курсова

КУРСОВА РОБОТА

на тему: “Цивілістична теорія юридичних осіб (поняття, особливості правосуб’єктності, класифікація)” ЗМІСТ Вступ ..................................................................................................................... 3 - 5 Розділ 1. Поняття юридичної особи .............................................................. 6 - 18 1.1 Теорії юридичної особи ....................................................................... 6 - 12 1.2 Ознаки юридичної особи ................................................................... 12 - 18 Розділ2. Правосуб’єктність юридичних осіб ............................................. 19 - 29 2.1 Правоздатність юридичної особи ..................................................... 19 - 22 2.2 Дієздатність юридичної особи .......................................................... 22 - 25 2.3 Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном ............................................................................... 25 - 29 Розділ 3. Класифікація юридичних осіб ..................................................... 30 - 46 3.1 Комерційні юридичні особи .............................................................. 30 - 36 3.2 Некомерційні юридичні особи .......................................................... 36 - 42 3.3 Інші критерії класифікації ................................................................. 42 - 46 Висновок .......................................................................................................... 47 - 50 Список використаних джерел ..................................................................... 51 - 52 Додатки вступ На сьогоднішній день сучасну ринкову економіку не можливо уявити собі без категорії юридичної особи і досить широкого спектра організаційно-правових форм суб’єктів цивільного обігу. Поява цих правових інститутів багато в чому обумовлена тими ж причинами, що й виникнення і генезис права, а зокрема ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних, а в подальшому і ринкових відносин і, як наслідок цього змінами суспільної свідомості. На визначеному етапі суспільного розвитку правове регулювання відносин за участю одних тільки фізичних осіб як єдиних суб’єктів цивільного обігу виявляється недостатнім для суспільних і економічних відносин, які розвиваються дуже швидкими темпами. Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві обумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як суб’єкта цивільних прав та обов’язків.  Ця обставина й обумовлена виникненням в цивільному обігу такого феномену. Як юридична особа, яка в свою чергу здобула статус суб’єкта права. Саме тому закономірним етапом розвитку правової доктрини являється звернення багатьох вчених-цивілістів до проблеми розробки і обґрунтування теорій сутності юридичних осіб.  На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення поняття юридичної особи, хоча теорій розроблено досить таки багато. Це, зокрема: теорія фікції, персоніфікованої цілі, органічна теорія, реалістична, теорія колективу, держави, директора. Головне питання, яке є дискусійним уже понад 150 років, полягає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості.  Поняття юридичної особи у новому ЦК України визначає ст. 80, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді. У цій статті наведено перелік ознак, притаманних юридичній особі. Однак аналіз природи юридичної особи та законодавства, яке регулює порядок створення, функціонування і припинення юридичних осіб, дозволяє виділити низку ознак юридичної особи, які не знайшли належного відображення у ЦК.  У правовій науці ознаки юридичної особи прийнято поділяти на дві категорії. Одні автори виділяють матеріальні та правові ознаки, інші – сутнісні та правові. Аналіз першого підходу дає змогу дійти висновку, що до матеріальних ознак юридичної особи, як правило, відносять внутрішню організаційну, економічну та функціональну єдність, самостійність, відокремленість майна юридичної особи від майна інших суб’єктів, а також наявність одного чи кількох органів, які здійснюють управління юридичною особою. Законність створення юридичної особи, здатність від власного імені вступати в правовідносини та нести відповідальність визнаються правовими ознаками юридичної особи.  Відповідно до другого підходу, сутнісними ознаками юридичної особи є похідний характер, наявність легальної мети, відповідність юридичної особи певній організаційно-правовій формі, легальність створення юридичної особи та наявність найменування. До правових ознак. на думку прихильників такої позиції, слід віднести державну реєстрацію, самостійну участь у цивільному обігу, майнову відокремленість та самостійну майнову відповідальність. За характером властивостей ознаки, які надають можливості визнати те чи інше утворення юридичною особою можна поділити на три групи: 1) соціально-економічні – характеризують утворення як сукупність осіб, які займаються трудовою діяльністю з використанням певних матеріальних ресурсів, спрямованою на досягнення основної мети юридичної особи; 2) структурно-організаційні – розкивають специфіку створення, функціонування та припинення утворення, а також управління; 3) правові – визначають правила взаємодії юридичної особи з іншими суб’єктами. Всі ознаки юридичної особи тісно пов’язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії, хоча кожна з цих ознак