курсова

3.2.Некомерційні юридичні особи. Некомерційні організації теж можуть мати різні організаційно-правові форми, тобто відрізнятися одна від одної за особливостями організаційної структури, способами відокремлення майна , відповідальністю, способами участі в цивільному обороті. Однією з таких форм є споживчі кооперативи. Хоча закон не містить поняття споживчого кооперативу, можна дійти висновку, що споживчий кооператив ― це об’єднання фізичних осіб на умовах членства з метою задоволення потреб в торговельному і побутовому обслуговуванні, інших послугах. Майно кооперативу складається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив на відміну від виробничого хоча й займається господарською діяльністю, але вона не пов’язана з одержанням прибутку. Прибуток йде на задоволення певних потреб членів товариства. Крім того члени споживчого кооперативу не повинні брати участь своєю працею в діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за його борги. Щодо окремих видів споживчих кооперативів діє спеціальне законодавство. Це стосується житлових, житлово-будівельних, гаражних кооперативів, споживчих кооперативів, які займаються торговельним обслуговуванням своїх членів. До некомерційних організацій належать також установи . Установою називається організація, яка створена власником для здійснення функції некомерційного характеру і фінансується ним повністю або частково. Найбільш поширеним видом установ є державні установи, які здійснюють насамперед управлінські функції (міністерства, державні комітети, головні управління, комітети місцевих державних адміністрацій і т. ін.), правоохоронні органи (суди, органи міліції, прокуратури, арбітражні суди), державні наукові та навчальні заклади, державні організації охорони здоров’я, державні установи, які здійснюють соціально-культурні функції (театри, філармонії, музеї і т. ін.). Надання цим організаціям статусу юридичних осіб обумовлено лише тим, що вони повинні брати участь у цивільному обороті, насамперед вирішуючи питання, пов’язанні з потребами свого матеріально-технічного забезпечення. Майнові фонди державних бюджетних установ складаються із основних засобів і матеріалів і належать їм на праві оперативного управління.  Стягнення за боргами установи може бути звернено на кошти і самостійно придбане майно. Якщо цих коштів недостатньо, власник субсидіарно відповідає за зобов’язаннями установи. Некомерційні юридичні особи можуть функціонувати в такій формі, як об’єднання громадян . Об’єднання громадян ― це добровільне громадське угрупування, створене на засадах єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян створюються згідно із Законом України „Про об’єднання громадян” і можуть функціонувати в таких формах: політична партія; громадська партія. Політична партія ― це об’єднання громадян ― прибічників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є участь у здійснені державної політики, формуванні органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі. Громадська організація ― це об’єднання громадян для задоволення захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Засновниками цих організацій є громадяни. Вони входять до складу об’єднання на засадах членства, але ніяких прав на майно організації не мають. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли віку 18 років. Членами об’єднань, можуть бути особи, які досягли 14 років. Об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи тільки у разі їх реєстрації. Об’єднання громадян діють на основі статуту. Благодійні організації. Благодійна організація ― це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності ― безкорисливої діяльності, що не передбачає прибутків, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Благодійні організації можуть утворюватись у таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником), якими можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли віку 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності. Засновниками (засновником) не можуть бути органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються із бюджету. Засновники, створивши благодійну організацію, передають у власність останньої свої внески, які разом із внесками інших благодійників складають майно благодійної організації, стосовно якого благодійна організація має право здійснювати будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України. „Майно благодійної організації може складатися також з гуманітарної допомоги, що надходить в Україну, ― коштів, матеріальних і нематеріальних активів, цінних паперів, що передаються (пересилаються), тощо.”¹ Засновники і благодійна організація не відповідають за зобов’язаннями один однієї. Творчі спілки. Творча спілка ― добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творча спілка діє на принципах добровільного об’єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напряму може бути створено одне або більше добровільних творчих об’єднань. Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всі творчі спілки підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації творча спілка чи її __________________________________ ¹ Цивільне право України. Частина перша; За ред. проф.. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М Ігнатенка. – Харків: Право, 2000., с.104. регіональний осередок набуває статусу юридичної особи. Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів ( з’їзду, конференції) творчої спілки або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства України. У разі ліквідації спілки майно, яке їй належало на праві власності, передається організації-правонаступнику, а коли вона відсутня, - реалізується в установленому законом порядку. Кошти, одержані від реалізації майна, можуть бути використані на цілі, пов’язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.  Релігійні організації. Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом України від 23 квітня 1991р. „Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно з яким релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Закон не містить загального поняття релігійних організацій, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим, що правове поняття релігійної організації визначити дуже складно і перш за все тому, що існує безліч релігійних течій, які мають не однаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення. Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.  Що стосується окремих видів релігійних організацій, то Закон наводить поняття тільки релігійної громади, яка є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного і того ж культу, віросповідання , напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов’язковим, тобто в цьому разі вона не отримує прав юридичної особи. Релігійні організації мають спеціальну цивільну правоздатність, тобто таку, яка пов’язана з метою їх діяльності – з задоволенням релігійних та інших пов’язаних з релігійними потреб. Релігійні організації мають право на виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи. Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією або ліквідацією, які здійснюються відповідно до її власних настанов. У разі порушення релігійною організацією положень законодавства її діяльність може бути припинена також за рішенням суду. Це можливо лише у випадках діяльності релігійної організації, пов’язаної з посяганням на життя, здоров’я, свободу і гідність особи; систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів і т. ін. „Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю, основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню.” ¹  Зазначена умова – необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, для якої юридична особа була створена, не припускає здійснення непідприємницькими товариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності. Об’єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу  _________________________________ ¹ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV, ст. 86. комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством. „Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають пава засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.” ¹  Недодержання об’єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання недійсними установчих документів, заснованих ними підприємств, установ і організацій. Благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.  ^ 3.3. Інші критерії класифікації Юридичні особи можна класифікувати за різними критеріями на такі види (Додаток 3 ): 1) Залежно від виду прав власності: а) державні і комунальні юридичні особи – ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності. До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб’єктом права загальнодержавної власності є держава Україна. Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об’єднані громадяни за місцем проживання. _________________________________ Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р., № 2460-XII, ст. 24. Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління; б) приватні юридичні особи – ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об’єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом. в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав. ^ 2) Залежно від підстав фінансування: а) госпрозрахункові юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо;  б) бюджетні юридичні особи. Бюджетні – отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю. ^ 3) Залежно від функцій: а) юридичні особи, що господарюють – такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо; б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об’єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють.  ^ 4) залежно від відношення засновників до майна: а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи; б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи. ^ 5) Залежно від кількості засновників: а) унітарні юридичні особи – такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника; б) юридичні особи, створені кількома засновниками, - господарські товариства, об’єднання підприємств, громадян тощо. ^ 6) За типом правосуб’єктності та функціями: а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо. б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників. ^ 7) Залежно від організаційно-правової форми: а) господарські товариства; б) установи; в) об’єднання громадян; г) об’єднання юридичних осіб тощо. Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб’єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб. Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна – поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації варто зробити таке зауваження. Очевидно, ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб’єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб’єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права. Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке. Оскільки ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права. Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч. 1 ст.81 ЦК , де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути: а) такими, що являють собою об’єднання осіб; б) такими, що являють собою об’єднання майна; в) такими, що являють собою об’єднання осіб та майна. Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб’єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав і обов’язків тощо. Специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оптової торгівлі. Товарна біржа – це організація, що об’єднує фізичних і юридичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та пов’язаних з ним операцій. Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності. Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій. ВИСНОВОК Отже, на основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки. Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільний кодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК 1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність) (ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена й зареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільною правосуб’єктністю (ст. 80 ЦК). Ще з давніх часів римського права під основною ознакою юридичної особи розуміли її майнову відокремленість. Щодо визнання державної реєстрації обов’язковою ознакою юридичної особи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, коли юридична особа створюється та діє без державної реєстрації ( це державні органи, що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякі інші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, не мають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних осіб, зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районними управліннями освіти.  По-третє, до ЄДРПОУ включаються відомості не лише про юридичних осіб, а й про філії, відділення, інші відокремлені структурні підрозділи, які статусом юридичної особи не наділяються. Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстрацію обов’язковою ознакою юридичної особи є некоректним. У практиці до закріплення за юридичною особою майна (наділення майном) її вважають такою, що не здійснює діяльність. Отже, дефініцію, наведену в ЦК 1963р., слід визнати більш вдалою, ніж визначення нового Цивільного кодексу. Відокремленість майна, на мою думку, ― головна ознака юридичної особи. І в ЦК 1963р., й у новому ЦК залишаються не повністю врегульованими деякі аспекти правового режиму майна юридичних осіб і, як наслідок, їх правосуб’єктності. Створену юридичну особу в установленому порядку наділяють майном, необхідним для діяльності останньої, та визначають його правовий режим. „Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту.” ¹  Майно може бути закріплене за юридичною особою як на праві власності, так і на інших умовах видів речових прав (володіння, користування, оперативного управління, повного господарського віддання). І саме майнові відносини юридичної особи з особою, що її створила (власником), в основному, й зумовлюють характер її діяльності.  