Л2
.docЗагальна ж тенденція розкладу родоплемінних стосунків проходить по лінії становлення обміну та приватної власності. Рід, як відомо, не мав майнових відносин. Плем'я вже не могло обійтися без них. Це було зумовлено зміною характеру діяльності. Радикально нові стосунки між людьми викликав розподіл праці. Саме він дав поштовх розвиткові виробництва, підняв продуктивність праці, зумовив формування залишкового продукту, обміну. Обмін результатами діяльності, а згодом і залишковим продуктом зумовив нерівномірність його концентрації у різних членів племені. Деякі з них, зокрема племінна верхівка, стали власниками майна, що виділяло їх у структурі племені в особливу соціальну групу, яка разом зі становленням інституту приватної власності перетворювалась на таке соціальне об'єднання, як клас. Власне, на руїнах родоплемінних стосунків виникають дві різнопланові спільності народності та суспільні класи. Потреба в регуляції стосунків між представниками обох спільностей породжує такий інститут, як держава.
Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спільності людей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, внаслідок спілкування переважно однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв і, врешті-решт, рис характеру. Зрозуміло, що приватна власність руйнувала цю єдність. Вона розводила людей по різних соціальних полюсах. Власне, це був об'єктивно необхідний процес: кожен, хто володів власністю, бажав розпоряджатися нею. Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої єдності. Перша потреба зумовила формування й розквіт класу, друга — народності.
Народність — це історична спільність людей, що утворюється з племен і передує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації: проживання на спільній території, одна мова, спільний психологічний склад, що виявляється в особливостях культурного розвитку та побуту. Проте для народності характерною є слабкість внутрішніх економічних зв'язків.
3. Держава виникає внаслідок розкладання первісно-суспільного устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворились наприкінці IV — початку III тисячоліття до нової ери на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше — в Індії, Китаї, у VIII — VI столітті — в Стародавній Греції.
Економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки.
Удосконалення знарядь праці в процесі так званої неолітичної революції (період пізнього неоліту) сприяло розвитку нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять — кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці). В ході подальшого розвитку суспільства були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання ефективності і продуктивності праці. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з'явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об'єктивно стає можливим утримання великої групи людей, які виконують суспільнозначущі функції і не беруть безпосередньої участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває самостійного значення.
Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення.
Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну.
Кровнородинні зв'язки заміняються сусідськими. Виникають округи, волості, які не співпадають з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто-держава.
Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнювання влади воєнних вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первіснообщинного ладу, дістав у літературі назву «вождівство» («chiefdom» — лат. «chief» - керівник, «dom» - панування). Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному найбільшому, у якому жив правитель (вождь). Вождь організовував контроль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя створюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Проглядається тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління. Затвердження єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберігаються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровнородинні зв'язки і мононорми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які намагаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне право»). Така вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і здатна була за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, народності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування.
Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади — держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примушування, побудованим, в основному, на єдиноначальних засадах.
Таким чином, причинами виникнення держави є:
1) необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);
2) необхідність підтримання в суспільстві порядку, який забезпечує його соціальну усталеність, що досягається за допомогою загальнообов'язкових соціальних (насамперед юридичних) норм;
3) необхідність придушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);
4) необхідність захисту території та ведення війн, як оборонних, так і загарбницьких;
5) необхідність організації значних суспільних робіт, об'єднання з цією метою великих груп людей (у ряді країн Азії й Африки).
Ф.Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» називає три форми виникнення держави: афінську, римську, німецьку.
На стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:
- європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);
- східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).
Східний («азіатський») шлях характерний для Єгипту, Вавилону, деяких країн Африки, Південної Америки, Океанії. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються засобами виробництва). Первинні держави — це, як правило, абсолютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах поливного землеробства, що потребувало проведення значних громадських робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконують адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Основними факторами виникнення держав, заснованих на «азіатському» способі виробництва, були: необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами та іншим вільних хліборобів-общинників; об'єднання для цього значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого керівництва суспільством.
Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною. Особливості виникнення держав східного типу:
-
основу економічних відносин складає державна форма власності;
-
приватна власність має другорядний характер;
3. державна влада є деспотичною;
4. є потужний чиновницький апарат;
5. відбувається сакралізація (освячення) влади;
6. встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.
Європейський шлях виникнення держави (Стародавня Греція, Стародавній Рим). Основними факторами державотворення були: послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій — реформи Солона 594 року до нової ери (введена цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до нової ери (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різноманітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З'являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави.
У Стародавньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці II тисячоліття до нової ери загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.
У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.
У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської імперії. Цей лад скоріше був прафеодальним чи ранньофеодальним (селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності), ніж феодальним. Феодальний лад, на відміну від прафеодального, характеризується такими класичними ознаками, як закріплення несвободи селянина і наявність великої земельної власності землевласника.
4. Держава — це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади домінуючої частини населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління і примусу, забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру, здійснює керівництво таким населенням (суспільством) насамперед в інтересах цієї частини та управління загальносуспільними справами і виступає як суб'єкт міжнародних відносин.
Держава виникає як особлива територіальна, політична і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від соціальної організації первісного ладу за такими ознаками. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населення об'єднується і поділяється за територіальним принципом (територіальними общинами, волостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як всередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень; управляють певними територіями.
Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об'єднаних кровнородинними зв'язками.
Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не співпадає з суспільством.
У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціолізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ (інститут монарха, інститут намісника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі органи і т. ін.). Як самостійні виокремлюються органи примушування («військо», «дружина», поліція, суд). Необхідність захисту і охорони державних кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами тощо).
Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінан-сування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.
Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше — довведення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збору податків утворюється розгалужена система державних органів.
При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.
Таким чином, первісний лад 1) наявність соціальне однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч; 2) наявність кровнородинного поділу населення; 3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства; 4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада; 5) відсутність розподілу функцій у публічної влади; 6) відсутність збору податків із населення; 7) наявність неписаних правил поведінки -звичаїв.
Держава 1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя; 2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.); 3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування; 4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., -- на який спирається державний апарат; 5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої, судової) у окремих органів публічної влади; 6) поява офіційної системи оподаткування; 7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.