Вісник Кримінологічної асоціації №6

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

чи суттєвий внесок означеної плеяди вчених у вирішення заявленої проблематики, слід все ж зауважити на відсутності комплексних сучасних наукових розробок, присвячених описанню, поясненню, аналізу процесів детермінації невиконання судових рішень. Викладені обставини у своїй сукупності засвідчують актуальність терми цієї статті.

Метою статті є формування узагальненої інформаційної моделі детермінаційного комплексу невиконання судових рішень.

Детермінація злочинності традиційно відноситься до числа одних з найбільш дискусійних та ускладнених теоретичною перевантаженістю предметів кримінологічного дослідження. Сучасна доктрина рясніє багатьма концепціями, напрямами, в межах яких надається характеристика як принципових, універсальних закономірностей криміногенної детермінації, так і окремих її різновидів. До них, зокрема, відносяться численні теорії позитивістського толку, ранжовані на соціологічний, психологічний, біологічний позитивізм, а також синергетична концепція, модульна теорія конструювання соціуму тощо. Вони є загалом відомими, а тому не потребують додаткового описання в межах цієї роботи. В той же час, аби забезпечити композиційну монолітність дослідження зауважимо, що за його методологічною основу ми обрали інтегративну концепцію, у контурах якої опиняються філософія діалектичного детермінізму з дотичними до неї принципом системності, історизму, законом діалектичного протиріччя, всезагального універсального зв’язку, а також генеалогічний підхід до аналізу детермінаційної природи злочинності, структурно-функціональний аналіз її факторів. Наведений світоглядний базис наукового споглядання в цілому визнається в тій чи іншій варіації у сучасній кримінологічній науці в якості оптимального [1, с. 45; 2, с. 20; 3, с. 11 та ін.]. Оперування його положеннями дозволяє зробити висновок про те, що невиконання судових рішень виявляє низку детермінаційних зв’язків із чинниками правового, організаційноуправлінського, економічного, соціально-психологічного характеру. І якщо останні дві групи мають загальну приналежність до більшої частини злочинності, то перші дві – мають специфічний відтінок, притаманний саме детермінації невиконанню судових рішень. Стисло їх охарактеризуємо.

Правові фактори невиконання судових рішень виявляють своє буття у сфері взаємодії неформальних соціальних

221

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

практик та елементів механізму правового регулювання. В цьому контексті перш за все мова йде про криміногенні недоліки позитивного права. На сьогодні законодавство України незбалансоване, суперечливе та невиважене, містить значну кількість економічно не забезпечених гарантій, які неможливо виконати через обмеженість ресурсів, якими володіє держава. Неможливість виконання судових рішень у такому разі є похідною, вторинною проблемою, наслідком незбалансованості законодавства. Маються на увазі такі проблемні питання, як непередбачення в державному бюджеті коштів для виплат, бюджетне фінансування яких гарантоване законодавством (компенсації, пільги, надбавки тощо), встановлення відповідно до законодавчих актів мораторію на примусову реалізацію майна, що унеможливлює виконання судових рішень, або зупинення виконавчого провадження щодо певних категорій підприємств [4].

Також звертають на себе увагу й інші вади матеріального права, зокрема ті, що виявляються у конструюванні санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Бюджетного, Податкового, Митного кодексів, інших нормативноправових актів, які в низці випадків не в повній мірі забезпечують можливість обрання належного виду й міри покарання, того чи іншого стягнення (адміністративно-правового, фінансо- вого-правого тощо), цивільно-правової, господарсько-правової реституції, зумовлюють їх сприйняття як несправедливих. Л. С. Явич з цього приводу зауважує, що справедливість не тільки одна з найважливіших етичних категорій, вона одночасно є і юридичною категорією, оскільки справедливість поширюється далеко за межі моральних відносин і виступає однією з найважливіших засад права, законності, правосуддя [5, с. 23]. Дійсно, сучасне правове поле України далеке від ідеалів соціальної справедливості. Недарма в наці час від час порушується проблема зловживання правом, яка, до речі, й досі не знайшла свого вирішення, зокрема в контексті кримінологічно значущих властивостей цього явища.