Юридичну особу можна класифікувати на види за різними критеріями. Проте ця класифікація не знаходить відповідного відображення у ЦК. ЦК вперше в історії розвитку права України, розмежовуючи юридичних осіб на юридичних осіб публічного та приватного права, регулює порядок створення та правовий статус лише юридичних осіб приватного права. Отже, ЦК України визначає характер майнових відносин юридичних осіб приватного права, державних та комунальних підприємств з їхніми власниками, залишаючи поза увагою інші види юридичних осіб. Йдеться про державні органи, які здійснюють владні повноваження, та органи місцевого самоврядування, неприбуткові бюджетні організації ― лікарні, вузи тощо, які віднесені до юридичних осіб публічного права. Законодавець свідомо виключає зі сфери регулювання цивільного й, зокрема, господарського законодавства питання створення та правового статусу державних органів місцевого самоврядування, що наділяються ознаками юридичної особи, оскільки (так об’єктивно склалося) це питання ___________________________________ ¹ Про власність: Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII, ч. 2, п. 3, ст. 6. належить до сфери правового регулювання конституційного та адміністративного права. Не зважаючи на це, кожна юридична особа (як приватного, так і публічного права) має власника (власників), які приймають рішення про її створення і ліквідацію та у встановленому порядку можуть приймати рішення, що мають значення для поточної діяльності цієї юридичної особи. Юридична особа публічного права має вищестоящу організацію, яка самостійно або через уповноважені нею органи здійснює повноваження власника цієї юридичної особи.  Юридичними особами є також і Кабінет Міністрів України, і міністерства, й, безпосередньо, місцеві ради і, навіть, Верховна Рада України. Повноваження власника щодо цих осіб здійснюються в особливому порядку – через реалізацію принципу народовладдя. Функції власника в цьому випадку виконує народ України або відповідна територіальна громада, які є суб’єктами цивільних правовідносин, але не мають ознак юридичної особи. Отже, для всіх без винятку юридичних осіб правосуб’єктність у цивільних правовідносинах є похідною від правосуб’єктності їх власника (власників). Такі відносини можуть бути ієрархічними й обов’язково розпочинаються від правосуб’єктності осіб, які не мають ознак юридичної особи (народ України, держава, територіальна громада або окремі фізичні особи).  У тісному зв’язку з означеним вище положенням перебуває наступна закономірність. Чинне законодавство України не передбачає випадків участі юридичних осіб в цивільних відносинах як об’єктів угод. У практиці такі випадки, безумовно, зустрічаються ( наприклад, оренда цілісного майнового комплексу), проте, вони, як правило, оформляються шляхом реорганізації юридичної особи, або навіть, її ліквідації та створення нової.  ЦК України частково регулює ці питання. Так, згідно ст. 191, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об’єктом купівлі-продажу, застави та інших правочінів.  Об’єктами цивільно-правових угод, вважаю, може бути й значно ширше коло юридичних осіб. Йдеться, насамперед, про всіх юридичних осіб приватного права. Однак об’єктами угод можуть бути і деякі юридичні особи публічного права (наприклад, державний навчальний заклад чи комунальне підприємство, які продаються інвесторові). Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець з недостатньою точністю розмежував юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права. Наприклад, згідно з ЦК України, навчальний заклад. Створений державою, є юридичною особою публічного права (ст. 167), а приватний навчальний заклад – юридичною особою приватного права. Ці заклади відрізняються один від одного лише формою власності, а, згідно з Конституцією України, всі форми власності є рівноправними, а, отже, на обидва навчальні заклади повинен поширюватися єдиний порядок створення та діяльності. Звичайно, „державні органи та органи місцевого самоврядування, які здійснюють владні повноваження та є юридичними особами, об’єктами цивільно-правових угод бути не можуть. І лише вони повинні визнаватися юридичними особами публічного права” ¹.  Таким чином, розглянуту класифікацію юридичних осіб необхідно вдосконалити, передбачивши, що юридичні особи публічного права – це державні органи, на які законом покладено владні повноваження, та органи місцевого самоврядування. Решту юридичних осіб, зокрема, й державні та комунальні підприємства, слід віднести до юридичних осіб приватного права. Саме тоді в ст. 191 ЦК України можна буде передбачити, що об’єктом цивільно-правових угод може бути будь-яка юридична особа приватного права, що як єдиний майновий комплекс, є нерухомістю. ____________________________________ ¹ О.Кравчук „Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України” // Право України,2003р., № 12, с. 88. ^ Список використаних джерел 1) Конституція України, прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996року. 2) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV. 3) Про власність: Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII.  4) Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р., № 987-XII 5) Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р.,  № 1576-XII.  6) Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р.,  № 2460-XII. 7) Олена Єременко „До питання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., № 8. 8) А.Єфименко „Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичної особи за проектом Цивільного кодексу України” // Право України, 2002р., № 10. 9) Екатерина Кочергина „Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., №1. 10) О.Кравчук „Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України” // Право України,2003р., № 12. 11) Д. Лук’янець „Про вину юридичної особи у сфері адміністративної відповідальності” // Право України, 1999р., №11. 12) В.Ніколаєв „Про інститут юридичної особи”// Право України, 1997р., №7. 13) Г.Фединяк „Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України, 2003р., № 12. 14) Цивільне право України. Частина перша; За ред. проф.. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с. 15) цивільне право України: Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с. 16) Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Загальна частина. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С Кузнєцова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі., 1997. – 544с. 17) Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с. 18) Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520с.