3.Джерела іонізуючих випромінювань і типи радіологічних відділень

В залежності від призначення та джерел, що використовуються, виділяють такі типи радіологічних відділень:

1. Рентгенодіагностичне відділення або кабінети.

2. Відділення радіонуклідної діагностики.

3. Відділення терапії відкритими джерелами іонізуючих випромінювань (РФП).

Другий і третій типи відділення відрізняються по кількості (активності) радіоактивних речовин, яка використовується. Так, для діагностики потрібна мінімальна, а для терапії велика активність РФП. Це потребує для безпечності роботи і виконання високих санітарно-гігієнічних вимог більш коштовної і складної конструкції і оснащення.

4. Радіотерапевтичні відділення закритими радіоактивними препаратами.

5. Відділення дистанційної променевої терапії; де використовуються рентгено- та -терапевтичні апарати, лінійні прискорювачі.

6. Змішаного типу.

Для терапії відкритими та закритими радіоактивними препаратами потрібні спеціальні палати у вигляді боксу на 1-2 ліжка.

Радіологічні відділення, які використовують відкриті радіонукліди, поділяються по класу роботи:

1. 1-й клас - препараційні лабораторії, в яких готують радіофармацевтичні препарати дуже великої радіоактивності.

2-й клас - для діагностики та лікування (в медичних установах) використовуються великі активності РФП.

3-й клас - дозволяється працювати з обмеженою кількістю РФП.

4-й клас - це робота з дуже невеликою кількістю РФП, з якими можна працювати в звичайних біохімічних лабораторіях.

Кафедра радіології НМУ має відділення змішаного типу, тут використовуються для діагностики відкриті радіоактивні препарати і рентгено-терапевтичні апарати.

Джерела іонізуючих випромінювань з гігієнічного погляду поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті – це радіоактивні речовини (препарати) у вигляді розчинів, газів або сипучих речовин, які знаходяться в тимчасовій тарі і в результаті експлуатації можуть забруднювати навколишнє середовище.

Закриті не можуть забруднювати навколишнє середовище (рентгенівські та -терапевтичні апарати, лінійні прискорювачі, закриті радіоактивні препарати, які розміщені в тривкій герметичній упаковці).

Відкриті можуть розлитись, випаритись, розсипатись, потрапити на поверхню тіла та до організму через органи травлення, дихання. Тому захист від них складніший, потрібні більш жорсткі умови. Для кожного із видів роботи з джерелами іонізуючих випромінювань складаються інструкції. Останні регламентуються нормативними документами: “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97)” та “Основними санітарними правилами роботи з джерелами іонізуючих випромінювань (ОСПУ - 2000)”.

В медичній радіології крім іонізуючих використовуються також неіонізуючі джерела випромінювань. До неіонізуючих випромінювань відносять теплове (інфрачервоне) випромінювання і резонансне, яке виникає в об’єкті, розміщеному у потужному статичному магнітному полі під впливом електро-магнітних імпульсів. До неіонізуючих відносять також ультразвукові хвилі, які являють собою пружні коливання великої частоти.

Іонізуюче випромінювання — це будь-яке електромагнітне або корпускулярне випромінювання, взаємодія якого з речовиною призводить до виникнення елект­ричних зарядів протилежних знаків. Таку здатність мають тільки ті випромінювання, енергія яких більша, ніж енергія зв’язку електрона в атомі.