Справедливість знаходить своє переломлення в різних урегульованих правом сферах, у тому числі й у правоохоронній діяльності, у застосовуваних до засуджених заходах покарання, де справедливість здобуває якості правової категорії. Так, справедливість стала принципом кримінального законодавства, принципом застосування покарань після включення категорії

222

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

«справедливість» у понятійний апарат кримінального права (наприклад, у ст.ст. 6, 43 КК Російської Федерації) [6, с. 316]. При цьому, як вважає А. І. Екімов, здобуваючи юридичну специфіку, справедливість не втрачає притаманних їй якостей. Правильно буде сказати, що вимога справедливості, виражена через право, виступає і як моральна, і як правова вимога. Причому, якби вона перестала бути справедливою з погляду моралі, то і будучи вираженою у праві, також не була б справедливою. Отже, справедливість, що виражається в праві, є етикоюридичним феноменом [7, с. 70]. Втіленню справедливості у праві має слугувати забезпечення його відповідності існуючим інноваційним тенденціям суспільного розвитку та наявним загрозам їх обструкції, в тому числі й криміногенними проявами. На сьогоднішній день, на жаль, порушення норм позитивного права не завжди означає наявність реальної суспільної небезпечності чи шкідливості, що є наслідком як природної інертності права, так і недоліків у правотворчій діяльності, що не забезпечена в достатній мірі належним науковим, в тому числі й кримінологічним, супроводженням;

Певними недоліками, які також здатні набувати криміногенних рис, характеризується й стан правового регулювання діяльності Державної виконавчої служби. Наразі Державна виконавча служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України. Однак, не дивлячись на низку вжитих заходів з реформування її правового статусу, повноважень, Державна виконавча служба поки що не може забезпечити право кожного громадянина на своєчасне і повне виконання судових рішень.

Організаційно-управлінські фактори також виявляють потужний вплив на поширення невиконань судових рішень. До них, на нашу думку, слід віднести наступні:

– надвисокий рівень корупції в судовій системі, яка нівелює основні принципи функціонування судової гілки влади, формує нігілістичний антураж довкола державного апарату в цілому, поглиблює кризу довіри громадян до суду як справедливого соціального арбітра;

– відсутність безпосереднього зв’язку між ухваленням судового рішення та його виконанням. Цей зв’язок був втрачений після ліквідації посад судових виконавців у складі загаль-

223

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

них судів та створення окремої виконавчої служби в системі органів виконавчої влади. Цілком зрозуміло, що зроблено це було з метою усунення непритаманних судам функцій щодо забезпечення виконання власних рішень, з урахуванням рекомендацій відповідних європейських інституцій. Однак практика, що склалася в Україні, свідчить про недоцільність цілковитого відокремлення виконавчої служби від судової системи, що певним чином негативно вплинуло на ефективність системи виконавчого провадження та значною мірою нівелювало фундаментальний принцип здійснення правосуддя – принцип обов’язковості судового рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, вважаємо, слід погодитись із думкою, що для розв’язання проблеми невиконання судових рішень необхідно визначити комплексний підхід, у тому числі шляхом запровадження структурних змін в організації діяльності Державної виконавчої служби [8];

–відсутність належного рівня й якості судового контролю за діяльністю Державної виконавчої служби;

–суди не мають на озброєнні в достатній мірі кримінологічно обґрунтованої методики прийняття (винесення) тих чи інших рішень, яка б мінімізувала об’єктивні ризики їх невиконання;

–відсутність належного наукового та організаційноправового забезпечення кримінологічної діяльності державних виконавців як суб’єктів індивідуальної профілактики невиконання судових рішень та інших злочинів. На нашу думку, вказаний аспект діяльності державних виконавців має знайти належне своє втілення у системі їх професійної підготовки, навчання й практики забезпечення виконання судових рішень;

–слабкий внутрішньовідомчий контроль у системі Державної виконавчої служби, що має своїм наслідок поширення практики несумлінного ставлення державних виконавців до своїх службових обов’язків, вчинення ними корупційних діянь. Так, зокрема, за даними Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, кількість скарг на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби зросла з трохи більш як

224

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

13 тисяч у 2011 році до майже 17 тисяч у 2012 році, що становить близько 30 %;

