Соц.Норми
Соціальні норми поділяються на моральні, правові, релігійні, корпоративні, сімейні, естетичні. Також до соціальних норм відносять звичаї та традиції.
1. Норми права — загальнообов'язкові, формально визначені певні правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою.
2. Норми моралі (моральності) — правила поведінки, які склавшись у суспільстві, виражають уявлення людей про добро й зло, справедливість й несправедливість, борг, честь, достоїнства. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.
3. Норми звичаїв — це правила поведінки, які, склавшись у суспільстві в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички.
4. Норми громадських організацій (корпоративні норми) — це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах (положеннях тощо), діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу.
Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють:
релігійні норми — регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу;
політичні норми — регулюють політичні відносини між різними суб'єктами і ними встановлюються(статут політичної партії);
естетичні норми — регулюють ставлення людей до порядку оформлення і оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій краси, зручності, якості;
моральні- такі правила поведінки, що встановлюються різними суб'єктами і виражаються в категоріях «добра і зла», «справедливості і несправедливості» і можуть регулювати майже всі суспільні відносини(християнська мораль).
норми культури та інші
Суб’єктивні права
Загальнотеоретична класифікація У теорії держави і права подекуди виділяють три елементи змісту суб'єктивних прав:
право дії — індивід має право самостійно визначати позитивну лінію своєї поведінки.
право вимоги — індивід може вимагати певної позитивної поведінки від іншої особи.
право позову — індивід може звернутися по допомогу до держави, якщо його суб'єктивне право порушується, або якщо право не може бути реалізоване без державного втручання.
Наприклад, громадянин має право надати в оренду земельну ділянку (дія); вимагати сплати орендної плати (вимога); звернутися до судупо стягнення невиплаченої орендної плати (позов).
Розрізняють права позитивні і негативні.
Позитивні права передбачають кореспондуючий обов'язок інших (держави, громади, організації) здійснити певні позитивні дії, без яких здійснення такого права буде неможливим [право на освіту передбачає надання освітніх послуг носію права]. Негативні права, навпаки, передбачають абсолютне невтручання у сферу діяльності особи. Негативні права, які належать фізичним особам, називають, як правило, свободами [свобода зібрань — право на невтручання держави у відповідну поведінку людей].
Конституційно-правова класифікація
У конституційному праві класифікують суб'єктивні права людини і громадянина за галузями:
громадянські (особисті) права [право на невтручання в особисте життя…];
політичні права [ активне і пасивне виборче право…];
соціальні права [право на відпочинок…];
економічні права [право на підприємницьку діяльність…];
екологічні права [право на безпечні умови життєдіяльності…];
культурні права [право на творчість…].
Конституційні суб'єктивні права зосереджено, в основному, в розділі ІІ Конституції України.
Цивілістична класифікація
Цивільний кодекс України присвячує суб'єктивним правам учасників цивільних відносин дві книги — Другу і Третю. Добре простежується їх класифікація:
І. Особисті немайнові права фізичної особи
А. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
Б. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
ІІ. Речові права
А. Право власності
Б. Речові права на чуже майно.
Суб'єктивні права особи не є вичерпними.