а знаю лише, що звільняє багатьох від печалі й напасті. Тому і йду до нього, щоби мені допоміг, бо мене несправедливо скривдив один суддя».

39

.

Дізнавшись таке про неї, Блаженний пошкодував її і сказав: «Жінко, тепер іди додому, а коли прийде наш ігумен, то я передам йому твою справу, і він звільнить тебе від твоєї печалі». Почувши це, пішла жінка додому.

А Блаженний пішов до судді, і сказав йому про неї, і звільнив її від того насильства. А той послав і повернув їй усе, чим її скривдив.

Справді, той блаженний отець наш Теодосій був заступником для багатьох перед князями і суддями, визволяючи їх, бо ці не могли не послухатися, знаючи його праведність і святість. Шанували-бо вони його не заради чистих і світлих риз, не через великі маєтки, а заради чистого його життя і світлої душі та численних його повчань, які полум'яніли Святим Духом із уст його. Його козячі шкури були як коштовний і світлий одяг, а волосяниця - як чесна царська багряниця. Так ходив у ній, пишаючись.

52. Про покликання святого Теодосія до Бога

Проживши богоугодне життя, дійшов до його кінця, то наперед передбачив свій відхід до Бога і день свого упокоєння: бо смерть для праведників - це упокій. Тоді він звелів скликати всю братію, навіть тих, що порозходилися по селах чи за іншою потребою. Коли ж скликали усіх, почав наказувати служителям, і наставникам, і слугам, щоби кожен продовжував виконувати доручену йому справу з усім старанням і страхом Божим, в покорі й любові. Зі сльозами навчав усіх про спасіння душі і про боговгодне життя, про піст і про ревність до церкви та про перебування у ній зі страхом; про братолюбність і смирення, щоби мати любов і покору не лише до старших, а й до своїх ровесників. Сказавши це, відпустив їх.

По тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати Блаженного. А він, відкривши свої праведні уста, почав навчати його про благочестя, і як оберігати православ'я, і як турбуватися про святі церкви. До цього сказав: «Молюся Господу Богові і Його Пренепорочній Матері світу про твоє благочестя і про твою державу, щоби дав тобі тихе й небунтівне правління. І доручаю твоєму благочестю оцей святий монастир Печерський, дім Святої Богородиці, який сама зволила спорудити, і нехай ним не володіє ні архиєпископ, ні жоден із клириків Софійських, а нехай твоя влада завідує ним, а після тебе - твої діти та нащадки твого роду».

Виступив на Блаженному холодний піт і охопила його сильна лихоманка. Уже не міг йому нічого [сказати], а лежав на одрі. Та сказав таке: «Хай буде воля Божа, як Йому завгодно, так хай і вчинить зі мною. Однак молюся до Тебе, Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивий до моєї душі, щоб не зустріла вона лукавства супротивників. Нехай приймуть її ангели Твої, провівши через темні митарства, нехай заведуть до світла Твого милосердя». Сказавши це, замовк, а браття за ним дуже засумували і впали у велику скорботу.

Потім він три дні не міг говорити, навіть звести повіки, так що багато хто думав, що він уже помер. Лише декотрі бачили в ньому його душу. Через три дні підвівся і, коли зібралися всі брати, сказав їм: «Браття мої й отці, оце вже пора закінчити моє життя, як це мені явив Господь, коли я був у печері, і треба мені відійти з цього світу. Тож подумайте поміж себе, кого бажаєте, щоб я поставив вам ігуменом на своє місце».

Почувши це, браття дуже засумували і заплакали, а потім вийшли порадитися та за згодою всіх вибрали собі ігумена - церковного співця Стефана.

53. Про смерть святого Теодосія

Наступного дня блаженний наш Теодосій, знову скликавши братію, сказав їм: «То як, діти, чи порадилися ви між собою, хто буде достойним ігуменом?» Вони ж усі сказали, що Стефан буде гідним, щоби прийняти ігуменство після нього. Блаженний же, покликавши того й поблагословивши, призначив його ігуменом на своє місце, а їх багато навчав коритися йому, а потім відпустив їх, назвавши й день своєї смерті. Сказав-бо, що в суботу, після сходу сонця, душа його розлучиться з тілом. І знову покликав лише Стефана і вчив його, як доглядати святу отару, щоб не відлучався від неї, а служив їй зі смиренням. Самому вже дошкуляли великі болі.

Коли ж прийшла субота і почало світати, то послав і скликав Блаженний усю братію і так духовно поцілував по одному всіх, які плакали і ридали, прощаючись із таким пастирем. І Блаженний сказав їм таке: «Діти мої любі, браття! Любов'ю поцілував я всіх вас, бо відходжу до

40

.