виконує різну роль у значенні функціональної діяльності юридичної особи. Категорія юридичної особи доволі чітко визначає межі прав і відповідальності будь-якої організації, забезпечує іншим організаціям при встановленні з нею господарських контрактів упевненість в тому, що вона має необхідний для цього мінімум правосуб’єктності. Отже, юридична особа, як суб’єкт цивільного права безумовно відіграє вирішальну роль в економіці будь-якої країни. Тому невипадково інститут юридичної особи належить до центральних інститутів цивільного права високо розвинутих країн. Яке ж відображення дістав інститут юридичної особи в сучасному українському праві? Спробую висвітлити цю проблему у своїй роботі ... РОЗДІЛ 1. Поняття юридичної особи 1.1 Теорії юридичної особи Сучасну ринкову економіку не можливо уявити собі без категорії юридичної особи. Враховуючи той факт, що за станом розвитку поняття „юридична особа” в юридичній літературі, втілення його в законодавстві і, в кінцевому результаті, в підприємницькій і виробничій діяльності визначають ступінь розвитку самого суспільства, вивчення питання про сутність юридичної особи в сучасних умовах, а також тих організаційно-правових форм, в яких існують їх різні види, являється актуальним на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства і неможливе без вивчення історії розвитку поглядів на цю категорію в цивілістичній науці (Додаток 1). Так, уже в І-ІІ ст.ст. до. н.е. римські юристи намагались пояснити ідею існування організацій (союзів), вододіючих нероздільним, відособленим майном, виступаючих в цивільному обороті від власного імені, існування яких не залежить від змін в складі їх учасників, тобто в даному випадку мова іде про освітянські союзи, які володіють цивільною правоздатністю нарівні з фізичними особами. Проте, саме поняття „юридична особа” було невідоме римському праву. Римські юристи лише зробили спробу розширити коло суб’єктів приватного права за рахунок особливих об’єднань, союзів громадян, не вникаючи в сутність цього правового явища. Перші фундаментальні теоретичні розробки, присвячені проблемі сутності юридичної особи, були зроблені в епоху феодалізму, на межі XII-XIII ст.ст. В той час юридична особа розглядалась як породження правопорядку, тобто як деяка юридична фікція, штучно сконструйована і придумана законодавцем. Ці вчення отримали назву теорії фікції (або фікційні теорії). Основоположником такого підходу вважають папу Іннокентія IV, який в 1245р. на Ліонському соборі заявив, що корпорація існує лише в людській уяві, що це фікція (persona ficta), придумана розумом. Корпорація позбавлена волі, лише її члени, живі люди, мають волю і діють. Слід відмітити, що в той час вплив церкви на юриспруденцію був досить істотним, і в зв’язку з цим уже в епоху постглосаторів терміном persona ficta почали називати всі корпорацій і заклади. Наступний бурхливий розвиток економічних відносин дає сильний поштовх розвитку вчень про юридичні особи в середині – кінці XIX ст. Наукове обґрунтування теорії фікції дає засновник впливової „історичної школи” права Ф. К. фон Савіньї. Його концепція зводиться до того, що властивостями суб’єкта права в дійсності володіє тільки людина, поте законодавець в практичних цілях визнає за юридичними особами властивості людської особистості, реалізує їх. Тим самим законодавець, звертаючись до юридичної фікції, створює видуманий суб’єкт права, який існує лише в якості абстрактного поняття. В якості подібного фіктивного утворення розглядав юридичну особу і Г. Шернешевич, який, в свою чергу, вважав юридичні фікції не вдаваними поняттями, а науковими прийомами пізнання, а юридичну особу – „штучним суб’єктом” обігу, створеним для досягнення визначеної цілі. Таким чином, не дивлячись на деякі внутрішні протиріччя фікційної теорії, вона в свій час зробила істотний вплив на законодавство і судову практику багатьох країн. Було б неправильним і антиісторичним також твердження того, що вона не має ні краплини істини. „З практичної точки зору саме фікційній теорії ми зобов’язані появленням колективної особи як суб’єкта права, а також обґрунтуванню чіткої межі між індивідуальними правами членів і правами цілого. Крім того, саме за допомогою цієї концепції було обґрунтовано введення дозвільного порядку виникнення юридичних осіб лише за рішенням органів влади. До того ж, виходячи з того, що юридична особа як така не мала волі, вона не визнавалась суб’єктом кримінальної відповідальності”.¹ Поряд з теорією фікції існували і інші теорії. Представники деяких із них розвивали і доповнювали вищезгадану доктрину, інші ж, навпаки ________________________________ ¹ Екатерина Кочергина „Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., №1, с. 37. додержувались протилежних поглядів про сутність юридичної особи. В зв’язку з цим в науковій літературі одні вчені розглядають всі теорії як варіанти розвитку теорії фікції, а інші вважають, що розробляли свої погляди всупереч цій теорії , хоча в дійсності далеко не повністю звільнилися від її впливу. Подальший розвиток фікційної теорії можна побачити в теорії цільового майна (або теорії ”персоніфікованої цілі”), запропонованої А. фон Брінцем. В своїх поглядах він звертає увагу на ціль, для досягнення якої створена і існує кожна юридична особа. Оскільки ціллю інституту юридичної особи являється лише управління майном, то і юридична особа є не що інше, як сама ця персоніфікована ціль. Однак, взявши одну із рис, одну із ознак, які характеризують юридичну особу, Брінц абсолютизував її і створив неправильну, метафізичну конструкцію. В решті решт, спочатку заперечуючи фікційну теорію, він із свого цільового майна створив іншу фікцію.  