– відсутність комплексної стратегії реформування Державної виконавчої служби, яка б передбачала системні інституційні перетворення найбільш фундаментальних основ її функціонування – від спеціалізованої підготовки кадрів до розвинених, диференційованих науково обґрунтованих методик забезпечення виконання судових рішень в залежності від галузевої приналежності судового провадження, змістовної специфіки типових рішень, їх адресатів тощо.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що наведені фактори невиконання судових рішень можуть розглядатися лише як окремі криміногенні прояви нормативно-правового та орга- нізаційно-управлінського характеру, які, втім, ілюструють складність, насиченість й багаторівневість всього детермінаційного комплексу аналізованих злочинів. Їх системне дослідження та вироблення стратегічно й тактично виваженого комплексу заходів протидії їм є завданням подальшого наукового пошуку в цьому напрямку.

Список використаних джерел:

1.Курс лекций по криминологии / Под ред. проф. Даньшина И. Н. (Общая часть) и проф. Голины В. В. (Особенная часть).

–Х. : «Одиссей», 2007. – 280 с.

2.Орлов Ю. В. Кримінологічна експертиза нормативноправових актів і їх проектів: науково-методичне забезпечення : монографія / Ю. В. Орлов. – Сімферополь : КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав»«, 2010. – 266 с.

3.Шепеленко Л. А. Преступность как система: попытка критического анализа : монография / Л. А. Шепеленко. – Луганск : РИО ЛГУВД, 2006. – 94 с.

4.Романюк Я. М. Тези виступу на парламентських слуханнях «Про стан виконання судових рішень в Україні» 22 травня 2013 року / Я. М. Романюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl2205113.htm.

5.Явич Л. С. Право развитого социалистического общества (сущность и принципы) / Л. С. Явич. – М. : Юрид. лит., 1978. – 224 с.

6.Степанюк А. Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження) : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.08 / А. Х. Степанюк. – Х., 2002. – 393 с.

7.Экимов А. И. Справедливость и социалистическое право / А. И. Экимов. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1980. – 120 с.

225

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

8. Татьков В. І. Тези виступу на парламентських слуханнях «Про стан виконання судових рішень в Україні» 22 травня 2013 року / В. І. Татьков [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl2205113.htm.

Статья посвящена исследованию отдельных правовых и организа- ционно-управленческих факторов невыполнения судебных реше-

ний. Акцентируется внимание на криминогенных недостатках

норм материального права, в частности, конструировании их санкций, что способствует уклонению от выполнения судебных

решений. Отстаивается мысль о существенном криминогенном

влиянии коррупции в судебных органах, Государственной исполнительной службе, отсутствии надлежащего судебного и внутриве-

домственного контроля за выполнением судебных решений, а так-

же криминологически обоснованной методики принятия (вынесения) таких решений, обеспечения их исполнения.

Ключевые слова: судебное решение, неисполнение, правовые фа-

кторы, организационно-управленческие факторы, контроль, коррупция.

The article is devoted to research of some legal and organizationallyadministrative factors of non-fulfillment of court decisions. Attention on the criminogenic lacks of material law norms is accented, in particular, constructing of their approvals, that assists avoiding implementation of court decisions. An idea is defended about substantial criminogenic influence of corruption in judicial bodies,

Government executive service, absence of the proper judicial and interdepartment control after implementation of court decisions, and also criminology reasonable methodology of acceptance (taking away) of such decisions, providing of their execution.

Key words: court decision, nonperformance, legal factors, organizationally-administrative factors, control, corruption.

Стаття надійшла до редакції 05.03.2014

226

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

Щербакова Альона Костянтинівна,

(Харківський національний університет внутрішніх справ)

УДК 343.851

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ, ЯКА ВЧИНЯЄ БАНДИТИЗМ

Статтю присвячено аналізові даних, що характеризують осо-

бу, яка вчиняє бандитизм, а також систематизації відповідних відомостей для цілей прогнозування.

Ключові слова: злочинність, особа злочинця, бандитизм, хара-

ктеристика, ознаки.

Найважливішу роль у складній взаємодії багатьох обставин, які обумовлюють злочин, відіграє особа злочинця, в якій відображаються усі ознаки та особливості кримінального діяння [1, с. 5]. Характеристика особи злочинця, вивчення її властивостей та ознак дозволяє правильно визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, встановити причини конкретного злочину та злочинності в цілому, розробити науково обґрунтований прогноз та здійснити програмування запобіжних заходів.

Уцьому зв’язку проблема особи злочинця в кримінології по своїй значимості відноситься до числа провідних. Вагомий внесок у розвиток вчення про особу злочинця внесли вченікримінологи Ю. М. Антонян, Ю. Д. Блувштейн, В. М. Бурлаков,

Л.М. Давиденко, П. С. Дагель, О. М. Джужа, А. І. Долгова, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузецова, Г. М. Міньковський та деякі інші.

Утой же час у кримінологічній науці існують різні точки зору по ряду питань цієї проблеми, у тому числі й щодо самого поняття «особа злочинця», яке відноситься до числа дискусійних. Різні автори, використовуючи дане поняття, тлумачать його неоднозначно, у той самий науковий термін вкладають різний зміст. Отже метою написання цієї статті є аналіз емпіричних даних, які характеризують особу злочинця певного типу, через призму відповідної кримінологічної концепції. Її наукова новизна полягатиме в поданні систематизованих даних про особу злочинця даного типу, що можуть бути використані в прогностичних цілях.

Вважаємо, що особу злочинця варто визначати як сукупність соціальних і соціально-значимих властивостей, ознак,

© Щербакова А. К., 2014	227

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

зв’язків та відносин, які характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, у поєднанні з іншими (неособистісними) умовами та обставинами, які впливають на антигромадську поведінку [2, с. 3-5]. Таке визначення є, на нашу думку, найбільш вдалим, адже підкреслює пріоритет соціальної складової над іншими.

Оскільки одним з головних завдань кримінології є визначення специфічних особистісних властивостей злочинця і виявлення його розходжень з особою законослухняного громадянина, є цілком логічним вивчення відповідних особливостей, тому що жодна ознака, властива всім людям, не може розглядатися як фактор, який породжує злочинну поведінку. Більше того, аналіз матеріалів кримінальних справ показує, що при розслідуванні злочинів слідчим, часом, буває важко дати юридичну оцінку тим або іншим діям, врахувати різні обставини, пов’язані із ситуацією злочину або життям обвинувачуваного, тим більше, коли у справі проходять кілька людей. Часто і увага суду зосереджена в основному на доведенні вини обвинувачуваного, при цьому ігноруються інші дуже важливі аспекти скоєного злочину.

Вивчення особи пов’язане з виявленням її особистісних якостей та властивостей, поєднуваних у групи, сукупність яких кримінологи називають структурою особистості [3, с. 62-69].

З точки зору прикладних завдань дослідження, найбільш зваженою виглядає позиція, згідно якої якості, які складають кримінологічну характеристику особи злочинця, можуть бути зведені в три відносно самостійні характеристики: соціа- льно-демографічну, кримінально-правову, морально-психологічну. Зазначена система, безумовно, може бути застосовна і до характеристики особи агресивного злочинця. При цьому слід мати на увазі, що дана категорія є родовою.

Вивчення особи злочинця даного типу в даний час набуває особливого значення. Той факт, що особи, що вчиняють бандитизм, мають свої характерні риси, ні в кого не викликає сумнівів. Усі особливості пов’язуються з моральнопсихологічною характеристикою особи, мотивацією відповідної злочинної поведінки. Зростання рівня агресивної злочинності, загострення її якісних характеристик, дозволяють висунути гіпотезу про те, що і в самій особі злочинця міститься комплекс специфічних рис та якостей, які відрізняють її від інших категорій злочинців. Тому необхідно виділити особу, яка вчиняє

228

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

бандитизм, в самостійний тип у структурі вчення про особу злочинця. Причому, якщо остання є загальною категорією, то особа агресивного злочинця буде розглядатися як її складова, структурний елемент певного роду, а особа, наприклад, учасника бандитського угруповання − підструктурний елемент на правах окремого.