У французькій літературі досить близькі по суті погляди висловлював М.Планіоль, який вважав, що юридична особа – це колективне майно, яке в якості суб’єкта права являється юридичною фікцією, створеною для спрощеного його використання. І знову ми зустрічаємось із фікцією, яка просто прийняла нову форму. Дещо інакший варіант розвитку теорії фікції був запропонований Р. фон Іерінгом. Згідно висунутої ним „теорії інтересу” права і обов’язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоду. Їх спільний інтерес і реалізує юридичну особу. Раціональна зернина у вченні Іерінга, на відміну від Савіньї і його послідовників, полягає в тому, що він не відривав юридичну особу від живих людей і їх відносин. Іншим великим напрямком в розробці доктрин про сутність юридичної особи, на противагу фікційним теоріям, стали так названі „реалістичні концепції”, які визнавали реальність юридичної особи як суб’єкта права. В німецькій цивілістичній науці паралельно з пануючими в той час теоріями Савіньї, Брінца з’явились теорії, які розглядали юридичну особу як особливий соціальний організм, „духовну реальність” або „людський союз” зі своєю власною волею, яка не зводиться до сукупності воль утворюючих її окремих фізичних осіб. Такі погляди, висунуті Г. фон Безелером і О. фон Гірке, отримали назву органічної теорії (або теорії „соціальних організмів”). За думкою Гірке юридична особа на стільки реальна, як і особа фізична. Союзною особою являється визнана правопорядком діяльність людського союзу, який виступає в якості відмінного від суми об’єднаних в союзі осіб єдиного цілого, що являється суб’єктом прав і обов’язків. В подальшому погляди Безелера і Гірке знайшли своє відображення в працях французьких цивілістів Р. Саллейля і П. Мішу. Основною заслугою Саллейля являється спроба звільнення теорії від деякої біологізації, в результаті чого його „реалістична концепція” стала найбільш повно і глибоко опрацьованою доктриною реалістичного напрямку. Саме його працям ми зобов’язані розумінням того, як ті чи інші теоретичні уявлення про юридичні особи впливають на практику розробки і застосування відповідного законодавства.  Необхідно зазначити, що обидва вказані автори виходять із визнання реальності юридичної особи як людського колективу, який має волю й інтерес, що є відмінні від воль й інтересів індивідів, які його складають. Однак, на відміну від Мішу, який підкреслює момент інтересу, Салейль акцентує увагу на значенні цілі для юридичної особи. В силу єдності цілі колективна воля становиться чимось відмінним від індивідуальних воль, хоча й походить від них. Враховуючи настільки бурхливий розвиток вчень про сутність юридичних осіб в західній цивілістичній науці, вітчизняні юристи не могли не приділити уваги цьому правовому інституту. В радянський період в XX ст. було розроблено цілий масив концепцій, які заклали основи сучасного розуміння проблеми юридичних осіб і організаційно-правових форм. Не дивлячись на те, що радянські вчені концентрували свою увагу переважно на юридичні особи науковою і методичною цінністю і сьогодні. Найбільш прогресивними й значними серед представлених в той час концепцій, які виходили із того, що юридична особа – це реально існуюче явище, яке володіє людським субстратом, являються „теорія колективу”, „теорія держави” і „теорія директора”. „Теорія колективу”, розроблена академіком А. Венедиктовим, виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи являється колектив працівників і службовців, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу. „Теорія держави”, висунута С. Асканазієм, обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства. „Теорія директора”, представлена в працях Ю. Толстого і розвинута в роботах В. Грибанова, виходила з того, що оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього вона отримує права і обов’язки, то саме директор уповноважений діяти від імені організації в сфері цивільного обороту, керувати і представляти собою сутність („людський субстрат”) юридичної особи. Необхідно відмітити, що в теорії радянського цивільного права існували також і інші доктрини. Так, в „теорії персоніфікованої (цільової) власності” С. Ландкофа обґрунтовано думку про те, що головною функцією юридичної особи являється об’єднання різноманітних власностей в єдиний комплекс і управління ним, а в „теорії соціальної реальності”, розробленої Д. Генкіним і Б. Черепахіним, юридична особа розглядається в якості „соціальної реальності”, наділеної певною власністю для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних задач держави і суспільства. Слід відмітити, що на прикладі теорії С. Ландкофа можна спостерігати, як з плином часу фікційна теорія „персоніфікованої цілі” А. фон Брінца перетворилась в суто реалістичну, не втративши при цьому своєї назви.  Велике значення в середині XX ст. отримали також наукові концепції О.Красавчикова („теорія соціальних зв’язків”), погляди якого в сучасних умовах підтримує Я. Шевченко, А. („теорія організації”), Б. Пугинський („теорія правових засобів”). На сьогоднішній день генезис економічних відносин, зміни ринкового середовища призводять до виникнення нових видів організаційно-правових форм існування юридичних осіб, які в свою чергу, тягнуть розширення і збагачення старих, а також появу нових доктрин в цій сфері. В сучасних умовах у зв’язку з популярністю і розповсюдженістю в сфері підприємницької діяльності господарських товариств, а також з постійною динамікою їх організаційно-правових форм особливу актуальність отримує теорія інтересу. Господарські товариства створюються і діють в інтересах багатьох осіб, а саме засновників і учасників, контрагентів, споживачів, найманих працівників, держави, тобто мова в даному випадку йде про так званий інтерес товариства. Враховуючи той факт, що саме засновники можуть визначати ціль і види діяльності юридичної особи, а звідси і об’єм її правосуб’єктності не можна не звернути увагу на те, що саме засновники прагнуть створити організацію, яка була б самостійним суб’єктом права. Коли ж такий суб’єкт виникає, то інтереси засновників починають носити другорядний характер і на перший план виходять інтереси створеної юридичної особи. У відношенні сутності такої організаційно-правової форми юридичної особи, як акціонерне товариство (далі – АТ), на сьогоднішній день прийнято говорити про так названу „недоговірну” теорію, яка являється своєрідним сучасним втілення розробленої ще в XIX ст. французькими вченими Дома і Потьє договірної теорії. В даному випадку мова йде про пояснення сутності АТ з точки зору лежачого в його основі установчого договору. Сутність акціонерного товариства – це, по суті, теорія керуючих, яка являється модифікацією „органічної теорії”, оскільки саме в АТ основні функції по прийнятті рішень зосереджені в руках керуючи, а акціонерам залишається право голосу тільки в стратегічних питаннях. Таким чином, як можна побачити із вищевикладеного, розвиток і подальше вдосконалення настільки складного й важливого інституту, як юридична особа, навряд чи можливе було б без його серйозних наукових досліджень, які велись на протязі всієї історії його існування і продовжуються сьогодні в юридичній науці. Існування в сучасних умовах множини різноманітних наукових доктрин про сутність юридичної особи і її організаційно-правових форм свідчить про велику складність цього правового явища, а також про актуальність подальших теоретичних розробок і наукових концепцій в цій сфері, особливо в період формування і становлення цивільно-правового законодавства. Однак при цьому слід враховувати, що „шлях до розкриття сутності юридичної особи повинен бути диференційованим в залежності від того, про яку організаційно-правову форму і навіть про яку юридичну особу йде мова” ¹.  ^ 1.2 Ознаки юридичної особи  Суб’єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи, це не громадяни, але в їх створенні та функціонування беруть участь фізичні особи. Об’єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому частину прав і обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере на себе ці права і обов’язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи недостатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість  ______________________________ ¹ Екатерина Кочергина „Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., №1, с. 39. у створенні юридичної особи. Ще активнішу участь держава бере у створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти всіма належними їй цінностями. Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися правовим капіталом, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає статус суб’єктів цивільного права. Інститут юридичної особи вводиться для того, щоб його норми закріпили організаційно-структурну, майнову і функціональну єдність будь-якого суб’єкта права, встановили межі правосуб’єктності, форми і порядок її здійснення, порядок виникнення реорганізації і ліквідації, а також цілу низку інших питань. Чинний Цивільний кодекс не дає визначення поняття „юридична особа”. Натомість він містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що „юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем на суді ”¹. Таким чином, ми маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:  1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне управління; ^ 2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому порядку; 3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність, тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов’язки від свого імені; 4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді. Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи – таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність  _____________________________ ¹ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV,ст. 80. за зобов’язаннями. ( Додаток 2) Для аналізу поняття „юридична особа” повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичні особи від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних філій і представництв, які не є суб’єктами цивільного права. Зупинюся на наведених ознаках детальніше: 1. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації. Юридична особа – це не окремий громадянин, а колективне управління, певним чином організований колектив людей. Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладання трудових договорів робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне обє’днання громадян на основі членства в кооперативи тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Організаційна єдність полягає у визначені цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури компетенції органів, порядку їх функціонування тощо. Організаційна єдність закріплюється в статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов’язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю. Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов’язкові правила щодо організації їх органів управління. Це є норми, які визначають обов’язковість організаційної єдності цих видів юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління. Перший – вищий орган управління (загальні збори учасників товариства) і другий – виконавчий. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.  2. Майнова самостійність юридичної особи. Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичній особі майна, відокремленого по-перше, від майна замовників цієї особи; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно територіальної одиниці; по–третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів. Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відомства. Згідно із Законом „Про власність” „здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства” ¹.  Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються із державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління. Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об’єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражається у праві власності. Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об’єктами, а полягати ще й у наявності зобов’язальних майнових прав. Крім цього деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно складається з грошових внесків на банківських рахунках, а зайняті ними приміщення – знаходяться у володінні на умовах договору оренди.  3. Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм _________________________________ Про власність: Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII, ч.2, п.1, ст. 37. майном, набуває цивільних прав та обов’язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов’язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб’єктності юридичної особи. Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє відразу визначити особливі ознаки організації – є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадах ґрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо. Крім, того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а якщо юридична особа є підприємницьким товариством - може мати комерційне (фірмове) найменування, яке має бути зареєстроване в порядку, встановленому законом. Юридична особа може мати крім повного скорочене найменування. 4) Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов’язаннями. Зокрема ст. 96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується залежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи грошових коштах тощо.  Слід зазначити, що застосування принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості.  Зокрема він не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Відповідальність юридичною особою публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами , які знаходяться у її оперативному управлінні. 5. Державна реєстрація є основною структурно-організаційною ознакою юридичної особи, оскільки вона пов’язана з вчиненням дії, результатом яких є визнання за утворенням статусу юридичної особи. Відповідно до ст.87 ЦК юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. „^ Державна реєстрація юридичною особи – це вчинення органом виконавчої влади дій юридичного характеру, які полягають у внесенні до Державного реєстру відомостей про створення, реорганізацію та ліквідацію юридичних осіб, а також інших відомостей про юридичні особи, передбачених чинним законодавством, та видача свідоцтва про державну реєстрацію, яке підтверджує факт внесення відповідних відомостей.”¹  6. Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядають її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу. Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб’єктності юридичної особи, оскільки в цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої. Розглянуті ознаки тісно пов’язані між собою. Наявність відокремленого майна – матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи, остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізації _________________________________ ¹ Олена Єременко „До питання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., № 8. юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов’язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов’язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності і полягає практичне значення взяття і виконання обов’язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак - конституювання юридичної особи. У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка із цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Однак, ці суперечки мають головним чином теоретичну справедливість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне значення надавалося організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалась саме організація як така, безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне. Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариство з обмеженою відповідальністю з усіх ознак юридичних осіб яскраво виражені дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових прав як позивач і відповідач. РОЗДІЛ 2. Правосуб’єктність юридичних осіб