Особа злочинця найбільш повно характеризується саме в момент вчинення злочину, і тут простежуються кримінологічні особливості поведінки певної категорії злочинців. Зокрема, особа, що вчиняє бандитизм, відрізняється набором ознак, характерних лише для неї, а саме − специфічних навичок, вмінь, комплексу інтересів та інших істотних і стійких властивостей, які закономірно сформувалися під впливом негативних елементів соціального середовища, що врешті-решт реалізувались у таких формах як організація банди, участь у ній або у вчинюваних нею нападах. Усе це з повною мірою відноситься до характеристик вивчених нами осіб, що вчиняють бандитизм.

Вивчення архівних кримінальних справ та матеріалів кримінальних проваджень про бандитизм показує, що серед осіб, які вчинили ці злочини, переважну більшість складають чоловіки (98 %). За даними інших авторів, цей показник дорівнює 89-95% [4, с. 69]. Очевидно, що розбіжності не дуже істотні, й, на нашу думку, вони не виражають тенденцію зменшення питомої ваги жінок у даному виді злочинів, а є, швидше за все, наслідком статистичної девіантності. Стійка перевага чоловіків обумовлюється характером злочинної діяльності.

Певний інтерес представляють особливості вікових характеристик розглядуваного типу злочинців, оскільки на кожному віковому етапі розвитку соціальний зміст особистості змінюється. Вікові особливості певних періодів життя сприяють формуванню змін у психології конкретних осіб. У кримінологічному плані велике значення має і те, в якому віці людина починає скоювати злочини: чим раніш вона порушує кримінальний закон, тим вище ймовірність рецидиву у майбутньому.

За даними нашого дослідження, серед засуджених вікові характеристики мають явно виражену специфіку. Зокрема, питома вага неповнолітніх лише 0,5%, хоча серед інших груп та категорій злочинів цей показник від 4 до 20 разів вищий. Для неповнолітніх характерним є вчинення спонтанних злочинів. Сучасні агресивні злочинці мають певний життєвий досвід, авторитет, навички скоєння злочинів, здатність до досягнення

229

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

злочинних цілей за допомогою насильства, гарно фізично підготовлені тощо. Природно, такі якості ще не сформувалися у неповнолітніх.

Кримінальну активність найчастіше виявляють особи від 18 до 30 років, частка яких складає 61% від загальної кількості вивчених осіб. Хоча названий вік притаманний для осіб, які вчиняють не тільки названі діяння, але й інші насильницькі злочини, з початку 90-х років спостерігається зростання питомої ваги осіб старше 30 років: з 21% до 26%. Цю тенденцію відображають і результати нашого дослідження: питома вага вікової групи 30-40-літніх − 36%.

Звертають на себе увагу дві вікові групи − від 18 до 24 років і від 25 до 29 років, представники яких сукупно найбільш численні (61%). З цього випливає, що досить велика частина засуджених за бандитизм − це особи, які цілком сформувались на ґрунті явної антигромадської спрямованості особистості.

Зміст інтересів та прагнень, їх розвиток та зміни залежать, як правило, від рівня освіченості. Низький освітній рівень у більшості випадків − показник обмеженого кола інтересів; але це зовсім не означає, що людина через це є злочинцем. Такі інтереси служать лише сприятливим ґрунтом для розвитку негативних властивостей та якостей особистості. Цілком зрозуміло, що в осіб з однаковим освітнім рівнем часто збігаються погляди на життя, їм легше встановлювати дружні стосунки між собою. За нашими даними, у 50 випадках з 85 ці злочинці мали однаковий освітній рівень, дуже вузьке коло інтересів та прагнень: гроші, їжа, алкоголь, наркотики, престижні речі.

Проте серед них спостерігається зростання освітнього рівня: кожен третій має вищу або середню фахову освіту, кожен другий − середню. Можна назвати ряд обставин, які обумовили названу вище тенденцію. Визначальною серед них, на наш погляд, є девальвація освіти, як середньої спеціальної, так і вищої. Не можна ігнорувати також втягнення в злочинність осіб з числа інтелігенції, які стала головною «жертвою» процесу зубожіння в результаті лібералізації економіки. Багато молодих людей після одержання середньої освіти, закінчення технікуму, орієнтуючись на швидке досягнення високого рівня матеріального добробуту, вибрали кримінальний шлях, вдалися до лав організованої злочинності. Нарешті, в умовах криміналізації соціальних відносин у злочинне середовище, у тому числі в банди, активно включаються колишні військовослужбовці,

230